43 Випуск журналу МІСТО Івано-Франківськ
VitaliiMaslyak
159 views
59 slides
Nov 04, 2024
Slide 1 of 59
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
41
42
43
44
45
46
47
48
49
50
51
52
53
54
55
56
57
58
59
About This Presentation
43 Випуск журналу МІСТО Івано-Франківськ
Slide Content
МІСТО | 1
Корпоративний
договір:
«правила гри»в бізнесі
Як в Україні, так і в світі доволі поширеною є практика ведення бізнесу
кількома особами: друзями, родичами чи просто знайомими людьми.
Встановлення партнерських відносин між такими особами є наслідком
досягнення певного консенсусу сторін щодо їх спільних, а часто і, що
природно, протилежних інтересів. Натомість для того, щоб юридично
зафіксувати ці домовленості та «правила гри» всередині компанії,
законодавство держав із розвиненою ринковою економікою пропонує такий
інструмент як корпоративний договір.
Оскільки однією з найбільш поширених організаційно-правових форм для
ведення бізнесу в Україні є товариство з обмеженою відповідальністю
(ТОВ), ця стаття буде присвячена власне корпоративним договорам між
учасниками такого різновиду юридичних осіб.
Що таке корпоративний договір?
Відповідно до легального визначення, корпора-
тивний договір — це договір, за яким учасники
товариства зобов’язуються реалізовувати свої права
та повноваження певним чином або утримуватися
від їх реалізації. Тобто, підписуючи такий документ,
учасники заздалегідь домовляються про те, як вони
діють чи, навпаки, не діють у тій чи іншій ситуації.
Про що можна домовитись
у корпоративному договорі?
Сторони корпоративного договору можуть врегу-
лювати цілий спектр правовідносин, враховуючи,
звичайно, положення статуту і чинного законодав -
ства. З-поміж іншого, корпоративний договір може
передбачати:
• порядок голосування учасників на загальних
зборах певним чином («за» чи «проти») щодо окре -
мих визначених питань порядку денного;
• правила відчуження учасником своєї част -
ки (наприклад, перш ніж здійснити відчуження
частки, учасник повинен ініціювати переговори із
партнерами з цього приводу);
• період, протягом якого учасники зобов’язують -
ся не відчужувати свої частки чи не виходити із
товариства (lock-up period), з метою збереження
складу учасників впродовж певного часу (напри -
клад, на стартовому етапі розвитку бізнесу);
• право міноритарних учасників приєднатись до
продажу мажоритарними учасниками своїх часток
(tag along right) третій особі. Таким чином, міно-
ритарії, які не бажають залишатись у компанії з
новим партнером, можуть також «залишити» това -
риство на вигідних для себе умовах;
• зобов’язання міноритарних учасників продати
свої частки разом із мажоритарним учасником
(drag along right). Тобто, якщо мажоритарні учас-
ники вирішили продати компанію інвестору, вони
можуть забезпечити такому інвестору набуття
повного контролю над компанією;
• зобов’язання щодо не конкуренції (наприклад,
учасники зобов’язуються протягом конкретного пе-
ріоду часу не провадити ідентичну підприємницьку
діяльність, створюючи конкуренцію товариству).
Чому корпоративний договір
важливий для якісного балансу
інтересів партнерів?
Перш за все, кожен корпоративний договір - це
як костюм, пошитий на замовлення – унікальний,
оскільки повинен враховувати реальні особливості
конкретного бізнесу та «викроєний» виключно під
індивідуальні домовленості учасників. Звичайно, є
набір умов та правил, які можна вважати універ -
сальними і звичною діловою практикою, але зна -
чна більшість положень корпоративного договору
— це рефлексія тривалого діалогу між власниками
бізнесу та юристами.
По-друге, корпоративний договір — це і своєрід -
ний запобіжник виникнення конфліктів усеред -
ині товариства, оскільки допомагає заздалегідь
синхронізувати важливі аспекти ведення бізнесу,
й одночасно дорожня карта щодо їх врегулю -
вання. Так, договір може передбачати алгоритм
розв’язання так званих «безвихідних ситуацій»
(deadlock). Це стосується, зокрема, випадків коли у
товаристві є двоє учасників, кожен із яких володіє
часткою в розмірі 50% статутного капіталу, які
через внутрішній конфлікт не можуть прийняти
жодного рішення на загальних зборах, оскільки ні
в кого з них немає більшості.
Наостанок варто зазначити, що корпоративний
договір — це необхідний елемент сучасного біз -
несу, який дозволяє структурувати відносини між
партнерами, запобігати конфліктам і забезпечува -
ти стабільність розвитку бізнесу.
Саветчук В.М., старший юрист
юридичної компанії MORIS
ДОСВІД | ЮРИДИЧНЕ
Корпоративний
договір:
«правила гри»в бізнесі
Як в Україні, так і в світі доволі поширеною є практика ведення бізнесу
кількома особами: друзями, родичами чи просто знайомими людьми.
Встановлення партнерських відносин між такими особами є наслідком
досягнення певного консенсусу сторін щодо їх спільних, а часто і, що
природно, протилежних інтересів. Натомість для того, щоб юридично
зафіксувати ці домовленості та «правила гри» всередині компанії,
законодавство держав із розвиненою ринковою економікою пропонує такий
інструмент як корпоративний договір.
Оскільки однією з найбільш поширених організаційно-правових форм для
ведення бізнесу в Україні є товариство з обмеженою відповідальністю
(ТОВ), ця стаття буде присвячена власне корпоративним договорам між
учасниками такого різновиду юридичних осіб.
Що таке корпоративний договір?
Відповідно до легального визначення, корпора-
тивний договір — це договір, за яким учасники
товариства зобов’язуються реалізовувати свої права
та повноваження певним чином або утримуватися
від їх реалізації. Тобто, підписуючи такий документ,
учасники заздалегідь домовляються про те, як вони
діють чи, навпаки, не діють у тій чи іншій ситуації.
Про що можна домовитись
у корпоративному договорі?
Сторони корпоративного договору можуть врегу-
лювати цілий спектр правовідносин, враховуючи,
звичайно, положення статуту і чинного законодав -
ства. З-поміж іншого, корпоративний договір може
передбачати:
• порядок голосування учасників на загальних
зборах певним чином («за» чи «проти») щодо окре -
мих визначених питань порядку денного;
• правила відчуження учасником своєї част -
ки (наприклад, перш ніж здійснити відчуження
частки, учасник повинен ініціювати переговори із
партнерами з цього приводу);
• період, протягом якого учасники зобов’язують -
ся не відчужувати свої частки чи не виходити із
товариства (lock-up period), з метою збереження
складу учасників впродовж певного часу (напри -
клад, на стартовому етапі розвитку бізнесу);
• право міноритарних учасників приєднатись до
продажу мажоритарними учасниками своїх часток
(tag along right) третій особі. Таким чином, міно-
ритарії, які не бажають залишатись у компанії з
новим партнером, можуть також «залишити» това -
риство на вигідних для себе умовах;
• зобов’язання міноритарних учасників продати
свої частки разом із мажоритарним учасником
(drag along right). Тобто, якщо мажоритарні учас-
ники вирішили продати компанію інвестору, вони
можуть забезпечити такому інвестору набуття
повного контролю над компанією;
• зобов’язання щодо не конкуренції (наприклад,
учасники зобов’язуються протягом конкретного пе-
ріоду часу не провадити ідентичну підприємницьку
діяльність, створюючи конкуренцію товариству).
Чому корпоративний договір
важливий для якісного балансу
інтересів партнерів?
Перш за все, кожен корпоративний договір - це
як костюм, пошитий на замовлення – унікальний,
оскільки повинен враховувати реальні особливості
конкретного бізнесу та «викроєний» виключно під
індивідуальні домовленості учасників. Звичайно, є
набір умов та правил, які можна вважати універ -
сальними і звичною діловою практикою, але зна -
чна більшість положень корпоративного договору
— це рефлексія тривалого діалогу між власниками
бізнесу та юристами.
По-друге, корпоративний договір — це і своєрід -
ний запобіжник виникнення конфліктів усеред -
ині товариства, оскільки допомагає заздалегідь
синхронізувати важливі аспекти ведення бізнесу,
й одночасно дорожня карта щодо їх врегулю -
вання. Так, договір може передбачати алгоритм
розв’язання так званих «безвихідних ситуацій»
(deadlock). Це стосується, зокрема, випадків коли у
товаристві є двоє учасників, кожен із яких володіє
часткою в розмірі 50% статутного капіталу, які
через внутрішній конфлікт не можуть прийняти
жодного рішення на загальних зборах, оскільки ні
в кого з них немає більшості.
Наостанок варто зазначити, що корпоративний
договір — це необхідний елемент сучасного біз -
несу, який дозволяє структурувати відносини між
партнерами, запобігати конфліктам і забезпечува -
ти стабільність розвитку бізнесу.
Саветчук В.М., старший юрист
юридичної компанії MORIS
ДОСВІД | ЮРИДИЧНЕ
2 | МІСТО МІСТО | 3
Корпоративний
договір:
«правила гри»в бізнесі
Як в Україні, так і в світі доволі поширеною є практика ведення бізнесу
кількома особами: друзями, родичами чи просто знайомими людьми.
Встановлення партнерських відносин між такими особами є наслідком
досягнення певного консенсусу сторін щодо їх спільних, а часто і, що
природно, протилежних інтересів. Натомість для того, щоб юридично
зафіксувати ці домовленості та «правила гри» всередині компанії,
законодавство держав із розвиненою ринковою економікою пропонує такий
інструмент як корпоративний договір.
Оскільки однією з найбільш поширених організаційно-правових форм для
ведення бізнесу в Україні є товариство з обмеженою відповідальністю
(ТОВ), ця стаття буде присвячена власне корпоративним договорам між
учасниками такого різновиду юридичних осіб.
Що таке корпоративний договір?
Відповідно до легального визначення, корпо-
ративний договір – це договір, за яким учасники
товариства зобов’язуються реалізовувати свої права
та повноваження певним чином або утримуватися
від їх реалізації. Тобто, підписуючи такий документ,
учасники заздалегідь домовляються про те, як вони
діють чи, навпаки, не діють у тій чи іншій ситуації.
Про що можна домовитись
у корпоративному договорі?
Сторони корпоративного договору можуть врегу-
лювати цілий спектр правовідносин, враховуючи,
звичайно, положення статуту і чинного законодав -
ства. З-поміж іншого, корпоративний договір може
передбачати:
• порядок голосування учасників на загальних
зборах певним чином («за» чи «проти») щодо окре -
мих визначених питань порядку денного;
• правила відчуження учасником своєї част -
ки (наприклад, перш ніж здійснити відчуження
частки, учасник повинен ініціювати переговори із
партнерами з цього приводу);
• період, протягом якого учасники зобов’язують -
ся не відчужувати свої частки чи не виходити із
товариства (lock-up period), з метою збереження
складу учасників впродовж певного часу (напри -
клад, на стартовому етапі розвитку бізнесу);
• право міноритарних учасників приєднатись до
продажу мажоритарними учасниками своїх часток
(tag along right) третій особі. Таким чином, міно-
ритарії, які не бажають залишатись у компанії з
новим партнером, можуть також «залишити» това -
риство на вигідних для себе умовах;
• зобов’язання міноритарних учасників продати
свої частки разом із мажоритарним учасником
(drag along right). Тобто, якщо мажоритарні учас-
ники вирішили продати компанію інвестору, вони
можуть забезпечити такому інвестору набуття
повного контролю над компанією;
• зобов’язання щодо не конкуренції (наприклад,
учасники зобов’язуються протягом конкретного пе-
ріоду часу не провадити ідентичну підприємницьку
діяльність, створюючи конкуренцію товариству).
Чому корпоративний договір
важливий для якісного балансу
інтересів партнерів?
Перш за все, кожен корпоративний договір - це
як костюм, пошитий на замовлення – унікальний,
оскільки повинен враховувати реальні особливості
конкретного бізнесу та «викроєний» виключно під
індивідуальні домовленості учасників. Звичайно, є
набір умов та правил, які можна вважати універ -
сальними і звичною діловою практикою, але зна -
чна більшість положень корпоративного договору
— це рефлексія тривалого діалогу між власниками
бізнесу та юристами.
По-друге, корпоративний договір — це і своєрід -
ний запобіжник виникнення конфліктів усеред -
ині товариства, оскільки допомагає заздалегідь
синхронізувати важливі аспекти ведення бізнесу,
й одночасно дорожня карта щодо їх врегулю -
вання. Так, договір може передбачати алгоритм
розв’язання так званих «безвихідних ситуацій»
(deadlock). Це стосується, зокрема, випадків коли у
товаристві є двоє учасників, кожен із яких володіє
часткою в розмірі 50% статутного капіталу, які
через внутрішній конфлікт не можуть прийняти
жодного рішення на загальних зборах, оскільки ні
в кого з них немає більшості.
Наостанок варто зазначити, що корпоративний
договір — це необхідний елемент сучасного біз -
несу, який дозволяє структурувати відносини між
партнерами, запобігати конфліктам і забезпечува -
ти стабільність розвитку бізнесу.
Саветчук В.М., старший юрист
юридичної компанії MORIS
Корпоративний
договір:
«правила гри»в бізнесі
Як в Україні, так і в світі доволі поширеною є практика ведення бізнесу
кількома особами: друзями, родичами чи просто знайомими людьми.
Встановлення партнерських відносин між такими особами є наслідком
досягнення певного консенсусу сторін щодо їх спільних, а часто і, що
природно, протилежних інтересів. Натомість для того, щоб юридично
зафіксувати ці домовленості та «правила гри» всередині компанії,
законодавство держав із розвиненою ринковою економікою пропонує такий
інструмент як корпоративний договір.
Оскільки однією з найбільш поширених організаційно-правових форм для
ведення бізнесу в Україні є товариство з обмеженою відповідальністю
(ТОВ), ця стаття буде присвячена власне корпоративним договорам між
учасниками такого різновиду юридичних осіб.
Що таке корпоративний договір?
Відповідно до легального визначення, корпо-
ративний договір – це договір, за яким учасники
товариства зобов’язуються реалізовувати свої права
та повноваження певним чином або утримуватися
від їх реалізації. Тобто, підписуючи такий документ,
учасники заздалегідь домовляються про те, як вони
діють чи, навпаки, не діють у тій чи іншій ситуації.
Про що можна домовитись
у корпоративному договорі?
Сторони корпоративного договору можуть врегу-
лювати цілий спектр правовідносин, враховуючи,
звичайно, положення статуту і чинного законодав -
ства. З-поміж іншого, корпоративний договір може
передбачати:
• порядок голосування учасників на загальних
зборах певним чином («за» чи «проти») щодо окре -
мих визначених питань порядку денного;
• правила відчуження учасником своєї част -
ки (наприклад, перш ніж здійснити відчуження
частки, учасник повинен ініціювати переговори із
партнерами з цього приводу);
• період, протягом якого учасники зобов’язують -
ся не відчужувати свої частки чи не виходити із
товариства (lock-up period), з метою збереження
складу учасників впродовж певного часу (напри -
клад, на стартовому етапі розвитку бізнесу);
• право міноритарних учасників приєднатись до
продажу мажоритарними учасниками своїх часток
(tag along right) третій особі. Таким чином, міно-
ритарії, які не бажають залишатись у компанії з
новим партнером, можуть також «залишити» това -
риство на вигідних для себе умовах;
• зобов’язання міноритарних учасників продати
свої частки разом із мажоритарним учасником
(drag along right). Тобто, якщо мажоритарні учас-
ники вирішили продати компанію інвестору, вони
можуть забезпечити такому інвестору набуття
повного контролю над компанією;
• зобов’язання щодо не конкуренції (наприклад,
учасники зобов’язуються протягом конкретного пе-
ріоду часу не провадити ідентичну підприємницьку
діяльність, створюючи конкуренцію товариству).
Чому корпоративний договір
важливий для якісного балансу
інтересів партнерів?
Перш за все, кожен корпоративний договір - це
як костюм, пошитий на замовлення – унікальний,
оскільки повинен враховувати реальні особливості
конкретного бізнесу та «викроєний» виключно під
індивідуальні домовленості учасників. Звичайно, є
набір умов та правил, які можна вважати універ -
сальними і звичною діловою практикою, але зна -
чна більшість положень корпоративного договору
— це рефлексія тривалого діалогу між власниками
бізнесу та юристами.
По-друге, корпоративний договір — це і своєрід -
ний запобіжник виникнення конфліктів усеред -
ині товариства, оскільки допомагає заздалегідь
синхронізувати важливі аспекти ведення бізнесу,
й одночасно дорожня карта щодо їх врегулю -
вання. Так, договір може передбачати алгоритм
розв’язання так званих «безвихідних ситуацій»
(deadlock). Це стосується, зокрема, випадків коли у
товаристві є двоє учасників, кожен із яких володіє
часткою в розмірі 50% статутного капіталу, які
через внутрішній конфлікт не можуть прийняти
жодного рішення на загальних зборах, оскільки ні
в кого з них немає більшості.
Наостанок варто зазначити, що корпоративний
договір — це необхідний елемент сучасного біз -
несу, який дозволяє структурувати відносини між
партнерами, запобігати конфліктам і забезпечува -
ти стабільність розвитку бізнесу.
Саветчук В.М., старший юрист
юридичної компанії MORIS
4 | МІСТО МІСТО | 5
+380 50 10 00 597 QR-
PRET!
:
PRET
,
????
????
???????
??
?????
??? ??
???
80% .
?????? ?
??
- ,
PRET
? ??
??????? ?
? ?? ?
???????
???????
,
?? ??
? ?????
??
«
» -
,
, (
), ,
????
? ?????
¢,
30%.
??? ?
? ?
?????
.
? ? ?
: ,
.
¤ ,
?? ??
:
,
?? ???
???????
,
,
? ??
, ..
???
??? ??
??
• ;
•
????
• ;
• ,
;
•
?????
-
РЕКЛАМА
+380 50 10 00 597 QR-
PRET!
:
PRET
,
????
????
???????
??
?????
??? ??
???
80% .
?????? ?
??
- ,
PRET
? ??
??????? ?
? ?? ?
???????
???????
,
?? ??
? ?????
??
«
» -
,
, (
), ,
????
? ?????
¢,
30%.
??? ?
? ?
?????
.
? ? ?
: ,
.
¤ ,
?? ??
:
,
?? ???
???????
,
,
? ??
, ..
???
??? ??
??
• ;
•
????
• ;
• ,
;
•
?????
-
РЕКЛАМА
6 | МІСТО МІСТО | 7
«Ґудвеллі»:
20 років з Україною
Аграрна компанія
«Ґудвеллі Україна»
працює на
Прикарпатті вже
20 років і навіть
збільшила свої
потужності під час
війни. Підприємство
займається
землеробством
і свинарством в
Україні, хоча корені
свої бере з Данії.
100% виробництва
зосереджено
на території
України, продукція
реалізується теж на
внутрішньому ринку.
Про те, як компанія
реорганізувала свою
роботу під час
повномасштабної,
подальші
перспективи,
ставлення данців до
ситуації в Україні
та багато іншого,
ми поспілкувалися
з генеральним
директором Каспером
Торупом-Віладсеном.
Як ви підтримуєте енергетичну стабіль -
ність у своєму бізнесі, адже ворог щодня
свідомо і цілеспрямовано атакує нашу енер-
гетичну систему, намагаючись знищити її
взагалі?
Перше, що ми мали зробити на початку повно -
масштабної війни, це, звичайно, забезпечити як -
найкращий рівень безпеки для працівників. Друге
— стабільне виробництво енергії. У нас є власне
виробництво біогазу з органічних відходів тварин -
ництва, яке постачає тепло та електроенергію. Ок -
рім того, ми придбали генератори для всіх ферм.
Тобто, наші виробничі системи можуть працювати
без підключення до електромережі протягом три -
валого періоду. Ми також інвестували в систему
обігріву ферм, яка працює шляхом охолодження
гноївки.
Сьогодні проблема нестачі персоналу заче -
пила весь бізнес без винятку. Яка ситуація
у вас?
І ми не виняток. Кадрове питання є для нас
великим викликом. Сьогодні у нас працює понад
620 співробітників, включаючи 30 героїв, які зараз
перебувають на фронті. Пошук нових працівників
— це, звісно, складне завдання. Дві третини наших
колег — чоловіки, тож, очевидно, існує ризик того,
що вони в якийсь момент підуть на війну. Крім
того, коли у нас є інші відкриті вакансії, знайти
потрібних кандидатів стає складніше, ніж раніше.
Так, багато чоловіків йдуть захищати
нашу державу, жінки виїжджають за кор-
дон, намагаючись захистити свої сім’ї, тож
ситуація не найкраща. Які саме вакансії вам
нині потрібні?
Нам потрібно багато різних людей. Ми досить ве -
лика організація, вакансії є як на виробництві, так
і у сфері розвитку, фінансів. Наші люди працюють
у стайнях, на полі. Це фахівці, знавці своєї справи,
потрібно бути кваліфікованим і володіти необхід -
ними вміннями для виконання цієї роботи. Ми не
можемо просто брати випадкових людей, у нас
є професіонали, які займаються цими справами.
Крім того, як і в багатьох інших компаніях, у нас
є багато спеціалістів у сфері фінансів, управління
персоналом, логістики тощо. Якщо ви подивитеся
навколо наших ферм, то побачите, що на деяких
ведуться активні будівельні роботи. Ми розширює -
мося, а це означає, що нам потрібно багато буді -
вельників, електриків тощо. І багато інших підпри -
ємств, на щастя, потребують робочої сили на цей
момент, тому ми намагаємося знайти найкращих
партнерів, а також — найкращих працівників.
Група Goodvalley має кілька ферм у Польщі.
Де легше вести цей бізнес — там чи в Укра -
їні? І де простіше побудувати ферму? Нерід -
ко в Україні місцеве населення може бути
проти нової ферми, нового будівництва.
Так, і це частина нашої бізнес-моделі. Наші доз-
воли на будівництво передбачають, що довколишні
громади та села згідні з таким сусідом. З одного
боку, ми надаємо робочі місця місцевим жите -
лям, забезпечуємо їх транспортом. Існує також
багато інших речей, які впливають на навколишні
території, тому ми проводимо велику комплексну
перевірку, взаємодіємо з посадовцями, але також
і з місцевими жителями. Намагаємося налагодити
комунікацію, пояснити їм, звідки ми і які переваги
отримує громада, коли компанія починає працю -
вати у них на території. Для нас дуже важливо
вступити в діалог, щоб заручитися необхідною
підтримкою перед тим, як починати щось робити.
У Польщі бізнес-модель більш-менш однакова,
але деталі суттєво відрізняються. Попри те, що це
сусідні держави, ми бачимо великі відмінності між
двома країнами.
Іноді з’являються коментарі в соціаль -
них мережах, що ваша компанія вносить
на поля якісь хімікати і через це у людей
болить голова, шлунок або щось подібне до
цього. Це міф чи правда?
Це міф. Все, що ми використовуємо на полях,
тобто засоби захисту рослин, сертифіковане. У нас
задокументовано, що саме використовується, все
відповідає стандартам. В Україні діють найстрогіші
стандарти, і це важливо для нас. Якщо виникають
якісь непередбачувані випадки, ми, звичайно,
беремо участь у діалозі, але також можемо заде -
кларувати, що працюємо у належний і правильний
спосіб.
Каспере, як ви утилізуєте падіж? На ви -
робництві, безумовно, бувають випадки,
коли тварини хворіють та гинуть. Як відбу-
вається утилізація?
Це регулюється правилами та нормами, яких ми
дотримуємося згідно з ветеринарними стандарта -
ми, що діють в Україні. Маємо два варіанти — спа -
лити свиней, і це робиться у спеціальних утилі-
заторах для спалювання падежу безпосередньо
на території ферми, або ж у нас також є ферми,
звідки інші сертифіковані компанії забирають па -
діж і утилізують його. Все робиться відповідно до
правил і норм, і це регулюють місцеві та регіональ -
ні ветеринари.
Компанії такого масштабу, як «Ґудвеллі
Україна», повинні демонструвати соціальну
відповідальність населенню територій, де
вони працюють. Яким чином ви це робите?
Корпоративна соціальна відповідальність містить
багато різних елементів. Один з них полягає в
тому, що ми гарантуємо, що всі наші колеги пра -
цюють офіційно, отримують справедливу зарпла -
ту, відповідно сплачуються податки на місцевому
рівні. Для нас важливо, щоб нічого не відбувалося
з використанням конвертів чи чогось подібного до
цього. Все робиться за законом. По-друге, ми спла -
чуємо податки до місцевого та Державного бю -
джетів, роблячи таким чином свій внесок на благо
України. Якщо говорити про наших непрямих
партнерів, таких як села і т.д., то у нас є конкурс
грантів, куди люди та громади можуть подавати за -
явки на проєкти — дитячі майданчики, новий дах
для школи, інфраструктурні тощо. Таким чином,
ми намагаємося відігравати свою роль у місцевих
громадах. Існує також багато опосередкованої
участі. Звичайно, ми хочемо, щоб наші колеги були
амбасадорами, чинили правильно.
Розмовляла Оксана Камінська
ДОСВІД | ВИРОБНИЦТВОДОСВІД | ВИРОБНИЦТВО
«Ґудвеллі»:
20 років з Україною
Аграрна компанія
«Ґудвеллі Україна»
працює на
Прикарпатті вже
20 років і навіть
збільшила свої
потужності під час
війни. Підприємство
займається
землеробством
і свинарством в
Україні, хоча корені
свої бере з Данії.
100% виробництва
зосереджено
на території
України, продукція
реалізується теж на
внутрішньому ринку.
Про те, як компанія
реорганізувала свою
роботу під час
повномасштабної,
подальші
перспективи,
ставлення данців до
ситуації в Україні
та багато іншого,
ми поспілкувалися
з генеральним
директором Каспером
Торупом-Віладсеном.
Як ви підтримуєте енергетичну стабіль -
ність у своєму бізнесі, адже ворог щодня
свідомо і цілеспрямовано атакує нашу енер-
гетичну систему, намагаючись знищити її
взагалі?
Перше, що ми мали зробити на початку повно -
масштабної війни, це, звичайно, забезпечити як -
найкращий рівень безпеки для працівників. Друге
— стабільне виробництво енергії. У нас є власне
виробництво біогазу з органічних відходів тварин -
ництва, яке постачає тепло та електроенергію. Ок -
рім того, ми придбали генератори для всіх ферм.
Тобто, наші виробничі системи можуть працювати
без підключення до електромережі протягом три -
валого періоду. Ми також інвестували в систему
обігріву ферм, яка працює шляхом охолодження
гноївки.
Сьогодні проблема нестачі персоналу заче -
пила весь бізнес без винятку. Яка ситуація
у вас?
І ми не виняток. Кадрове питання є для нас
великим викликом. Сьогодні у нас працює понад
620 співробітників, включаючи 30 героїв, які зараз
перебувають на фронті. Пошук нових працівників
— це, звісно, складне завдання. Дві третини наших
колег — чоловіки, тож, очевидно, існує ризик того,
що вони в якийсь момент підуть на війну. Крім
того, коли у нас є інші відкриті вакансії, знайти
потрібних кандидатів стає складніше, ніж раніше.
Так, багато чоловіків йдуть захищати
нашу державу, жінки виїжджають за кор-
дон, намагаючись захистити свої сім’ї, тож
ситуація не найкраща. Які саме вакансії вам
нині потрібні?
Нам потрібно багато різних людей. Ми досить ве -
лика організація, вакансії є як на виробництві, так
і у сфері розвитку, фінансів. Наші люди працюють
у стайнях, на полі. Це фахівці, знавці своєї справи,
потрібно бути кваліфікованим і володіти необхід -
ними вміннями для виконання цієї роботи. Ми не
можемо просто брати випадкових людей, у нас
є професіонали, які займаються цими справами.
Крім того, як і в багатьох інших компаніях, у нас
є багато спеціалістів у сфері фінансів, управління
персоналом, логістики тощо. Якщо ви подивитеся
навколо наших ферм, то побачите, що на деяких
ведуться активні будівельні роботи. Ми розширює -
мося, а це означає, що нам потрібно багато буді -
вельників, електриків тощо. І багато інших підпри -
ємств, на щастя, потребують робочої сили на цей
момент, тому ми намагаємося знайти найкращих
партнерів, а також — найкращих працівників.
Група Goodvalley має кілька ферм у Польщі.
Де легше вести цей бізнес — там чи в Укра -
їні? І де простіше побудувати ферму? Нерід -
ко в Україні місцеве населення може бути
проти нової ферми, нового будівництва.
Так, і це частина нашої бізнес-моделі. Наші доз-
воли на будівництво передбачають, що довколишні
громади та села згідні з таким сусідом. З одного
боку, ми надаємо робочі місця місцевим жите -
лям, забезпечуємо їх транспортом. Існує також
багато інших речей, які впливають на навколишні
території, тому ми проводимо велику комплексну
перевірку, взаємодіємо з посадовцями, але також
і з місцевими жителями. Намагаємося налагодити
комунікацію, пояснити їм, звідки ми і які переваги
отримує громада, коли компанія починає працю -
вати у них на території. Для нас дуже важливо
вступити в діалог, щоб заручитися необхідною
підтримкою перед тим, як починати щось робити.
У Польщі бізнес-модель більш-менш однакова,
але деталі суттєво відрізняються. Попри те, що це
сусідні держави, ми бачимо великі відмінності між
двома країнами.
Іноді з’являються коментарі в соціаль -
них мережах, що ваша компанія вносить
на поля якісь хімікати і через це у людей
болить голова, шлунок або щось подібне до
цього. Це міф чи правда?
Це міф. Все, що ми використовуємо на полях,
тобто засоби захисту рослин, сертифіковане. У нас
задокументовано, що саме використовується, все
відповідає стандартам. В Україні діють найстрогіші
стандарти, і це важливо для нас. Якщо виникають
якісь непередбачувані випадки, ми, звичайно,
беремо участь у діалозі, але також можемо заде -
кларувати, що працюємо у належний і правильний
спосіб.
Каспере, як ви утилізуєте падіж? На ви -
робництві, безумовно, бувають випадки,
коли тварини хворіють та гинуть. Як відбу-
вається утилізація?
Це регулюється правилами та нормами, яких ми
дотримуємося згідно з ветеринарними стандарта -
ми, що діють в Україні. Маємо два варіанти — спа -
лити свиней, і це робиться у спеціальних утилі-
заторах для спалювання падежу безпосередньо
на території ферми, або ж у нас також є ферми,
звідки інші сертифіковані компанії забирають па -
діж і утилізують його. Все робиться відповідно до
правил і норм, і це регулюють місцеві та регіональ -
ні ветеринари.
Компанії такого масштабу, як «Ґудвеллі
Україна», повинні демонструвати соціальну
відповідальність населенню територій, де
вони працюють. Яким чином ви це робите?
Корпоративна соціальна відповідальність містить
багато різних елементів. Один з них полягає в
тому, що ми гарантуємо, що всі наші колеги пра -
цюють офіційно, отримують справедливу зарпла -
ту, відповідно сплачуються податки на місцевому
рівні. Для нас важливо, щоб нічого не відбувалося
з використанням конвертів чи чогось подібного до
цього. Все робиться за законом. По-друге, ми спла -
чуємо податки до місцевого та Державного бю -
джетів, роблячи таким чином свій внесок на благо
України. Якщо говорити про наших непрямих
партнерів, таких як села і т.д., то у нас є конкурс
грантів, куди люди та громади можуть подавати за -
явки на проєкти — дитячі майданчики, новий дах
для школи, інфраструктурні тощо. Таким чином,
ми намагаємося відігравати свою роль у місцевих
громадах. Існує також багато опосередкованої
участі. Звичайно, ми хочемо, щоб наші колеги були
амбасадорами, чинили правильно.
Розмовляла Оксана Камінська
ДОСВІД | ВИРОБНИЦТВОДОСВІД | ВИРОБНИЦТВО
8 | МІСТО МІСТО | 9
Калуський район, село Копанки, вул. Лісова, 1, «Goodvalley Ukraine»
Калуш, A/C 81, Івано-Франківська обл., 77300, UA Україна
e-mail: [email protected]
тел.: (050) 373 06 95
Щоб, наприклад, бути впевненими, що сміття
збирається, що ми його продаємо на переробку,
що, коли люди виходять з кімнати, світло вимика -
ють. Адже електроенергії в Україні не вистачає.
Ми не знаємо, що станеться завтра і чи буде важко
отримати її, тому це деякі з тих сфер, в яких, вва-
жаємо, можемо відігравати більшу роль.
Каспере, ви — з Данії, європеєць, але пра -
цюєте з українцями й з українським мента -
літетом. Які моменти вас здивували?
Думаю, що найбільший сюрприз відбувся за
останні 26 місяців, коли українська ментальність
стала маяком світла для всього світу. Ми дійсно
бачимо, що українці роблять величезну роботу.
Бачимо, що всі наші виробничі KPI та аналогічні
показники було значно підвищено за останні два
роки, і це лише підкреслює менталітет українців.
Люди надзвичайно віддані своїй справі, працьо-
виті і пишаються тим, що вони українці. Але ми
також робимо свій внесок — виробляємо протеїн
для українського народу, і наші колеги можуть
це бачити. Тож я не знаю, чи це несподіванка,
але за останні два роки це стало особливо поміт-
но. Коли я зустрічаю своїх колег у стайні і бачу
їхню відданість справі та наполегливу працю, то
по-справжньому надихаюся. Є багато, скажімо
так, культурних відмінностей. Мене дивує, коли я
намагаюся потиснути руку своєму колезі, про-
ходячи через двері, а він панікує, тому що через
поріг цього не можна робити. Якщо я забуваю
одягнути шапку на вулиці, коли дуже холодно,
люди дивляться на мене здивовано. Коли ми
говоримо про дітей і я розповідаю, що мої діти
сплять на вулиці, коли холодно, то люди дивлять-
ся на мене, як на дивака. Але це все цікаво, я
дізнаюся більше про український народ. І, знову
ж таки, Україна — величезна країна, і в ній так
багато відмінностей, тому кожного разу, коли
я тут, коли спілкуюся з українцями, я дізнаюся
щось нове, і це справді надихає.
Данське щастя — «hygge» — що це таке? І
чи доторкнулися наші прикарпатські грома-
ди до нього хоч трохи завдяки вам?
Данське щастя — це, мабуть, дивна річ, яку важ -
ко пояснити. Думаю, що цю атмосферу та емоції
потрібно відчути. Звичайно, багатьом українцям
зараз важко поїхати до Данії, але, на щастя, у мене
є багато колег, які були в Данії кілька разів. Існує
багато соціально-економічних факторів, які впли -
вають на рівень щастя людей. В Данії існує велика
мережа соціального забезпечення, що, на мою
думку, є позитивним фактором. Якщо ви втрачаєте
роботу, ви все ще певною мірою в безпеці, вам не
потрібно залишати дім або боятися, що ваша сім’я
не буде їсти в цьому місяці. Звичайно, це розвива-
лося протягом багатьох років. Тому люди почува -
ються в безпеці, ми довіряємо системі, навіть якщо
можемо бути розчаровані, сердитися на наших
політиків. І, врешті-решт, ми довіряємо людям, які
нас оточують. Тож я думаю, що це все походить від
довіри. Ми намагаємося поєднати найкращі сили
України з данським менталітетом, прагнемо розви -
вати в цій компанії взаємну довіру.
«Ґудвеллі Україна» працює в українських
реаліях. Наскільки комфортно це в умовах
нашої політичної та законодавчої сфер?
Незалежно від того, що відбувається, ми повин-
ні поважати те, що йде війна і уряд перебуває під
величезним тиском. Як на центральну владу, так і,
очевидно, на різні місцеві органи влади, і ми стави-
мося до цього з великою повагою. Ми тут також для
того, щоб відбудувати Україну. У нас є бізнес, але ми
хочемо брати участь у відбудові України. Відновлен-
ня України не відбудеться в день закінчення війни,
сподіваємось, це буде швидше, воно має розпоча-
тися сьогодні. І саме тоді нам потрібні наші місцеві
органи влади, щоб забезпечити оперативне надання
екологічних дозволів, дозволів на будівництво тощо.
Тому, що ми тут, ми готові відбудовувати Україну,
але нам також потрібна підтримка місцевої влади.
Як підтримують українців у Данії та чи
мають ваші співгромадяни розуміння нашої
реальної ситуації?
Це складне питання. Перш за все я відчуваю, що
українці в Данії — це позитивна історія, якщо це
можна так назвати. Українці надзвичайно корисні,
вони віддані. Навіть з наявним попереднім дуже
важким досвідом люди приїжджають на роботу,
щоб щось змінити, вони не хочуть сидіти на місці
й просто насолоджуватися системою соціального
захисту. Для данців не рідкість працювати і спіл-
куватися з українцями. До війни, я думаю, у нас
було 14 000 українців, тож їх часто можна було
зустріти на робочому місці. Як на мене, фокус на
Україні занадто малий. Для мене це єдине, про що
ми повинні говорити в новинах, все інше не має
значення. Адже це такий величезний тиск на укра -
їнське населення, і Україна просто веде війну для
нас, данців, а також для європейців і світу в цілому.
Тому, як на мене, тут має бути значно більше ува -
ги. Тож сподіваюся, що це буде в центрі уваги, та
вірю, що вся зброя, а також гроші для відновлення
країни надійдуть якомога швидше.
Ви розповідали, що надаєте підтримку
військовим продуктами. Розкажіть про це
детальніше.
Насправді це дві різні історії. Перш за все наша
бізнес-модель полягає в тому, що ми вирощуємо
і продаємо свиней, а військовим, як і населенню,
потрібен протеїн. Тож свині, яких ми продаємо,
потрапляють на бійні. Крім того, звичайно, ми
підтримуємо ЗСУ окремо, надаючи свинину волон -
терським та громадським організаціям. Поряд з
іншою допомогою ми передали 25 тонн свинини,
яку потім консервували і відправили солдатам, щоб
допомогти їм перемогти у війні з росіянами.
Ситуація на лінії фронту зараз дуже нез -
розуміла. Яке стратегічне бачення вашої
компанії на майбутнє?
Продовжувати. Ми не можемо зупинитися, ми
тут, бо вважаємо, що вести бізнес в Україні — це
правильно. Не вагалися ні секунди з моменту
ескалації війни. У нас є шестеро колег, які запла-
тили найвищу ціну, — їх більше немає, і через
їхню жертву й багатьох інших полеглих українців
ми не можемо зупинитися. Тож наша амбіція як
компанії полягає в тому, щоб продовжувати пра-
цювати і продовжувати відбудовувати Україну, а
також розширювати наш бізнес в Україні. Хотів би
сказати, що, звичайно, ведення бізнесу — це най -
важливіше, що ми можемо зробити для того, щоб
Україна була забезпечена протеїном. І, звичайно,
також забезпечити сплату податків. Але, з друго-
го боку, повертаючись до соціальної відповідаль-
ності, ми зібрали близько 30 мільйонів у Данії, які
витрачаємо на соціальні проєкти. Вважаємо, що
перед нами багато роботи: ми повинні подбати
про ветеранів, які повертаються з фізичними та
психічними травмами, маємо впевнитися, що є
таким роботодавцем, який може запропонувати
для них хороше робоче місце. Крім того, реабіліта-
ція має відбуватися на місці, щоб вони не сиділи і
не почувалися покинутими. Тож тут велику роль
відіграємо не лише ми, але й громада навколо нас.
У червні минуло 20 років від початку діяль -
ності вашої компанії в Україні. Що можете
сказати про цю велику дату і чи пишаєтесь
усім тим, що ви створили тут?
Отже, 4 червня ми відсвяткували вже 20 років і
готові святкувати ще щонайменше 20. Але, звичай -
но, ми поважаємо час, в якому ми перебуваємо,
тому не підтримуємо великі святкування. Ми приві -
тали колектив і провели офіційний захід з нагоди
річниці. У нас є вісім колег, які працюють тут вже
20 років, і я дуже пишаюся ними. Звичайно, 600
інших наших співробітників також виконують
величезну роботу, але це дійсно вражає, що у нас є
люди, які працюють тут з першого дня. Найбільше,
що я можу побажати всім в Україні, — це перемоги.
Ми сподіваємося, що це станеться скоріш раніше,
ніж пізніше, але це дійсно те, що я хотів би поба-
жати всім. По-друге, звичайно, міцного здоров’я і
прекрасного майбутнього для всіх.
РЕКЛАМА
ДОСВІД | ВИРОБНИЦТВОДОСВІД | ВИРОБНИЦТВО
Калуський район, село Копанки, вул. Лісова, 1, «Goodvalley Ukraine»
Калуш, A/C 81, Івано-Франківська обл., 77300, UA Україна
e-mail: [email protected]
тел.: (050) 373 06 95
Щоб, наприклад, бути впевненими, що сміття
збирається, що ми його продаємо на переробку,
що, коли люди виходять з кімнати, світло вимика -
ють. Адже електроенергії в Україні не вистачає.
Ми не знаємо, що станеться завтра і чи буде важко
отримати її, тому це деякі з тих сфер, в яких, вва-
жаємо, можемо відігравати більшу роль.
Каспере, ви — з Данії, європеєць, але пра -
цюєте з українцями й з українським мента -
літетом. Які моменти вас здивували?
Думаю, що найбільший сюрприз відбувся за
останні 26 місяців, коли українська ментальність
стала маяком світла для всього світу. Ми дійсно
бачимо, що українці роблять величезну роботу.
Бачимо, що всі наші виробничі KPI та аналогічні
показники було значно підвищено за останні два
роки, і це лише підкреслює менталітет українців.
Люди надзвичайно віддані своїй справі, працьо-
виті і пишаються тим, що вони українці. Але ми
також робимо свій внесок — виробляємо протеїн
для українського народу, і наші колеги можуть
це бачити. Тож я не знаю, чи це несподіванка,
але за останні два роки це стало особливо поміт-
но. Коли я зустрічаю своїх колег у стайні і бачу
їхню відданість справі та наполегливу працю, то
по-справжньому надихаюся. Є багато, скажімо
так, культурних відмінностей. Мене дивує, коли я
намагаюся потиснути руку своєму колезі, про-
ходячи через двері, а він панікує, тому що через
поріг цього не можна робити. Якщо я забуваю
одягнути шапку на вулиці, коли дуже холодно,
люди дивляться на мене здивовано. Коли ми
говоримо про дітей і я розповідаю, що мої діти
сплять на вулиці, коли холодно, то люди дивлять-
ся на мене, як на дивака. Але це все цікаво, я
дізнаюся більше про український народ. І, знову
ж таки, Україна — величезна країна, і в ній так
багато відмінностей, тому кожного разу, коли
я тут, коли спілкуюся з українцями, я дізнаюся
щось нове, і це справді надихає.
Данське щастя — «hygge» — що це таке? І
чи доторкнулися наші прикарпатські грома-
ди до нього хоч трохи завдяки вам?
Данське щастя — це, мабуть, дивна річ, яку важ -
ко пояснити. Думаю, що цю атмосферу та емоції
потрібно відчути. Звичайно, багатьом українцям
зараз важко поїхати до Данії, але, на щастя, у мене
є багато колег, які були в Данії кілька разів. Існує
багато соціально-економічних факторів, які впли -
вають на рівень щастя людей. В Данії існує велика
мережа соціального забезпечення, що, на мою
думку, є позитивним фактором. Якщо ви втрачаєте
роботу, ви все ще певною мірою в безпеці, вам не
потрібно залишати дім або боятися, що ваша сім’я
не буде їсти в цьому місяці. Звичайно, це розвива-
лося протягом багатьох років. Тому люди почува -
ються в безпеці, ми довіряємо системі, навіть якщо
можемо бути розчаровані, сердитися на наших
політиків. І, врешті-решт, ми довіряємо людям, які
нас оточують. Тож я думаю, що це все походить від
довіри. Ми намагаємося поєднати найкращі сили
України з данським менталітетом, прагнемо розви -
вати в цій компанії взаємну довіру.
«Ґудвеллі Україна» працює в українських
реаліях. Наскільки комфортно це в умовах
нашої політичної та законодавчої сфер?
Незалежно від того, що відбувається, ми повин-
ні поважати те, що йде війна і уряд перебуває під
величезним тиском. Як на центральну владу, так і,
очевидно, на різні місцеві органи влади, і ми стави-
мося до цього з великою повагою. Ми тут також для
того, щоб відбудувати Україну. У нас є бізнес, але ми
хочемо брати участь у відбудові України. Відновлен-
ня України не відбудеться в день закінчення війни,
сподіваємось, це буде швидше, воно має розпоча-
тися сьогодні. І саме тоді нам потрібні наші місцеві
органи влади, щоб забезпечити оперативне надання
екологічних дозволів, дозволів на будівництво тощо.
Тому, що ми тут, ми готові відбудовувати Україну,
але нам також потрібна підтримка місцевої влади.
Як підтримують українців у Данії та чи
мають ваші співгромадяни розуміння нашої
реальної ситуації?
Це складне питання. Перш за все я відчуваю, що
українці в Данії — це позитивна історія, якщо це
можна так назвати. Українці надзвичайно корисні,
вони віддані. Навіть з наявним попереднім дуже
важким досвідом люди приїжджають на роботу,
щоб щось змінити, вони не хочуть сидіти на місці
й просто насолоджуватися системою соціального
захисту. Для данців не рідкість працювати і спіл-
куватися з українцями. До війни, я думаю, у нас
було 14 000 українців, тож їх часто можна було
зустріти на робочому місці. Як на мене, фокус на
Україні занадто малий. Для мене це єдине, про що
ми повинні говорити в новинах, все інше не має
значення. Адже це такий величезний тиск на укра -
їнське населення, і Україна просто веде війну для
нас, данців, а також для європейців і світу в цілому.
Тому, як на мене, тут має бути значно більше ува -
ги. Тож сподіваюся, що це буде в центрі уваги, та
вірю, що вся зброя, а також гроші для відновлення
країни надійдуть якомога швидше.
Ви розповідали, що надаєте підтримку
військовим продуктами. Розкажіть про це
детальніше.
Насправді це дві різні історії. Перш за все наша
бізнес-модель полягає в тому, що ми вирощуємо
і продаємо свиней, а військовим, як і населенню,
потрібен протеїн. Тож свині, яких ми продаємо,
потрапляють на бійні. Крім того, звичайно, ми
підтримуємо ЗСУ окремо, надаючи свинину волон -
терським та громадським організаціям. Поряд з
іншою допомогою ми передали 25 тонн свинини,
яку потім консервували і відправили солдатам, щоб
допомогти їм перемогти у війні з росіянами.
Ситуація на лінії фронту зараз дуже нез -
розуміла. Яке стратегічне бачення вашої
компанії на майбутнє?
Продовжувати. Ми не можемо зупинитися, ми
тут, бо вважаємо, що вести бізнес в Україні — це
правильно. Не вагалися ні секунди з моменту
ескалації війни. У нас є шестеро колег, які запла-
тили найвищу ціну, — їх більше немає, і через
їхню жертву й багатьох інших полеглих українців
ми не можемо зупинитися. Тож наша амбіція як
компанії полягає в тому, щоб продовжувати пра-
цювати і продовжувати відбудовувати Україну, а
також розширювати наш бізнес в Україні. Хотів би
сказати, що, звичайно, ведення бізнесу — це най -
важливіше, що ми можемо зробити для того, щоб
Україна була забезпечена протеїном. І, звичайно,
також забезпечити сплату податків. Але, з друго-
го боку, повертаючись до соціальної відповідаль-
ності, ми зібрали близько 30 мільйонів у Данії, які
витрачаємо на соціальні проєкти. Вважаємо, що
перед нами багато роботи: ми повинні подбати
про ветеранів, які повертаються з фізичними та
психічними травмами, маємо впевнитися, що є
таким роботодавцем, який може запропонувати
для них хороше робоче місце. Крім того, реабіліта-
ція має відбуватися на місці, щоб вони не сиділи і
не почувалися покинутими. Тож тут велику роль
відіграємо не лише ми, але й громада навколо нас.
У червні минуло 20 років від початку діяль -
ності вашої компанії в Україні. Що можете
сказати про цю велику дату і чи пишаєтесь
усім тим, що ви створили тут?
Отже, 4 червня ми відсвяткували вже 20 років і
готові святкувати ще щонайменше 20. Але, звичай -
но, ми поважаємо час, в якому ми перебуваємо,
тому не підтримуємо великі святкування. Ми приві -
тали колектив і провели офіційний захід з нагоди
річниці. У нас є вісім колег, які працюють тут вже
20 років, і я дуже пишаюся ними. Звичайно, 600
інших наших співробітників також виконують
величезну роботу, але це дійсно вражає, що у нас є
люди, які працюють тут з першого дня. Найбільше,
що я можу побажати всім в Україні, — це перемоги.
Ми сподіваємося, що це станеться скоріш раніше,
ніж пізніше, але це дійсно те, що я хотів би поба-
жати всім. По-друге, звичайно, міцного здоров’я і
прекрасного майбутнього для всіх.
РЕКЛАМА
ДОСВІД | ВИРОБНИЦТВОДОСВІД | ВИРОБНИЦТВО
10 | МІСТО МІСТО | 11
Суспільно-політичний журнал
Погляди авторів не завжди збігаються із позицією редакції.
Передрук матеріалів допускається за погодженням з редакцією.
За достовірність реклами несе відповідальність рекламодавець.
Івано-Франківськ
Засновник
Сергій Романюк
Виконавчий директор
Лариса Фреїшин
Головний редактор
Тетяна Соболик
Журналісти
Наталя Мостова
Уляна Пилипець
Юрій Присяжнюк
Наталія Лозовик
Богдан Скаврон
Ярослава Угринюк
Наталія Деркевич
Літредактор
Любов Дейнега
Дизайн та верстка
Олександра Афанасьєва
Фото
Андрій Монюк
Роман Козоріз
Відділ реклами
Анна Угорчак
тел.: (066) 389 93 19
Ольга Мельник
тел.: (050) 433 04 37; (097) 240 51 55
Лідія Когут
тел.: (066) 642 65 58; (096) 744 31 51
Людмила Небола
тел.: (050) 202 70 52
Ідентифікатор медіа в Реєстрі
R30-01003
Загальний наклад
7 500 примірників
Адреса друкарні
ТОВ «АРТ СТУДІЯ ДРУКУ»
м. Київ, вул. Бориспільська, 15
www.artprintstudio.com.ua
тел.: (067) 460 07 25
Адреса редакції
м.Івано-Франківськ, вул.Січових Стрільців, 23
Редакційна пошта: [email protected]
Суспільно-політичний журнал
Погляди авторів не завжди збігаються із позицією редакції.
Передрук матеріалів допускається за погодженням з редакцією.
За достовірність реклами несе відповідальність рекламодавець.
Івано-Франківськ
Засновник
Сергій Романюк
Виконавчий директор
Лариса Фреїшин
Головний редактор
Тетяна Соболик
Журналісти
Наталя Мостова
Уляна Пилипець
Юрій Присяжнюк
Наталія Лозовик
Богдан Скаврон
Ярослава Угринюк
Наталія Деркевич
Літредактор
Любов Дейнега
Дизайн та верстка
Олександра Афанасьєва
Фото
Андрій Монюк
Роман Козоріз
Відділ реклами
Анна Угорчак
тел.: (066) 389 93 19
Ольга Мельник
тел.: (050) 433 04 37; (097) 240 51 55
Лідія Когут
тел.: (066) 642 65 58; (096) 744 31 51
Людмила Небола
тел.: (050) 202 70 52
Ідентифікатор медіа в Реєстрі
R30-01003
Загальний наклад
7 500 примірників
Адреса друкарні
ТОВ «АРТ СТУДІЯ ДРУКУ»
м. Київ, вул. Бориспільська, 15
www.artprintstudio.com.ua
тел.: (067) 460 07 25
Адреса редакції
м.Івано-Франківськ, вул.Січових Стрільців, 23
Редакційна пошта: [email protected]
12 | МІСТО МІСТО | 13
ВІЙНА | ЗСЕРЕДИНИ
Хто стоїть за
безпілотниками
Про важливість дронів на передовій уже ніхто не сперечається. Часто ними
передбачають бої, іноді ними відміняють наступи російських військ, можуть
взяти в полон ворога або витягнути з оточення свого бійця. Все це роблять
безпілотники та люди, які вміють стратегічно продумати на кілька кроків
вперед дії противника.
Тетяна Соболик
ВІЙНА | ЗСЕРЕДИНИ
Рота знешкодила
батальйон
Андрій Солоджук з позивним «Василич» сам із
Чортовця Городенківського району. Втім, після
того, як у 2011 році вступив до університету нафти
і газу, став франківцем. На війну він пішов у перші
тижні. Був оперативним черговим відділення бойо -
вого управління штабу військової частини. До його
обов’язків входив збір усієї інформації, особливих
ситуацій по підрозділах. Все, що ставалося у бри -
гаді, стікалося до нього і далі йшло на вечірню або
ранішню доповідь командирові бригади.
З кінця січня 2024 року «Василич» помітив, що в
бригаді не вистачає спеціалістів, які розуміються
на БПЛА (безпілотні літальні апарати). Він узяв
підрозділ та ініціював його розвиток у цьому на-
прямі. За короткий термін вони почали показувати
хороші результати. А сам Солоджук став началь -
ником безпілотних систем. Додає, що своєї смуги
оборони вони не мають. Допомагають лише тим, у
кого тяжка ситуація. Взимку стояли в районі Ли -
ману, наприклад.
«Вампір» («Баба-яга» — назву дали росіяни),
«Кажан», «Крило», «Лелека», «Пума» — все це
назви дронів. БПЛА поділяються на різні класи.
Є розвідники, є розвідники-коригувальники, які
шукають ціль бійців, є бомбери — ті, що несуть бо -
єприпаси і можуть їх скинути, а є великі бомбери,
які несуть кілька боєприпасів водночас.
«У червні рота ударних безпілотних авіаційних
комплексів вивела із строю, грубо кажучи, баталь-
йон противника, — ділиться «Василич». — Якщо
брати цифри, то 83 ворогів стали «двохсотими» і
десь 370 — «трьохсотими».
Спрацьований екіпаж
може більше
Сергій із позивним «Сух» — із Хмельниччини,
є головним сержантом інженерно-саперної роти,
розповідає, що в ідеалі екіпаж безпілотника має
складатись із трьох-чотирьох військових. Проте,
бажано, щоб усі вони могли один одного замінити.
Перший — пілот дрона, це той, хто керує самим
дроном. Другий — штурман, він має бути поруч,
з планшетом. Допомагає з орієнтирами, каже, де
ціль. Третя людина слідкує за антенами, зарядкою
акумуляторів тощо, тобто виконує функції техніка.
А четвертий, який є не в усіх екіпажах, а лише в
ударних, є сапером. Цей боєць відповідає за боє -
припас, що несе дрон.
Сапера в екіпажі дрона замінити найтяжче, бо
робота — специфічна. Таке може бути лиш після
того, як екіпаж уже виходив на кілька бойових
завдань, а хлопці між собою ділилися досвідом і
знаннями. Коли люди між собою спрацьовані, то
вдається краще, переконаний «Сух».
Дроном можна дерево
викорчувати, якщо це
необхідно якомусь підрозділу.
Але щоб це якісно зробити, то
треба знати, який боєприпас
взяти і як розрахувати удар
ВІЙНА | ЗСЕРЕДИНИ
Хто стоїть за
безпілотниками
Про важливість дронів на передовій уже ніхто не сперечається. Часто ними
передбачають бої, іноді ними відміняють наступи російських військ, можуть
взяти в полон ворога або витягнути з оточення свого бійця. Все це роблять
безпілотники та люди, які вміють стратегічно продумати на кілька кроків
вперед дії противника.
Тетяна Соболик
ВІЙНА | ЗСЕРЕДИНИ
Рота знешкодила
батальйон
Андрій Солоджук з позивним «Василич» сам із
Чортовця Городенківського району. Втім, після
того, як у 2011 році вступив до університету нафти
і газу, став франківцем. На війну він пішов у перші
тижні. Був оперативним черговим відділення бойо -
вого управління штабу військової частини. До його
обов’язків входив збір усієї інформації, особливих
ситуацій по підрозділах. Все, що ставалося у бри -
гаді, стікалося до нього і далі йшло на вечірню або
ранішню доповідь командирові бригади.
З кінця січня 2024 року «Василич» помітив, що в
бригаді не вистачає спеціалістів, які розуміються
на БПЛА (безпілотні літальні апарати). Він узяв
підрозділ та ініціював його розвиток у цьому на-
прямі. За короткий термін вони почали показувати
хороші результати. А сам Солоджук став началь -
ником безпілотних систем. Додає, що своєї смуги
оборони вони не мають. Допомагають лише тим, у
кого тяжка ситуація. Взимку стояли в районі Ли -
ману, наприклад.
«Вампір» («Баба-яга» — назву дали росіяни),
«Кажан», «Крило», «Лелека», «Пума» — все це
назви дронів. БПЛА поділяються на різні класи.
Є розвідники, є розвідники-коригувальники, які
шукають ціль бійців, є бомбери — ті, що несуть бо -
єприпаси і можуть їх скинути, а є великі бомбери,
які несуть кілька боєприпасів водночас.
«У червні рота ударних безпілотних авіаційних
комплексів вивела із строю, грубо кажучи, баталь-
йон противника, — ділиться «Василич». — Якщо
брати цифри, то 83 ворогів стали «двохсотими» і
десь 370 — «трьохсотими».
Спрацьований екіпаж
може більше
Сергій із позивним «Сух» — із Хмельниччини,
є головним сержантом інженерно-саперної роти,
розповідає, що в ідеалі екіпаж безпілотника має
складатись із трьох-чотирьох військових. Проте,
бажано, щоб усі вони могли один одного замінити.
Перший — пілот дрона, це той, хто керує самим
дроном. Другий — штурман, він має бути поруч,
з планшетом. Допомагає з орієнтирами, каже, де
ціль. Третя людина слідкує за антенами, зарядкою
акумуляторів тощо, тобто виконує функції техніка.
А четвертий, який є не в усіх екіпажах, а лише в
ударних, є сапером. Цей боєць відповідає за боє -
припас, що несе дрон.
Сапера в екіпажі дрона замінити найтяжче, бо
робота — специфічна. Таке може бути лиш після
того, як екіпаж уже виходив на кілька бойових
завдань, а хлопці між собою ділилися досвідом і
знаннями. Коли люди між собою спрацьовані, то
вдається краще, переконаний «Сух».
Дроном можна дерево
викорчувати, якщо це
необхідно якомусь підрозділу.
Але щоб це якісно зробити, то
треба знати, який боєприпас
взяти і як розрахувати удар
14 | МІСТО МІСТО | 15
Свою лабораторію він називає
«цукерня». Вона розташована за
20 км від фронту, адже працювати
з вибухотехнікою треба неспішно,
у спокійній обстановці. Потрібно
знати хімію, фізику та аеродина-
міку. А сама робота залежить від
завдань. Наприклад, дроном мож-
на дерево викорчувати, якщо це
необхідно якомусь підрозділу. Але
щоб це якісно зробити, то треба
знати, який боєприпас взяти і як
розрахувати удар.
«Ми нічого не виготовляємо
самі, — підкреслює Сергій. —
Тому що ми не маємо права,
адже Україна в свій час підписа-
ла Оттавську конвенцію. Проте
майструємо «подарунки» в тих
умовах, які маємо, і що дозволя-
ють нам наші навички».
До речі, розвідувальні без-
пілотники не носять на собі
«подарунки», тож у такому екі-
пажі може бути дві-три особи.
Багато залежить від того, який
дрон і які його цілі. Якщо бій
складний у гарячій точці, роз-
повідають військові, то можуть
втратити 20 дронів за годину.
Втім, вони навчилися дивитись
на це з позитивом. Втратили
дрон, але зберегли життя, а це
ж головне.
Деталі мають
значення
Військові кажуть, що постача-
ють їм багато браку, тож дово-
диться переробляти, доукомп -
лектовувати, міняти частоти.
Старшина роти ударних безпі -
лотних авіаційних комплексів
Олексій Годз (позивний «Слон»),
який родом з Вінниччини, розпо -
відає, що, отримавши дрон, вони
перевіряють корпус, монітори,
плати, батарею. Погане — за-
мінюють. Іноді з трьох можуть
зробити два.
«Недавно ми відправили коли -
шнього пілота дронів на навчан-
ня, — розповідає «Слон». — Бо
він спершу був лише практиком,
вчився іноді в бою. Та далі він
мав кілька контузій, то ми дійш-
ли висновку, що краще вже йому
не ходити на бойові. Тепер він
навчився, як правильно проти -
діяти дронам, і нас усіх вчить.
Влаштував зараз свою лаборато -
рію, де перепрошиває мавіки та
доводить до пуття різні безпілот-
ники».
Важливо додати, що такі під-
розділи працюють не лише з дро -
нами. Усі вони мають ще й РЕБи
— установки, які глушать сигна-
ли ворожих дронів, та ретрансля -
тори, які збільшують дальність
зв’язку між пультом і безпілот-
ником. Чим ліпший сигнал, тим
є більше можливості залетіти
глибше у тил ворога. Наприклад,
на стандартному сигналі можна
летіти п’ять-сім км, а з кращим
сигналом, то вже можна і 10 км
або й більше.
«Умовно, це така собі вишка, —
пояснює «Слон». — Щоб далеко
залетіти, треба мати підсилювач
сигналу — ретранслятор чіпля-
ється на мавік, а пілот, який вміє
з цим працювати, сидить і поси-
лює його роботу».
Безпілотники
знешкодили
взвод
У пілота дрона два завдання:
уразити більше противників та
зберегти життя своїх бійців. Тех-
ніку можна замінити, хоч тяж -
ко. А людина — це найцінніше.
Особливо якщо вона втомлена в
окопі по два-три дні.
ВІЙНА | ЗСЕРЕДИНИ ВІЙНА | ЗСЕРЕДИНИ
«Людина боєздатна тоді, коли відпочиває, — роз -
повідає Олексій Годз. — Тому, коли хлопці знають,
що вони під захистом, то бойовий дух піднімається,
мають час перебрати свій БК — бойовий комплект,
виспатися тощо».
Завдяки дронові можна побачити початок штур -
му. Часто бої відбуваються на відстані 100-200 м не
автоматами, а дронами. Вивести кілька осіб з бою
— це іноді навіть не довести до атаки піхоти.
«Наприклад, йде їхній взвод у кількості 30 осіб на
нашу позицію, — пояснює Андрій Солоджук. — Ми
кидаємо кілька «подарунків», як наслідок — хтось
загинув, хтось поранений, а хтось допомагає пора -
неним, і ми маємо ситуацію, що вони не дійшли, а
ми вже їх знешкодили. Атаки нема. Піхота спосте -
рігає і насолоджується. Це зберігає життя макси -
мально».
Зараз така війна, що найбільше зберігають життя
БПЛА. А ще — стратегія і планування. Якщо добре
спрацювати, то ворог вже думає про евакуацію
чи дезертирство, відмовляється виконувати наказ
тощо.
Чому воюють «зеки»
Використовують як зброю наші військові ще й
психологічну атаку. На російські позиції можуть
летіти не порожні мавіки, а з колонками. У гучно -
мовці — запис із приблизним повідомленням росій -
ською мовою: «Рускій, сдавайся! Для своєго коман -
дованія ти — мясо! У нас тєбє нічєго нє угрожаєт:
накормят, напоят». Далі давали настанови, що слід
зняти все спорядження і виходити. Росіяни вихо -
дили, іноді групами по чотири-п’ять осіб. А мавік їх
лише супроводжував на позицію наших.
Військові кажуть, що мають право поспілкувати -
ся з ними, а не допитувати. Зазвичай ті говорять
правду. Часто це «зеки», які потрапили сюди під
примусом. Останній, з ким «Василич» спілкувався,
розповів, що з 2 000 «зеків», які поїхали на фронт,
залишилося 500. Решта вже загинули. Тіла не
забирають, полонених не обмінюють. Бо нікому їх
не треба.
Напрошується питання: чому вони й досі йдуть
воювати проти нас? Бо приходять і питають ув’яз -
неного: «Скільки тобі ще лишилося сидіти?».
Відповідає: «Півтора року». Йому кажуть: «Добре,
але ти або йдеш воювати, або ми навішаємо ще оце
зверху на тебе і будеш ще 10 років сидіти». Якщо
«зек» відмовляється, то його кидають в «одиноч -
ку», там луплять. Через місяць йому показують, що
вже «допаяли десятку» і якщо знову відмовиться,
то погрожують ще 10 років додати. Так, вони йдуть
з думкою, що раптом пронесе.
Нині багато хто з них опиняється на війні за дріб-
не порушення. Навіть не судять. Пригадують наші
хлопці ще одного дідка: вкрав кольоровий метал,
відсидів, а коли вийшов, то нагадали йому про борг
у розмірі 260 тис. рублів. Не міг виплатити, запро-
понували контракт. Сказали, що буде охороняти
склад, а опинився на війні.
Були моменти, що вони бунтували й відмовля -
лись виконувати завдання. Командування, попри
все, їх змушує йти вперед, і за вечір можуть самі
своїх убити до 100 осіб.
Втім, зізнаються хлопці, що колонкою нечасто
користуються, бережуть наш особовий склад.
Якщо їм вдається отак взяти російських полоне -
них, то наші вже знають, що треба тікати. Бо росій -
ські командири витрачають величезні ресурси, аби
догнати своїх і вбити. Точку просто випалюють.
Була історія, що їхні кілька «зеків» бігли здавати-
ся, наші це побачили, прийняли їх. Втім, позаду
біг їхній командир із погрозами. Ту позицію наших
потім зрівняли з землею.
Напрошується питання: чому вони
й досі йдуть воювати проти нас?
Бо приходять і питають ув’язненого:
«Скільки тобі ще лишилося сидіти?».
Відповідає: «Півтора року». Йому
кажуть: «Добре, але ти або йдеш
воювати, або ми навішаємо ще оце
зверху на тебе і будеш ще 10 років
сидіти»
Свою лабораторію він називає
«цукерня». Вона розташована за
20 км від фронту, адже працювати
з вибухотехнікою треба неспішно,
у спокійній обстановці. Потрібно
знати хімію, фізику та аеродина-
міку. А сама робота залежить від
завдань. Наприклад, дроном мож-
на дерево викорчувати, якщо це
необхідно якомусь підрозділу. Але
щоб це якісно зробити, то треба
знати, який боєприпас взяти і як
розрахувати удар.
«Ми нічого не виготовляємо
самі, — підкреслює Сергій. —
Тому що ми не маємо права,
адже Україна в свій час підписа-
ла Оттавську конвенцію. Проте
майструємо «подарунки» в тих
умовах, які маємо, і що дозволя-
ють нам наші навички».
До речі, розвідувальні без-
пілотники не носять на собі
«подарунки», тож у такому екі-
пажі може бути дві-три особи.
Багато залежить від того, який
дрон і які його цілі. Якщо бій
складний у гарячій точці, роз-
повідають військові, то можуть
втратити 20 дронів за годину.
Втім, вони навчилися дивитись
на це з позитивом. Втратили
дрон, але зберегли життя, а це
ж головне.
Деталі мають
значення
Військові кажуть, що постача-
ють їм багато браку, тож дово-
диться переробляти, доукомп -
лектовувати, міняти частоти.
Старшина роти ударних безпі -
лотних авіаційних комплексів
Олексій Годз (позивний «Слон»),
який родом з Вінниччини, розпо -
відає, що, отримавши дрон, вони
перевіряють корпус, монітори,
плати, батарею. Погане — за-
мінюють. Іноді з трьох можуть
зробити два.
«Недавно ми відправили коли -
шнього пілота дронів на навчан-
ня, — розповідає «Слон». — Бо
він спершу був лише практиком,
вчився іноді в бою. Та далі він
мав кілька контузій, то ми дійш-
ли висновку, що краще вже йому
не ходити на бойові. Тепер він
навчився, як правильно проти -
діяти дронам, і нас усіх вчить.
Влаштував зараз свою лаборато -
рію, де перепрошиває мавіки та
доводить до пуття різні безпілот-
ники».
Важливо додати, що такі під-
розділи працюють не лише з дро -
нами. Усі вони мають ще й РЕБи
— установки, які глушать сигна-
ли ворожих дронів, та ретрансля -
тори, які збільшують дальність
зв’язку між пультом і безпілот-
ником. Чим ліпший сигнал, тим
є більше можливості залетіти
глибше у тил ворога. Наприклад,
на стандартному сигналі можна
летіти п’ять-сім км, а з кращим
сигналом, то вже можна і 10 км
або й більше.
«Умовно, це така собі вишка, —
пояснює «Слон». — Щоб далеко
залетіти, треба мати підсилювач
сигналу — ретранслятор чіпля-
ється на мавік, а пілот, який вміє
з цим працювати, сидить і поси-
лює його роботу».
Безпілотники
знешкодили
взвод
У пілота дрона два завдання:
уразити більше противників та
зберегти життя своїх бійців. Тех-
ніку можна замінити, хоч тяж -
ко. А людина — це найцінніше.
Особливо якщо вона втомлена в
окопі по два-три дні.
ВІЙНА | ЗСЕРЕДИНИ ВІЙНА | ЗСЕРЕДИНИ
«Людина боєздатна тоді, коли відпочиває, — роз -
повідає Олексій Годз. — Тому, коли хлопці знають,
що вони під захистом, то бойовий дух піднімається,
мають час перебрати свій БК — бойовий комплект,
виспатися тощо».
Завдяки дронові можна побачити початок штур -
му. Часто бої відбуваються на відстані 100-200 м не
автоматами, а дронами. Вивести кілька осіб з бою
— це іноді навіть не довести до атаки піхоти.
«Наприклад, йде їхній взвод у кількості 30 осіб на
нашу позицію, — пояснює Андрій Солоджук. — Ми
кидаємо кілька «подарунків», як наслідок — хтось
загинув, хтось поранений, а хтось допомагає пора -
неним, і ми маємо ситуацію, що вони не дійшли, а
ми вже їх знешкодили. Атаки нема. Піхота спосте -
рігає і насолоджується. Це зберігає життя макси -
мально».
Зараз така війна, що найбільше зберігають життя
БПЛА. А ще — стратегія і планування. Якщо добре
спрацювати, то ворог вже думає про евакуацію
чи дезертирство, відмовляється виконувати наказ
тощо.
Чому воюють «зеки»
Використовують як зброю наші військові ще й
психологічну атаку. На російські позиції можуть
летіти не порожні мавіки, а з колонками. У гучно -
мовці — запис із приблизним повідомленням росій -
ською мовою: «Рускій, сдавайся! Для своєго коман -
дованія ти — мясо! У нас тєбє нічєго нє угрожаєт:
накормят, напоят». Далі давали настанови, що слід
зняти все спорядження і виходити. Росіяни вихо -
дили, іноді групами по чотири-п’ять осіб. А мавік їх
лише супроводжував на позицію наших.
Військові кажуть, що мають право поспілкувати -
ся з ними, а не допитувати. Зазвичай ті говорять
правду. Часто це «зеки», які потрапили сюди під
примусом. Останній, з ким «Василич» спілкувався,
розповів, що з 2 000 «зеків», які поїхали на фронт,
залишилося 500. Решта вже загинули. Тіла не
забирають, полонених не обмінюють. Бо нікому їх
не треба.
Напрошується питання: чому вони й досі йдуть
воювати проти нас? Бо приходять і питають ув’яз -
неного: «Скільки тобі ще лишилося сидіти?».
Відповідає: «Півтора року». Йому кажуть: «Добре,
але ти або йдеш воювати, або ми навішаємо ще оце
зверху на тебе і будеш ще 10 років сидіти». Якщо
«зек» відмовляється, то його кидають в «одиноч -
ку», там луплять. Через місяць йому показують, що
вже «допаяли десятку» і якщо знову відмовиться,
то погрожують ще 10 років додати. Так, вони йдуть
з думкою, що раптом пронесе.
Нині багато хто з них опиняється на війні за дріб-
не порушення. Навіть не судять. Пригадують наші
хлопці ще одного дідка: вкрав кольоровий метал,
відсидів, а коли вийшов, то нагадали йому про борг
у розмірі 260 тис. рублів. Не міг виплатити, запро-
понували контракт. Сказали, що буде охороняти
склад, а опинився на війні.
Були моменти, що вони бунтували й відмовля -
лись виконувати завдання. Командування, попри
все, їх змушує йти вперед, і за вечір можуть самі
своїх убити до 100 осіб.
Втім, зізнаються хлопці, що колонкою нечасто
користуються, бережуть наш особовий склад.
Якщо їм вдається отак взяти російських полоне -
них, то наші вже знають, що треба тікати. Бо росій -
ські командири витрачають величезні ресурси, аби
догнати своїх і вбити. Точку просто випалюють.
Була історія, що їхні кілька «зеків» бігли здавати-
ся, наші це побачили, прийняли їх. Втім, позаду
біг їхній командир із погрозами. Ту позицію наших
потім зрівняли з землею.
Напрошується питання: чому вони
й досі йдуть воювати проти нас?
Бо приходять і питають ув’язненого:
«Скільки тобі ще лишилося сидіти?».
Відповідає: «Півтора року». Йому
кажуть: «Добре, але ти або йдеш
воювати, або ми навішаємо ще оце
зверху на тебе і будеш ще 10 років
сидіти»
16 | МІСТО МІСТО | 17
«По-перше, для них це сором, що їхні здалися, —
розповідає «Василич». — Великий удар для коман -
дування. По-друге, вони хоч не цінують людей, але
дуже цінують інформацію, яку вони можуть сказа -
ти: звідки приїхали, скільки їх було, де навчалися,
що вчили. Тому намагаються вбити своїх, щоб ті
нічого не встигли нам розповісти».
Заслужили державну
нагороду
Як розповідає Андрій Солоджук, війна — це ша -
хова партія: «Ми знаємо на три кроки вперед, як
піде противник, і вони розраховують на три кроки
вперед наші дії. Може бути таке, що ми знаємо про
їх штурм і готуємося, потім вони дізнаються про
те, що ми знаємо, і нам серед ночі приходить пові -
домлення, що штурм відміняється і буде в іншому
напрямку.
Як висновок — може не бути штурму, бо вони за -
плуталися. У нас — таке саме. Ми плануємо, вони
дізнаються, і ми думаємо, чи лізти туди, чи нема
чого втрачати людей».
Влітку була дика спека. Дронами доставляли на
позиції воду. Буває, що є точки, куди дуже складно
заїхати, тут стає в нагоді дрон.
«Місяць тому був масований штурм, перша
лінія посипалася, ми фізично не встигали вбивати
росіян, — розповідає Солоджук. — Наших взяли в
оточення, на одного нашого загинуло тоді 20 їхніх.
Та з наших 12 хлопців тоді врятувався лише один.
Через добу по радіостанції він вийшов на зв’язок,
мовляв, відійшов за 20 метрів у нору і вони не зна-
ли, що він там. Далі вони пройшли 600 м вперед,
а він залишився позаду них. Ми п’ять днів кидали
йому їсти, воду, батареї під радіостанцію, спілку-
валися з ним і думали, як витягнути. Тому що він
ні вночі ні вдень не міг піднятися й побігти, його б
розстріляли».
Більше військовий там залишатися не міг, бо
вороги активно освоювалися на цьому місці. Всі
розуміли, що нашого бійця от-от знайдуть. Хлопці
тоді залучили міномет, усі БПЛА, які були в досту -
пі, і почали працювати по позиціях, щоб уразити.
Увечері підняли важкий безпілотник «Вампір».
Коли вороги чують звук цього дрона, то ховають -
ся, бо бояться. Спершу росіян налякали. Далі —
почали скидати вибухівку. Паралельно працювали
різні дрони з усіх боків. Нашого бійця попередили:
безпілотник скине перший раз вибухівку, то біжи. І
він біг. На відстані 20 метрів від сотні ворогів біг ці
600 метрів до позиції наших. Хаос не дозволяв про -
тивнику зрозуміти, що ж насправді відбувається.
«А це ми просто виводили хлопчину, — розпові -
дає «Василич». — Якщо чесно, то дронами в полон
багато хто бере, але щоб з оточення виводити, то я
такого ще не чув. Це ми перші таке успішно зроби -
ли. До речі, хлопців, які провели цю операцію, ми
подали на державну нагороду».
Війна — це шахова
партія. Ми знаємо на
три кроки вперед, як
піде противник, і вони
розраховують на три кроки
вперед наші дії. Може бути
таке, що ми знаємо про їх
штурм і готуємося, потім
вони дізнаються про те, що
ми знаємо, і нам серед ночі
приходить повідомлення,
що штурм відміняється і
буде в іншому напрямку
ВІЙНА | ЗСЕРЕДИНИ
«По-перше, для них це сором, що їхні здалися, —
розповідає «Василич». — Великий удар для коман -
дування. По-друге, вони хоч не цінують людей, але
дуже цінують інформацію, яку вони можуть сказа -
ти: звідки приїхали, скільки їх було, де навчалися,
що вчили. Тому намагаються вбити своїх, щоб ті
нічого не встигли нам розповісти».
Заслужили державну
нагороду
Як розповідає Андрій Солоджук, війна — це ша -
хова партія: «Ми знаємо на три кроки вперед, як
піде противник, і вони розраховують на три кроки
вперед наші дії. Може бути таке, що ми знаємо про
їх штурм і готуємося, потім вони дізнаються про
те, що ми знаємо, і нам серед ночі приходить пові -
домлення, що штурм відміняється і буде в іншому
напрямку.
Як висновок — може не бути штурму, бо вони за -
плуталися. У нас — таке саме. Ми плануємо, вони
дізнаються, і ми думаємо, чи лізти туди, чи нема
чого втрачати людей».
Влітку була дика спека. Дронами доставляли на
позиції воду. Буває, що є точки, куди дуже складно
заїхати, тут стає в нагоді дрон.
«Місяць тому був масований штурм, перша
лінія посипалася, ми фізично не встигали вбивати
росіян, — розповідає Солоджук. — Наших взяли в
оточення, на одного нашого загинуло тоді 20 їхніх.
Та з наших 12 хлопців тоді врятувався лише один.
Через добу по радіостанції він вийшов на зв’язок,
мовляв, відійшов за 20 метрів у нору і вони не зна-
ли, що він там. Далі вони пройшли 600 м вперед,
а він залишився позаду них. Ми п’ять днів кидали
йому їсти, воду, батареї під радіостанцію, спілку-
валися з ним і думали, як витягнути. Тому що він
ні вночі ні вдень не міг піднятися й побігти, його б
розстріляли».
Більше військовий там залишатися не міг, бо
вороги активно освоювалися на цьому місці. Всі
розуміли, що нашого бійця от-от знайдуть. Хлопці
тоді залучили міномет, усі БПЛА, які були в досту -
пі, і почали працювати по позиціях, щоб уразити.
Увечері підняли важкий безпілотник «Вампір».
Коли вороги чують звук цього дрона, то ховають -
ся, бо бояться. Спершу росіян налякали. Далі —
почали скидати вибухівку. Паралельно працювали
різні дрони з усіх боків. Нашого бійця попередили:
безпілотник скине перший раз вибухівку, то біжи. І
він біг. На відстані 20 метрів від сотні ворогів біг ці
600 метрів до позиції наших. Хаос не дозволяв про -
тивнику зрозуміти, що ж насправді відбувається.
«А це ми просто виводили хлопчину, — розпові -
дає «Василич». — Якщо чесно, то дронами в полон
багато хто бере, але щоб з оточення виводити, то я
такого ще не чув. Це ми перші таке успішно зроби -
ли. До речі, хлопців, які провели цю операцію, ми
подали на державну нагороду».
Війна — це шахова
партія. Ми знаємо на
три кроки вперед, як
піде противник, і вони
розраховують на три кроки
вперед наші дії. Може бути
таке, що ми знаємо про їх
штурм і готуємося, потім
вони дізнаються про те, що
ми знаємо, і нам серед ночі
приходить повідомлення,
що штурм відміняється і
буде в іншому напрямку
ВІЙНА | ЗСЕРЕДИНИ
18 | МІСТО МІСТО | 19
ВІЙНА | ПРО НАБОЛІЛЕ
Підполковник
Віктор
Олексюк:
Іванофранківець,
підполковник, начальник
підготовки 4-ї окремої
танкової бригади Віктор
Олексюк воює з 3 березня
2022 року. Каже, що
зараз у нього дві війни.
Одна — та, що у всіх, —
з російською федерацією.
Друга — з українською
бюрократичною системою.
«Місто» поговорило з
ним про мобілізацію,
демобілізацію, роботу ТЦК
та СП (Територіального
центру комплектування
та соціальної підтримки) і
чому в Україні не вистачає
якісних кадрів.
«Воювати
мають всі
— це не
буквальна
фраза»
Тетяна Соболик
ВІЙНА | ПРО НАБОЛІЛЕ
Лікарі не обіцяли
відновлення
Прийняв для себе рішення: що маю управлін -
ський досвід, вчився за рахунок держави, маю
стаж на різних посадах, розумію, що своїм досві -
дом та комунікаціями міг би принести користь ЗСУ
та державі. Зрештою, вважаю, що це є обов’язком
кожного, хто живе у нашій державі й сповідує ду -
ховні та європейські цінності цивілізованої частини
світу.
17 квітня отримав перше бойове завдання. А 5
травня вже мав важке поранення з численними
переломами, лікарі не знали, чи буду нормаль -
но ходити. Відновлювався кілька місяців, заново
вчився ходити. Та я — фахівець і знав, як собі
дати раду. Вже з моменту реанімації почав робити
пасивні вправи, потім мене відправили до дільниці
військового шпиталю, дружина приходила в палату
і займалася зі мною.
Уявіть, навіть маючи освіту, кваліфікацію і мето-
дику, будучи в шлюбі зі мною, їй не можна було зі
мною займатися, все робила під наглядом, бо були
такі заходи безпеки, що нікого не пускали до вій -
ськовослужбовців. Врешті ми налагодили роботу з
керівником військового шпиталю і зараз вони вже
до нас у Реабілітаційний центр святого Юди-Тадея
возять пацієнтів, а ми допомагаємо готувати їхній
персонал.
Про психологічну
реабілітацію
Нині з’явилася думка, що гострий ПТСР (пост -
травматичний стресовий розлад. — Ред.) чи пси -
хологічна реабілітація мають долатися образот -
ворчим мистецтвом або зміною середовища. Я не
погоджуюся. Має працювати мультидисциплінарна
команда, щоб людина могла відновитися одночас -
но психічно та фізично, залучати до занять членів
сім’ї, допомогти їм подолати різні кризи, якщо такі
виникають. Кожен випадок індивідуальний, потріб -
ні окрема методика до кожного і різна програма
реабілітації, головною метою якої є повернення
повноцінного члена суспільства. Звести їх у групи
чи тренінги не дасть ефекту. Може, для тих, хто
має залежності, то допомагає, але не для військо -
вих.
У цьому процесі головне — розібратися, чи люди -
на справді має проблеми і потребує допомоги, чи
вона робить із себе жертву і витрачає ваш час.
Я теж, після поранення, міг «увімкнути» жертву,
але вирішив шукати в собі силу робити щось корис -
не. Як на мене, психологічна реабілітація значно
швидше відбувається, коли робиш щось важливе —
так і відчуття жалю до себе зникне. Людині треба
дати зрозуміти, що вона має здобутки, що її захи -
стили фінансово і морально, а головне — що вона
потрібна суспільству. А якщо це не дає результати,
бо таке також можливо, то тоді повинні працювати
психіатри.
Що таке мобілізація
Як на мене, мобілізація — це не просто отримати
статус у військкоматі. Людина повинна зрозуміти,
що на неї поклали відповідальність, вона має вій-
ськово-облікову спеціальність і приходить у під-
розділ, щоб долучитися до певного фаху, отримати
посаду і завдання, яке буде виконувати з підрозді -
лом на загально-суспільну користь.
ВІЙНА | ПРО НАБОЛІЛЕ
Підполковник
Віктор
Олексюк:
Іванофранківець,
підполковник, начальник
підготовки 4-ї окремої
танкової бригади Віктор
Олексюк воює з 3 березня
2022 року. Каже, що
зараз у нього дві війни.
Одна — та, що у всіх, —
з російською федерацією.
Друга — з українською
бюрократичною системою.
«Місто» поговорило з
ним про мобілізацію,
демобілізацію, роботу ТЦК
та СП (Територіального
центру комплектування
та соціальної підтримки) і
чому в Україні не вистачає
якісних кадрів.
«Воювати
мають всі
— це не
буквальна
фраза»
Тетяна Соболик
ВІЙНА | ПРО НАБОЛІЛЕ
Лікарі не обіцяли
відновлення
Прийняв для себе рішення: що маю управлін -
ський досвід, вчився за рахунок держави, маю
стаж на різних посадах, розумію, що своїм досві -
дом та комунікаціями міг би принести користь ЗСУ
та державі. Зрештою, вважаю, що це є обов’язком
кожного, хто живе у нашій державі й сповідує ду -
ховні та європейські цінності цивілізованої частини
світу.
17 квітня отримав перше бойове завдання. А 5
травня вже мав важке поранення з численними
переломами, лікарі не знали, чи буду нормаль -
но ходити. Відновлювався кілька місяців, заново
вчився ходити. Та я — фахівець і знав, як собі
дати раду. Вже з моменту реанімації почав робити
пасивні вправи, потім мене відправили до дільниці
військового шпиталю, дружина приходила в палату
і займалася зі мною.
Уявіть, навіть маючи освіту, кваліфікацію і мето-
дику, будучи в шлюбі зі мною, їй не можна було зі
мною займатися, все робила під наглядом, бо були
такі заходи безпеки, що нікого не пускали до вій -
ськовослужбовців. Врешті ми налагодили роботу з
керівником військового шпиталю і зараз вони вже
до нас у Реабілітаційний центр святого Юди-Тадея
возять пацієнтів, а ми допомагаємо готувати їхній
персонал.
Про психологічну
реабілітацію
Нині з’явилася думка, що гострий ПТСР (пост -
травматичний стресовий розлад. — Ред.) чи пси -
хологічна реабілітація мають долатися образот -
ворчим мистецтвом або зміною середовища. Я не
погоджуюся. Має працювати мультидисциплінарна
команда, щоб людина могла відновитися одночас -
но психічно та фізично, залучати до занять членів
сім’ї, допомогти їм подолати різні кризи, якщо такі
виникають. Кожен випадок індивідуальний, потріб -
ні окрема методика до кожного і різна програма
реабілітації, головною метою якої є повернення
повноцінного члена суспільства. Звести їх у групи
чи тренінги не дасть ефекту. Може, для тих, хто
має залежності, то допомагає, але не для військо -
вих.
У цьому процесі головне — розібратися, чи люди -
на справді має проблеми і потребує допомоги, чи
вона робить із себе жертву і витрачає ваш час.
Я теж, після поранення, міг «увімкнути» жертву,
але вирішив шукати в собі силу робити щось корис -
не. Як на мене, психологічна реабілітація значно
швидше відбувається, коли робиш щось важливе —
так і відчуття жалю до себе зникне. Людині треба
дати зрозуміти, що вона має здобутки, що її захи -
стили фінансово і морально, а головне — що вона
потрібна суспільству. А якщо це не дає результати,
бо таке також можливо, то тоді повинні працювати
психіатри.
Що таке мобілізація
Як на мене, мобілізація — це не просто отримати
статус у військкоматі. Людина повинна зрозуміти,
що на неї поклали відповідальність, вона має вій-
ськово-облікову спеціальність і приходить у під-
розділ, щоб долучитися до певного фаху, отримати
посаду і завдання, яке буде виконувати з підрозді -
лом на загально-суспільну користь.
20 | МІСТО МІСТО | 21
Я розумію, що є недоліки у
навчальних закладах. Але в
перші дні було ще гірше. Взага-
лі не було навчальних центрів,
натомість лише заклади для
офіцерів чи невеличкі збори, де
розподіляли за вміннями, скорі-
ше виконували функцію коорди -
наційних осередків, щоб можна
було пізніше направити людей в
конкретні підрозділи.
Хочу сказати, що зараз люди
стали активнішими, оператив -
нішими, витривалішими, мають
більшу опірність до впливів,
люди вчаться аналізувати і швид -
ше приймають рішення. Цивіль -
на особа в спокійний час має
багато часу, а тут вони стають
рішучіші і їм легко асимілювати-
ся в будь-яке суспільство.
Воювати мають
всі
Це не є буквальна фраза, що
кожен має взяти в руки зброю і
приїхати в якусь локацію на-
шої держави. «Воювати мають
всі» означає, що кожна родина
повинна розуміти: у нас війна
і криза, до нас прийшов жор-
стокий ворог, який хоче нас не
адаптувати і не захистити, а
знищити. Бо в їхньому розумінні
ми не маємо права жити краще,
ніж вони, для них неприйнятні
цінності європейські та людські.
Хто ще не зрозумів, що він не
сховається ні за Тисою, ні за
Бугом, ні за океаном, то все одно
збагне колись, що тіло ви може-
те кудись перенести, але совість,
серце — ні.
Тому кожна людина в сім’ї має
бути усвідомлена і жертовна.
Військових треба підтримувати,
а не критикувати, що це його
вибір і я його туди не відправляв.
Не телефонувати і не відволіка-
ти батька чи сина, коли вдома є
дрібні господарські проблеми.
Це не нормально, коли дружина
мусить викликати свого чоловіка
з зони бойових дій, щоб він від-
ремонтував дах. У кожній адмі-
ністративній одиниці чи селищі,
селі або хуторі має бути влада,
і хай допоможуть полагодити
котел, електрику, горище, щоб
чоловік не шукав спосіб покину-
ти ЗСУ.
Сьогодні багато хто спеку-
лює темою трьох дітей чи опіки
людей з інвалідністю в родинах.
У мене запитання: а як дотепер
люди жили і працювали? Розу -
мію, що є ситуації, коли біда,
і держава не бере на себе від-
повідальність якісно захистити
людей з особливими потребами,
але багато хто шукає будь-яку
підставу уникнути мобілізації. А
коли зустрінеш їх на вулиці, то
вони ще й читають тобі лекції,
як військовослужбовці мають з
ними спілкуватися.
Чи можлива
демобілізація
Коли бачу жінок, матерів і
дітей, які агітують за демобіліза-
цію, то в мене питання: хто і що
їх гуртує? Особисто я не вірю у
демобілізації, у нас нема такого
ресурсу, щоб замінити людей з
відповідними навичками.
Ми — не Ізраїль, ми не вкла-
далися і не розвивали збройні
сили, а наші амбітні сусіди в
особі чекістського керівництва
різними програмами і впливом
через проросійських політиків
роками нищили наші збройні
сили, оборонні підприємства та
військові виші, щоб нам не дати
можливості стати сильними і
незалежними. Ми багато зроби -
ли. Зупинити таку «махину» не
просто. Буряти вони чи «зеки»,
але 50% упевнено розуміють, як
воювати і що робити. У них вели-
чезний ресурс, який продовжує
формуватися. А нам головне —
не вестися на різні спекуляції.
Чи дратують
чоловіки
у спортзалах і
ресторанах
Я — соціально активна люди -
на, відвідую як спортзали, так і
громадські заклади відпочинку.
Спершу в мене було відчуття за-
непокоєння, але зараз розумію,
що кожен відповість за свої вчин-
ки, рано чи пізно. Люди знахо-
дять спосіб здурити себе і пере-
конати, що ще не час, що армія
не готова, що не хоче воювати за
Зеленського, але треба розуміти:
якщо кожен другий буде так ста -
витися, то ви стикнетеся особи-
сто і кожного це стосуватиметь-
ся предметно. Та, на жаль, може
бути пізно. Якщо не хочете, щоб
ваші матері, дружини і діти не
побачили бурятів і «вагнерів»,
то форсуйте Оскіл і Сіверський
Донець, не тікайте за Тису!
Поки не пізно, йдіть у військо,
в благодійні фонди, підтримуйте
коштами та іншою допомогою.
Зателефонуйте сусідові, родичу,
який у ЗСУ, або в рекрутинговий.
О д н і — ж и т т я ,
а інші —
1000 грн?
Є Божі притчі, людина має не-
сти по своїх можливостях. У мене
нема питань до тих, хто справді
не може. Бо для когось кілька ти-
сяч доларів — це не гроші, а для
когось 100 грн — це велика сума.
ВІЙНА | ПРО НАБОЛІЛЕ
ВІЙНА | ПРО НАБОЛІЛЕ
Хто хоче бути з Богом, то буде і в армії, і в
цивільному житті з Ним. Я не можу сказати, що
завжди був свідомим вірянином. У духовному
напрямі я почав розвиватися завдяки дружині та
отцям василіянам. Не знаю, як до мене прийшло
бажання і мотивація пройти дорогу від взводного
до очільника відповідального підрозділу. Дякую
керівництву, що мені довірили, дякую Богові за
супровід у всіх здобутках, за прекрасний особовий
склад, який зі мною пліч-о-пліч робить велику
справу.
Втрачати людей
і жити з цим
Я багато чую звинувачень, що командири бай -
дужі, безсердечні і не мають сентиментів. Проте
командир — це такий самий солдат, це не обов’яз -
ково кадровий військовий. Часто вони просто
закінчили військову кафедру. Зараз посади обій -
мають люди, які й не завжди були офіцерами, їх
часто обирають за покликанням і знаннями, вони
воюють не за гроші, і їм тяжко слухати звинува -
чення батьків, що командир-м’ясник відправив на
смерть…
Та командир отримав завдання від іншого ко -
мандира. Він такий самий, бо перебуває зі своїми
хлопцями на позиціях.
Я отримав перше поранення в день, коли мій
водій загинув. Увесь свій особовий склад я вивів і
продовжив із водієм евакуйовувати людей. Ми за
один день з молодим 22-річним хлопцем врятува -
ли кілька десятків життів. При тому, що я його не
пускав брати участь в евакуації, бо він мав конту-
зію, і я хотів уберегти хлопця. Та він загинув біля
будинку, до якого прилетіла ракета, допомагав
координувати людей, яких привезли «еваком» до
медичного пункту.
Найстрашніше
Знаєте, коли доводиться впізнавати козаків і
фрагменти їхніх тіл, — це ще терпимо. Бо найгірше
— це пояснювати дитині, мамі та бабусі, що стало -
ся і чому його нема. Це з кожним разом відбирає
частинку мене. Так боляче — словами не опишеш
ці процеси.
У нас є позиція, приходить бойове завдання — і
ми мусимо його виконувати, тому що ми зобов’яза -
ні захистити наш суверенітет.
Протистояння
між частиною населення
і ТЦК
І цю роботу доводиться комусь робити. Але і
серед військовослужбовців є різна категорія людей
з індивідульною свідомістю. Кожен конфлікт треба
окремо розбирати.
Але популізму є багато в цих речах. «Теле-
грам»-канали часто роздмухують негативні нара -
тиви. У нас є внутрішній ворог, який хоче заробити
гроші і зробити хайп. І вони не розуміють, що такі
речі деморалізують ситуацію.
Держава переживає важку кадрову кризу. У
будь-якій державній установі або в міській чи об-
ласній небагато спеціалістів чи професіоналів, щоб
можна було робити якісну кадрову політику. Бо
багато свідомих людей на фронті, багато виїхало за
кордон, багато боїться, багато загинуло.
Тому це проблема, що в тилу хтось спекулює і ма-
ніпулює. Дбайте про інформаційну гігієну, не читай -
те плітки з базарів і «Телеграм»-каналів, отримуйте
вичерпну інформацію від перевірених джерел,
читайте книжки, всебічно виховуйте дітей і вчіть з
ними історію та катехизм, щоб заспокоїти душу.
Я розумію, що є недоліки у
навчальних закладах. Але в
перші дні було ще гірше. Взага-
лі не було навчальних центрів,
натомість лише заклади для
офіцерів чи невеличкі збори, де
розподіляли за вміннями, скорі-
ше виконували функцію коорди -
наційних осередків, щоб можна
було пізніше направити людей в
конкретні підрозділи.
Хочу сказати, що зараз люди
стали активнішими, оператив -
нішими, витривалішими, мають
більшу опірність до впливів,
люди вчаться аналізувати і швид -
ше приймають рішення. Цивіль -
на особа в спокійний час має
багато часу, а тут вони стають
рішучіші і їм легко асимілювати-
ся в будь-яке суспільство.
Воювати мають
всі
Це не є буквальна фраза, що
кожен має взяти в руки зброю і
приїхати в якусь локацію на-
шої держави. «Воювати мають
всі» означає, що кожна родина
повинна розуміти: у нас війна
і криза, до нас прийшов жор-
стокий ворог, який хоче нас не
адаптувати і не захистити, а
знищити. Бо в їхньому розумінні
ми не маємо права жити краще,
ніж вони, для них неприйнятні
цінності європейські та людські.
Хто ще не зрозумів, що він не
сховається ні за Тисою, ні за
Бугом, ні за океаном, то все одно
збагне колись, що тіло ви може-
те кудись перенести, але совість,
серце — ні.
Тому кожна людина в сім’ї має
бути усвідомлена і жертовна.
Військових треба підтримувати,
а не критикувати, що це його
вибір і я його туди не відправляв.
Не телефонувати і не відволіка-
ти батька чи сина, коли вдома є
дрібні господарські проблеми.
Це не нормально, коли дружина
мусить викликати свого чоловіка
з зони бойових дій, щоб він від-
ремонтував дах. У кожній адмі-
ністративній одиниці чи селищі,
селі або хуторі має бути влада,
і хай допоможуть полагодити
котел, електрику, горище, щоб
чоловік не шукав спосіб покину-
ти ЗСУ.
Сьогодні багато хто спеку-
лює темою трьох дітей чи опіки
людей з інвалідністю в родинах.
У мене запитання: а як дотепер
люди жили і працювали? Розу -
мію, що є ситуації, коли біда,
і держава не бере на себе від-
повідальність якісно захистити
людей з особливими потребами,
але багато хто шукає будь-яку
підставу уникнути мобілізації. А
коли зустрінеш їх на вулиці, то
вони ще й читають тобі лекції,
як військовослужбовці мають з
ними спілкуватися.
Чи можлива
демобілізація
Коли бачу жінок, матерів і
дітей, які агітують за демобіліза-
цію, то в мене питання: хто і що
їх гуртує? Особисто я не вірю у
демобілізації, у нас нема такого
ресурсу, щоб замінити людей з
відповідними навичками.
Ми — не Ізраїль, ми не вкла-
далися і не розвивали збройні
сили, а наші амбітні сусіди в
особі чекістського керівництва
різними програмами і впливом
через проросійських політиків
роками нищили наші збройні
сили, оборонні підприємства та
військові виші, щоб нам не дати
можливості стати сильними і
незалежними. Ми багато зроби -
ли. Зупинити таку «махину» не
просто. Буряти вони чи «зеки»,
але 50% упевнено розуміють, як
воювати і що робити. У них вели-
чезний ресурс, який продовжує
формуватися. А нам головне —
не вестися на різні спекуляції.
Чи дратують
чоловіки
у спортзалах і
ресторанах
Я — соціально активна люди -
на, відвідую як спортзали, так і
громадські заклади відпочинку.
Спершу в мене було відчуття за-
непокоєння, але зараз розумію,
що кожен відповість за свої вчин-
ки, рано чи пізно. Люди знахо-
дять спосіб здурити себе і пере-
конати, що ще не час, що армія
не готова, що не хоче воювати за
Зеленського, але треба розуміти:
якщо кожен другий буде так ста -
витися, то ви стикнетеся особи-
сто і кожного це стосуватиметь-
ся предметно. Та, на жаль, може
бути пізно. Якщо не хочете, щоб
ваші матері, дружини і діти не
побачили бурятів і «вагнерів»,
то форсуйте Оскіл і Сіверський
Донець, не тікайте за Тису!
Поки не пізно, йдіть у військо,
в благодійні фонди, підтримуйте
коштами та іншою допомогою.
Зателефонуйте сусідові, родичу,
який у ЗСУ, або в рекрутинговий.
О д н і — ж и т т я ,
а інші —
1000 грн?
Є Божі притчі, людина має не-
сти по своїх можливостях. У мене
нема питань до тих, хто справді
не може. Бо для когось кілька ти-
сяч доларів — це не гроші, а для
когось 100 грн — це велика сума.
ВІЙНА | ПРО НАБОЛІЛЕ
ВІЙНА | ПРО НАБОЛІЛЕ
Хто хоче бути з Богом, то буде і в армії, і в
цивільному житті з Ним. Я не можу сказати, що
завжди був свідомим вірянином. У духовному
напрямі я почав розвиватися завдяки дружині та
отцям василіянам. Не знаю, як до мене прийшло
бажання і мотивація пройти дорогу від взводного
до очільника відповідального підрозділу. Дякую
керівництву, що мені довірили, дякую Богові за
супровід у всіх здобутках, за прекрасний особовий
склад, який зі мною пліч-о-пліч робить велику
справу.
Втрачати людей
і жити з цим
Я багато чую звинувачень, що командири бай -
дужі, безсердечні і не мають сентиментів. Проте
командир — це такий самий солдат, це не обов’яз -
ково кадровий військовий. Часто вони просто
закінчили військову кафедру. Зараз посади обій -
мають люди, які й не завжди були офіцерами, їх
часто обирають за покликанням і знаннями, вони
воюють не за гроші, і їм тяжко слухати звинува -
чення батьків, що командир-м’ясник відправив на
смерть…
Та командир отримав завдання від іншого ко -
мандира. Він такий самий, бо перебуває зі своїми
хлопцями на позиціях.
Я отримав перше поранення в день, коли мій
водій загинув. Увесь свій особовий склад я вивів і
продовжив із водієм евакуйовувати людей. Ми за
один день з молодим 22-річним хлопцем врятува -
ли кілька десятків життів. При тому, що я його не
пускав брати участь в евакуації, бо він мав конту-
зію, і я хотів уберегти хлопця. Та він загинув біля
будинку, до якого прилетіла ракета, допомагав
координувати людей, яких привезли «еваком» до
медичного пункту.
Найстрашніше
Знаєте, коли доводиться впізнавати козаків і
фрагменти їхніх тіл, — це ще терпимо. Бо найгірше
— це пояснювати дитині, мамі та бабусі, що стало -
ся і чому його нема. Це з кожним разом відбирає
частинку мене. Так боляче — словами не опишеш
ці процеси.
У нас є позиція, приходить бойове завдання — і
ми мусимо його виконувати, тому що ми зобов’яза -
ні захистити наш суверенітет.
Протистояння
між частиною населення
і ТЦК
І цю роботу доводиться комусь робити. Але і
серед військовослужбовців є різна категорія людей
з індивідульною свідомістю. Кожен конфлікт треба
окремо розбирати.
Але популізму є багато в цих речах. «Теле-
грам»-канали часто роздмухують негативні нара -
тиви. У нас є внутрішній ворог, який хоче заробити
гроші і зробити хайп. І вони не розуміють, що такі
речі деморалізують ситуацію.
Держава переживає важку кадрову кризу. У
будь-якій державній установі або в міській чи об-
ласній небагато спеціалістів чи професіоналів, щоб
можна було робити якісну кадрову політику. Бо
багато свідомих людей на фронті, багато виїхало за
кордон, багато боїться, багато загинуло.
Тому це проблема, що в тилу хтось спекулює і ма-
ніпулює. Дбайте про інформаційну гігієну, не читай -
те плітки з базарів і «Телеграм»-каналів, отримуйте
вичерпну інформацію від перевірених джерел,
читайте книжки, всебічно виховуйте дітей і вчіть з
ними історію та катехизм, щоб заспокоїти душу.
22 | МІСТО МІСТО | 23
ВІЙНА | ДУМКИ
Що таке
перемога
Уляна Пилипець
Третій рік наша країна перебуває в умовах повномасштабної війни і вже 10
років
— у війні. Мабуть, кожен українець численну кількість разів ставив
собі запитання: а коли перемога? Зрештою, а що таке перемога? Вихід на
кордони 1991 року? Припинення бойових дій? Розпад росії? Домовленості?
Це питання здавалось ніби простим. Але хоч скільки версій відповіді на нього
траплялося, усі різні й усім чогось не вистачає.
Ми поспілкувалися з військовими, письменниками, громадськими діячами,
діячами культури та мистецтва, аби дізнатися, що для них означає сенс
слова «перемога».
ВІЙНА | ДУМКИ
Ольга Деркачова,
франківська письменниця, докторка
філологічних наук, професорка:
«Хотілося би і кордону 1991 року, і розпаду росії,
і взагалі якогось такого втручання вищих сил:
повеней, пожеж на території ворожої країни. Це
все ми можемо уявляти і мріяти, але реальність
інша. Те, що ми переможемо, — сумніву немає, але
є інше — не менш важливе — боротьба і робота
після перемоги. Що ми з нею будемо робити і чи
можемо з нею бути? Уявіть, що ми повернулися до
кордонів 1991 року, але далі — на неї треба працю -
вати: русифіковані райони ніде не зникають, маємо
частину України в руїнах, яку треба відбудовувати.
Перемога — це також, коли на звільнених терито -
ріях буде перемагати українська церква, вчитель,
політика, а ще — українська порядність і людя -
ність. Перемога — це дуже комплексне поняття,
і казати, що це щось конкретне, важко. Ні розпад
росії, ні смерть путіна ситуацію не змінять. Це
населення вибере іншого. Ми ж бачимо, хто живе
поруч, і повинні перебувати в повному стані до
опору — як на фронті, так і в культурному».
Руслан Марцінків,
міський голова Івано-Франківська:
«Перемога — це розвал росії, це перемога наві-
ки. Все інше, на жаль, лише проміжний етап. Я
розумію, що кожен щось своє вкладає у сенс слова
«перемога», але для мене це суто розпад сусідньої
держави, бо поки росія буде існувати і як би ми не
зупинили той кордон, все одно буде загроза повтор-
ної війни, а це найгірше. Не знаю, як це зробити, це,
очевидно, мають коментувати військові, але, на мою
думку, це тільки розпад. Тут, у тилу, наш обов’язок
— допомагати військовим: передавати дрони, тех-
ніку та інше необхідне обладнання; хто не може фі-
нансово — долучатися до плетіння сіток та до інших
ініціатив. На жаль, ця війна на довгу «дистанцію»,
і дуже мені не подобається, коли кажуть, що війна
триватиме до листопада, скажімо. Ні, насправді
перемога буде не така, якою її уявляють собі люди.
Потрібно бути готовими до проміжних етапів і пра-
цювати на довготривалу перспективу».
Оксана Рубаняк «Ксена» ,
військова, командир взводу ЗСУ:
«Для мене немає однозначного розуміння пере -
моги, тому що багато моїх побратимів та посестер,
на жаль, загинули і ця війна — однозначно втрата
людей, цвіту нації, тих, хто мав би будувати країну
після закінчення бойових дій, а їхнє закінчення
наразі на всій лінії фронту. Це для мене швидше
не перемога, а можливість продовжувати жити
в країні, будувати і відбудовувати її й готуватися
до наступної боротьби. Тому що, я впевнена, вона
буде, і не одне століття боротьби нас чекає попе-
реду, але в якому плані воно буде — невідомо. Але
скажу, що для мене день перемоги буде не днем
свята, а навпаки — днем жалоби і пам’яті тих, хто
загинув за свободу та незалежність».
ВІЙНА | ДУМКИ
Що таке
перемога
Уляна Пилипець
Третій рік наша країна перебуває в умовах повномасштабної війни і вже 10
років
— у війні. Мабуть, кожен українець численну кількість разів ставив
собі запитання: а коли перемога? Зрештою, а що таке перемога? Вихід на
кордони 1991 року? Припинення бойових дій? Розпад росії? Домовленості?
Це питання здавалось ніби простим. Але хоч скільки версій відповіді на нього
траплялося, усі різні й усім чогось не вистачає.
Ми поспілкувалися з військовими, письменниками, громадськими діячами,
діячами культури та мистецтва, аби дізнатися, що для них означає сенс
слова «перемога».
ВІЙНА | ДУМКИ
Ольга Деркачова,
франківська письменниця, докторка
філологічних наук, професорка:
«Хотілося би і кордону 1991 року, і розпаду росії,
і взагалі якогось такого втручання вищих сил:
повеней, пожеж на території ворожої країни. Це
все ми можемо уявляти і мріяти, але реальність
інша. Те, що ми переможемо, — сумніву немає, але
є інше — не менш важливе — боротьба і робота
після перемоги. Що ми з нею будемо робити і чи
можемо з нею бути? Уявіть, що ми повернулися до
кордонів 1991 року, але далі — на неї треба працю -
вати: русифіковані райони ніде не зникають, маємо
частину України в руїнах, яку треба відбудовувати.
Перемога — це також, коли на звільнених терито -
ріях буде перемагати українська церква, вчитель,
політика, а ще — українська порядність і людя -
ність. Перемога — це дуже комплексне поняття,
і казати, що це щось конкретне, важко. Ні розпад
росії, ні смерть путіна ситуацію не змінять. Це
населення вибере іншого. Ми ж бачимо, хто живе
поруч, і повинні перебувати в повному стані до
опору — як на фронті, так і в культурному».
Руслан Марцінків,
міський голова Івано-Франківська:
«Перемога — це розвал росії, це перемога наві-
ки. Все інше, на жаль, лише проміжний етап. Я
розумію, що кожен щось своє вкладає у сенс слова
«перемога», але для мене це суто розпад сусідньої
держави, бо поки росія буде існувати і як би ми не
зупинили той кордон, все одно буде загроза повтор-
ної війни, а це найгірше. Не знаю, як це зробити, це,
очевидно, мають коментувати військові, але, на мою
думку, це тільки розпад. Тут, у тилу, наш обов’язок
— допомагати військовим: передавати дрони, тех-
ніку та інше необхідне обладнання; хто не може фі-
нансово — долучатися до плетіння сіток та до інших
ініціатив. На жаль, ця війна на довгу «дистанцію»,
і дуже мені не подобається, коли кажуть, що війна
триватиме до листопада, скажімо. Ні, насправді
перемога буде не така, якою її уявляють собі люди.
Потрібно бути готовими до проміжних етапів і пра-
цювати на довготривалу перспективу».
Оксана Рубаняк «Ксена» ,
військова, командир взводу ЗСУ:
«Для мене немає однозначного розуміння пере -
моги, тому що багато моїх побратимів та посестер,
на жаль, загинули і ця війна — однозначно втрата
людей, цвіту нації, тих, хто мав би будувати країну
після закінчення бойових дій, а їхнє закінчення
наразі на всій лінії фронту. Це для мене швидше
не перемога, а можливість продовжувати жити
в країні, будувати і відбудовувати її й готуватися
до наступної боротьби. Тому що, я впевнена, вона
буде, і не одне століття боротьби нас чекає попе-
реду, але в якому плані воно буде — невідомо. Але
скажу, що для мене день перемоги буде не днем
свята, а навпаки — днем жалоби і пам’яті тих, хто
загинув за свободу та незалежність».
24 | МІСТО МІСТО | 25
Вероніка Дичковська,
волонтерка:
«Жахливі вчинки, які з жорстокістю, цинізмом і
підлістю здійснюють росіяни, руйнуючи і вбиваю -
чи наші життя, природу і все українське, виклика -
ють у мене лють і бажання докорінного знищення
всього, що асоціюється з росією і російським. Для
мене перемога — це не тільки повернення наших
територій, повернення наших полонених і вивезе -
них діток, припинення бойових дій, відшкодування
матеріальних збитків, покарання всіх причетних до
ведення або підтримки бойових чи пропагандист -
ських дій. росія повинна бути демілітаризована,
розділена і має повністю втратити будь-який вплив
у міжнародних процесах. А взагалі я хочу, щоб ро -
сія зникла з обличчя Землі, вичищена як жахлива
ракова пухлина, а мем «Мамо, а росіяни існують?»
— «Ні, синку, це фантастика» став для нашого
майбутнього реальністю. Стосовно розпаду. Ну з
Німеччиною після Другої світової так сталося. По -
трібні світове обʼєднання, допомога й підтримка, і
бити до їх повної капітуляції. У нас немає вибору
— росія хотіла, хоче і буде хотіти нас знищити. Як
каже Іван Леньо, «Або ми їх, або ми їх».
Богдан Томенчук,
поет, публіцист:
«Що для мене перемога? Для мене особисто
— це коли одного красивого світанку чоловік у
футболці з тризубом на грудях приносить у ліжко
каву красивій дружині і заколисує немовля. Тихо.
І це означає, що життя продовжується: і є син, і є
мати, і, як писав Тарас Шевченко, немає супоста -
та, а є люди на землі. Розумію, що це в ідеалі. Але
я завжди казав і буду казати, що кордон — це не
лінія на мапі, це не рови і колючі дроти на місцево-
сті. Це те, що в душі і серці. На превеликий жаль,
росія не розвалиться. Я занадто довго прожив на
світі і можу це сказати. Більше того, я схильний до
думки, що світ терпить цю війну, аби виснажити
ворожу країну, і не дай Боже винищити нас. Такі
реалії. Тому, в цьому контексті, перемогу як таку
ми можемо принести самі собі. І якщо нам можуть
продати зброю, то дух та прагнення до свободи не
дасть ніхто».
Надія Левченко,
заслужена артистка України, акторка
Івано-Франківського драмтеатру:
«Якщо говорити про поняття перемоги загалом,
то воно дуже широке. Ми щодня можемо спо -
стерігати і відчувати перемогу тих, хто стоїть на
нашому захисті. А про що для мене перемога у цій
війні... Тоді це не існування росії або повне відме-
жування в усіх сферах від світової спільноти. За-
будувати то все стіною і залити бетоном... Це все,
звичайно мрії, але те що вони мають бути покарані
і не мати жодного ресурсу «махати кулаками», —
це буде нашою перемогою. І це має бути спільна
перемога України і усього цивілізованого світу. Ми
маємо жити на своїй землі і заради цього мусимо
об’єднати всі можливі і неможливі зусилля».
ВІЙНА | ДУМКИ
Івано-франківська обл., c. Драгомирчани,
вул. Миру, 60 (3 км від Івано-Франківська)
тел.: (096) 550 05 88, (095) 550 05 88
cruce-de-gustos.com.ua РЕКЛАМА
Вероніка Дичковська,
волонтерка:
«Жахливі вчинки, які з жорстокістю, цинізмом і
підлістю здійснюють росіяни, руйнуючи і вбиваю -
чи наші життя, природу і все українське, виклика -
ють у мене лють і бажання докорінного знищення
всього, що асоціюється з росією і російським. Для
мене перемога — це не тільки повернення наших
територій, повернення наших полонених і вивезе -
них діток, припинення бойових дій, відшкодування
матеріальних збитків, покарання всіх причетних до
ведення або підтримки бойових чи пропагандист -
ських дій. росія повинна бути демілітаризована,
розділена і має повністю втратити будь-який вплив
у міжнародних процесах. А взагалі я хочу, щоб ро -
сія зникла з обличчя Землі, вичищена як жахлива
ракова пухлина, а мем «Мамо, а росіяни існують?»
— «Ні, синку, це фантастика» став для нашого
майбутнього реальністю. Стосовно розпаду. Ну з
Німеччиною після Другої світової так сталося. По -
трібні світове обʼєднання, допомога й підтримка, і
бити до їх повної капітуляції. У нас немає вибору
— росія хотіла, хоче і буде хотіти нас знищити. Як
каже Іван Леньо, «Або ми їх, або ми їх».
Богдан Томенчук,
поет, публіцист:
«Що для мене перемога? Для мене особисто
— це коли одного красивого світанку чоловік у
футболці з тризубом на грудях приносить у ліжко
каву красивій дружині і заколисує немовля. Тихо.
І це означає, що життя продовжується: і є син, і є
мати, і, як писав Тарас Шевченко, немає супоста -
та, а є люди на землі. Розумію, що це в ідеалі. Але
я завжди казав і буду казати, що кордон — це не
лінія на мапі, це не рови і колючі дроти на місцево-
сті. Це те, що в душі і серці. На превеликий жаль,
росія не розвалиться. Я занадто довго прожив на
світі і можу це сказати. Більше того, я схильний до
думки, що світ терпить цю війну, аби виснажити
ворожу країну, і не дай Боже винищити нас. Такі
реалії. Тому, в цьому контексті, перемогу як таку
ми можемо принести самі собі. І якщо нам можуть
продати зброю, то дух та прагнення до свободи не
дасть ніхто».
Надія Левченко,
заслужена артистка України, акторка
Івано-Франківського драмтеатру:
«Якщо говорити про поняття перемоги загалом,
то воно дуже широке. Ми щодня можемо спо -
стерігати і відчувати перемогу тих, хто стоїть на
нашому захисті. А про що для мене перемога у цій
війні... Тоді це не існування росії або повне відме-
жування в усіх сферах від світової спільноти. За-
будувати то все стіною і залити бетоном... Це все,
звичайно мрії, але те що вони мають бути покарані
і не мати жодного ресурсу «махати кулаками», —
це буде нашою перемогою. І це має бути спільна
перемога України і усього цивілізованого світу. Ми
маємо жити на своїй землі і заради цього мусимо
об’єднати всі можливі і неможливі зусилля».
ВІЙНА | ДУМКИ
Івано-франківська обл., c. Драгомирчани,
вул. Миру, 60 (3 км від Івано-Франківська)
тел.: (096) 550 05 88, (095) 550 05 88
cruce-de-gustos.com.ua РЕКЛАМА
26 | МІСТО МІСТО | 27
ВІЙНА | ТЕНДЕНЦІЯ
Стираючи
«червоні лінії»:
як Курська операція змінила
правила гри
Юрій Присяжнюк
Через більш ніж місяць після початку Курської операції сил оборони України
стало абсолютно зрозуміло, що це зовсім не короткочасний рейд, у чому
російське керівництво через пропаганду намагалося переконати і українців, і
росіян, і світ, і себе. Самонавіювання та пропаганда не спрацювали, «само
по собі» на Курщині нічого не «розсмокталося». Більше того —реальність,
як завжди, виявилася для військово-політичного керівництва значно
неприємнішою, ніж того очікували. Всю палітру наслідків Курської операції
для росії складно передбачити, адже Україні вдалося зіграти у великій
кількості площин — від психологічної до міжнародно-політичної (не кажучи
вже про те, що операція все ще триває і її ще «є куди крутити»). Проте
вже зараз можна стверджувати, що українці добряче потопталися по
намальованих кремлем, не виключено — лише в його уяві, «червоних лініях» і
змінили правила гри у цій війні.
ВІЙНА | ТЕНДЕНЦІЯ
«Червоні лінії»
Після провалу першого етапу війни, який, як
розраховувало російське керівництво, і повинен
був стати останнім — «Київ за три дні», росіяни
довший час жили парадигмою, що поле бою буде
лише в Україні. Тут їм можна все: вбивати, гра-
бувати, знищувати енергетику, перетворювати
на пустелю міста і села — ось тобі набір воєнних
злочинів, вибирай, який тобі більше подобається,
і безкарно вчиняй. Адже театр воєнних дій буде
лише в Україні, а російська територія відгородже -
на від нього «червоними лініями», про які нібито є
консенсус зі світовою спільнотою. Тільки от світова
спільнота, як виявилося, готова терпіти казки про
лінії та ядерний шантаж не безкінечно довго. А ще
менш довго готові терпіти це українці.
Перенесення воєнних дій на територію воро -
га — це одне з базових завдань будь-якої армії у
будь-якій війні. Руйнуватися повинні не твої міста
і села, а ворога, знищуватися повинна не твоя
інфраструктура, а ворога, вмирати повинні не твої
цивільні, а ворога. Російсько-українська війна —
не виняток, і повернення війни туди, звідки вона
прийшла, — у росію, було необхідним, а можливо,
і неминучим. Просто для цього потрібний був час і
створення певних обставин. І як тільки обставини
вишикувалися у правильний ряд — перенесення
війни в росію стало реальністю.
До цього росію довго «готували на повільному
вогні», очевидно, таки побоюючись застосування
ядерної зброї. Зважаючи на всю неадекватність во -
лодимира путіна, який ще напередодні повномасш -
табного вторгнення недвозначно обіцяв кожному,
хто завадить йому захопити Україну, «наслідки, з
якими ви ще ніколи не стикалися», стовідсоткової
впевненості у тому, що російські «червоні лінії» —
не фантом, не було. Тому Захід та Україна зайшли
з іншого. Спочатку були поставки гаубиць М777,
далі — ракетних систем залпового вогню HIMARS,
далі — танків, ППО, авіації. Десь між цими етапа -
ми Україна почала завдавати спочатку невеликих
ударів по тимчасово окупованих територіях, потім
— по сакральному для путіна Керченському мосту,
потім — уже по самій росії, а там і «РДК» («Росій-
ський добровольчий корпус») з легіоном «Свобода
росії» понесли демократію в бєлгородську народну
республіку. Протестували непогано. Настільки
непогано, що створили у російського військово-по -
літичного керівництва стійке уявлення про те, що
будь-які дії сил оборони України на прикордонних
територіях російської федерації — це несерйозно,
просто диверсійно-розвідувальна група зайшла,
«банди» якісь, само мине. Ну-ну.
Саме відштовхуючись від цього досвіду, росій -
ське командування спочатку зреагувало на наступ
ЗСУ на курщині мляво. Звісно, російська розвідка
бачила стягування українських сил до кордону в
Сумській області, яке супроводжувалося, зокрема,
заявою начальника Головного управління розвідки
МОУ Кирила Буданова про те, що це — підготовка
до відбиття можливого наступу росіян на Сумщи -
ну. Очевидно, про це стягування українських сил
доповідали вищому військовому керівництву рф,
проте воно зреагувало так, як воно зреагувало:
«Щось там українці собі придумали, якісь наступи
на Сумщину, несерйозно, хай стягують». Проте,
як виявилося, за цю помилку і традиційне «авось»
російська федерація вже заплатила велику ціну, і
продовжує її платити.
До цього росію довго
«готували на повільному
вогні», очевидно, таки
побоюючись застосування
ядерної зброї. Зважаючи
на всю неадекватність
володимира путіна,
який ще напередодні
повномасштабного
вторгнення недвозначно
обіцяв кожному, хто
завадить йому захопити
Україну, «наслідки, з якими
ви ще ніколи не стикалися»
ВІЙНА | ТЕНДЕНЦІЯ
Стираючи
«червоні лінії»:
як Курська операція змінила
правила гри
Юрій Присяжнюк
Через більш ніж місяць після початку Курської операції сил оборони України
стало абсолютно зрозуміло, що це зовсім не короткочасний рейд, у чому
російське керівництво через пропаганду намагалося переконати і українців, і
росіян, і світ, і себе. Самонавіювання та пропаганда не спрацювали, «само
по собі» на Курщині нічого не «розсмокталося». Більше того —реальність,
як завжди, виявилася для військово-політичного керівництва значно
неприємнішою, ніж того очікували. Всю палітру наслідків Курської операції
для росії складно передбачити, адже Україні вдалося зіграти у великій
кількості площин — від психологічної до міжнародно-політичної (не кажучи
вже про те, що операція все ще триває і її ще «є куди крутити»). Проте
вже зараз можна стверджувати, що українці добряче потопталися по
намальованих кремлем, не виключено — лише в його уяві, «червоних лініях» і
змінили правила гри у цій війні.
ВІЙНА | ТЕНДЕНЦІЯ
«Червоні лінії»
Після провалу першого етапу війни, який, як
розраховувало російське керівництво, і повинен
був стати останнім — «Київ за три дні», росіяни
довший час жили парадигмою, що поле бою буде
лише в Україні. Тут їм можна все: вбивати, гра-
бувати, знищувати енергетику, перетворювати
на пустелю міста і села — ось тобі набір воєнних
злочинів, вибирай, який тобі більше подобається,
і безкарно вчиняй. Адже театр воєнних дій буде
лише в Україні, а російська територія відгородже -
на від нього «червоними лініями», про які нібито є
консенсус зі світовою спільнотою. Тільки от світова
спільнота, як виявилося, готова терпіти казки про
лінії та ядерний шантаж не безкінечно довго. А ще
менш довго готові терпіти це українці.
Перенесення воєнних дій на територію воро -
га — це одне з базових завдань будь-якої армії у
будь-якій війні. Руйнуватися повинні не твої міста
і села, а ворога, знищуватися повинна не твоя
інфраструктура, а ворога, вмирати повинні не твої
цивільні, а ворога. Російсько-українська війна —
не виняток, і повернення війни туди, звідки вона
прийшла, — у росію, було необхідним, а можливо,
і неминучим. Просто для цього потрібний був час і
створення певних обставин. І як тільки обставини
вишикувалися у правильний ряд — перенесення
війни в росію стало реальністю.
До цього росію довго «готували на повільному
вогні», очевидно, таки побоюючись застосування
ядерної зброї. Зважаючи на всю неадекватність во -
лодимира путіна, який ще напередодні повномасш -
табного вторгнення недвозначно обіцяв кожному,
хто завадить йому захопити Україну, «наслідки, з
якими ви ще ніколи не стикалися», стовідсоткової
впевненості у тому, що російські «червоні лінії» —
не фантом, не було. Тому Захід та Україна зайшли
з іншого. Спочатку були поставки гаубиць М777,
далі — ракетних систем залпового вогню HIMARS,
далі — танків, ППО, авіації. Десь між цими етапа -
ми Україна почала завдавати спочатку невеликих
ударів по тимчасово окупованих територіях, потім
— по сакральному для путіна Керченському мосту,
потім — уже по самій росії, а там і «РДК» («Росій-
ський добровольчий корпус») з легіоном «Свобода
росії» понесли демократію в бєлгородську народну
республіку. Протестували непогано. Настільки
непогано, що створили у російського військово-по -
літичного керівництва стійке уявлення про те, що
будь-які дії сил оборони України на прикордонних
територіях російської федерації — це несерйозно,
просто диверсійно-розвідувальна група зайшла,
«банди» якісь, само мине. Ну-ну.
Саме відштовхуючись від цього досвіду, росій -
ське командування спочатку зреагувало на наступ
ЗСУ на курщині мляво. Звісно, російська розвідка
бачила стягування українських сил до кордону в
Сумській області, яке супроводжувалося, зокрема,
заявою начальника Головного управління розвідки
МОУ Кирила Буданова про те, що це — підготовка
до відбиття можливого наступу росіян на Сумщи -
ну. Очевидно, про це стягування українських сил
доповідали вищому військовому керівництву рф,
проте воно зреагувало так, як воно зреагувало:
«Щось там українці собі придумали, якісь наступи
на Сумщину, несерйозно, хай стягують». Проте,
як виявилося, за цю помилку і традиційне «авось»
російська федерація вже заплатила велику ціну, і
продовжує її платити.
До цього росію довго
«готували на повільному
вогні», очевидно, таки
побоюючись застосування
ядерної зброї. Зважаючи
на всю неадекватність
володимира путіна,
який ще напередодні
повномасштабного
вторгнення недвозначно
обіцяв кожному, хто
завадить йому захопити
Україну, «наслідки, з якими
ви ще ніколи не стикалися»
28 | МІСТО МІСТО | 29
Брехня стала очевидною
Перш за все виявилося, що фортифікації росіян
у прикордонні курщини, на які вони витратили з
бюджету орієнтовно 15 мільярдів рублів (~150 міль-
йонів доларів США), — така ж фікція, як і червоні лі-
нії. Фортифікації не варті нічого, якщо їх не захищає
особовий склад. А з ним у російської федерації теж
не все гаразд. Зібравши всіх, кого можна з військо-
вих частин по всій країні, у тому числі матросів з
тихоокеанського флоту, російське командування
зайняте їх утилізацією у «м’ясних» штурмах на
Донбасі. А «дірки» на курщині можна самонадіяно
заткнути 18-20-річними строковиками і загороджу-
вальними загонами з кадирівців за ними.
У цій ситуації розвалився ще один міф, який
путін озвучив 7 березня 2022 року: «Підкреслю,
у бойових діях не беруть і не будуть брати участь
солдати, які проходять строкову службу». Те, що у
російській армії ще до початку повномасштабного
вторгнення в Україну виробили механізм шантажу
та погроз, якими змушували строковиків підпи -
сувати контракт і відправлятися в Україну, — це
окрема історія. Проте на курщині брехня путіна
стала абсолютно очевидною вже і для населення
рф, яке на третьому, а фактично — одинадцятому
році війни таки почало задавати питання своїй
владі. У прямих ефірах пропагандистських каналів
у тому числі.
Справді, атмосфера у російському інформаційно -
му просторі через місяць бойових дій на курщині
помітно змінилася. Навіть за даними повністю
підконтрольної кремлю дослідницької групи «ле -
вада-центр», 91% росіян «занепокоєні операціями
Збройних сил України на території рф. Це помітно
і в російських соціальних мережах, і у блогосфері,
і навіть у сюжетах телебачення з коментарями
жителів курської області. Більше того, окремі
пропагандисти, які два роки намагалися робити
хорошу міну при поганій грі та заливали про «сво
(спеціальна воєнна операція. — Авт.), яка йде за
планом», нині відверто зриваються в ефірах на
федеральних телеканалах і задають риторичні пи -
тання: чи сво справді йде за планом і бойові дії на
території курської області також були заплановані?
При цьому російській пропаганді абсолютно
немає чого розповісти про «злочини укронацис -
тів» на курщині. Ні, пропагандисти стараються,
знімають фейкові ролики у стилі «бандерівець
ображає бабушку», проте це все залишається на
рівні відвертого марґінесу, якому навіть середньо -
статистичний споживач російської пропаганди вже
не вірить. Адже фактажу: вбивств цивільних, ма -
родерства, зґвалтувань, як це було на окупованих
територіях України, в курській області немає. Укра-
їнські військові поводяться підкреслено цивілізова -
но, що одразу відзначили союзники України.
Точніше, вбивства і мародерство у курській об -
ласті є, проте у населених пунктах, які не контро-
люються силами оборони України. Злочини вчи -
няють строковики та кадирівці, які повинні були
населення рф захищати від страшних «укронацис -
тів». Ще до початку українського наступу серед
населення прикордонних російських територій
зростало невдоволення кадирівцями, які регулярно
влаштовували на площах міст нічні танці зі стрі -
ляниною. Фактично, зайнявши частину території
курської області, сили оборони України звільнили її
населення від кадирівців, які у російській федерації
якщо не «перший сорт людей», то, щонайменше,
«другі після путіна». «курська народна республіка»
сьогодні — єдине місце на території рф, де кадирів -
ці не мають жодної влади. І ця думка в російському
інформаційному просторі також нині час від часу
проскакує.
ВІЙНА | ТЕНДЕНЦІЯ ВІЙНА | ТЕНДЕНЦІЯ
Все не йде
за планом
За насиченими подіями в курській області зали -
шився майже непомітним один важливий факт. Це,
якщо глянути на карту ширше, — напрямок на сто -
лицю, московський напрямок. І так звана «друга
армія світу» не змогла захистити від прориву на -
віть його. Від наступу армії, з якою веде найбільшу
на континенті війну з часів Другої світової. Можна
уявити, яка ситуація в рф з особовим складом і тех-
нікою на кордоні з Казахстаном, чи Монголією, чи
Китаєм. Китай теж може уявити, і уявляє. До речі,
офіційний Пекін виступив із достатньо стриманою
заявою про події на курщині лише через тиждень
після початку наступу ЗСУ. Китайці обмежилися
типовою формальністю: «Китай узяв до відома си -
туацію, що склалася. Позиція Китаю є послідовною
та чіткою, закликаємо всі сторони дотримуватись
принципів деескалації». Хоча можна лише здогаду -
ватися, що насправді думає китайська верхівка про
таке демонстраційне приниження, як вторгнення
на територію ядерної держави. Адже в «ядерному
клубі», і не тільки у ньому, до цього часу вважало-
ся, що будь-який перетин кордону країни з цього
«клубу» армією іноземної держави автоматично
означатиме ядерний удар. Ядерна зброя, зброя
стримування, як малося на увазі дотепер, саме
для цього й існує — щоб іноземна армія навіть не
думала про перетин кордону держави «з клубу»,
адже це — сама справжня «червона лінія», куди
ще червоніше?
Проте, як можна припустити, Китай дивиться на
події в курській області не лише з подивом, але й
з певною злістю. Його так званий «мирний план»
багато в чому базувався на принципі «припинен -
ня війни», тобто зупинка по лінії фронту, пере-
дача російській федерації вже окупованих нею
територій України. Наступ сил оборони України
на курщині фактично руйнує цю концепцію Пе-
кіна. Адже тепер при можливих мирних перего-
ворах, образ яких періодично то з’являється десь
на горизонті, то знову зникає, путіну доведеться
погоджуватися з окупацією Україною частини
території рф.
У «клубі» такого не зрозуміють, це не статусно.
І нехай путін, продовжуючи засипати російським
«м’ясом» Покровський і Торецький напрямки,
тепер намагається продемонструвати, що йому
нібито важливіший Донбас, ніж курська область,
у реальності це більше схоже на черговий блеф.
Без суджанського та коренівського районів кур-
ської області російська федерація втрачає значно
більше, ніж ~1300 квадратних кілометрів тери -
торії. Вона втрачає авторитет, якого у неї і так
залишилося небагато. Навіть серед країн «Гло-
бального півдня». Так, лідери окремих із цих дер-
жав досі зустрічаються з путіним, тиснуть йому
руку, усміхаються на камеру. Проте всі ці поїздки
російського диктатора більше схожі на створен-
ня видимості нормального життя і на підтримку
іміджу «рукоподатного» президента, у якого все
йде за планом.
Брехня стала очевидною
Перш за все виявилося, що фортифікації росіян
у прикордонні курщини, на які вони витратили з
бюджету орієнтовно 15 мільярдів рублів (~150 міль-
йонів доларів США), — така ж фікція, як і червоні лі-
нії. Фортифікації не варті нічого, якщо їх не захищає
особовий склад. А з ним у російської федерації теж
не все гаразд. Зібравши всіх, кого можна з військо-
вих частин по всій країні, у тому числі матросів з
тихоокеанського флоту, російське командування
зайняте їх утилізацією у «м’ясних» штурмах на
Донбасі. А «дірки» на курщині можна самонадіяно
заткнути 18-20-річними строковиками і загороджу-
вальними загонами з кадирівців за ними.
У цій ситуації розвалився ще один міф, який
путін озвучив 7 березня 2022 року: «Підкреслю,
у бойових діях не беруть і не будуть брати участь
солдати, які проходять строкову службу». Те, що у
російській армії ще до початку повномасштабного
вторгнення в Україну виробили механізм шантажу
та погроз, якими змушували строковиків підпи -
сувати контракт і відправлятися в Україну, — це
окрема історія. Проте на курщині брехня путіна
стала абсолютно очевидною вже і для населення
рф, яке на третьому, а фактично — одинадцятому
році війни таки почало задавати питання своїй
владі. У прямих ефірах пропагандистських каналів
у тому числі.
Справді, атмосфера у російському інформаційно -
му просторі через місяць бойових дій на курщині
помітно змінилася. Навіть за даними повністю
підконтрольної кремлю дослідницької групи «ле -
вада-центр», 91% росіян «занепокоєні операціями
Збройних сил України на території рф. Це помітно
і в російських соціальних мережах, і у блогосфері,
і навіть у сюжетах телебачення з коментарями
жителів курської області. Більше того, окремі
пропагандисти, які два роки намагалися робити
хорошу міну при поганій грі та заливали про «сво
(спеціальна воєнна операція. — Авт.), яка йде за
планом», нині відверто зриваються в ефірах на
федеральних телеканалах і задають риторичні пи -
тання: чи сво справді йде за планом і бойові дії на
території курської області також були заплановані?
При цьому російській пропаганді абсолютно
немає чого розповісти про «злочини укронацис -
тів» на курщині. Ні, пропагандисти стараються,
знімають фейкові ролики у стилі «бандерівець
ображає бабушку», проте це все залишається на
рівні відвертого марґінесу, якому навіть середньо -
статистичний споживач російської пропаганди вже
не вірить. Адже фактажу: вбивств цивільних, ма -
родерства, зґвалтувань, як це було на окупованих
територіях України, в курській області немає. Укра-
їнські військові поводяться підкреслено цивілізова -
но, що одразу відзначили союзники України.
Точніше, вбивства і мародерство у курській об -
ласті є, проте у населених пунктах, які не контро-
люються силами оборони України. Злочини вчи -
няють строковики та кадирівці, які повинні були
населення рф захищати від страшних «укронацис -
тів». Ще до початку українського наступу серед
населення прикордонних російських територій
зростало невдоволення кадирівцями, які регулярно
влаштовували на площах міст нічні танці зі стрі -
ляниною. Фактично, зайнявши частину території
курської області, сили оборони України звільнили її
населення від кадирівців, які у російській федерації
якщо не «перший сорт людей», то, щонайменше,
«другі після путіна». «курська народна республіка»
сьогодні — єдине місце на території рф, де кадирів -
ці не мають жодної влади. І ця думка в російському
інформаційному просторі також нині час від часу
проскакує.
ВІЙНА | ТЕНДЕНЦІЯ ВІЙНА | ТЕНДЕНЦІЯ
Все не йде
за планом
За насиченими подіями в курській області зали -
шився майже непомітним один важливий факт. Це,
якщо глянути на карту ширше, — напрямок на сто -
лицю, московський напрямок. І так звана «друга
армія світу» не змогла захистити від прориву на -
віть його. Від наступу армії, з якою веде найбільшу
на континенті війну з часів Другої світової. Можна
уявити, яка ситуація в рф з особовим складом і тех-
нікою на кордоні з Казахстаном, чи Монголією, чи
Китаєм. Китай теж може уявити, і уявляє. До речі,
офіційний Пекін виступив із достатньо стриманою
заявою про події на курщині лише через тиждень
після початку наступу ЗСУ. Китайці обмежилися
типовою формальністю: «Китай узяв до відома си -
туацію, що склалася. Позиція Китаю є послідовною
та чіткою, закликаємо всі сторони дотримуватись
принципів деескалації». Хоча можна лише здогаду -
ватися, що насправді думає китайська верхівка про
таке демонстраційне приниження, як вторгнення
на територію ядерної держави. Адже в «ядерному
клубі», і не тільки у ньому, до цього часу вважало-
ся, що будь-який перетин кордону країни з цього
«клубу» армією іноземної держави автоматично
означатиме ядерний удар. Ядерна зброя, зброя
стримування, як малося на увазі дотепер, саме
для цього й існує — щоб іноземна армія навіть не
думала про перетин кордону держави «з клубу»,
адже це — сама справжня «червона лінія», куди
ще червоніше?
Проте, як можна припустити, Китай дивиться на
події в курській області не лише з подивом, але й
з певною злістю. Його так званий «мирний план»
багато в чому базувався на принципі «припинен -
ня війни», тобто зупинка по лінії фронту, пере-
дача російській федерації вже окупованих нею
територій України. Наступ сил оборони України
на курщині фактично руйнує цю концепцію Пе-
кіна. Адже тепер при можливих мирних перего-
ворах, образ яких періодично то з’являється десь
на горизонті, то знову зникає, путіну доведеться
погоджуватися з окупацією Україною частини
території рф.
У «клубі» такого не зрозуміють, це не статусно.
І нехай путін, продовжуючи засипати російським
«м’ясом» Покровський і Торецький напрямки,
тепер намагається продемонструвати, що йому
нібито важливіший Донбас, ніж курська область,
у реальності це більше схоже на черговий блеф.
Без суджанського та коренівського районів кур-
ської області російська федерація втрачає значно
більше, ніж ~1300 квадратних кілометрів тери -
торії. Вона втрачає авторитет, якого у неї і так
залишилося небагато. Навіть серед країн «Гло-
бального півдня». Так, лідери окремих із цих дер-
жав досі зустрічаються з путіним, тиснуть йому
руку, усміхаються на камеру. Проте всі ці поїздки
російського диктатора більше схожі на створен-
ня видимості нормального життя і на підтримку
іміджу «рукоподатного» президента, у якого все
йде за планом.
30 | МІСТО МІСТО | 31
Адже жодних реальних договорів, які могли б
допомогти втримати російську економіку на пла-
ву, путін, за результатами цих поїздок, вибити не
зміг. Це свідчить про те, що «Глобальний південь»
не готовий вкладатися у «кульгаву качку», яка
проґавила частину своєї країни, не готовий нара-
жатися за співпрацю з цією «качкою» на вторинні
санкції США, не готовий іти за «качкою» кудись у
напрямку дна. Тим більше, коли на території ро-
сійської федерації взагалі не виключене створен-
ня через деякий час так званої «альтернативної
росії», або намоленої російською неспроможною
опозицією «прекрасної росії майбутнього».
Не варто забувати про варіант, коли після пе -
ріоду військової комендатури в курській області,
очолюваної нині генерал-майором ЗСУ Едуардом
Москальовим, Україна оголосить на цій терито -
рії «Демократичну республіку Росія», вільну від
кремлівського режиму, кадирівців, фсб, тотального
контролю з блокуванням Інтернету.
Такий собі Тайвань «на мінімалках». І канди -
дати на прихід до влади у цій прекрасній, легіти-
мній росії майбутнього є — спроможна російська
опозиція, яка зокрема воює проти нелегітимного
кремлівського режиму в складі сил оборони Укра -
їни. А допомагають легітимній «Демократичній
республіці Росія», яка єдина і має право на всі
ресурси колишньої російської федерації, сили обо -
рони України. Із ракетами ATACMS, Storm Shadow,
Taurus і дозволом від західних союзників завдавати
ударів ними по цілях на території колишньої рф.
Адже це — наступна «червона лінія», яку Захід не
наважується перейти. Так?
Реальність прийшла
несподівано
Тепер російська пропаганда намагається пе -
реконати всіх, що Курська операція сил оборони
України провалилася, жодних цілей не досягнуто,
наступ захлинувся, перекидання російських військ
із Покровського напрямку на курщину немає і
взагалі — українцям краще «просто взяти і ві -
дійти назад». Проте на практиці ці всі наративи
не витримують жодної критики. Адже і війська
(орієнтовно 60 тисяч осіб) російське командування
з інших напрямків вимушене перекидати, і просто
так «взяти і відійти» ЗСУ явно не збираються, та й
усі цілі операції досі відомі лише обмеженому колу
осіб із вищого військово-політичного керівництва
України.
Наприклад, всі події на курщині можуть бути
лише першим етапом операції, наступними крока -
ми у якій передбачено або нові прориви кордону
російської федерації в інших областях, або актив -
ніші дії сил оборони України на інших напрямках.
Знову ж таки, широкому загалу це стане відомим у
майбутньому. А сьогодні можна констатувати, що
за місяць бойових дій у курській області і кремль,
і російське суспільство якщо не протверезіли, то
принаймні дістали добрячу порцію холодної води
та інших рідин і звикають жити у новій реальності.
Реальності, де війна йде на їхній території і непри-
ємні процеси у такій ситуації починають запуска -
тися масово й несподівано.
Вбивства і мародерство у
курській області є, проте
у населених пунктах, які
не контролюються силами
оборони України. Злочини
вчиняють строковики та
кадирівці, які повинні були
населення рф захищати від
страшних «укронацистів»
ВІЙНА | ТЕНДЕНЦІЯ
МЕДІА, ЯКОМУ ДОВІРЯЮТЬ
РЕКЛАМА
Адже жодних реальних договорів, які могли б
допомогти втримати російську економіку на пла-
ву, путін, за результатами цих поїздок, вибити не
зміг. Це свідчить про те, що «Глобальний південь»
не готовий вкладатися у «кульгаву качку», яка
проґавила частину своєї країни, не готовий нара-
жатися за співпрацю з цією «качкою» на вторинні
санкції США, не готовий іти за «качкою» кудись у
напрямку дна. Тим більше, коли на території ро-
сійської федерації взагалі не виключене створен-
ня через деякий час так званої «альтернативної
росії», або намоленої російською неспроможною
опозицією «прекрасної росії майбутнього».
Не варто забувати про варіант, коли після пе -
ріоду військової комендатури в курській області,
очолюваної нині генерал-майором ЗСУ Едуардом
Москальовим, Україна оголосить на цій терито -
рії «Демократичну республіку Росія», вільну від
кремлівського режиму, кадирівців, фсб, тотального
контролю з блокуванням Інтернету.
Такий собі Тайвань «на мінімалках». І канди -
дати на прихід до влади у цій прекрасній, легіти-
мній росії майбутнього є — спроможна російська
опозиція, яка зокрема воює проти нелегітимного
кремлівського режиму в складі сил оборони Укра -
їни. А допомагають легітимній «Демократичній
республіці Росія», яка єдина і має право на всі
ресурси колишньої російської федерації, сили обо -
рони України. Із ракетами ATACMS, Storm Shadow,
Taurus і дозволом від західних союзників завдавати
ударів ними по цілях на території колишньої рф.
Адже це — наступна «червона лінія», яку Захід не
наважується перейти. Так?
Реальність прийшла
несподівано
Тепер російська пропаганда намагається пе -
реконати всіх, що Курська операція сил оборони
України провалилася, жодних цілей не досягнуто,
наступ захлинувся, перекидання російських військ
із Покровського напрямку на курщину немає і
взагалі — українцям краще «просто взяти і ві -
дійти назад». Проте на практиці ці всі наративи
не витримують жодної критики. Адже і війська
(орієнтовно 60 тисяч осіб) російське командування
з інших напрямків вимушене перекидати, і просто
так «взяти і відійти» ЗСУ явно не збираються, та й
усі цілі операції досі відомі лише обмеженому колу
осіб із вищого військово-політичного керівництва
України.
Наприклад, всі події на курщині можуть бути
лише першим етапом операції, наступними крока -
ми у якій передбачено або нові прориви кордону
російської федерації в інших областях, або актив -
ніші дії сил оборони України на інших напрямках.
Знову ж таки, широкому загалу це стане відомим у
майбутньому. А сьогодні можна констатувати, що
за місяць бойових дій у курській області і кремль,
і російське суспільство якщо не протверезіли, то
принаймні дістали добрячу порцію холодної води
та інших рідин і звикають жити у новій реальності.
Реальності, де війна йде на їхній території і непри-
ємні процеси у такій ситуації починають запуска -
тися масово й несподівано.
Вбивства і мародерство у
курській області є, проте
у населених пунктах, які
не контролюються силами
оборони України. Злочини
вчиняють строковики та
кадирівці, які повинні були
населення рф захищати від
страшних «укронацистів»
ВІЙНА | ТЕНДЕНЦІЯ
МЕДІА, ЯКОМУ ДОВІРЯЮТЬ
РЕКЛАМА
32 | МІСТО МІСТО | 33
Запитів тепер, зрозуміло, багато і всім
одночасно допомогти просто фізично не-
можливо. Як відбувається пріоритизація?
Ми працюємо з бригадами, які надсилають нам
офіційні запити, комунікуємо з командуванням під -
розділів, тримаємо, так би мовити, руку на «пульсі
фронту». Запитів у нас надзвичайно багато, буває
й таке, що доводиться обдзвонювати колег-волон -
терів із проханням допомогти закрити конкретну
потребу. Якщо вдається, — чудово, якщо ні і це
може зачекати, — ставимо на чергу, бо наразі тре -
ба закрити великий актуальний збір.
Паралельно зі зборами у вас є й не менш
важливі проєкти, маю на увазі навчальний
центр операторів БПЛА. Як він працює сьо -
годні?
Дуже вдало, тому що «Привид» готує операто -
рів БПЛА в інтересах державної авіації України.
Дуже багато військових приїжджає на навчання:
з Франківської 102-ї окремої бригади ТрО, 107-
го Маріупольського територіального оборонного
батальйону, працівники ДСНС, для яких вміння
керувати дронами теж надзвичайно важливе. Для
військовослужбовців навчання безкоштовне. Окрім
того, ми один із небагатьох центрів, де навчають і
цивільних. Навіть більше: якщо вони після курсів
готові стати на захист країни, але не знають, куди
саме піти, — у нас налагоджені тісні контакти з
рекрутерами бригад, з якими ми співпрацюємо.
«Айдар», 5-та штурмова, К2, «Хартія» — список
чималий. І таким чином людина напряму може
домовитися й потрапити оператором дрона саме
туди, куди захоче.
Кажуть, для багатьох волонтерство сьо -
годні — це вже робота. Так воно чи ні?
Швидше хобі (усміхається). Тому що у кожного
з нас є своя основна робота. І паралельно з нею
потрібно ще й розвивати навчальний центр, зна -
ходити спонсорів, благодійників, які готові його
підтримувати. Бо треба ж орендувати приміщення,
територію, оновлювати обладнання. Буває й таке,
що дрони виходять з ладу, хлопці в процесі навчан -
ня їх ламають і необхідно ремонтувати. Але все це
робиться для того, щоб якісно підготувати опера -
торів безпілотників. І коли наші учні вже їдуть на
передову, а звідти дзвонять командири зі словами
подяки, то що може бути краще?
І все ж таки ви займаєтесь цією справою
уже майже три роки. Чому?
Це спільна робота на перемогу. Хтось йде в
армію, а хтось з якихось причин не може і тому
робить в тилу все, щоб допомогти іншим чином.
Якщо б зараз зупинити волонтерський рух, наші
військові не зможуть так ефективно виконувати
свої завдання, адже всі ми знаємо реалії забезпе -
чення від держави. Коли я отримую від хлопців
відео, як вони захопили якусь позицію або вико -
нали якесь завдання завдяки нашим дронам, то
відчуваю неймовірне задоволення і радість. Зна -
чить, працюємо недарма. До речі, напередодні Дня
Незалежності ми здобули й відзнаку від міністра
оборони України — «За спряння обороні».
Чого ж таки бракує волонтерам сьогодні
в аспекті комунікації з владою чи суспіль -
ством?
Бракує спонсорів, проєктів від держави, які б
допомагали ще більше акумулювати ресурси. Ми
сьогодні активно спілкуємося з іншими фондами,
намагаємось об’єднуватися, щоб мати змогу допо -
могти більшій кількості бригад. Якщо отримуємо
великий запит, який треба закрити дуже швидко,
організовуємо благодійні концерти та аукціони. І
до них, до речі, дуже багато людей долучається:
приходять, дивляться, виграють різні сувеніри чи
лоти від бійців і у такий спосіб донатять. Таким
чином трохи раніше нам вдалося зібрати мільйон
гривень для 110-ї бригади і «Айдару».
Що далі? Як плануєте організовувати свою
діяльність?
Найперше — розвивати навчальний центр, дода -
ти нові курси, які давно плануємо реалізувати, але
не вистачає грошей. Хочемо відкрити курс піло -
тування бомберів — це великі дрони, які літають
вночі, також відкрити проєкт по крилах. У нас вже
є інструктори, які можуть це робити, але для цього
ще треба закупити дороговартісні дрони.
Чи вистачить на це все мотивації?
Мотивація, буває, закінчується, коли ти ходиш по
Києву, Львову чи Франківську. Але коли ти при -
їжджаєш на фронт, — вона знову з’являється. Ми
щомісяця їздимо на передову не лише з допомо -
гою, але й навчати хлопців, які не можуть приїхати
сюди. І от коли спілкуєшся з ними, чуєш і бачиш
безпосередньо, як фронт іде вперед, де «просідає»,
чого їм бракує, як вони проводять свої дні та чого
потребують сьогодні, то рівень мотивації зростає
у рази. Бо розумієш, наскільки важливою справою
займаєшся, і ще більше хочеться допомагати.
Тримати руку
на «пульсі фронту»
Вони щодня підтримують тих, хто захищає Україну від ворога, часто
навіть ризикуючи власним життям. Сьогодні нам важко уявити оборону
країни без волонтерів. Адже саме вони допомагають нищити окупантів,
закриваючи нагальні запити військових. Із травня 2022 року Благодійний
фонд «Привид» опікується потребами батальйону «Айдар», 110-ї, 53-ї, 28-ї
бригад, 107-го окремого батальйону Територіальної оборони м. Маріуполь
та батальйону К2. Спочатку забезпечували захисників найнеобхіднішим —
бронежилетами, плитами та іншим спорядженням. Але хід війни вніс свої
корективи і нині в пріоритеті — авто та дрони, які благодійники самі ж і
доставляють військовим на передову. Про те, як змінився фонд за майже
три роки та як не втратити мотивацію і далі працювати на перемогу,
розповідає його засновник Євген Зелененко.
«Привид» розпочав свою діяльність ще на
початку повномасштабного вторгнення. З
чого стартували і як працює Благодійний
фонд зараз?
Офіційно фонд розпочав свою діяльність з літа
2022-го. Стартували з допомоги українським вій -
ськовим, які знаходяться на Донбасі, з придбання
та відправлення у військові частини бронежилетів,
шоломів, одягу, гуманітарної допомоги. А потім
змінилися і запити, і можливості, й ми почали
купувати для наших воїнів дрони та авто. Збирали
допомогу в Україні, відкривали збори, почали ак -
тивно залучати партнерів з-за кордону для збіль -
шення можливостей підтримки.
Благодійність під час війни — в чому її спе-
цифіка?
Усе те спорядження, яке хлопці та дівчата там
втрачають, поновити швидко не виходить. А воно
ж їм потрібне вже наступного дня, бо знову треба
виконувати таку ж задачу і банально немає з чим.
Дрони, авто на передовій — вони довго теж не
«живуть». На початку повномасштабної війни ба -
гато було спонсорів, які допомагали одразу закри -
вати ці запити. А тепер усе складніше, тому що всі
втомилися — як в Україні, так і в Європі.
Чи легко працювати сьогодні на фоні
«масштабних гравців»? Маю на увазі великі
фонди.
Великим фондам, де працює багато людей і
кожен має якусь свою сферу діяльності, закривати
запити і легше, і швидше. У нас фонд невеликий,
загалом в команді працює семеро людей. І вони не
отримують за це заробітної плати, всі працюють
на волонтерських засадах. Усі сто відсотків коштів,
які потрапляють до Благодійного фонду «Привид»,
спрямовуються виключно на потреби військових.
Ми неприбуткова організація, і гроші, які люди
офіційно донатять на будь-який зі зборів, йдуть
лише на закриття цієї потреби. За законом, кожен
власник фонду має право брати собі 20 %, але у
нас є відповідний документ, яким ми від цих про -
центів відмовилися. І навіть якщо ми відкрили збір,
наприклад, на дрони, придбали їх, а на те, щоб
доставити, грошей не вистачає, ми з командою
закриваємо цю потребу власними силами.
То які потреби сьогодні закриваєте?
Тільки-но закінчили великий збір на три авто
для батальйону «Айдар» — це два пікапи та одна
велика «швидка допомога», і вже готові достав-
ляти їх бійцям. Кілька тижнів тому були також
на сході, везли дрони та машину батальйону К2
від наших партнерів з Норвегії. Отримали запит
ще на одне авто для 107-го Маріупольського
територіального оборонного батальйону, який
виконує важливі завдання на Донеччині, побли -
зу Нью-Йорка. Бо коли минулого разу везли їм
партію FPV- дронів, побачили, що вони їздять на
«ланосах», «жигулях» та «москвичах». А щоб
ефективно виконувати поставлені завдання, то й
авто мають бути відповідні.
Запис за телефоном:
(099) 2723 531РЕКЛАМА
ВІЙНА | БЛАГОДІЙНІСТЬ ВІЙНА | БЛАГОДІЙНІСТЬ
Запитів тепер, зрозуміло, багато і всім
одночасно допомогти просто фізично не-
можливо. Як відбувається пріоритизація?
Ми працюємо з бригадами, які надсилають нам
офіційні запити, комунікуємо з командуванням під -
розділів, тримаємо, так би мовити, руку на «пульсі
фронту». Запитів у нас надзвичайно багато, буває
й таке, що доводиться обдзвонювати колег-волон -
терів із проханням допомогти закрити конкретну
потребу. Якщо вдається, — чудово, якщо ні і це
може зачекати, — ставимо на чергу, бо наразі тре -
ба закрити великий актуальний збір.
Паралельно зі зборами у вас є й не менш
важливі проєкти, маю на увазі навчальний
центр операторів БПЛА. Як він працює сьо -
годні?
Дуже вдало, тому що «Привид» готує операто -
рів БПЛА в інтересах державної авіації України.
Дуже багато військових приїжджає на навчання:
з Франківської 102-ї окремої бригади ТрО, 107-
го Маріупольського територіального оборонного
батальйону, працівники ДСНС, для яких вміння
керувати дронами теж надзвичайно важливе. Для
військовослужбовців навчання безкоштовне. Окрім
того, ми один із небагатьох центрів, де навчають і
цивільних. Навіть більше: якщо вони після курсів
готові стати на захист країни, але не знають, куди
саме піти, — у нас налагоджені тісні контакти з
рекрутерами бригад, з якими ми співпрацюємо.
«Айдар», 5-та штурмова, К2, «Хартія» — список
чималий. І таким чином людина напряму може
домовитися й потрапити оператором дрона саме
туди, куди захоче.
Кажуть, для багатьох волонтерство сьо -
годні — це вже робота. Так воно чи ні?
Швидше хобі (усміхається). Тому що у кожного
з нас є своя основна робота. І паралельно з нею
потрібно ще й розвивати навчальний центр, зна -
ходити спонсорів, благодійників, які готові його
підтримувати. Бо треба ж орендувати приміщення,
територію, оновлювати обладнання. Буває й таке,
що дрони виходять з ладу, хлопці в процесі навчан -
ня їх ламають і необхідно ремонтувати. Але все це
робиться для того, щоб якісно підготувати опера -
торів безпілотників. І коли наші учні вже їдуть на
передову, а звідти дзвонять командири зі словами
подяки, то що може бути краще?
І все ж таки ви займаєтесь цією справою
уже майже три роки. Чому?
Це спільна робота на перемогу. Хтось йде в
армію, а хтось з якихось причин не може і тому
робить в тилу все, щоб допомогти іншим чином.
Якщо б зараз зупинити волонтерський рух, наші
військові не зможуть так ефективно виконувати
свої завдання, адже всі ми знаємо реалії забезпе -
чення від держави. Коли я отримую від хлопців
відео, як вони захопили якусь позицію або вико -
нали якесь завдання завдяки нашим дронам, то
відчуваю неймовірне задоволення і радість. Зна -
чить, працюємо недарма. До речі, напередодні Дня
Незалежності ми здобули й відзнаку від міністра
оборони України — «За спряння обороні».
Чого ж таки бракує волонтерам сьогодні
в аспекті комунікації з владою чи суспіль -
ством?
Бракує спонсорів, проєктів від держави, які б
допомагали ще більше акумулювати ресурси. Ми
сьогодні активно спілкуємося з іншими фондами,
намагаємось об’єднуватися, щоб мати змогу допо -
могти більшій кількості бригад. Якщо отримуємо
великий запит, який треба закрити дуже швидко,
організовуємо благодійні концерти та аукціони. І
до них, до речі, дуже багато людей долучається:
приходять, дивляться, виграють різні сувеніри чи
лоти від бійців і у такий спосіб донатять. Таким
чином трохи раніше нам вдалося зібрати мільйон
гривень для 110-ї бригади і «Айдару».
Що далі? Як плануєте організовувати свою
діяльність?
Найперше — розвивати навчальний центр, дода -
ти нові курси, які давно плануємо реалізувати, але
не вистачає грошей. Хочемо відкрити курс піло -
тування бомберів — це великі дрони, які літають
вночі, також відкрити проєкт по крилах. У нас вже
є інструктори, які можуть це робити, але для цього
ще треба закупити дороговартісні дрони.
Чи вистачить на це все мотивації?
Мотивація, буває, закінчується, коли ти ходиш по
Києву, Львову чи Франківську. Але коли ти при -
їжджаєш на фронт, — вона знову з’являється. Ми
щомісяця їздимо на передову не лише з допомо -
гою, але й навчати хлопців, які не можуть приїхати
сюди. І от коли спілкуєшся з ними, чуєш і бачиш
безпосередньо, як фронт іде вперед, де «просідає»,
чого їм бракує, як вони проводять свої дні та чого
потребують сьогодні, то рівень мотивації зростає
у рази. Бо розумієш, наскільки важливою справою
займаєшся, і ще більше хочеться допомагати.
Тримати руку
на «пульсі фронту»
Вони щодня підтримують тих, хто захищає Україну від ворога, часто
навіть ризикуючи власним життям. Сьогодні нам важко уявити оборону
країни без волонтерів. Адже саме вони допомагають нищити окупантів,
закриваючи нагальні запити військових. Із травня 2022 року Благодійний
фонд «Привид» опікується потребами батальйону «Айдар», 110-ї, 53-ї, 28-ї
бригад, 107-го окремого батальйону Територіальної оборони м. Маріуполь
та батальйону К2. Спочатку забезпечували захисників найнеобхіднішим —
бронежилетами, плитами та іншим спорядженням. Але хід війни вніс свої
корективи і нині в пріоритеті — авто та дрони, які благодійники самі ж і
доставляють військовим на передову. Про те, як змінився фонд за майже
три роки та як не втратити мотивацію і далі працювати на перемогу,
розповідає його засновник Євген Зелененко.
«Привид» розпочав свою діяльність ще на
початку повномасштабного вторгнення. З
чого стартували і як працює Благодійний
фонд зараз?
Офіційно фонд розпочав свою діяльність з літа
2022-го. Стартували з допомоги українським вій -
ськовим, які знаходяться на Донбасі, з придбання
та відправлення у військові частини бронежилетів,
шоломів, одягу, гуманітарної допомоги. А потім
змінилися і запити, і можливості, й ми почали
купувати для наших воїнів дрони та авто. Збирали
допомогу в Україні, відкривали збори, почали ак -
тивно залучати партнерів з-за кордону для збіль -
шення можливостей підтримки.
Благодійність під час війни — в чому її спе-
цифіка?
Усе те спорядження, яке хлопці та дівчата там
втрачають, поновити швидко не виходить. А воно
ж їм потрібне вже наступного дня, бо знову треба
виконувати таку ж задачу і банально немає з чим.
Дрони, авто на передовій — вони довго теж не
«живуть». На початку повномасштабної війни ба -
гато було спонсорів, які допомагали одразу закри -
вати ці запити. А тепер усе складніше, тому що всі
втомилися — як в Україні, так і в Європі.
Чи легко працювати сьогодні на фоні
«масштабних гравців»? Маю на увазі великі
фонди.
Великим фондам, де працює багато людей і
кожен має якусь свою сферу діяльності, закривати
запити і легше, і швидше. У нас фонд невеликий,
загалом в команді працює семеро людей. І вони не
отримують за це заробітної плати, всі працюють
на волонтерських засадах. Усі сто відсотків коштів,
які потрапляють до Благодійного фонду «Привид»,
спрямовуються виключно на потреби військових.
Ми неприбуткова організація, і гроші, які люди
офіційно донатять на будь-який зі зборів, йдуть
лише на закриття цієї потреби. За законом, кожен
власник фонду має право брати собі 20 %, але у
нас є відповідний документ, яким ми від цих про -
центів відмовилися. І навіть якщо ми відкрили збір,
наприклад, на дрони, придбали їх, а на те, щоб
доставити, грошей не вистачає, ми з командою
закриваємо цю потребу власними силами.
То які потреби сьогодні закриваєте?
Тільки-но закінчили великий збір на три авто
для батальйону «Айдар» — це два пікапи та одна
велика «швидка допомога», і вже готові достав-
ляти їх бійцям. Кілька тижнів тому були також
на сході, везли дрони та машину батальйону К2
від наших партнерів з Норвегії. Отримали запит
ще на одне авто для 107-го Маріупольського
територіального оборонного батальйону, який
виконує важливі завдання на Донеччині, побли -
зу Нью-Йорка. Бо коли минулого разу везли їм
партію FPV- дронів, побачили, що вони їздять на
«ланосах», «жигулях» та «москвичах». А щоб
ефективно виконувати поставлені завдання, то й
авто мають бути відповідні.
Запис за телефоном:
(099) 2723 531РЕКЛАМА
ВІЙНА | БЛАГОДІЙНІСТЬ ВІЙНА | БЛАГОДІЙНІСТЬ
34 | МІСТО МІСТО | 35
ГРОШІ | ПІДРАХУНКИ
Вищі ціни,
менші
зарплати:
У Державному бюджеті України цього року забракло майже 500 млрд гривень
для фінансування сил оборони
уряд збирає гроші на війну
ГРОШІ | ПІДРАХУНКИ
Богдан Скаврон
Улітку цього року голова Комітету з питань бю -
джету Верховної Ради України Роксолана Підласа
заявила, що військові ризикують залишитися без
зарплат уже наприкінці вересня, якщо не будуть
ухвалені рішення про підвищення податків та до -
даткове наповнення Державного бюджету.
Як виявилося, українським урядовцям необхід-
но знайти до кінця року близько 500 млрд грн,
щоб профінансувати нагальні потреби оборонців
країни від російської агресії. З цією метою ще 18
липня Кабмін запропонував ухвалити два законо-
проєкти: про зміни до Податкового кодексу для
фінансування додаткових військових видатків та
про зміни до Держбюджету. У цих документах
прописано, в який спосіб уряд планує зібрати
гроші на війну.
Судячи з усього, повномасштабна війна, яку вже
третій рік російська терористична армія веде в
Україні, зробила велетенську пробоїну в бюджеті
держави. Залатати її не вдасться без того, щоб зму -
сити українців тугіше затягнути пояси.
Як відомо, цивільну частину бюджету (кошти
на пенсії, зарплати бюджетникам, соцвиплати,
охорону здоров’я, освітні потреби тощо) Україні
допомагають фінансувати міжнародні донори. А
всі витрати на оборону — це виключно українська
проблема. На це йдуть, зокрема, гроші з податків
та зборів, а також внутрішні запозичення.
Тобто, як би не іронізували прихильники тоталь -
ної мобілізації, так званий «економічний фронт» в
Україні таки існує і від його потужності значною
мірою залежить забезпечення тих українців, які
б’ються з ворогом на передовій.
Для чого потрібні
додаткові кошти
Проєктом змін до бюджету на 2024 рік передба -
чено збільшення видатків на 500,3 млрд гривень.
Із цієї суми на потреби безпеки та оборони пропо -
нується додатково спрямувати 495,3 млрд гривень.
Ця сума включає витрати не тільки на армію, але
й на інші силові та безпекові відомства — Нацгвар -
дію, Держприкордонслужбу, Нацполіцію, СБУ,
ДСНС.
При цьому левова частка додаткових видатків
має опинитися саме в розпорядженні Міноборо -
ни — 373,7 млрд грн. Із цієї суми, як попередньо
повідомляли на офіційному сайті оборонного
відомства, 269,5 млрд грн планують витратити на
грошове забезпечення військовослужбовців та на
одноразову грошову допомогу в разі загибелі або
інвалідності захисників України.
Понад 47 млрд грн буде направлено на закупівлю
та на модернізацію озброєння, військової техніки і
боєприпасів. На тилове забезпечення передбачено
4,7 млрд грн. Понад 40 млрд грн буде спрямовано
на будівництво фортифікаційних споруд силами
ЗСУ та ДССТ. Додатково 8,9 млрд грн підуть на
фінансове забезпечення діяльності Державної спе -
ціальної служби транспорту.
«Фінансування потреб сил оборони нині є першо -
черговим завданням. Додаткові кошти на зброю,
фортифікаційні споруди та грошове утримання
військовослужбовців — це критична складова про -
тидії військовій агресії російської федерації проти
України», — зазначив з цього приводу заступник
міністра оборони України Юрій Джигир.
Як би не іронізували прихильники тотальної
мобілізації, так званий «економічний фронт» в Україні
таки існує і від його потужності значною мірою
залежить забезпечення тих українців, які б’ються з
ворогом на передовій
ГРОШІ | ПІДРАХУНКИ
Вищі ціни,
менші
зарплати:
У Державному бюджеті України цього року забракло майже 500 млрд гривень
для фінансування сил оборони
уряд збирає гроші на війну
ГРОШІ | ПІДРАХУНКИ
Богдан Скаврон
Улітку цього року голова Комітету з питань бю -
джету Верховної Ради України Роксолана Підласа
заявила, що військові ризикують залишитися без
зарплат уже наприкінці вересня, якщо не будуть
ухвалені рішення про підвищення податків та до -
даткове наповнення Державного бюджету.
Як виявилося, українським урядовцям необхід-
но знайти до кінця року близько 500 млрд грн,
щоб профінансувати нагальні потреби оборонців
країни від російської агресії. З цією метою ще 18
липня Кабмін запропонував ухвалити два законо-
проєкти: про зміни до Податкового кодексу для
фінансування додаткових військових видатків та
про зміни до Держбюджету. У цих документах
прописано, в який спосіб уряд планує зібрати
гроші на війну.
Судячи з усього, повномасштабна війна, яку вже
третій рік російська терористична армія веде в
Україні, зробила велетенську пробоїну в бюджеті
держави. Залатати її не вдасться без того, щоб зму -
сити українців тугіше затягнути пояси.
Як відомо, цивільну частину бюджету (кошти
на пенсії, зарплати бюджетникам, соцвиплати,
охорону здоров’я, освітні потреби тощо) Україні
допомагають фінансувати міжнародні донори. А
всі витрати на оборону — це виключно українська
проблема. На це йдуть, зокрема, гроші з податків
та зборів, а також внутрішні запозичення.
Тобто, як би не іронізували прихильники тоталь -
ної мобілізації, так званий «економічний фронт» в
Україні таки існує і від його потужності значною
мірою залежить забезпечення тих українців, які
б’ються з ворогом на передовій.
Для чого потрібні
додаткові кошти
Проєктом змін до бюджету на 2024 рік передба -
чено збільшення видатків на 500,3 млрд гривень.
Із цієї суми на потреби безпеки та оборони пропо -
нується додатково спрямувати 495,3 млрд гривень.
Ця сума включає витрати не тільки на армію, але
й на інші силові та безпекові відомства — Нацгвар -
дію, Держприкордонслужбу, Нацполіцію, СБУ,
ДСНС.
При цьому левова частка додаткових видатків
має опинитися саме в розпорядженні Міноборо -
ни — 373,7 млрд грн. Із цієї суми, як попередньо
повідомляли на офіційному сайті оборонного
відомства, 269,5 млрд грн планують витратити на
грошове забезпечення військовослужбовців та на
одноразову грошову допомогу в разі загибелі або
інвалідності захисників України.
Понад 47 млрд грн буде направлено на закупівлю
та на модернізацію озброєння, військової техніки і
боєприпасів. На тилове забезпечення передбачено
4,7 млрд грн. Понад 40 млрд грн буде спрямовано
на будівництво фортифікаційних споруд силами
ЗСУ та ДССТ. Додатково 8,9 млрд грн підуть на
фінансове забезпечення діяльності Державної спе -
ціальної служби транспорту.
«Фінансування потреб сил оборони нині є першо -
черговим завданням. Додаткові кошти на зброю,
фортифікаційні споруди та грошове утримання
військовослужбовців — це критична складова про -
тидії військовій агресії російської федерації проти
України», — зазначив з цього приводу заступник
міністра оборони України Юрій Джигир.
Як би не іронізували прихильники тотальної
мобілізації, так званий «економічний фронт» в Україні
таки існує і від його потужності значною мірою
залежить забезпечення тих українців, які б’ються з
ворогом на передовій
36 | МІСТО МІСТО | 37
Чому виникла
«діра» в бюджеті
Ще під час ухвалення Державного бюджету на
2024 рік прогнозувалося, що в умовах інтенсив -
них бойових дій Україні не вистачатиме коштів на
потреби безпеки та оборони. Спочатку йшлося про
потенційну нестачу десятків мільярдів гривень,
згодом — сотень, а ближче до літа було озвучено
суму у пів трильйона.
Під час планування бюджету на 2024 рік уряд
очікував на безперебійне надходження військо -
вої допомоги від США. Однак відповідне рішення
американський конгрес ухвалив лише наприкінці
квітня. Саме тому в перші місяці 2024 року уряд
був змушений авансувати $6 млрд на закупівлю не -
обхідного озброєння й техніки, перекинувши на це
закладені в бюджеті кошти, які мали використати
наприкінці року.
Крім того, враховуючи динамічну ситуацію на
полі бою, а також посилення мобілізаційних про -
цесів, у сил оборони з’явилися додаткові потреби
в коштах. За підрахунками фахівців, кожен день
війни потребує в середньому 5,6 млрд гривень.
Як збираються
фінансувати витрати
Із озвучених планів уряду можна виокремити
кілька головних джерел фінансування бюджетної
«діри» на пів трильйона гривень:
• скорочення видатків на обслуговування і пога -
шення державного боргу;
• розміщення облігацій внутрішніх державних
позик (ОВДП);
• перевиконання податків і зборів;
• надходження від акцизів на пальне й тютюн;
• надходження від нових податкових змін;
• скорочення або відмова від нових видатків за -
гального та спеціального фондів.
Чому зростуть ціни
на продукти
Майже три чверті додаткової потреби на фінан -
сування оборони уряд пропонує забезпечити без
непопулярного рішення про підвищення податків.
Але навіть такі «безневинні», на перший погляд,
заходи як внутрішні запозичення чи перевиконан -
ня плану доходів Держбюджету приховують деталі,
які так чи інакше відіб’ються на купівельній спро-
можності пересічних українців.
Скажімо, одним із запланованих джерел збіль -
шення надходжень до бюджету називають кош -
ти від ПДВ з імпортних товарів. Але при цьому,
як припускають фахівці, зростання надходжень
зумовлене не тільки збільшенням обсягів імпорту,
але й зростанням курсу долара в Україні. Знецінен -
ня української валюти відносно долара зазвичай
впливає на рівень цін в Україні.
До речі, валютний ринок увійшов у вересень із кур-
сом у діапазоні від 41 до 41,5 грн/$. Від початку року
національна валюта девальвувала майже на 8%.
Також Президент Володимир Зеленський 1
вересня підписав закон про підвищення акцизів
на пальне до мінімального рівня, встановленого в
Європейському Союзі.
Цей крок теж називають одним із заходів для
наповнення бюджету. У пояснювальній записці до
законопроєкту йдеться, що за рахунок нових ста -
вок акцизного податку до Держбюджету очікують
залучити в середньому на 1,6 млрд грн більше за
один місяць, ніж було раніше. За словами голови
Комітету Верховної Ради з питань фінансів, подат -
кової та митної політики Данила Гетманцева, кош -
ти, додатково отримані від цього акцизного збору,
підуть на армію.
За розрахунками директора Консалтингової гру -
пи «А-95» Сергія Куюна, за нових акцизів бензин
може додати до ціни в середньому 1,5 грн, дизпа -
ливо — 2 грн на літр, а автогаз — 5 грн на літр.
Тим часом Національний банк України прогнозує,
що ціни на пальне можуть зрости більш ніж на 9%
до кінця року.
Таке подорожчання вплине не тільки на витрати
автовласників. Дорожче паливо — це також подо -
рожчання логістики для підприємств та собіварто -
сті виробничих процесів. В умовах вимкнень світла
весь бізнес працює на генераторах, які спожива -
ють дуже багато палива. А кіловат електроенергії,
вироблений генератором, коштує в десять разів до -
рожче, ніж кіловат, куплений у держави зі звичай -
них електричних мереж, тож доводиться компен -
сувати витрати, закладаючи їх у собівартість.
Традиційно через збільшення вартості пального
зростають ціни на продукти. Аналітики стверджу -
ють, що найбільше подорожчання буде на хліб і на
молоко, у собівартості яких велику частку займає
дорога «генераторна» електроенергія, а також —
на овочі та фрукти через більшу вартість вантажо -
перевезень у зв’язку зі зростанням цін на пальне.
Чи збільшиться інфляція
Ще одним джерелом наповнення бюджету для
потреб оборони називають державні запозичен -
ня на внутрішньому ринку. Уряд запропонував
збільшити план з розміщення облігацій внутрішніх
державних позик (ОВДП) на 2024 рік на понад 200
млрд грн.
Однак збільшення плану запозичень може вияви -
тися проблематичним. Банки, найбільші внутрішні
кредитори держави після НБУ, уже вклали в ОВДП
близько чверті своїх активів і не можуть суттє-
во нарощувати ці вкладення. Якщо у банківської
системи не буде достатньо ресурсу для збільшення
обсягів кредитування держави, то, ймовірно, уряду
й НБУ доведеться «друкувати» гривню.
Опосередкованим тривожним сигналом, який
може свідчити про заплановане вмикання «дру -
карського верстата» Нацбанком, стало оголошення
про випуск нових «модифікованих» банкнот наці -
ональної валюти, дизайн яких доповнили гаслом
«Слава Україні! Героям слава!».
У повідомленні Нацбанку йдеться, що нові банк -
ноти з’являтимуться в обігу поступово, а першими
вже від 8 серпня в обігу з’явилися купюри номіна -
лами 500 та 1000 гривень.
У Нацбанку звернули увагу на те, що громадянам
не потрібно спеціально обмінювати банкноти ста -
рого зразка. Нові купюри перебуватимуть в обігу
разом з іншими банкнотами відповідних номіналів
попередніх років випуску. Ймовірно, в країні буде
збільшено грошову масу, а це, за законами еконо -
міки, призводить до зростання сукупного попиту
та інфляції.
Судячи з усього,
повномасштабна війна, яку
вже третій рік російська
терористична армія веде в
Україні, зробила велетенську
пробоїну в бюджеті держави.
Залатати її не вдасться без
того, щоб змусити українців
тугіше затягнути пояси
ГРОШІ | ПІДРАХУНКИ ГРОШІ | ПІДРАХУНКИ
Чому виникла
«діра» в бюджеті
Ще під час ухвалення Державного бюджету на
2024 рік прогнозувалося, що в умовах інтенсив -
них бойових дій Україні не вистачатиме коштів на
потреби безпеки та оборони. Спочатку йшлося про
потенційну нестачу десятків мільярдів гривень,
згодом — сотень, а ближче до літа було озвучено
суму у пів трильйона.
Під час планування бюджету на 2024 рік уряд
очікував на безперебійне надходження військо -
вої допомоги від США. Однак відповідне рішення
американський конгрес ухвалив лише наприкінці
квітня. Саме тому в перші місяці 2024 року уряд
був змушений авансувати $6 млрд на закупівлю не -
обхідного озброєння й техніки, перекинувши на це
закладені в бюджеті кошти, які мали використати
наприкінці року.
Крім того, враховуючи динамічну ситуацію на
полі бою, а також посилення мобілізаційних про -
цесів, у сил оборони з’явилися додаткові потреби
в коштах. За підрахунками фахівців, кожен день
війни потребує в середньому 5,6 млрд гривень.
Як збираються
фінансувати витрати
Із озвучених планів уряду можна виокремити
кілька головних джерел фінансування бюджетної
«діри» на пів трильйона гривень:
• скорочення видатків на обслуговування і пога -
шення державного боргу;
• розміщення облігацій внутрішніх державних
позик (ОВДП);
• перевиконання податків і зборів;
• надходження від акцизів на пальне й тютюн;
• надходження від нових податкових змін;
• скорочення або відмова від нових видатків за -
гального та спеціального фондів.
Чому зростуть ціни
на продукти
Майже три чверті додаткової потреби на фінан -
сування оборони уряд пропонує забезпечити без
непопулярного рішення про підвищення податків.
Але навіть такі «безневинні», на перший погляд,
заходи як внутрішні запозичення чи перевиконан -
ня плану доходів Держбюджету приховують деталі,
які так чи інакше відіб’ються на купівельній спро-
можності пересічних українців.
Скажімо, одним із запланованих джерел збіль -
шення надходжень до бюджету називають кош -
ти від ПДВ з імпортних товарів. Але при цьому,
як припускають фахівці, зростання надходжень
зумовлене не тільки збільшенням обсягів імпорту,
але й зростанням курсу долара в Україні. Знецінен -
ня української валюти відносно долара зазвичай
впливає на рівень цін в Україні.
До речі, валютний ринок увійшов у вересень із кур-
сом у діапазоні від 41 до 41,5 грн/$. Від початку року
національна валюта девальвувала майже на 8%.
Також Президент Володимир Зеленський 1
вересня підписав закон про підвищення акцизів
на пальне до мінімального рівня, встановленого в
Європейському Союзі.
Цей крок теж називають одним із заходів для
наповнення бюджету. У пояснювальній записці до
законопроєкту йдеться, що за рахунок нових ста -
вок акцизного податку до Держбюджету очікують
залучити в середньому на 1,6 млрд грн більше за
один місяць, ніж було раніше. За словами голови
Комітету Верховної Ради з питань фінансів, подат -
кової та митної політики Данила Гетманцева, кош -
ти, додатково отримані від цього акцизного збору,
підуть на армію.
За розрахунками директора Консалтингової гру -
пи «А-95» Сергія Куюна, за нових акцизів бензин
може додати до ціни в середньому 1,5 грн, дизпа -
ливо — 2 грн на літр, а автогаз — 5 грн на літр.
Тим часом Національний банк України прогнозує,
що ціни на пальне можуть зрости більш ніж на 9%
до кінця року.
Таке подорожчання вплине не тільки на витрати
автовласників. Дорожче паливо — це також подо -
рожчання логістики для підприємств та собіварто -
сті виробничих процесів. В умовах вимкнень світла
весь бізнес працює на генераторах, які спожива -
ють дуже багато палива. А кіловат електроенергії,
вироблений генератором, коштує в десять разів до -
рожче, ніж кіловат, куплений у держави зі звичай -
них електричних мереж, тож доводиться компен -
сувати витрати, закладаючи їх у собівартість.
Традиційно через збільшення вартості пального
зростають ціни на продукти. Аналітики стверджу -
ють, що найбільше подорожчання буде на хліб і на
молоко, у собівартості яких велику частку займає
дорога «генераторна» електроенергія, а також —
на овочі та фрукти через більшу вартість вантажо -
перевезень у зв’язку зі зростанням цін на пальне.
Чи збільшиться інфляція
Ще одним джерелом наповнення бюджету для
потреб оборони називають державні запозичен -
ня на внутрішньому ринку. Уряд запропонував
збільшити план з розміщення облігацій внутрішніх
державних позик (ОВДП) на 2024 рік на понад 200
млрд грн.
Однак збільшення плану запозичень може вияви -
тися проблематичним. Банки, найбільші внутрішні
кредитори держави після НБУ, уже вклали в ОВДП
близько чверті своїх активів і не можуть суттє-
во нарощувати ці вкладення. Якщо у банківської
системи не буде достатньо ресурсу для збільшення
обсягів кредитування держави, то, ймовірно, уряду
й НБУ доведеться «друкувати» гривню.
Опосередкованим тривожним сигналом, який
може свідчити про заплановане вмикання «дру -
карського верстата» Нацбанком, стало оголошення
про випуск нових «модифікованих» банкнот наці -
ональної валюти, дизайн яких доповнили гаслом
«Слава Україні! Героям слава!».
У повідомленні Нацбанку йдеться, що нові банк -
ноти з’являтимуться в обігу поступово, а першими
вже від 8 серпня в обігу з’явилися купюри номіна -
лами 500 та 1000 гривень.
У Нацбанку звернули увагу на те, що громадянам
не потрібно спеціально обмінювати банкноти ста -
рого зразка. Нові купюри перебуватимуть в обігу
разом з іншими банкнотами відповідних номіналів
попередніх років випуску. Ймовірно, в країні буде
збільшено грошову масу, а це, за законами еконо -
міки, призводить до зростання сукупного попиту
та інфляції.
Судячи з усього,
повномасштабна війна, яку
вже третій рік російська
терористична армія веде в
Україні, зробила велетенську
пробоїну в бюджеті держави.
Залатати її не вдасться без
того, щоб змусити українців
тугіше затягнути пояси
ГРОШІ | ПІДРАХУНКИ ГРОШІ | ПІДРАХУНКИ
38 | МІСТО МІСТО | 39
Звучить непогано, чи не так? А чи настільки
просто підтримувати своє тіло в здоров’ї та гармо -
нії? У сучасному світі стресу, швидких вуглеводів,
безупинної погоні за успіхом не так легко опа -
нувати «дзен» та й, виявляється, досить складно
боротися з надмірною вагою. Коли тренування та
дієти не дають бажаного ефекту, коли зайві кіло -
грами створюють не лише візуальну, але й органіч -
ну проблему, впливають на якість життя, ситуація
набуває критичного характеру та загрожує не
лише ментальному, але й фізичному здоровʼю. На
тлі ожиріння прогресують хронічні захворювання,
змінюється гормональний фон, порушується обмін
речовин, страждає серцево-судинна система та
опорно-руховий апарат.
Для комплексної боротьби з надмірною вагою
weight-loss хірургія пропонує комбо з баріатрії та
пластики, що допоможе досягти найбільш дієвого
та довготривалого ефекту.
БАРІАТРІЯ, або баріатрична хірургія, прицільно
займається лікуванням ожиріння. Хірургічне ліку -
вання ожиріння застосовується за показаннями,
виробленими Міжнародною асоціацією баріатрич -
них хірургів і ендокринологів (IFSO):
1. Індекс маси тіла > 35 кг/м2 (у деяких
випадках, коли на тлі ожиріння переважає
супутня патологія, наприклад, цукровий ді -
абет, — операцію пропонують і за індексом
маси тіла 33-34 кг/м²).
2. Наявність і прогресування супутніх за-
хворювань на тлі ожиріння.
3. Відсутність ефекту від терапевтичних
методів лікування.
Сьогодні у світі застосовується кілька стан -
дартних баріатричних операцій: бандажування
шлунка (gastric banding), рукавна гастропласти -
ка (sleeve gastrectomy), шлункове шунтування
(gastric bypass) та біліопанкреатичне шунтування
(biliopancreatic bypass).
Найбільш ефективним методом вважається
рукавна гастропластика — в основі цієї операції
лежить зменшення шлунка за рахунок видалення
його частини вздовж повздовжньої осі з боку вели -
кої кривизни. Таке втручання сприяє зменшенню
обʼєму поглинутої їжі за рахунок швидшого наси -
чення, таким чином порції зменшуються, відчуття
голоду проявляється не так гостро. Крім того, при
зменшенні розмірів шлунка видаляється та його
частина, в ділянці якої виробляється гормон гре -
лін, що відповідає за підвищення апетиту.
Ці втручання показані пацієнтам із надлиш -
ковою масою тіла як підготовка до пластичних
операцій, таких як ліпосакція, абдомінопластика
та торсопластика, що в поєднанні дасть стійкий та
довготривалий ефект. Деколи пластичні операції
виконуються в кілька етапів з метою зниження
ризиків та уникнення ускладнень. Для кожного
пацієнта підбирається індивідуальна схема, щоб
покращити стан здоров’я, удосконалити зовнішній
вигляд та внутрішнє самопочуття.
Людина може бути по-справжньому красивою
лише тоді, коли її організм злагоджено функціо -
нує, отримує всі поживні речовини, почувається
легко та комфортно, як не виснажується дієтами,
так і не тоне в фаст-фуді, отримує оптимальну дозу
фізичних навантажень і живе в задоволення. У
комфортній та фізіологічній формі: чи то 45кг, чи
то 95кг — кожному своє, головне — гармонія.
Якщо вам відгукнулося, —
ласкаво просимо.
Чому зменшаться зарплати
Понад місяць тривали обговорення законопроєк -
ту про зміни до Податкового кодексу щодо особли -
востей оподаткування під час воєнного стану, за
допомогою якого уряд збирався накласти на «дір»
у в бюджеті «латку» розміром 125 млрд грн. Серед
головних новацій цього документа — підвищення
ставки військового збору з 1,5% до 5%, яку зби -
раються поширити також на підприємців. Після об-
говорень у парламентському комітеті податковий
«клаптик» зменшився, ніби шагренева шкіра, до
розміру всього 30 млрд гривень.
Зокрема з урядового законопроєкту вилучили
ідеї запроваджувати військовий збір (по суті, по-
даток з обороту) для юридичних осіб, зосібна для
ювелірного бізнесу, а також військовий збір для
покупців нових авто та для продавців нерухомості,
а також від запровадження акцизного податку для
газованих напоїв і від зниження до 45 євро варто -
сті посилок, які не оподатковуватимуться ПДВ.
З критикою урядового законопроєкту виступила,
зокрема, Американська торговельна палата в Укра-
їні (АСС), яка закликала українську владу поси -
лити боротьбу з тіньовою економікою, перш ніж
підвищувати податкове навантаження на добропо -
рядних платників податків.
В оприлюдненому прес-релізі цієї авторитетної ор-
ганізації йдеться про розуміння необхідності поши -
рення військового збору на всі категорії приватних
підприємців, а також юросіб. Однак в АСС вважа-
ють, що різке одноразове підвищення військового
збору до 5% може призвести до зниження реальної
зарплати та підвищення привабливості неофіцій -
ного працевлаштування, тому закликали до більш
поступового підходу до збільшення цього відсотка.
У доопрацьованому законопроєкті про зміни до
Податкового кодексу щодо особливостей оподатку -
вання під час воєнного стану, який зареєстровано
у Верховній Раді 30 серпня, передбачено:
• встановлення військового збору розміром 1%
від доходу для платників єдиного податку III групи;
• встановлення військового збору для ФОП-плат -
ників єдиного податку I, II та IV групи на рівні 10%
мінімальної зарплатні; (при теперішній мінімаль -
ній зарплаті розміром 8 000 грн розмір збору ста -
новитиме 800 грн);
• підвищення ставки військового збору для най -
маних працівників з 1,5% до 5%; (тобто при умов -
ній заробітній платі 20 тисяч грн — замість 300
грн із зарплати вираховуватимуть 1000 грн).
Встановлені особливості оподаткування військо -
вим збором діятимуть до 31 грудня року, в якому
буде припинено воєнний стан.
Верховна Рада не встигне ухвалити рішення про
підвищення податків уже з вересня, тож нововве -
дення зможуть запрацювати лише з 1 жовтня.
Альтернатив для наповнення Держбюджету
насправді немає. Міжнародне фінансування, сума
якого 2024 року досягне $38 млрд, неможливо
використати з оборонною метою. Залишається хіба
що емісія, але це найгірший варіант, який може
призвести до глибокої девальвації гривні. І хоча
підвищення податків — теж варіант не найкращий,
ні Кабмін, ні депутати від цього сценарію вже точ -
но не відмовляться.
Враховуючи динамічну
ситуацію на полі бою,
а також посилення
мобілізаційних процесів,
у сил оборони з’явилися
додаткові потреби в
коштах. За підрахунками
фахівців, кожен день війни
потребує в середньому
5,6 млрд гривень
ГРОШІ | ПІДРАХУНКИ
ГАВРИЛЮК Оксана Сергіївна
Пластичний, абдомінальний хірург
тел.: (095) 843 90 96 /dr.oksana_gavrylyuk
Клініка «MEDHOUSE», Обласна клінічна лікарня
Weight-loss хірургія:
не красою єдиною
Протягом тисячоліть стандарти краси змінювалися, від країни до країни,
від епохи до епохи. Часом ідеали були недосяжними для пересічних людей,
часом доводилося жертвувати своїм здоров’ям, щоб наблизитися до своїх
(суспільних?) рольових моделей. Від хворобливої худоби 90-х до моделей plus-
size 2020-х пройшла ціла еволюція. Нарешті світ дійшов до істини: красиве
тіло — здорове тіло. Нарешті в модельній індустрії зародилося раціональне
зерно.
РЕКЛАМА
СПРАВИ | ІНДИВІДУАЛЬНЕ
Звучить непогано, чи не так? А чи настільки
просто підтримувати своє тіло в здоров’ї та гармо -
нії? У сучасному світі стресу, швидких вуглеводів,
безупинної погоні за успіхом не так легко опа -
нувати «дзен» та й, виявляється, досить складно
боротися з надмірною вагою. Коли тренування та
дієти не дають бажаного ефекту, коли зайві кіло -
грами створюють не лише візуальну, але й органіч -
ну проблему, впливають на якість життя, ситуація
набуває критичного характеру та загрожує не
лише ментальному, але й фізичному здоровʼю. На
тлі ожиріння прогресують хронічні захворювання,
змінюється гормональний фон, порушується обмін
речовин, страждає серцево-судинна система та
опорно-руховий апарат.
Для комплексної боротьби з надмірною вагою
weight-loss хірургія пропонує комбо з баріатрії та
пластики, що допоможе досягти найбільш дієвого
та довготривалого ефекту.
БАРІАТРІЯ, або баріатрична хірургія, прицільно
займається лікуванням ожиріння. Хірургічне ліку -
вання ожиріння застосовується за показаннями,
виробленими Міжнародною асоціацією баріатрич -
них хірургів і ендокринологів (IFSO):
1. Індекс маси тіла > 35 кг/м2 (у деяких
випадках, коли на тлі ожиріння переважає
супутня патологія, наприклад, цукровий ді -
абет, — операцію пропонують і за індексом
маси тіла 33-34 кг/м²).
2. Наявність і прогресування супутніх за-
хворювань на тлі ожиріння.
3. Відсутність ефекту від терапевтичних
методів лікування.
Сьогодні у світі застосовується кілька стан -
дартних баріатричних операцій: бандажування
шлунка (gastric banding), рукавна гастропласти -
ка (sleeve gastrectomy), шлункове шунтування
(gastric bypass) та біліопанкреатичне шунтування
(biliopancreatic bypass).
Найбільш ефективним методом вважається
рукавна гастропластика — в основі цієї операції
лежить зменшення шлунка за рахунок видалення
його частини вздовж повздовжньої осі з боку вели -
кої кривизни. Таке втручання сприяє зменшенню
обʼєму поглинутої їжі за рахунок швидшого наси -
чення, таким чином порції зменшуються, відчуття
голоду проявляється не так гостро. Крім того, при
зменшенні розмірів шлунка видаляється та його
частина, в ділянці якої виробляється гормон гре -
лін, що відповідає за підвищення апетиту.
Ці втручання показані пацієнтам із надлиш -
ковою масою тіла як підготовка до пластичних
операцій, таких як ліпосакція, абдомінопластика
та торсопластика, що в поєднанні дасть стійкий та
довготривалий ефект. Деколи пластичні операції
виконуються в кілька етапів з метою зниження
ризиків та уникнення ускладнень. Для кожного
пацієнта підбирається індивідуальна схема, щоб
покращити стан здоров’я, удосконалити зовнішній
вигляд та внутрішнє самопочуття.
Людина може бути по-справжньому красивою
лише тоді, коли її організм злагоджено функціо -
нує, отримує всі поживні речовини, почувається
легко та комфортно, як не виснажується дієтами,
так і не тоне в фаст-фуді, отримує оптимальну дозу
фізичних навантажень і живе в задоволення. У
комфортній та фізіологічній формі: чи то 45кг, чи
то 95кг — кожному своє, головне — гармонія.
Якщо вам відгукнулося, —
ласкаво просимо.
Чому зменшаться зарплати
Понад місяць тривали обговорення законопроєк -
ту про зміни до Податкового кодексу щодо особли -
востей оподаткування під час воєнного стану, за
допомогою якого уряд збирався накласти на «дір»
у в бюджеті «латку» розміром 125 млрд грн. Серед
головних новацій цього документа — підвищення
ставки військового збору з 1,5% до 5%, яку зби -
раються поширити також на підприємців. Після об-
говорень у парламентському комітеті податковий
«клаптик» зменшився, ніби шагренева шкіра, до
розміру всього 30 млрд гривень.
Зокрема з урядового законопроєкту вилучили
ідеї запроваджувати військовий збір (по суті, по-
даток з обороту) для юридичних осіб, зосібна для
ювелірного бізнесу, а також військовий збір для
покупців нових авто та для продавців нерухомості,
а також від запровадження акцизного податку для
газованих напоїв і від зниження до 45 євро варто -
сті посилок, які не оподатковуватимуться ПДВ.
З критикою урядового законопроєкту виступила,
зокрема, Американська торговельна палата в Укра-
їні (АСС), яка закликала українську владу поси -
лити боротьбу з тіньовою економікою, перш ніж
підвищувати податкове навантаження на добропо -
рядних платників податків.
В оприлюдненому прес-релізі цієї авторитетної ор-
ганізації йдеться про розуміння необхідності поши -
рення військового збору на всі категорії приватних
підприємців, а також юросіб. Однак в АСС вважа-
ють, що різке одноразове підвищення військового
збору до 5% може призвести до зниження реальної
зарплати та підвищення привабливості неофіцій -
ного працевлаштування, тому закликали до більш
поступового підходу до збільшення цього відсотка.
У доопрацьованому законопроєкті про зміни до
Податкового кодексу щодо особливостей оподатку -
вання під час воєнного стану, який зареєстровано
у Верховній Раді 30 серпня, передбачено:
• встановлення військового збору розміром 1%
від доходу для платників єдиного податку III групи;
• встановлення військового збору для ФОП-плат -
ників єдиного податку I, II та IV групи на рівні 10%
мінімальної зарплатні; (при теперішній мінімаль -
ній зарплаті розміром 8 000 грн розмір збору ста -
новитиме 800 грн);
• підвищення ставки військового збору для най -
маних працівників з 1,5% до 5%; (тобто при умов -
ній заробітній платі 20 тисяч грн — замість 300
грн із зарплати вираховуватимуть 1000 грн).
Встановлені особливості оподаткування військо -
вим збором діятимуть до 31 грудня року, в якому
буде припинено воєнний стан.
Верховна Рада не встигне ухвалити рішення про
підвищення податків уже з вересня, тож нововве -
дення зможуть запрацювати лише з 1 жовтня.
Альтернатив для наповнення Держбюджету
насправді немає. Міжнародне фінансування, сума
якого 2024 року досягне $38 млрд, неможливо
використати з оборонною метою. Залишається хіба
що емісія, але це найгірший варіант, який може
призвести до глибокої девальвації гривні. І хоча
підвищення податків — теж варіант не найкращий,
ні Кабмін, ні депутати від цього сценарію вже точ -
но не відмовляться.
Враховуючи динамічну
ситуацію на полі бою,
а також посилення
мобілізаційних процесів,
у сил оборони з’явилися
додаткові потреби в
коштах. За підрахунками
фахівців, кожен день війни
потребує в середньому
5,6 млрд гривень
ГРОШІ | ПІДРАХУНКИ
ГАВРИЛЮК Оксана Сергіївна
Пластичний, абдомінальний хірург
тел.: (095) 843 90 96 /dr.oksana_gavrylyuk
Клініка «MEDHOUSE», Обласна клінічна лікарня
Weight-loss хірургія:
не красою єдиною
Протягом тисячоліть стандарти краси змінювалися, від країни до країни,
від епохи до епохи. Часом ідеали були недосяжними для пересічних людей,
часом доводилося жертвувати своїм здоров’ям, щоб наблизитися до своїх
(суспільних?) рольових моделей. Від хворобливої худоби 90-х до моделей plus-
size 2020-х пройшла ціла еволюція. Нарешті світ дійшов до істини: красиве
тіло — здорове тіло. Нарешті в модельній індустрії зародилося раціональне
зерно.
РЕКЛАМА
СПРАВИ | ІНДИВІДУАЛЬНЕ
40 | МІСТО МІСТО | 41
За перебігом американських виборчих перегонів
пильно стежать не лише у Сполучених Штатах,
адже президент США — ключова політична фігура
не тільки для внутрішнього життя американців.
Від того, якою буде зовнішня політика Вашингто -
на, залежить подальша ситуація в різних регіонах
планети: насамперед у тих, де так звані автократії
демонструють свої м’язи, намагаючись змінити те -
перішній світовий порядок, в якому наразі доміну -
ють західні демократії.
Йдеться про комуністичний Китай, який прагне
не тільки повернути повний контроль над само -
врядним островом Тайвань, але й стати таким
самим визнаним світовим лідером, як Сполучені
Штати. Іран, який розпалює нове багаття конфлік -
ту на Близькому Сході через своїх підручних з
ХАМАСу, Хезболли та інших, менших угруповань у
Сирії та Іраку, нещодавно запідозрили в кіберата -
ках на виборчі штаби республіканців та демокра -
тів. Ясна річ, за виборами в США стежитимуть та
навіть за можливості традиційно втручатимуться у
них у кремлі, господар якого вже третій рік нама -
гається загарбати Україну, переконуючи росіян,
що воює з НАТО, англо-саксами та американським
«імперіалізмом».
Тож у кого більше шансів стати 47-м президен -
том США — в ексцентричного та непередбачува -
ного Дональда Трампа чи більш-менш прогнозова -
ної, але загадкової навіть для самих американців
Камали Гарріс? І головне — хто з них більш спро -
можний загасити полум’я війни Ізраїлю та ХАМА -
Су, зупинити агресивний наступ росії на Україну
та підірвати зусилля Китаю випередити США як
світову наддержаву?
Рейтинги
Трампа та Гарріс
Провальний виступ Байдена на дебатах 27 черв -
ня, а згодом куля стрільця, який 13 липня намагав -
ся убити Трампа на передвиборчому мітингу в Пен -
сильванії, зробили представника республіканців
явним фаворитом майбутніх виборів (щоправда, на
той час жодна з партій ще не оголосила офіційного
кандидата). Однак безпрецедентне в історії США
рішення демократів замінити Джо Байдена, якого
попередньо було визначено кандидатом, на його
віцепрезидентку Камалу Гарріс знову повернуло
інтригу в боротьбу за Білий дім.
Дональд Трамп формально став кандидатом у
президенти від республіканців під час з’їзду партії
15—18 липня. А Камала Гарріс символічно прийня -
ла номінацію від Демократичної партії на посаду
президента США на з’їзді демократів 19—22 серп -
ня. Та фактично вона почала кампанію ще напри -
кінці липня, коли про рішення не балотуватись на
другий термін оголосив президент Джо Байден, і
відтоді її рейтинг в опитуваннях стабільно зростав.
Очевидно, що головним чинником успіху Гарріс
є не її досягнення як чиновника в адміністрації
Байдена чи особистісні якості, а роль «анти-Трам -
па», яку вона мимоволі виконує. Велика частина
американців, навіть серед прихильників республі -
канців, не сприймають експрезидента, а колишній
американський віцепрезидент-республіканець та
ексміністр оборони США Дік Чейні навіть назвав
Трампа загрозою для партії і заявив, що підтримає
на виборах Гарріс.
Після провального виступу Байдена на теледеба -
тах у лавах демократів запанували панічні настрої,
вони вже були змирилися з думкою про те, що
Трамп виграє вибори. Як і сам Трамп звик до неї.
Однак протягом короткого часу Гарріс консоліду-
вала навколо себе симпатиків Демократичної пар -
тії, зібрала рекордні суми пожертв на кампанію,
догнала й перегнала Трампа в соцопитуваннях.
За даними опитування, проведеного на початку
вересня виданням The New York Times та Сієн-
ським коледжем, колишній президент США До -
нальд Трамп та чинна віцепрезидентка Камала
Гарріс мають приблизно однаковий загальнонаціо -
нальний рейтинг — 48% проти 47%.
СПРАВИ | АНАЛІТИКА
Трамп або
Гарріс:
що принесе Україні та світу
зміна президента США
Богдан Скаврон
5 листопада 2024 року в США відбудуться президентські вибори, після яких
неодмінно зміниться господар Білого дому. Ще в липні чинний президент
81-річний Джо Байден відмовився від ідеї балотуватися на другий термін.
Тож тепер або кандидат від Республіканської партії Дональд Трамп може
повернутися в крісло президента, або ж нова кандидатка від Демократичної
партії Камала Гарріс позбудеться приставки віце до своєї теперішньої
посади. 28% опитаних американських
виборців визнали, що
чинна віцепрезидентка
досі залишається для них
загадкою, і вважають, що їм
потрібно більше дізнатись про
Камалу Гарріс — стосовно
Трампа таке сказали лише 9%
СПРАВИ | АНАЛІТИКА
За перебігом американських виборчих перегонів
пильно стежать не лише у Сполучених Штатах,
адже президент США — ключова політична фігура
не тільки для внутрішнього життя американців.
Від того, якою буде зовнішня політика Вашингто -
на, залежить подальша ситуація в різних регіонах
планети: насамперед у тих, де так звані автократії
демонструють свої м’язи, намагаючись змінити те -
перішній світовий порядок, в якому наразі доміну -
ють західні демократії.
Йдеться про комуністичний Китай, який прагне
не тільки повернути повний контроль над само -
врядним островом Тайвань, але й стати таким
самим визнаним світовим лідером, як Сполучені
Штати. Іран, який розпалює нове багаття конфлік -
ту на Близькому Сході через своїх підручних з
ХАМАСу, Хезболли та інших, менших угруповань у
Сирії та Іраку, нещодавно запідозрили в кіберата -
ках на виборчі штаби республіканців та демокра -
тів. Ясна річ, за виборами в США стежитимуть та
навіть за можливості традиційно втручатимуться у
них у кремлі, господар якого вже третій рік нама -
гається загарбати Україну, переконуючи росіян,
що воює з НАТО, англо-саксами та американським
«імперіалізмом».
Тож у кого більше шансів стати 47-м президен -
том США — в ексцентричного та непередбачува -
ного Дональда Трампа чи більш-менш прогнозова -
ної, але загадкової навіть для самих американців
Камали Гарріс? І головне — хто з них більш спро -
можний загасити полум’я війни Ізраїлю та ХАМА -
Су, зупинити агресивний наступ росії на Україну
та підірвати зусилля Китаю випередити США як
світову наддержаву?
Рейтинги
Трампа та Гарріс
Провальний виступ Байдена на дебатах 27 черв -
ня, а згодом куля стрільця, який 13 липня намагав -
ся убити Трампа на передвиборчому мітингу в Пен -
сильванії, зробили представника республіканців
явним фаворитом майбутніх виборів (щоправда, на
той час жодна з партій ще не оголосила офіційного
кандидата). Однак безпрецедентне в історії США
рішення демократів замінити Джо Байдена, якого
попередньо було визначено кандидатом, на його
віцепрезидентку Камалу Гарріс знову повернуло
інтригу в боротьбу за Білий дім.
Дональд Трамп формально став кандидатом у
президенти від республіканців під час з’їзду партії
15—18 липня. А Камала Гарріс символічно прийня -
ла номінацію від Демократичної партії на посаду
президента США на з’їзді демократів 19—22 серп -
ня. Та фактично вона почала кампанію ще напри -
кінці липня, коли про рішення не балотуватись на
другий термін оголосив президент Джо Байден, і
відтоді її рейтинг в опитуваннях стабільно зростав.
Очевидно, що головним чинником успіху Гарріс
є не її досягнення як чиновника в адміністрації
Байдена чи особистісні якості, а роль «анти-Трам -
па», яку вона мимоволі виконує. Велика частина
американців, навіть серед прихильників республі -
канців, не сприймають експрезидента, а колишній
американський віцепрезидент-республіканець та
ексміністр оборони США Дік Чейні навіть назвав
Трампа загрозою для партії і заявив, що підтримає
на виборах Гарріс.
Після провального виступу Байдена на теледеба -
тах у лавах демократів запанували панічні настрої,
вони вже були змирилися з думкою про те, що
Трамп виграє вибори. Як і сам Трамп звик до неї.
Однак протягом короткого часу Гарріс консоліду-
вала навколо себе симпатиків Демократичної пар -
тії, зібрала рекордні суми пожертв на кампанію,
догнала й перегнала Трампа в соцопитуваннях.
За даними опитування, проведеного на початку
вересня виданням The New York Times та Сієн-
ським коледжем, колишній президент США До -
нальд Трамп та чинна віцепрезидентка Камала
Гарріс мають приблизно однаковий загальнонаціо -
нальний рейтинг — 48% проти 47%.
СПРАВИ | АНАЛІТИКА
Трамп або
Гарріс:
що принесе Україні та світу
зміна президента США
Богдан Скаврон
5 листопада 2024 року в США відбудуться президентські вибори, після яких
неодмінно зміниться господар Білого дому. Ще в липні чинний президент
81-річний Джо Байден відмовився від ідеї балотуватися на другий термін.
Тож тепер або кандидат від Республіканської партії Дональд Трамп може
повернутися в крісло президента, або ж нова кандидатка від Демократичної
партії Камала Гарріс позбудеться приставки віце до своєї теперішньої
посади. 28% опитаних американських
виборців визнали, що
чинна віцепрезидентка
досі залишається для них
загадкою, і вважають, що їм
потрібно більше дізнатись про
Камалу Гарріс — стосовно
Трампа таке сказали лише 9%
СПРАВИ | АНАЛІТИКА
42 | МІСТО МІСТО | 43
У так званих ключових штатах, результати в
яких визначають долю президентських виборів,
відрив між обома кандидатами там у межах статис -
тичної похибки.
Як зазначає NYT, після різкого зростання рейтин -
гу після оголошення кандидатури віцепрезидентка
Гарріс постала перед завданням утримати підтрим-
ку електорату. Серед таких ключових категорій
виборців, як жінки, молодь та латиноамериканські
виборці, вона змогла частково покращити позиції.
Крім того, 28% опитаних американських виборців
визнали, що чинна віцепрезидентка досі залиша -
ється для них загадкою, і вважають, що їм потріб -
но більше дізнатись про Камалу Гарріс — стосовно
Трампа таке сказали лише 9%. При цьому тільки
25% вважають, що Гарріс стане реальною зміною в
порівнянні з Байденом, тоді як про її опонента так
кажуть 53%.
Телевізійні дебати на ABC News у вівторок, 10
вересня, продемонстрували, що Гарріс спромож -
на жорстко та яскраво опонувати емоційному й
непередбачуваному Дональду Трампу, який за 90
хвилин прямого ефіру розповсюдив багато фейків,
як-от поїдання мігрантами котів і собак та дозвіл
на аборти новонароджених (!) в окремих штатах.
Сценарій №1.
Перемога Трампа
Трамп ніколи чітко не формулював загальну
зовнішню політику, але він має одне основне пе -
реконання, яке висловлював десятиліттями. Він
вважає, що інші країни користуються перевагами
США, а союзники занадто сподіваються на амери -
канську військову потугу і не витрачають достат -
ньо коштів на власні збройні сили.
Його погляди до певної міри сформовані ото -
ченням, до якого входять колишні посадовці його
адміністрації та окремі сенатори. Серед них — і
традиційні консерватори, які мають взірцем агре -
сивну політику непримиренного борця з комуніз -
мом Рональда Рейгана, і ті, хто віддає перевагу
більш ізоляціоністському баченню «Америка перш
за все» та закликає до скорочення міжнародних
зобов’язань.
Найбільш характерною рисою Трампа, на яку
звертають увагу його опоненти, є його прихиль -
ність до «сильних лідерів», до яких він зараховує
Сі Цзіньпіна, путіна та навіть Кім Чен Ина. Саме
за це йому дорікнула Камала Гарріс на дебатах,
заявивши, що її опонент «обожнює іноземних авто -
кратів», коли він на захист глобального лідерства
згадав про «сильного прем’єр-міністра Угорщини
Віктора Орбана».
Трамп неодноразово заявляв, що перегляне роль
Сполучених Штатів у НАТО і розгляне можливість
значного скорочення участі Вашингтона в Альян -
сі. Ще під час перебування на посаді президента
(2016—2020 рр.) він ставив під сумнів дієвість
положення про колективну оборону, яке перед -
бачає, що інші союзники повинні стати на захист
країни-члена від агресії. Він часто стверджував, що
країни НАТО користуються фінансовою вигодою
від Сполучених Штатів, не дотримуючись вимог
стосовно того, щоб витрачати щонайменше два
відсотки свого валового внутрішнього продукту
на оборону. Цілком ймовірно, що цю політику він
продовжуватиме, повернувшись у Білий дім.
У стосунках з Китаєм Трамп ще на посаді прези -
дента розпочав торговельну війну, застосувавши
високі мита на китайські товари вартістю сотні
мільярдів доларів. Тепер він обіцяє ще більше їх
підвищити в разі свого переобрання. Він також
каже, що ухвалить чотирирічний план поступового
припинення імпорту «товарів першої необхідності»
з Китаю, а платформа республіканців закликає
обмежити китайські інвестиції в нерухомість і про -
мисловість США.
У липні 2020 року його адміністрація оголосила,
що відхилить майже всі територіальні претензії
Китаю в Південно-Китайському морі за допомогою
«кампанії залякування» Пекіна в спірних водах.
Водночас він поставив під сумнів підтримку Ва -
шингтоном демократії на Тайвані. Трамп вважає,
що Тайвань повинен платити США за його захист,
порівнявши допомогу Сполучених Штатів з по -
слугами «страхової компанії». Він також звинува -
тив самоврядний острів у тому, що він заволодів
«майже 100%» напівпровідникової промисловості
США, очевидно, маючи на увазі те, що тайванська
компанія TSMС, яка є основним постачальником
для Apple і Nvidia, дійсно виробляє понад 90% най -
сучасніших мікросхем у світі.
Підхід Трампа до Близького Сходу визначився
сильною підтримкою Ізраїлю і Саудівської Ара -
вії та конфронтаційною позицією щодо Ірану. На
посаді президента він заявив, що не зацікавлений
в окремій палестинській державі. Після початку
війни між Ізраїлем і палестинським угрупованням
ХАМАС у 2023 році він пообіцяв «гордо стояти» з
Ізраїлем.
Іран він називає «провідною державою-спонсо -
ром тероризму». У 2018 році він вийшов з ядерної
угоди з Іраном і знову запровадив широкі еконо -
мічні санкції проти країни. У 2020 році — віддав
наказ про вбивство лідера Корпусу вартових Іслам-
ської революції Касема Сулеймані.
Під час дебатів 10 вересня у Дональда Трампа
двічі запитали, чи бажав би він перемоги Україні,
й він двічі відповів, що виступає за мирне врегу-
лювання. При цьому він запевняє, що у разі свого
обрання зможе закінчити війну в Україні ще до
нового року. Під час свого виступу у Нью-Йорк-
ському економічному клубі Трамп натякнув на свій
план: знизити ціни на енергоносії вдвоє чи більше
протягом 12 місяців після вступу на посаду. «путін
не зможе воювати з нафтою по $40», — зазначив
Трамп.
Щоправда, за словами кандидата у віцепрезиден -
ти США від республіканців Джея Ді Венса, план
закінчення війни може також передбачати заморо -
ження поточної лінії зіткнення, створення «демі -
літаризованої зони» на окупованих росією україн -
ських територіях та відмову України від вступу до
НАТО.
Трамп також висловився, що не візьме на себе
зобов’язання схвалити додаткову допомогу США
Україні в разі переобрання, заявивши, що євро -
пейські країни повинні збільшити власні внески.
Будучи президентом, він культивував тепліші сто -
сунки з президентом росії володимиром путіним,
хоча також розширив санкції проти москви через
анексію нею української території та вийшов із
великого договору про контроль над озброєннями
між США та росією.
Сценарій №2.
Перемога Гарріс
Протягом останніх трьох з половиною років
віцепрезидентка Камала Гарріс виконувала плани
президента Байдена по всьому світу, відвідавши 21
країну, де працювала із союзниками для бороть -
би з авторитаризмом. Тому її зовнішня політика
навряд чи суттєво відрізнятиметься від тієї, яка
була досі. Якщо зміни відбудуться, то вони стосува -
тимуться американської економічної політики та,
можливо, позиція щодо росії стане жорсткішою.
Найбільш характерною
рисою Трампа, на
яку звертають увагу
його опоненти, є його
прихильність до «сильних
лідерів», до яких він
зараховує Сі Цзіньпіна,
путіна та навіть
Кім Чен Ина
Під час дебатів
10 вересня у Дональда
Трампа двічі запитали,
чи бажав би він
перемоги Україні, й
він двічі відповів, що
виступає за мирне
врегулювання. При
цьому він запевняє, що
у разі свого обрання
зможе закінчити війну
в Україні ще до нового
року
СПРАВИ | АНАЛІТИКА СПРАВИ | АНАЛІТИКА
У так званих ключових штатах, результати в
яких визначають долю президентських виборів,
відрив між обома кандидатами там у межах статис -
тичної похибки.
Як зазначає NYT, після різкого зростання рейтин -
гу після оголошення кандидатури віцепрезидентка
Гарріс постала перед завданням утримати підтрим-
ку електорату. Серед таких ключових категорій
виборців, як жінки, молодь та латиноамериканські
виборці, вона змогла частково покращити позиції.
Крім того, 28% опитаних американських виборців
визнали, що чинна віцепрезидентка досі залиша -
ється для них загадкою, і вважають, що їм потріб -
но більше дізнатись про Камалу Гарріс — стосовно
Трампа таке сказали лише 9%. При цьому тільки
25% вважають, що Гарріс стане реальною зміною в
порівнянні з Байденом, тоді як про її опонента так
кажуть 53%.
Телевізійні дебати на ABC News у вівторок, 10
вересня, продемонстрували, що Гарріс спромож -
на жорстко та яскраво опонувати емоційному й
непередбачуваному Дональду Трампу, який за 90
хвилин прямого ефіру розповсюдив багато фейків,
як-от поїдання мігрантами котів і собак та дозвіл
на аборти новонароджених (!) в окремих штатах.
Сценарій №1.
Перемога Трампа
Трамп ніколи чітко не формулював загальну
зовнішню політику, але він має одне основне пе -
реконання, яке висловлював десятиліттями. Він
вважає, що інші країни користуються перевагами
США, а союзники занадто сподіваються на амери -
канську військову потугу і не витрачають достат -
ньо коштів на власні збройні сили.
Його погляди до певної міри сформовані ото -
ченням, до якого входять колишні посадовці його
адміністрації та окремі сенатори. Серед них — і
традиційні консерватори, які мають взірцем агре -
сивну політику непримиренного борця з комуніз -
мом Рональда Рейгана, і ті, хто віддає перевагу
більш ізоляціоністському баченню «Америка перш
за все» та закликає до скорочення міжнародних
зобов’язань.
Найбільш характерною рисою Трампа, на яку
звертають увагу його опоненти, є його прихиль -
ність до «сильних лідерів», до яких він зараховує
Сі Цзіньпіна, путіна та навіть Кім Чен Ина. Саме
за це йому дорікнула Камала Гарріс на дебатах,
заявивши, що її опонент «обожнює іноземних авто -
кратів», коли він на захист глобального лідерства
згадав про «сильного прем’єр-міністра Угорщини
Віктора Орбана».
Трамп неодноразово заявляв, що перегляне роль
Сполучених Штатів у НАТО і розгляне можливість
значного скорочення участі Вашингтона в Альян -
сі. Ще під час перебування на посаді президента
(2016—2020 рр.) він ставив під сумнів дієвість
положення про колективну оборону, яке перед -
бачає, що інші союзники повинні стати на захист
країни-члена від агресії. Він часто стверджував, що
країни НАТО користуються фінансовою вигодою
від Сполучених Штатів, не дотримуючись вимог
стосовно того, щоб витрачати щонайменше два
відсотки свого валового внутрішнього продукту
на оборону. Цілком ймовірно, що цю політику він
продовжуватиме, повернувшись у Білий дім.
У стосунках з Китаєм Трамп ще на посаді прези -
дента розпочав торговельну війну, застосувавши
високі мита на китайські товари вартістю сотні
мільярдів доларів. Тепер він обіцяє ще більше їх
підвищити в разі свого переобрання. Він також
каже, що ухвалить чотирирічний план поступового
припинення імпорту «товарів першої необхідності»
з Китаю, а платформа республіканців закликає
обмежити китайські інвестиції в нерухомість і про -
мисловість США.
У липні 2020 року його адміністрація оголосила,
що відхилить майже всі територіальні претензії
Китаю в Південно-Китайському морі за допомогою
«кампанії залякування» Пекіна в спірних водах.
Водночас він поставив під сумнів підтримку Ва -
шингтоном демократії на Тайвані. Трамп вважає,
що Тайвань повинен платити США за його захист,
порівнявши допомогу Сполучених Штатів з по -
слугами «страхової компанії». Він також звинува -
тив самоврядний острів у тому, що він заволодів
«майже 100%» напівпровідникової промисловості
США, очевидно, маючи на увазі те, що тайванська
компанія TSMС, яка є основним постачальником
для Apple і Nvidia, дійсно виробляє понад 90% най -
сучасніших мікросхем у світі.
Підхід Трампа до Близького Сходу визначився
сильною підтримкою Ізраїлю і Саудівської Ара -
вії та конфронтаційною позицією щодо Ірану. На
посаді президента він заявив, що не зацікавлений
в окремій палестинській державі. Після початку
війни між Ізраїлем і палестинським угрупованням
ХАМАС у 2023 році він пообіцяв «гордо стояти» з
Ізраїлем.
Іран він називає «провідною державою-спонсо -
ром тероризму». У 2018 році він вийшов з ядерної
угоди з Іраном і знову запровадив широкі еконо -
мічні санкції проти країни. У 2020 році — віддав
наказ про вбивство лідера Корпусу вартових Іслам-
ської революції Касема Сулеймані.
Під час дебатів 10 вересня у Дональда Трампа
двічі запитали, чи бажав би він перемоги Україні,
й він двічі відповів, що виступає за мирне врегу-
лювання. При цьому він запевняє, що у разі свого
обрання зможе закінчити війну в Україні ще до
нового року. Під час свого виступу у Нью-Йорк-
ському економічному клубі Трамп натякнув на свій
план: знизити ціни на енергоносії вдвоє чи більше
протягом 12 місяців після вступу на посаду. «путін
не зможе воювати з нафтою по $40», — зазначив
Трамп.
Щоправда, за словами кандидата у віцепрезиден -
ти США від республіканців Джея Ді Венса, план
закінчення війни може також передбачати заморо -
ження поточної лінії зіткнення, створення «демі -
літаризованої зони» на окупованих росією україн -
ських територіях та відмову України від вступу до
НАТО.
Трамп також висловився, що не візьме на себе
зобов’язання схвалити додаткову допомогу США
Україні в разі переобрання, заявивши, що євро -
пейські країни повинні збільшити власні внески.
Будучи президентом, він культивував тепліші сто -
сунки з президентом росії володимиром путіним,
хоча також розширив санкції проти москви через
анексію нею української території та вийшов із
великого договору про контроль над озброєннями
між США та росією.
Сценарій №2.
Перемога Гарріс
Протягом останніх трьох з половиною років
віцепрезидентка Камала Гарріс виконувала плани
президента Байдена по всьому світу, відвідавши 21
країну, де працювала із союзниками для бороть -
би з авторитаризмом. Тому її зовнішня політика
навряд чи суттєво відрізнятиметься від тієї, яка
була досі. Якщо зміни відбудуться, то вони стосува -
тимуться американської економічної політики та,
можливо, позиція щодо росії стане жорсткішою.
Найбільш характерною
рисою Трампа, на
яку звертають увагу
його опоненти, є його
прихильність до «сильних
лідерів», до яких він
зараховує Сі Цзіньпіна,
путіна та навіть
Кім Чен Ина
Під час дебатів
10 вересня у Дональда
Трампа двічі запитали,
чи бажав би він
перемоги Україні, й
він двічі відповів, що
виступає за мирне
врегулювання. При
цьому він запевняє, що
у разі свого обрання
зможе закінчити війну
в Україні ще до нового
року
СПРАВИ | АНАЛІТИКА СПРАВИ | АНАЛІТИКА
44 | МІСТО МІСТО | 45
Закиди Камалі Гарріс з боку
опонентів найчастіше стосують -
ся її внутрішньої економічної
програми, яку республіканці
порівняли із «соціалістичною»
політикою на Кубі й у Венесу-
елі, зокрема через федеральну
заборону на «завищення» цін
для масових споживачів. Трамп
навіть обізвав свою конкурент-
ку у соцмережах комуністкою,
щоправда, проілюстрував своє
твердження фейковою, згенеро -
ваною ШІ, фотографією, на якій
віцепрезидентка нібито виступає
на заході комуністів.
Також Трамп називав Гар-
ріс «хамелеонкою», яка нібито
демонструє свою спорідненість
з афроамериканцями, коли їй
це вигідно. Як відомо, її мати
була тамілкою з Індії, а батько
— справді темношкірий уро -
дженець Ямайки. Однак таке
мультикультурне походження
радше є плюсом, принаймні для
значної частини виборців у США,
та, ймовірно, стане козирем і для
зовнішньополітичної діяльності
Камали в разі обрання її госпо-
даркою Білого дому.
На посаді віцепрезидентки
Гарріс провела саміт альянсу,
до складу якого входять Сполу-
чені Штати, Австралія, Індія та
Японія і метою якого є протидія
Китаю в Індо-Тихоокеанському
регіоні. Гарріс також закликає
до більшої участі США в Африці,
а в 2023 році очолила тижневу
поїздку на континент.
На Мюнхенській конференції
з безпеки в 2024 році Гарріс
підтвердила прихильність США
до НАТО, назвавши його «най -
більшим військовим альянсом,
який коли-небудь знав світ».
Після вторгнення росії в Україну
в 2022 році адміністрація Ба-
йдена-Гарріс підтримала розши -
рення Альянсу, наполягаючи на
схваленні заявок на вступ Фін-
ляндії та Швеції.
На думку Камали Гарріс,
вплив і агресія Китаю в деяких
областях є головною загрозою
національній безпеці Сполу-
чених Штатів. Вона підтримує
суворі обмеження на експорт
високотехнологічної продукції до
Китаю, але вважає, що потрібно
«зменшити ризик», а не повні -
стю відокремлюватися від Ки -
таю, стверджуючи, що Вашинг -
тон програв торговельну війну.
У 2022 році Гарріс заявила , що
Сполучені Штати «продовжува -
тимуть підтримувати самооборо-
ну Тайваню» відповідно до дав-
ньої політики США «стратегічної
двозначності» щодо острова,
який Китай вважає своїм.
На з’їзді партії Гарріс згадува-
ла про потребу розв’язати про-
блему Ізраїлю та Палестини. Од -
нак серед демократів є чимало
симпатиків Палестини та навіть
захисників ХАМАСу. На догоду
їм і Байден, і Гарріс роблять
доволі суперечливі заяви, які мо-
жуть розглядатися як антиізра -
їльські. За словами Гарріс, вона
відстоюватиме право Ізраїлю на
самооборону, але кровопролиття
в Газі є «руйнівним» і «несамо-
витим», тому вона підтримує
негайне припинення вогню та
звільнення заручників, а також
вирішення конфлікту за принци -
пом утворення двох держав.
Гарріс пообіцяла в разі її пере-
моги на виборах твердо стояти
на боці України. За її словами, за
п’ять днів до нападу рф на Украї-
ну вона зустрічалася з Президен-
том Володимиром Зеленським,
«щоб попередити його про плани
росії стосовно вторгнення». У
червні 2024 року Гарріс пред-
ставляла Сполучені Штати на
мирному саміті у Швейцарії, де
намагалася залучити глобальну
підтримку для тиску на росію,
щоб та припинила війну. На самі -
ті вона також пообіцяла надати
Україні близько двох мільярдів
доларів додаткової допомоги.
Чіткого плану щодо закінчен -
ня війни Гарріс не оголошувала,
проте допомагала координува -
ти дії із західними союзниками
щодо запровадження широких
санкцій, експортного контролю
та інших покарань проти ро-
сійських юридичних і фізичних
осіб. Ймовірно, саме заходи, які
зосереджені на ізоляції росії
від світової фінансової системи,
обмеженні її експорту енерго-
ресурсів та перешкоджанні її
військовому потенціалу, будуть її
кроками примушування росії до
миру. При цьому вона категорич -
но заявила, що росія вчинила в
Україні злочини проти людства,
та ще у 2019 році назвала окупа-
цію Криму «серйозним порушен -
ням міжнародних норм».
Загалом антиросійський образ
Камали Гарріс несподівано
спробував зруйнувати президент
володимир путін, який 5 вересня
заявив, що у кремлі підтриму-
ватимуть саме цю кандидатку в
президенти США. Тим самим він
дав передвиборчий козир у руки
її опонентам із республікансько-
го табору. І невідомо, чи розгада-
ють американські виборці такий
блеф кремлівського диктатора.
тел.: (050) 975 43 93
РЕКЛАМА
СПРАВИ | АНАЛІТИКА
Закиди Камалі Гарріс з боку
опонентів найчастіше стосують -
ся її внутрішньої економічної
програми, яку республіканці
порівняли із «соціалістичною»
політикою на Кубі й у Венесу-
елі, зокрема через федеральну
заборону на «завищення» цін
для масових споживачів. Трамп
навіть обізвав свою конкурент-
ку у соцмережах комуністкою,
щоправда, проілюстрував своє
твердження фейковою, згенеро -
ваною ШІ, фотографією, на якій
віцепрезидентка нібито виступає
на заході комуністів.
Також Трамп називав Гар-
ріс «хамелеонкою», яка нібито
демонструє свою спорідненість
з афроамериканцями, коли їй
це вигідно. Як відомо, її мати
була тамілкою з Індії, а батько
— справді темношкірий уро -
дженець Ямайки. Однак таке
мультикультурне походження
радше є плюсом, принаймні для
значної частини виборців у США,
та, ймовірно, стане козирем і для
зовнішньополітичної діяльності
Камали в разі обрання її госпо-
даркою Білого дому.
На посаді віцепрезидентки
Гарріс провела саміт альянсу,
до складу якого входять Сполу-
чені Штати, Австралія, Індія та
Японія і метою якого є протидія
Китаю в Індо-Тихоокеанському
регіоні. Гарріс також закликає
до більшої участі США в Африці,
а в 2023 році очолила тижневу
поїздку на континент.
На Мюнхенській конференції
з безпеки в 2024 році Гарріс
підтвердила прихильність США
до НАТО, назвавши його «най -
більшим військовим альянсом,
який коли-небудь знав світ».
Після вторгнення росії в Україну
в 2022 році адміністрація Ба-
йдена-Гарріс підтримала розши -
рення Альянсу, наполягаючи на
схваленні заявок на вступ Фін-
ляндії та Швеції.
На думку Камали Гарріс,
вплив і агресія Китаю в деяких
областях є головною загрозою
національній безпеці Сполу-
чених Штатів. Вона підтримує
суворі обмеження на експорт
високотехнологічної продукції до
Китаю, але вважає, що потрібно
«зменшити ризик», а не повні -
стю відокремлюватися від Ки -
таю, стверджуючи, що Вашинг -
тон програв торговельну війну.
У 2022 році Гарріс заявила , що
Сполучені Штати «продовжува -
тимуть підтримувати самооборо-
ну Тайваню» відповідно до дав-
ньої політики США «стратегічної
двозначності» щодо острова,
який Китай вважає своїм.
На з’їзді партії Гарріс згадува-
ла про потребу розв’язати про-
блему Ізраїлю та Палестини. Од -
нак серед демократів є чимало
симпатиків Палестини та навіть
захисників ХАМАСу. На догоду
їм і Байден, і Гарріс роблять
доволі суперечливі заяви, які мо-
жуть розглядатися як антиізра -
їльські. За словами Гарріс, вона
відстоюватиме право Ізраїлю на
самооборону, але кровопролиття
в Газі є «руйнівним» і «несамо-
витим», тому вона підтримує
негайне припинення вогню та
звільнення заручників, а також
вирішення конфлікту за принци -
пом утворення двох держав.
Гарріс пообіцяла в разі її пере-
моги на виборах твердо стояти
на боці України. За її словами, за
п’ять днів до нападу рф на Украї-
ну вона зустрічалася з Президен-
том Володимиром Зеленським,
«щоб попередити його про плани
росії стосовно вторгнення». У
червні 2024 року Гарріс пред-
ставляла Сполучені Штати на
мирному саміті у Швейцарії, де
намагалася залучити глобальну
підтримку для тиску на росію,
щоб та припинила війну. На самі -
ті вона також пообіцяла надати
Україні близько двох мільярдів
доларів додаткової допомоги.
Чіткого плану щодо закінчен -
ня війни Гарріс не оголошувала,
проте допомагала координува -
ти дії із західними союзниками
щодо запровадження широких
санкцій, експортного контролю
та інших покарань проти ро-
сійських юридичних і фізичних
осіб. Ймовірно, саме заходи, які
зосереджені на ізоляції росії
від світової фінансової системи,
обмеженні її експорту енерго-
ресурсів та перешкоджанні її
військовому потенціалу, будуть її
кроками примушування росії до
миру. При цьому вона категорич -
но заявила, що росія вчинила в
Україні злочини проти людства,
та ще у 2019 році назвала окупа-
цію Криму «серйозним порушен -
ням міжнародних норм».
Загалом антиросійський образ
Камали Гарріс несподівано
спробував зруйнувати президент
володимир путін, який 5 вересня
заявив, що у кремлі підтриму-
ватимуть саме цю кандидатку в
президенти США. Тим самим він
дав передвиборчий козир у руки
її опонентам із республікансько-
го табору. І невідомо, чи розгада-
ють американські виборці такий
блеф кремлівського диктатора.
тел.: (050) 975 43 93
РЕКЛАМА
СПРАВИ | АНАЛІТИКА
46 | МІСТО МІСТО | 47
Напади на ТЦК
18 травня набув чинності новий закон про мобі -
лізацію. Влада заявляла, що цей документ мав би
розв’язати проблеми з поповненням українського
війська. Однак нерозв’язаних проблем залиша -
ється чимало, що утворює стіну непорозуміння
між територіальними центрами комплектування і
суспільством.
Через страх бути мобілізованим чоловіки сидять
вдома. Народний депутат Дмитро Наталуха заяв -
ляє, що близько 800 тисяч військовозобов’язаних
чоловіків «пішли в підпілля», щоб уникнути мобілі -
зації.
У медіа час від часу з’являються повідомлення
про скандали між працівниками ТЦК і громадя -
нами на вулицях міст і сіл. Нещодавно під Іва-
но-Франківськом у Крихівцях місцеві «відбили» в
ТЦК військовозобов’язаних, яких везли для проход -
ження військово-лікарської комісії (ВЛК). Родичі
одного з чоловіків, присутніх у мікроавтобусі, «під-
різали» авто і спричинили аварію.
Після того, як мікроавтобус зупинився, його за -
блокував натовп місцевих жителів. Люди вимагали
відпустити затриманих працівниками ТЦК чоло -
віків та добилися свого. Івано-Франківський тери -
торіальний центр комплектування та соціальної
підтримки після цього нагадав, що за перешкод -
жання проведення заходів з мобілізації передбаче -
на кримінальна відповідальність.
А перед цим у Ворохті між місцевими жителями
і ТЦК сталася сутичка через блокпост на в’їзді до
селища. Люди перекрили дорогу через невдово -
лення роботою місцевого ТЦК. Місцеві жителі, які
живуть коштом туризму, обурювалися, що через
дії ТЦК відпочивальники припинили їздити до
Ворохти. Мовляв, біля курорту «Буковель» пра-
цівники ТЦК на туристів «не полюють». До того ж,
працівник ТЦК нібито вдарив жінку. Одразу після
цього люди потрощили його авто і напали на нього.
Поліція відкрила два кримінальні провадження
через цей конфлікт — за фактом хуліганства та
перешкоджання законній діяльності Збройних сил
України. Водночас в Івано-Франківському обласному
ТЦК та СП повідомили, що прибрали блокпост, але
запевнили, що їхні працівники будуть і надалі переві-
ряти документи у тих, хто прибуває до селища.
Нещодавно на Волині чоловік з рушниці відкрив
вогонь по військових, які були на посту в ТЦК.
Нападник втік, а військовослужбовця госпіталізу -
вали з пораненням. Після цього працівникам ТЦК
дозволили стріляти на ураження, якщо є загроза
життю.
«Силова мобілізація»
та хабарі
До цього додаються також і корупційні скандали.
Коли працівників ТЦК чи їхніх керівників затриму -
ють на хабарях, а при обшуках вилучають сотні чи
навіть мільйони тисяч доларів.
Зокрема, нещодавно на хабарях викрили заступ -
ника керівника Івано-Франківського обласного
територіального центру комплектування та двох
службовців районних ТЦК.
Кожен з них налагодив свою корупційну схему до-
помоги чоловікам, які хотіли отримати електронний
код для ідентифікації в системі «Оберіг», оновити
дані, відтермінувати чи уникнути військової служ -
би. Суми неправомірної вигоди коливалися від 2
000 гривень до 1 000 доларів. Все залежало від
«складності питання». Найменшу суму брали за
непритягнення до адміністративної відповідально -
сті за порушення правил військового обліку.
СПРАВИ | МОБІЛІЗАЦІЯ
ТЦК:
пекельна робота
чи «тепле» місце
Наталя Деркевич
В Україні триває війна і мобілізація. Періодично в соціальних мережах
з’являється інформація та відео про конфлікти між групами оповіщення
ТЦК (територіальний центр комплектування) та цивільними людьми.
Інколи представники ТЦК застосовують силу, аби посадити чоловіка у свою
машину, а деколи люди нападають на військових з кулаками чи зброєю.
Здається, що суспільство просякнуте ненавистю до ТЦК. Тож чи може ТЦК
працювати без скандалів і що думають військові про них?
Після того, як мікроавтобус
зупинився, його заблокував
натовп місцевих жителів.
Люди вимагали відпустити
затриманих працівниками
ТЦК чоловіків та добилися
свого
СПРАВИ | МОБІЛІЗАЦІЯ
Напади на ТЦК
18 травня набув чинності новий закон про мобі -
лізацію. Влада заявляла, що цей документ мав би
розв’язати проблеми з поповненням українського
війська. Однак нерозв’язаних проблем залиша -
ється чимало, що утворює стіну непорозуміння
між територіальними центрами комплектування і
суспільством.
Через страх бути мобілізованим чоловіки сидять
вдома. Народний депутат Дмитро Наталуха заяв -
ляє, що близько 800 тисяч військовозобов’язаних
чоловіків «пішли в підпілля», щоб уникнути мобілі -
зації.
У медіа час від часу з’являються повідомлення
про скандали між працівниками ТЦК і громадя -
нами на вулицях міст і сіл. Нещодавно під Іва-
но-Франківськом у Крихівцях місцеві «відбили» в
ТЦК військовозобов’язаних, яких везли для проход -
ження військово-лікарської комісії (ВЛК). Родичі
одного з чоловіків, присутніх у мікроавтобусі, «під-
різали» авто і спричинили аварію.
Після того, як мікроавтобус зупинився, його за -
блокував натовп місцевих жителів. Люди вимагали
відпустити затриманих працівниками ТЦК чоло -
віків та добилися свого. Івано-Франківський тери -
торіальний центр комплектування та соціальної
підтримки після цього нагадав, що за перешкод -
жання проведення заходів з мобілізації передбаче -
на кримінальна відповідальність.
А перед цим у Ворохті між місцевими жителями
і ТЦК сталася сутичка через блокпост на в’їзді до
селища. Люди перекрили дорогу через невдово -
лення роботою місцевого ТЦК. Місцеві жителі, які
живуть коштом туризму, обурювалися, що через
дії ТЦК відпочивальники припинили їздити до
Ворохти. Мовляв, біля курорту «Буковель» пра-
цівники ТЦК на туристів «не полюють». До того ж,
працівник ТЦК нібито вдарив жінку. Одразу після
цього люди потрощили його авто і напали на нього.
Поліція відкрила два кримінальні провадження
через цей конфлікт — за фактом хуліганства та
перешкоджання законній діяльності Збройних сил
України. Водночас в Івано-Франківському обласному
ТЦК та СП повідомили, що прибрали блокпост, але
запевнили, що їхні працівники будуть і надалі переві-
ряти документи у тих, хто прибуває до селища.
Нещодавно на Волині чоловік з рушниці відкрив
вогонь по військових, які були на посту в ТЦК.
Нападник втік, а військовослужбовця госпіталізу -
вали з пораненням. Після цього працівникам ТЦК
дозволили стріляти на ураження, якщо є загроза
життю.
«Силова мобілізація»
та хабарі
До цього додаються також і корупційні скандали.
Коли працівників ТЦК чи їхніх керівників затриму -
ють на хабарях, а при обшуках вилучають сотні чи
навіть мільйони тисяч доларів.
Зокрема, нещодавно на хабарях викрили заступ -
ника керівника Івано-Франківського обласного
територіального центру комплектування та двох
службовців районних ТЦК.
Кожен з них налагодив свою корупційну схему до-
помоги чоловікам, які хотіли отримати електронний
код для ідентифікації в системі «Оберіг», оновити
дані, відтермінувати чи уникнути військової служ -
би. Суми неправомірної вигоди коливалися від 2
000 гривень до 1 000 доларів. Все залежало від
«складності питання». Найменшу суму брали за
непритягнення до адміністративної відповідально -
сті за порушення правил військового обліку.
СПРАВИ | МОБІЛІЗАЦІЯ
ТЦК:
пекельна робота
чи «тепле» місце
Наталя Деркевич
В Україні триває війна і мобілізація. Періодично в соціальних мережах
з’являється інформація та відео про конфлікти між групами оповіщення
ТЦК (територіальний центр комплектування) та цивільними людьми.
Інколи представники ТЦК застосовують силу, аби посадити чоловіка у свою
машину, а деколи люди нападають на військових з кулаками чи зброєю.
Здається, що суспільство просякнуте ненавистю до ТЦК. Тож чи може ТЦК
працювати без скандалів і що думають військові про них?
Після того, як мікроавтобус
зупинився, його заблокував
натовп місцевих жителів.
Люди вимагали відпустити
затриманих працівниками
ТЦК чоловіків та добилися
свого
СПРАВИ | МОБІЛІЗАЦІЯ
48 | МІСТО МІСТО | 49
Торік у серпні Президент Володимир Зеленський
зробив гучну заяву про звільнення всіх керівників
обласних ТЦК. Адже тоді було понад 100 кримі -
нальних проваджень щодо посадовців «військкома -
тів» і понад 30 підозр.
«Керувати цією системою мають люди, які точно
знають, що таке війна та чому цинізм і хабарниц -
тво під час війни — це державна зрада», — наголо -
сив Президент.
Нещодавно стало відомо, що починаючи з 24
лютого 2022 року працівники Державного бюро
розслідувань вели 408 кримінальних проваджень,
повʼязаних з роботою ТЦК.
«Вже доведені судом суми одержаної неправо -
мірної вигоди під час махінацій у ТЦК становлять
114 мільйонів гривень.Також суди арештували
майно фігурантів на суму 264 мільйони гривень»,
— йдеться у повідомленні.
Комітет Верховної Ради з питань національної
безпеки, оборони та розвідки через численні скан -
дали розглядає можливість передачі функцій ТЦК
до цивільних органів.
Дороги назад немає
Івано-Франківська адвокатка Оксана Соболик
стверджує, що якщо чоловік уже потрапив у ТЦК,
то «вибратися» звідти практично неможливо.
Каже, у неї досі перед очима випадок, який стався
у червні цього року. Чоловік з дружиною та двома
дітьми приїхали з Києва до Яремча, щоб відсвят -
кувати 20-ту річницю весілля та день народження.
У нього було бронювання від мобілізації і він їхав
екскурсійним автобусом на Говерлу. Однак у Воро -
хті на блокпості автобус зупинили для перевірки
документів.
«Подивившись, що чоловік є офіцером запасу,
працівники ТЦК витягнули його з автобуса на очах
у дружини і дітей, порвали бронь, а паспорт зник
у їхніх руках. Потім заявили, що він не мав паспор-
та і тому його затримали. У Верховинському ТЦК
чоловіка тримали з 19 по 21 червня, забравши те -
лефон. Заступник начальника Верховинського ТЦК
казав, що він усе робить правильно, адвокати йому
ніхто і я заважаю працювати. Мовляв, для нього
єдиний документ і закон — це указ Президента
про мобілізацію», — розповідає Оксана Соболик.
Також вона згадує випадок: чоловіка з інвалід -
ністю забрали в ТЦК, коли він йшов за ліками і
водою в аптеку у своєму будинку. Родичі принесли
документи, які підтверджують, що він має інвалід -
ність з 2013 року, а в ТЦК сказали, що вони старі і
має бути довідка з 2024 року.
Ще, каже, в липні був клієнт, який приїхав до
Івано-Франківська на роботу. На Пасічній зайшов
купити каву і поки розраховувався, то в нього
вкрали телефон. Чоловік викликав поліцію, а вона
відвезла його в ТЦК, що на вул. Галицькій. Він від-
мовився підписувати документи, тому у спеку про -
вів 42 години в закритому приміщенні без вікон. У
кімнаті був тільки дерев’яний стілець. За цей час
його лише раз водили в туалет і дали попити води
з пластикового стаканчика.
«Гребуть» усіх, хто не врятувався чи не може
втекти. От чоловік іде з дому на роботу і немає
жодної надії, що повернеться. У нас не діють зако -
ни. Поліція не втручається, бо її залякали. Все зво-
диться до того, що в нас війна і треба поповнювати
мобілізаційний запас», — зазначає адвоката.
До того ж, каже, деколи в нашу область виклика -
ють ТЦК з Києва. Тоді мобілізація стає ще жорсткі -
шою. Мовляв, коли на блокпостах стоять місцеві
працівники ТЦК, то інколи не зупиняють дорогі
машини.
Справа не в ТЦК
Віталій Перевізник — громадський діяч, у цивіль -
ному житті був викладачем, головою громадської
ради при Івано-Франківській ОДА. Втім, на третій
день повномасштабної війни приєднався до ЗСУ
і сьогодні він військовослужбовець роти охорони
Івано-Франківського обласного ТЦК.
Перевізник розповідає, що опір агресору чинить
система ТЦК як логістичні центри, у яких працює
багато людей, що бачили фронт не по телевізору, а
на власні очі. Однак часто ті, кого ще вчора нази-
вали героями, тепер несуть службу в ТЦК за ста-
ном здоров’я після поранень. Відтак, пройшовши
пекло війни, втрачаючи своїх друзів на передовій,
вони для багатьох людей стали «ворогами».
За його словами, нині в суспільстві масово толе-
руються так звані ухилянти. Таких людей агресор
використовує задля дискредитації українських
військових. Мовляв, суспільство біля телевізора ллє
гіркі сльози, коли показують гарну рекламу ЗСУ. А
коли треба щось зробити, то починається «україн -
ська народна забава — сховайся від ТЦК». Для цьо-
го створюють різні чати в «Телеграм» і «Вайбері»,
де повідомляють про переміщення працівників ТЦК.
«Наші люди не хочуть іти, а москалі використо -
вують їх як корисних ідіотів. Вони гарно підігріва-
ють настрої і поганим стає той, хто кличе тебе в
армію, а не той, хто на тебе напав. Якщо ви боїтеся
йти в армію, то це не привід для дискредитації
ТЦК. Одні не хочуть іти, бо ТЦК поганий, а інші ка -
жуть: замініть наших рідних. Якщо люди не хочуть
виконувати закон, то держава застосовує примус.
Людина, яка боїться йти служити, не повинна бути
героєм-ухилянтом», — переконаний військово-
службовець.
Віталій Перевізник зауважує, що людина, яка не
хоче воювати, мусить себе якось виправдати. Відтак,
щоб вона не була винна, то робить винним у цьому
ТЦК. Адже тим, хто думає тільки про себе, буде все
одно, навіть якщо ТЦК матиме іншу назву. Якщо так
стається, що хтось з працівників ТЦК перевищив свої
повноваження, то цим займаються відповідні органи
і притягують їх до відповідальності.
«Спочатку казали, що там працюють люди, які
не були на війні. Тепер, коли в ТЦК 80% тих, які
воювали, то кажуть, щоби йшли знову на передо -
ву. Для декого зараз війни нібито не існує... Гучні
гулянки, презирство до людей у формі, за рахунок
котрих вони мають можливість вести бізнес, жити
повноцінним життям... Але кожен повинен розумі -
ти: ми мусимо перемогти у цій війні, аби у жоден
дім, сім’ю не прийшла Буча чи Ірпінь зі страш -
ними, усім відомими наслідками», —наголошує
Віталій Перевізник.
Також він додає, що багато хто виправдовує свою
позицію начебто не такою владою і небажанням
воювати за неї. Однак зараз головне — зберегти
незалежність.
«Ти воюй за себе, за свою родину, за рідну краї-
ну. Потім будуть вибори і вибереш іншу владу. Але
хороший народ не може обрати погану владу. Бо
який народ, така і влада», — резюмує Перевізник.
Після фронту — в ТЦК
Юрій на позивний «Завгосп» нині проходить
службу в ТЦК. Ще на початку повномасштабної
війни йому дали повістку на вулиці і він опинився
у 33-й ОМБр (окремій механізованій бригаді). Там
Юрій прослужив вісім місяців, отримав дві важкі
контузії й згодом звільнився з ЗСУ. Але вдома дов -
го не міг всидіти. Каже, тягне назад. Тому знову
заніс свої документи в ТЦК. Хотів потрапити в На -
цгвардію, але через отримані травми його туди не
взяли, а направили проходити службу в ТЦК.
Він розповідає, що робота в ТЦК важка через мо -
білізаційні заходи. Але це входить до їхніх обов’яз-
ків і якщо не вони будуть давати повістки, то все
одно прийде хтось інший це робити. Каже, інколи
люди закидають, що працівники ТЦК купили собі
тут місця та посвідчення УБД (учасника бойових
дій). Однак це все зароблене власним потом і
кров’ю.
«Кажуть, що ми чорти, гниди, відправляємо лю -
дей на м’ясо. Як реагувати на таке? Це принизли -
во. Ми не хочемо давати повістки, але комусь
треба міняти хлопців на позиціях. Хтось сидить там
від початку війни, бо ротацій майже немає. Ми не
«тилові криси», як деколи кажуть. Ми би поверну -
лися з радістю назад, але ніхто не бере», — пояс-
нює військовослужбовець ТЦК.
Також «Завгосп» наголошує, що не всіх «пакують
в бусики» чи запихають силою в машину. Здебіль -
шого люди самі добровільно сідають і їдуть в ТЦК.
А хто не хоче, то починає провокувати конфлікт.
Юрій зазначає, що тут працюють військові, які
отримали поранення, контузії та є обмежено при -
датними. Тож, буває, важко стриматись, коли тобі
плюють в обличчя.
«Якийсь скандальний випадок в Одеській області
чи у нас швидко розноситься мережею, всі поши -
рюють і змішують з болотом ТЦК. А коли вручення
повістки проходить нормально, то ніхто про це не
згадує», — додає Юрій.
Військовий каже, що носить форму і гордиться
тим, що воював і сьогодні працює в ТЦК. Якщо
відправлять знову на передову, — піде. Але не ро -
зуміє, чому, якщо він був в ЗСУ, то інший здоровий
чоловік не має там бути і ще й утікає від ТЦК.
Пекельна робота
За словами військового Артема Вакалюка, пра-
цівники ТЦК — це його побратими. Втім, їхній
роботі він зовсім не заздрить.
«Це пекельна праця, коли тобі плюють в обличчя
і ненавидять. Всі закидають, що в ТЦК «пакують».
А чого мене і мого брата «не пакували»? Може,
варто почати з себе? Я не кажу, що в ТЦК все іде -
ально. Але почніть з себе, прийдіть самі до них», —
міркує Вакалюк.
Часто ті, кого ще вчора
називали героями,
тепер несуть службу в
ТЦК за станом здоров’я
після поранень. Відтак,
пройшовши пекло війни,
втрачаючи своїх друзів на
передовій, вони для багатьох
людей стали «ворогами»
СПРАВИ | МОБІЛІЗАЦІЯ СПРАВИ | МОБІЛІЗАЦІЯ
Торік у серпні Президент Володимир Зеленський
зробив гучну заяву про звільнення всіх керівників
обласних ТЦК. Адже тоді було понад 100 кримі -
нальних проваджень щодо посадовців «військкома -
тів» і понад 30 підозр.
«Керувати цією системою мають люди, які точно
знають, що таке війна та чому цинізм і хабарниц -
тво під час війни — це державна зрада», — наголо -
сив Президент.
Нещодавно стало відомо, що починаючи з 24
лютого 2022 року працівники Державного бюро
розслідувань вели 408 кримінальних проваджень,
повʼязаних з роботою ТЦК.
«Вже доведені судом суми одержаної неправо -
мірної вигоди під час махінацій у ТЦК становлять
114 мільйонів гривень.Також суди арештували
майно фігурантів на суму 264 мільйони гривень»,
— йдеться у повідомленні.
Комітет Верховної Ради з питань національної
безпеки, оборони та розвідки через численні скан -
дали розглядає можливість передачі функцій ТЦК
до цивільних органів.
Дороги назад немає
Івано-Франківська адвокатка Оксана Соболик
стверджує, що якщо чоловік уже потрапив у ТЦК,
то «вибратися» звідти практично неможливо.
Каже, у неї досі перед очима випадок, який стався
у червні цього року. Чоловік з дружиною та двома
дітьми приїхали з Києва до Яремча, щоб відсвят -
кувати 20-ту річницю весілля та день народження.
У нього було бронювання від мобілізації і він їхав
екскурсійним автобусом на Говерлу. Однак у Воро -
хті на блокпості автобус зупинили для перевірки
документів.
«Подивившись, що чоловік є офіцером запасу,
працівники ТЦК витягнули його з автобуса на очах
у дружини і дітей, порвали бронь, а паспорт зник
у їхніх руках. Потім заявили, що він не мав паспор-
та і тому його затримали. У Верховинському ТЦК
чоловіка тримали з 19 по 21 червня, забравши те -
лефон. Заступник начальника Верховинського ТЦК
казав, що він усе робить правильно, адвокати йому
ніхто і я заважаю працювати. Мовляв, для нього
єдиний документ і закон — це указ Президента
про мобілізацію», — розповідає Оксана Соболик.
Також вона згадує випадок: чоловіка з інвалід -
ністю забрали в ТЦК, коли він йшов за ліками і
водою в аптеку у своєму будинку. Родичі принесли
документи, які підтверджують, що він має інвалід -
ність з 2013 року, а в ТЦК сказали, що вони старі і
має бути довідка з 2024 року.
Ще, каже, в липні був клієнт, який приїхав до
Івано-Франківська на роботу. На Пасічній зайшов
купити каву і поки розраховувався, то в нього
вкрали телефон. Чоловік викликав поліцію, а вона
відвезла його в ТЦК, що на вул. Галицькій. Він від-
мовився підписувати документи, тому у спеку про -
вів 42 години в закритому приміщенні без вікон. У
кімнаті був тільки дерев’яний стілець. За цей час
його лише раз водили в туалет і дали попити води
з пластикового стаканчика.
«Гребуть» усіх, хто не врятувався чи не може
втекти. От чоловік іде з дому на роботу і немає
жодної надії, що повернеться. У нас не діють зако -
ни. Поліція не втручається, бо її залякали. Все зво-
диться до того, що в нас війна і треба поповнювати
мобілізаційний запас», — зазначає адвоката.
До того ж, каже, деколи в нашу область виклика -
ють ТЦК з Києва. Тоді мобілізація стає ще жорсткі -
шою. Мовляв, коли на блокпостах стоять місцеві
працівники ТЦК, то інколи не зупиняють дорогі
машини.
Справа не в ТЦК
Віталій Перевізник — громадський діяч, у цивіль -
ному житті був викладачем, головою громадської
ради при Івано-Франківській ОДА. Втім, на третій
день повномасштабної війни приєднався до ЗСУ
і сьогодні він військовослужбовець роти охорони
Івано-Франківського обласного ТЦК.
Перевізник розповідає, що опір агресору чинить
система ТЦК як логістичні центри, у яких працює
багато людей, що бачили фронт не по телевізору, а
на власні очі. Однак часто ті, кого ще вчора нази-
вали героями, тепер несуть службу в ТЦК за ста-
ном здоров’я після поранень. Відтак, пройшовши
пекло війни, втрачаючи своїх друзів на передовій,
вони для багатьох людей стали «ворогами».
За його словами, нині в суспільстві масово толе-
руються так звані ухилянти. Таких людей агресор
використовує задля дискредитації українських
військових. Мовляв, суспільство біля телевізора ллє
гіркі сльози, коли показують гарну рекламу ЗСУ. А
коли треба щось зробити, то починається «україн -
ська народна забава — сховайся від ТЦК». Для цьо-
го створюють різні чати в «Телеграм» і «Вайбері»,
де повідомляють про переміщення працівників ТЦК.
«Наші люди не хочуть іти, а москалі використо -
вують їх як корисних ідіотів. Вони гарно підігріва-
ють настрої і поганим стає той, хто кличе тебе в
армію, а не той, хто на тебе напав. Якщо ви боїтеся
йти в армію, то це не привід для дискредитації
ТЦК. Одні не хочуть іти, бо ТЦК поганий, а інші ка -
жуть: замініть наших рідних. Якщо люди не хочуть
виконувати закон, то держава застосовує примус.
Людина, яка боїться йти служити, не повинна бути
героєм-ухилянтом», — переконаний військово-
службовець.
Віталій Перевізник зауважує, що людина, яка не
хоче воювати, мусить себе якось виправдати. Відтак,
щоб вона не була винна, то робить винним у цьому
ТЦК. Адже тим, хто думає тільки про себе, буде все
одно, навіть якщо ТЦК матиме іншу назву. Якщо так
стається, що хтось з працівників ТЦК перевищив свої
повноваження, то цим займаються відповідні органи
і притягують їх до відповідальності.
«Спочатку казали, що там працюють люди, які
не були на війні. Тепер, коли в ТЦК 80% тих, які
воювали, то кажуть, щоби йшли знову на передо -
ву. Для декого зараз війни нібито не існує... Гучні
гулянки, презирство до людей у формі, за рахунок
котрих вони мають можливість вести бізнес, жити
повноцінним життям... Але кожен повинен розумі -
ти: ми мусимо перемогти у цій війні, аби у жоден
дім, сім’ю не прийшла Буча чи Ірпінь зі страш -
ними, усім відомими наслідками», —наголошує
Віталій Перевізник.
Також він додає, що багато хто виправдовує свою
позицію начебто не такою владою і небажанням
воювати за неї. Однак зараз головне — зберегти
незалежність.
«Ти воюй за себе, за свою родину, за рідну краї-
ну. Потім будуть вибори і вибереш іншу владу. Але
хороший народ не може обрати погану владу. Бо
який народ, така і влада», — резюмує Перевізник.
Після фронту — в ТЦК
Юрій на позивний «Завгосп» нині проходить
службу в ТЦК. Ще на початку повномасштабної
війни йому дали повістку на вулиці і він опинився
у 33-й ОМБр (окремій механізованій бригаді). Там
Юрій прослужив вісім місяців, отримав дві важкі
контузії й згодом звільнився з ЗСУ. Але вдома дов -
го не міг всидіти. Каже, тягне назад. Тому знову
заніс свої документи в ТЦК. Хотів потрапити в На -
цгвардію, але через отримані травми його туди не
взяли, а направили проходити службу в ТЦК.
Він розповідає, що робота в ТЦК важка через мо -
білізаційні заходи. Але це входить до їхніх обов’яз-
ків і якщо не вони будуть давати повістки, то все
одно прийде хтось інший це робити. Каже, інколи
люди закидають, що працівники ТЦК купили собі
тут місця та посвідчення УБД (учасника бойових
дій). Однак це все зароблене власним потом і
кров’ю.
«Кажуть, що ми чорти, гниди, відправляємо лю -
дей на м’ясо. Як реагувати на таке? Це принизли -
во. Ми не хочемо давати повістки, але комусь
треба міняти хлопців на позиціях. Хтось сидить там
від початку війни, бо ротацій майже немає. Ми не
«тилові криси», як деколи кажуть. Ми би поверну -
лися з радістю назад, але ніхто не бере», — пояс-
нює військовослужбовець ТЦК.
Також «Завгосп» наголошує, що не всіх «пакують
в бусики» чи запихають силою в машину. Здебіль -
шого люди самі добровільно сідають і їдуть в ТЦК.
А хто не хоче, то починає провокувати конфлікт.
Юрій зазначає, що тут працюють військові, які
отримали поранення, контузії та є обмежено при -
датними. Тож, буває, важко стриматись, коли тобі
плюють в обличчя.
«Якийсь скандальний випадок в Одеській області
чи у нас швидко розноситься мережею, всі поши -
рюють і змішують з болотом ТЦК. А коли вручення
повістки проходить нормально, то ніхто про це не
згадує», — додає Юрій.
Військовий каже, що носить форму і гордиться
тим, що воював і сьогодні працює в ТЦК. Якщо
відправлять знову на передову, — піде. Але не ро -
зуміє, чому, якщо він був в ЗСУ, то інший здоровий
чоловік не має там бути і ще й утікає від ТЦК.
Пекельна робота
За словами військового Артема Вакалюка, пра-
цівники ТЦК — це його побратими. Втім, їхній
роботі він зовсім не заздрить.
«Це пекельна праця, коли тобі плюють в обличчя
і ненавидять. Всі закидають, що в ТЦК «пакують».
А чого мене і мого брата «не пакували»? Може,
варто почати з себе? Я не кажу, що в ТЦК все іде -
ально. Але почніть з себе, прийдіть самі до них», —
міркує Вакалюк.
Часто ті, кого ще вчора
називали героями,
тепер несуть службу в
ТЦК за станом здоров’я
після поранень. Відтак,
пройшовши пекло війни,
втрачаючи своїх друзів на
передовій, вони для багатьох
людей стали «ворогами»
СПРАВИ | МОБІЛІЗАЦІЯ СПРАВИ | МОБІЛІЗАЦІЯ
50 | МІСТО МІСТО | 51
Він розповідає, що зміни в роботі у ТЦК він почав
відчувати після літа 2023 року. Раніше, коли при -
їжджав у відпустку і йшов до ТЦК відмітитись, то
було таке ставлення, наче щось винен їм. А коли
там почали працювати військові, які отримали по -
ранення, то все змінилось. Каже, відчув, що йому
надають сервіс — документи швидко оформлюва -
ли, бо усвідомлювали, що приїхав у відпустку і хоче
відпочити.
«Я розумію, що процес пішов, але людям це по -
яснити неможливо. Вони й не хочуть цього чути»,
— зітхає військовий.
Треба діяти жорсткіше
На думку командира підрозділу ЗСУ Назарія
Кішака, ТЦК не має бігати за чоловіками. Однак
справжній чоловік має прийти сам до них, усві-
домлюючи, що свою землю треба захищати. Якщо
кожен буде ховатись за спідницею мами, жінки
чи сестри, то так війну не виграємо. Та й людина
має свій ресурс, тому треба обов’язково міняти
тих, хто на фронті. Військові також хочуть до своєї
сім’ї, аби морально відпочити і психологічно від-
новитися.
«На місці держави я би повністю обмежив чо -
ловіків-ухилянтів у всьому. Заблокував рахунки,
а блокпости так би посилив, щоб ні один чоловік
повз не проїхав.
Ми можемо багато говорити про ТЦК, про зако -
ни, але захист своєї рідної землі ніхто не відміняв.
Якщо кожен юрист буде мудрувати, як допомогти
ухилянту, не задонативши нічого за три роки, то
ми також так війну не виграємо. Звичайно, що
будемо всіх лапати, «крутити» і відправляти в ТЦК,
бо хлопців потрібно міняти. Щоб перемогти, треба
щось робити, а не просто кричати у «Фейсбуці» про
зраду», — переконаний Назарій Кішак.
Він розповідає, що тепер є дуже багато «недочо -
ловіків», які замість того, щоб служити, починають
іти кудись вчитися й вигадувати якісь схеми. Разом
з тим є й такі, які не пішли воювати, але роблять
дуже багато для ЗСУ в тилу. Наприклад, забезпе -
чують підрозділи усім необхідним. Тож потрібно
кардинальніше і жорсткіше діяти, щоб чоловіки
усвідомили, що вони є захисниками.
«Я хочу, аби кожен чоловік зрозумів, що війна —
це не сидіти в окопі й стріляти з кулемета чи снай-
перської гвинтівки. Це забезпечення, логістика,
тилові підрозділи, розвідка, радіозв’язок, інженер-
ні війська... Для того, щоб давати оцінку ЗСУ, треба
там побувати. Тому закликаю чоловіків узяти себе
в руки і стати на захист рідної землі, бо ми обов’яз-
ково переможемо. Інакше після закінчення війни
треба буде до кінця життя вважати себе сцику -
ном», — додає Кішак. Ваша творча імпреза зібрала багатьох зна -
них культурних і громадських діячів, друзів
та шанувальників…
Так, 4 серпня я відзначала свій ювілей — 55
років. І вирішила зробити невеличкий підсумок,
або швидше подякувати всім, з ким живу, творю,
працюю. Творча імпреза, яка відбулася як у Фран -
ківську, так і в Києві, — це передовсім вдячність
Богові, за все, що маю, моїй родині — мамі, татові,
чоловіку, дитині і, відповідно, вчителям, виклада-
чам, колегам, однодумцям, друзям, шанувальни -
кам. Словом, усім тим, з ким іду по життю вже 55
років.
Як зустрічали вас у Франківську?
Творча імпреза відбувалася в обласній філармонії
імені Іри Маланюк, куди я запросила всіх бажаю -
чих. Були присутні мої рідні, друзі, шанувальники,
культурні і громадські діячі, а також мої виклада-
чі та наставники, серед яких викладач-методист
Івано-Франківського фахового музичного коледжу
імені Дениса Січинського Тетяна Казарцева, викла -
дачі Прикарпатського національного університету
імені Василя Стефаника, де я навчалася, Галина
Стасько, Ганна Карась, Марія Ортинська, голова
— Ігор Роп’яник і члени «Мистецького братства»,
друзі, колеги, шанувальники. Прийшла привітати
мене і голова Івано-Франківського міського об’єд -
нання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім.
Тараса Шевченка Марія Гуцол та її заступник Іван
Гаврилович, представники влади. Міський голо -
ва Руслан Марцінків вручив мені посвідчення та
значок «Почесний амбасадор Івано-Франківська»,
що теж було особливо приємно, а народна депутат -
ка України Оксана Савчук — відзнаку «Славетні
галичани».
Ви ж не тільки приймали вітання, але й
тішили гостей своїм співом?
Так, уся творча імпреза була спрямована на те,
щоб через призму моїх улюблених пісень презенту -
вати весь мій життєвий шлях — від народження й
дотепер, і цим самим порадувати усіх, хто прийшов
мене привітати та розділити зі мною радість цього
дня, своїм співом.
А як щодо столиці — як відбувалася твор -
ча імпреза там?
У Києві також прийшла мене привітати твор -
ча інтелігенція міста: відомі митці, співаки та
громадські діячі. Імпреза відбувалася в Будинку
вчених НАН України і без почесних відзнак теж не
обійшлося. Я отримала два ордени — «Жінка. Мир.
Безпека» від Національної ради жінок України та
«Велика Зірка — Юрій Переможець» від Чорномор -
ського козацького війська.
Що всі ці відзнаки значать для вас?
Я живу і працюю не заради орденів та відзнак,
але те, що так високо оцінено мою працю, звісно,
приємно. Взагалі-то тепер, у часі війни, побутує
думка, що ми не повинні співати, танцювати, мов -
ляв, не до святкувань, але мені захотілось зробити
собі таку творчу «віддушину».
Адже від початку повномасштабного вторгнення
росії в Україну ми з чоловіком постійно залучені
в різних громадських і культурних проєктах, які
спрямовані на підтримку наших захисників, потре -
буючих осіб в Україні та на підтримку країни зага -
лом. Але ж у такому ритмі людина виснажується. І,
щоб перезавантажитися морально й далі працюва -
ти на перемогу, я влаштувала собі свято для душі!
Тож що далі? На що надихнулися?
На початку жовтня на запрошення голови Куль -
турно-просвітницького товариства «Кобзар» Слав -
ка Бурди їду до Хорватії у Загреб, де відбудеться
святкування «Днів української культури». А ще
хочу подивитися, як там росте моя верба, яку я
посадила торік у межах Міжнародної акції «Тара -
сова верба». Наприкінці жовтня плануємо з чолові -
ком поїхати до Швейцарії і там посадити пагінець
Тарасової верби. До кінця року разом із професор -
кою і науковицею з Прикарпатського національно -
го університету імені Василя Стефаника Ганною
Василівною Карась мали б завершити книгу про
мій життєвий шлях, яка є її упорядником. Далі —
чекає різдвяний мистецький фестиваль-конкурс, де
будемо збирати кошти для потреб наших ЗСУ. Сло -
вом, планів багато, це був лише такий невеличкий
тайм-аут, тому що всі свої зусилля я концентрую на
підтримку України, і нехай це тільки маленька кра -
пля в морі, але вона значуща для нашої перемоги!
Все буде Україна, а значить — і ми!
Це пекельна праця, коли
тобі плюють в обличчя і
ненавидять. Всі закидають,
що в ТЦК «пакують». А
чого мене і мого брата «не
пакували»? Може, варто
почати з себе? Я не кажу,
що в ТЦК все ідеально. Але
почніть з себе, прийдіть
самі до них
«ТОБІ, УКРАЇНО, ТАЛАНТ СВІЙ НЕСУ!»
Почесна амбасадорка Івано-Франківська, амбасадорка української культури
і мистецтва, диригентка, співачка, просвітянка і волонтерка, культурна
і громадська діячка, заслужена діячка естрадного мистецтва України —
її велика любов до рідної країни та її культури гуртує українців у різних
куточках світу. Тож і не дивно, що свій ювілей Леся Королик-Бойко
відзначила особливою творчою імпрезою спочатку в рідному Франківську, а
потім — і у столиці.
СПРАВИ | МОБІЛІЗАЦІЯ СПРАВИ | ТВОРЧІСТЬ
Він розповідає, що зміни в роботі у ТЦК він почав
відчувати після літа 2023 року. Раніше, коли при -
їжджав у відпустку і йшов до ТЦК відмітитись, то
було таке ставлення, наче щось винен їм. А коли
там почали працювати військові, які отримали по -
ранення, то все змінилось. Каже, відчув, що йому
надають сервіс — документи швидко оформлюва -
ли, бо усвідомлювали, що приїхав у відпустку і хоче
відпочити.
«Я розумію, що процес пішов, але людям це по -
яснити неможливо. Вони й не хочуть цього чути»,
— зітхає військовий.
Треба діяти жорсткіше
На думку командира підрозділу ЗСУ Назарія
Кішака, ТЦК не має бігати за чоловіками. Однак
справжній чоловік має прийти сам до них, усві-
домлюючи, що свою землю треба захищати. Якщо
кожен буде ховатись за спідницею мами, жінки
чи сестри, то так війну не виграємо. Та й людина
має свій ресурс, тому треба обов’язково міняти
тих, хто на фронті. Військові також хочуть до своєї
сім’ї, аби морально відпочити і психологічно від-
новитися.
«На місці держави я би повністю обмежив чо -
ловіків-ухилянтів у всьому. Заблокував рахунки,
а блокпости так би посилив, щоб ні один чоловік
повз не проїхав.
Ми можемо багато говорити про ТЦК, про зако -
ни, але захист своєї рідної землі ніхто не відміняв.
Якщо кожен юрист буде мудрувати, як допомогти
ухилянту, не задонативши нічого за три роки, то
ми також так війну не виграємо. Звичайно, що
будемо всіх лапати, «крутити» і відправляти в ТЦК,
бо хлопців потрібно міняти. Щоб перемогти, треба
щось робити, а не просто кричати у «Фейсбуці» про
зраду», — переконаний Назарій Кішак.
Він розповідає, що тепер є дуже багато «недочо -
ловіків», які замість того, щоб служити, починають
іти кудись вчитися й вигадувати якісь схеми. Разом
з тим є й такі, які не пішли воювати, але роблять
дуже багато для ЗСУ в тилу. Наприклад, забезпе -
чують підрозділи усім необхідним. Тож потрібно
кардинальніше і жорсткіше діяти, щоб чоловіки
усвідомили, що вони є захисниками.
«Я хочу, аби кожен чоловік зрозумів, що війна —
це не сидіти в окопі й стріляти з кулемета чи снай-
перської гвинтівки. Це забезпечення, логістика,
тилові підрозділи, розвідка, радіозв’язок, інженер-
ні війська... Для того, щоб давати оцінку ЗСУ, треба
там побувати. Тому закликаю чоловіків узяти себе
в руки і стати на захист рідної землі, бо ми обов’яз-
ково переможемо. Інакше після закінчення війни
треба буде до кінця життя вважати себе сцику -
ном», — додає Кішак. Ваша творча імпреза зібрала багатьох зна -
них культурних і громадських діячів, друзів
та шанувальників…
Так, 4 серпня я відзначала свій ювілей — 55
років. І вирішила зробити невеличкий підсумок,
або швидше подякувати всім, з ким живу, творю,
працюю. Творча імпреза, яка відбулася як у Фран -
ківську, так і в Києві, — це передовсім вдячність
Богові, за все, що маю, моїй родині — мамі, татові,
чоловіку, дитині і, відповідно, вчителям, виклада-
чам, колегам, однодумцям, друзям, шанувальни -
кам. Словом, усім тим, з ким іду по життю вже 55
років.
Як зустрічали вас у Франківську?
Творча імпреза відбувалася в обласній філармонії
імені Іри Маланюк, куди я запросила всіх бажаю -
чих. Були присутні мої рідні, друзі, шанувальники,
культурні і громадські діячі, а також мої виклада-
чі та наставники, серед яких викладач-методист
Івано-Франківського фахового музичного коледжу
імені Дениса Січинського Тетяна Казарцева, викла -
дачі Прикарпатського національного університету
імені Василя Стефаника, де я навчалася, Галина
Стасько, Ганна Карась, Марія Ортинська, голова
— Ігор Роп’яник і члени «Мистецького братства»,
друзі, колеги, шанувальники. Прийшла привітати
мене і голова Івано-Франківського міського об’єд -
нання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім.
Тараса Шевченка Марія Гуцол та її заступник Іван
Гаврилович, представники влади. Міський голо -
ва Руслан Марцінків вручив мені посвідчення та
значок «Почесний амбасадор Івано-Франківська»,
що теж було особливо приємно, а народна депутат -
ка України Оксана Савчук — відзнаку «Славетні
галичани».
Ви ж не тільки приймали вітання, але й
тішили гостей своїм співом?
Так, уся творча імпреза була спрямована на те,
щоб через призму моїх улюблених пісень презенту -
вати весь мій життєвий шлях — від народження й
дотепер, і цим самим порадувати усіх, хто прийшов
мене привітати та розділити зі мною радість цього
дня, своїм співом.
А як щодо столиці — як відбувалася твор -
ча імпреза там?
У Києві також прийшла мене привітати твор -
ча інтелігенція міста: відомі митці, співаки та
громадські діячі. Імпреза відбувалася в Будинку
вчених НАН України і без почесних відзнак теж не
обійшлося. Я отримала два ордени — «Жінка. Мир.
Безпека» від Національної ради жінок України та
«Велика Зірка — Юрій Переможець» від Чорномор -
ського козацького війська.
Що всі ці відзнаки значать для вас?
Я живу і працюю не заради орденів та відзнак,
але те, що так високо оцінено мою працю, звісно,
приємно. Взагалі-то тепер, у часі війни, побутує
думка, що ми не повинні співати, танцювати, мов -
ляв, не до святкувань, але мені захотілось зробити
собі таку творчу «віддушину».
Адже від початку повномасштабного вторгнення
росії в Україну ми з чоловіком постійно залучені
в різних громадських і культурних проєктах, які
спрямовані на підтримку наших захисників, потре -
буючих осіб в Україні та на підтримку країни зага -
лом. Але ж у такому ритмі людина виснажується. І,
щоб перезавантажитися морально й далі працюва -
ти на перемогу, я влаштувала собі свято для душі!
Тож що далі? На що надихнулися?
На початку жовтня на запрошення голови Куль -
турно-просвітницького товариства «Кобзар» Слав -
ка Бурди їду до Хорватії у Загреб, де відбудеться
святкування «Днів української культури». А ще
хочу подивитися, як там росте моя верба, яку я
посадила торік у межах Міжнародної акції «Тара -
сова верба». Наприкінці жовтня плануємо з чолові -
ком поїхати до Швейцарії і там посадити пагінець
Тарасової верби. До кінця року разом із професор -
кою і науковицею з Прикарпатського національно -
го університету імені Василя Стефаника Ганною
Василівною Карась мали б завершити книгу про
мій життєвий шлях, яка є її упорядником. Далі —
чекає різдвяний мистецький фестиваль-конкурс, де
будемо збирати кошти для потреб наших ЗСУ. Сло -
вом, планів багато, це був лише такий невеличкий
тайм-аут, тому що всі свої зусилля я концентрую на
підтримку України, і нехай це тільки маленька кра -
пля в морі, але вона значуща для нашої перемоги!
Все буде Україна, а значить — і ми!
Це пекельна праця, коли
тобі плюють в обличчя і
ненавидять. Всі закидають,
що в ТЦК «пакують». А
чого мене і мого брата «не
пакували»? Може, варто
почати з себе? Я не кажу,
що в ТЦК все ідеально. Але
почніть з себе, прийдіть
самі до них
«ТОБІ, УКРАЇНО, ТАЛАНТ СВІЙ НЕСУ!»
Почесна амбасадорка Івано-Франківська, амбасадорка української культури
і мистецтва, диригентка, співачка, просвітянка і волонтерка, культурна
і громадська діячка, заслужена діячка естрадного мистецтва України —
її велика любов до рідної країни та її культури гуртує українців у різних
куточках світу. Тож і не дивно, що свій ювілей Леся Королик-Бойко
відзначила особливою творчою імпрезою спочатку в рідному Франківську, а
потім — і у столиці.
СПРАВИ | МОБІЛІЗАЦІЯ СПРАВИ | ТВОРЧІСТЬ
52 | МІСТО МІСТО | 53
Черги в консульствах
Наприкінці минулого року на тлі розробки ново -
го закону про мобілізацію за кордоном утворилися
великі черги до консульств та до паспортних сер -
вісів України. Чоловіки займали черги ще звечора,
бо онлайн-запис розлітався за лічені хвилини, наче
гарячі пиріжки.
Згідно з пропозиціями Кабміну, порушників
ймовірного закону про мобілізацію вноситимуть до
«реєстру боржників» і застосовуватимуть до них
обмеження. Зокрема, і на виготовлення паспорт -
них документів.
Нововведення, звісно, торкнулись би і військо -
возобов’язаних чоловіків за кордоном. Тож вони
поспішили подати документи на паспорт чи за -
брати його. У «Фейсбук»-групах українці активно
обговорювали можливі зміни у законопроєкті про
мобілізацію та про черги за паспортами.
Втім, від 23 квітня і до набуття чинності нового
закону про мобілізацію всі консульства України
припинили надання послуг чоловікам призовного
віку. Тобто вони могли лише оформлювати доку -
менти для повернення до України.
Відновлення
справедливості
Колишній міністр закордонних справ Дмитро
Кулеба заявив, що якщо чоловік призовного віку
виїхав за кордон, то показав своїй державі: питан -
ня її виживання його не обходить. Тож він не може
потім приходити й отримувати послуги. Мовляв,
так не працює, бо в нашій країні війна.
Також Кулеба зазначив, що обовʼязок оновлю-
вати свої документи в ТЦК та СП (Територіальний
центр комплектування та соціальної підтримки
— ред.) існував і до ухвалення нового закону про
мобілізацію.
«Якщо ці люди вважають, що хтось там, далеко
на фронті, воює і віддає своє життя за цю державу,
а хтось посидить за кордоном, але водночас отри -
муватиме послуги від цієї держави, то так це не
працює. Перебування за кордоном не звільняє гро -
мадянина від обовʼязків перед Батьківщиною. Саме
тому я доручив вжити заходів щодо відновлення
справедливого ставлення до чоловіків мобілізацій -
ного віку в Україні та за кордоном. Це буде чесно»,
— додав міністр закордонних справ.
Хвиля обурень
Під заявою Дмитра Кулеби у мережі Х частина ко-
ристувачів висловила подяку за сміливість прийма-
ти непопулярні рішення. Утім, чимало коментаторів
серед чоловіків за кордоном засудили такі обме-
ження. Хвилю обурення та гарячі дискусії можна
було спостерігати і в онлайн-спільнотах біженців.
«Шановні, а поділіться думками. Ну от виїха -
ли ми з вами давно, і абсолютно законно. У мене
скоро 10 років буде, повертатися я не збирався.
А тут мені кажуть, що треба оновлювати якісь
дані, якийсь електронний кабінет, оці всі справи.
Кажуть, що не продовжать закордонний паспорт.
Ну і взагалі, що в разі бездіяльності це буде, типу,
порушенням закону. Що ви думаєте з цього при -
воду, хто що буде робити?» — цікавиться Антон
Павлович.
В той же час Володимир Тасинич заявляє, що
це все призведе до розриву економічних зв’язків з
Україною. До того ж, каже, українці за кордоном
допомагали зі зборами коштів на потреби військо -
вих. А коли на них чинять такий тиск, то може
зникнути бажання донатити.
«Прикро, але більшість рішень приймається емо -
ційно, без прораховування наслідків. Мобілізованих
ці дії майже не дадуть. Люди викрутяться, тим біль-
ше, що механізми є. А ось лишитися і не поверта-
тися в Україну людей це підштовхне. Плюс розрив
економічних зав’язків. Наприклад, я два роки в
Польщі не відкривав польський ФОП. Тим самим
затрудняв свою легалізацію і сплачував податки в
Україну з українського ФОПа. І зараз у мене питан -
ня: чи правильно я роблю?» — міркує чоловік.
СПРАВИ | ТРЕБА ЗНАТИ СПРАВИ | ТРЕБА ЗНАТИ
Чоловіки
за кордоном:
Військовозобов’язані чоловіки часто перебувають за кордоном в очікуванні
невідомого. Незважаючи на те, чи виїхали вони законно, чи переплили Тису,
чи ще 20 років тому покинули країну. Адже в Україні шукають механізми, як
повертати громадян, що виїхали, та яким чином карати тих, хто залишив
країну незаконно.
права та обов’язки
Наталя Деркевич
Якщо ці люди вважають,
що хтось там, далеко на
фронті, воює і віддає своє
життя за цю державу, а
хтось посидить за кордоном,
але водночас отримуватиме
послуги від цієї держави, то
так це не працює
Черги в консульствах
Наприкінці минулого року на тлі розробки ново -
го закону про мобілізацію за кордоном утворилися
великі черги до консульств та до паспортних сер -
вісів України. Чоловіки займали черги ще звечора,
бо онлайн-запис розлітався за лічені хвилини, наче
гарячі пиріжки.
Згідно з пропозиціями Кабміну, порушників
ймовірного закону про мобілізацію вноситимуть до
«реєстру боржників» і застосовуватимуть до них
обмеження. Зокрема, і на виготовлення паспорт -
них документів.
Нововведення, звісно, торкнулись би і військо -
возобов’язаних чоловіків за кордоном. Тож вони
поспішили подати документи на паспорт чи за -
брати його. У «Фейсбук»-групах українці активно
обговорювали можливі зміни у законопроєкті про
мобілізацію та про черги за паспортами.
Втім, від 23 квітня і до набуття чинності нового
закону про мобілізацію всі консульства України
припинили надання послуг чоловікам призовного
віку. Тобто вони могли лише оформлювати доку -
менти для повернення до України.
Відновлення
справедливості
Колишній міністр закордонних справ Дмитро
Кулеба заявив, що якщо чоловік призовного віку
виїхав за кордон, то показав своїй державі: питан -
ня її виживання його не обходить. Тож він не може
потім приходити й отримувати послуги. Мовляв,
так не працює, бо в нашій країні війна.
Також Кулеба зазначив, що обовʼязок оновлю-
вати свої документи в ТЦК та СП (Територіальний
центр комплектування та соціальної підтримки
— ред.) існував і до ухвалення нового закону про
мобілізацію.
«Якщо ці люди вважають, що хтось там, далеко
на фронті, воює і віддає своє життя за цю державу,
а хтось посидить за кордоном, але водночас отри -
муватиме послуги від цієї держави, то так це не
працює. Перебування за кордоном не звільняє гро -
мадянина від обовʼязків перед Батьківщиною. Саме
тому я доручив вжити заходів щодо відновлення
справедливого ставлення до чоловіків мобілізацій -
ного віку в Україні та за кордоном. Це буде чесно»,
— додав міністр закордонних справ.
Хвиля обурень
Під заявою Дмитра Кулеби у мережі Х частина ко-
ристувачів висловила подяку за сміливість прийма-
ти непопулярні рішення. Утім, чимало коментаторів
серед чоловіків за кордоном засудили такі обме-
ження. Хвилю обурення та гарячі дискусії можна
було спостерігати і в онлайн-спільнотах біженців.
«Шановні, а поділіться думками. Ну от виїха -
ли ми з вами давно, і абсолютно законно. У мене
скоро 10 років буде, повертатися я не збирався.
А тут мені кажуть, що треба оновлювати якісь
дані, якийсь електронний кабінет, оці всі справи.
Кажуть, що не продовжать закордонний паспорт.
Ну і взагалі, що в разі бездіяльності це буде, типу,
порушенням закону. Що ви думаєте з цього при -
воду, хто що буде робити?» — цікавиться Антон
Павлович.
В той же час Володимир Тасинич заявляє, що
це все призведе до розриву економічних зв’язків з
Україною. До того ж, каже, українці за кордоном
допомагали зі зборами коштів на потреби військо -
вих. А коли на них чинять такий тиск, то може
зникнути бажання донатити.
«Прикро, але більшість рішень приймається емо -
ційно, без прораховування наслідків. Мобілізованих
ці дії майже не дадуть. Люди викрутяться, тим біль-
ше, що механізми є. А ось лишитися і не поверта-
тися в Україну людей це підштовхне. Плюс розрив
економічних зав’язків. Наприклад, я два роки в
Польщі не відкривав польський ФОП. Тим самим
затрудняв свою легалізацію і сплачував податки в
Україну з українського ФОПа. І зараз у мене питан -
ня: чи правильно я роблю?» — міркує чоловік.
СПРАВИ | ТРЕБА ЗНАТИ СПРАВИ | ТРЕБА ЗНАТИ
Чоловіки
за кордоном:
Військовозобов’язані чоловіки часто перебувають за кордоном в очікуванні
невідомого. Незважаючи на те, чи виїхали вони законно, чи переплили Тису,
чи ще 20 років тому покинули країну. Адже в Україні шукають механізми, як
повертати громадян, що виїхали, та яким чином карати тих, хто залишив
країну незаконно.
права та обов’язки
Наталя Деркевич
Якщо ці люди вважають,
що хтось там, далеко на
фронті, воює і віддає своє
життя за цю державу, а
хтось посидить за кордоном,
але водночас отримуватиме
послуги від цієї держави, то
так це не працює
54 | МІСТО МІСТО | 55
У групі для біженців у Німеччині, наприклад, не
лише засудили рішення влади, але й обговорювали
відмову від громадянства. Деякі чоловіки кажуть,
що були готові добровільно оновити свої дані, але
тепер уже вагаються.
«Також думав: а чому би не оновити дані? Тим
більше виїхав повністю законно і давно. Але те -
пер розумію, що це ще не дно... І, напевно, краще
взагалі жодним чином ніяк не показувати щось
про себе державі... Може, хіба якщо через 9 років
закінчиться закордонний паспорт, то тоді щось
думати, якщо до цього часу не встигну отримати
іншого громадянства», — заявив Андрій Засідко.
В той же час Богдан Чупіка зазначає, що дуже
неприємно читати такі «срачі». Мовляв, якщо щось
не подобається, є проблема, — розв’язуйте її.
«Я притримуюсь правила, що зараз усі сили ма -
ють бути кинуті на те, щоб по максимуму пахати,
приносити користь державі і бюджету. Ті, хто виї -
хав, — повертайтеся, допомагайте своїй країні. Не
подобається, хочете отримати інше громадянство
— без питань, ваше життя — ваші правила. Для
тих, хто в Україні, цей закон не принциповий. Не
подобається корупція, — обʼєднуйся з активістами
і розв’язуй проблему. Говорити і висловлювати не -
вдоволення всі можуть. Але краще всього людину
характеризують її дії, а не слова», — додає він.
Оновлення даних
18 травня українські сервіси ДП «Документ»,
які підпорядковуються Держприкордонслужбі, а
також посольства і консульства відновили при -
ймання заяв на отримання та видачу документів
українським чоловікам. Але за однієї умови: заяв -
ники мають також подати свій військово-обліковий
документ.
Чоловіки призовного віку, які перебувають на
військовому обліку, мали оновити свої персональ -
ні дані протягом 60 днів від дня набуття чинності
нового закону про мобілізацію. Тобто до 16 липня
2024 року.
Громадянам, які перебувають за кордоном, пе-
редбачили можливість оновити персональні дані,
повідомивши на офіційну електронну адресу або на
офіційний номер телефону, які зазначені на офіцій -
ному сайті ТЦК та СП за місцем перебування на вій -
ськовому обліку, або через застосунок «Резерв+».
Повістка за кордоном
Наразі, за законодавством, військовозобов’яза -
ні чоловіки за кордоном повісток отримувати не
будуть. В іноземних країнах не працюють україн -
ські ТЦК та СП. Отже, повістки у консульствах під
час звернення для оновлення персональних даних
також не видаватимуть.
Не надсилатимуть повістки за кордон також ані
через поштові сервіси, ані електронною поштою,
ані через застосунок «Резерв+».
«Ми не маємо механізму вручення повістки за
кордоном, бо це вручають представники ТЦК та
СП. За кордоном, скажімо так, юрисдикція їх не
поширюється», — запевнив член Комітету Верхов -
ної Ради з питань національної безпеки, оборони та
розвідки Федір Веніславський.
Він пояснив, що процедура оновлення даних за
кордоном необхідна, аби співробітники ТЦК ро -
зуміли, скільки військовозобов’язаних громадян
України перебувають за межами країни. Після
отримання цієї інформації у центрах не витрачати -
муть час на оформлення повісток.
Примусового повернення
не буде
Орієнтовно 88 тисяч військовозобов’язаних оно -
вили дані за кордоном. Серед лідерів — Польща,
Німеччина, Чехія і Канада. Найчастіше дані онов -
лювали за допомогою застосунку «Резерв+».
Федір Веніславський наголосив, що у законі про
мобілізацію не передбачено жодних обов’язків, які
б наставали для українців після актуалізації або
отримання військово-облікових документів щодо
повернення в Україну. Веніславський зазначив:
що постановка на військовий облік не означає, що
чоловіка депортують або змусять повертатися в
Україну. За його словами, в України немає таких
інструментів, аби змусити інші країни повертати
чоловіків під час воєнного стану.
Що буде,
якщо не оновити дані?
Тим, хто цього не зробить, загрожують штрафи
від 17 до 25 тисяч гривень, а за певних обставин —
навіть конфіскація житла.
Коли уповноважений представник ТЦК виносить
постанову про накладення штрафу, то справа пере -
дається до виконавчої служби. Вже наступного дня
після цього відкривається виконавче провадження
і громадянин потрапляє до Єдиного реєстру борж -
ників.
В першу чергу виконавча служба намагатиметь -
ся стягнути кошти боржника у національній та
іноземній валютах, а також інші цінності, зокрема
ті кошти, які зберігаються на його банківських
рахунках.
Приміром, якщо коштів на рахунках боржника
та рухомого майна виявиться замало для сплати
штрафу, то виконавча служба спробує стягнути їх
коштом нерухомого майна. Тобто квартири, будин -
ку, земельної ділянки чи об’єктів незавершеного
будівництва.
Однак це стане можливим лише в тому разі,
якщо загальна сума боргу перевищує 20 розмірів
мінімальної заробітної плати. Наразі мінімальна
зарплата в Україні становить 8000 грн. Таким
чином, конфіскувати житло боржника можуть у ви -
падку, якщо ТЦК навиписує громадянину штрафів
на суму понад 160 тисяч грн і їх нічим буде спла -
тити.
Постановка
на військовий облік
У червні Кабінет Міністрів видав постанову про
те, що чоловіки віком від 18 до 60 років, які пере-
бувають за кордоном довше, ніж три місяці, повин -
ні стати на військовий облік.
Це дозволили зробити через консульство або че-
рез ТЦК в Україні. Умова стосувалася й жінок, які
мають медичну або фармацевтичну спеціальність.
Ще одне з нововведень: тепер під час виїзду
військовозобов’язаних не виключають з військово -
го обліку і вони лишаються у реєстрі військовозо -
бов’язаних та призовників в Україні.
Неповнолітні юнаки, яким виповнилось 17 років,
також мають стати на військовий облік через від -
повідну заяву, подану до консульських установ.
Подвійне
громадянство
Крім того, від початку червня Україна заборони -
ла військовозобов’язаним чоловікам з подвійним
громадянством, які постійно проживають за кор -
доном, виїжджати з країни. Раніше їх випускали за
довідкою про проживання за кордоном.
Там пояснили, що Україна не визнає подвійно -
го громадянства. Тож такі люди, перебуваючи в
Україні, розглядаються виключно як її громадяни і
на них поширюються національні права та обов’яз -
ки. А, як відомо, в умовах воєнного стану в Україні
чоловіки віком від 18 до 60 років не можуть виїж -
джати з країни.
Водійське посвідчення
Для того, щоб чоловіки за кордоном активніше
оновлювали дані, нещодавно уряд прийняв ще одну
постанову. Згідно з нею військовозобов’язаним, які
не оновили дані, не будуть видавати й обмінювати
водійське посвідчення і реєструвати транспортні
засоби.
Також військовозобов’язаним чоловікам між -
народні поштові відділення не пересилатимуть
посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію
транспортного засобу.
СПРАВИ | ТРЕБА ЗНАТИ СПРАВИ | ТРЕБА ЗНАТИ
Не надсилатимуть повістки
за кордон також ані
через поштові сервіси, ані
електронною поштою, ані
через застосунок «Резерв+».
У групі для біженців у Німеччині, наприклад, не
лише засудили рішення влади, але й обговорювали
відмову від громадянства. Деякі чоловіки кажуть,
що були готові добровільно оновити свої дані, але
тепер уже вагаються.
«Також думав: а чому би не оновити дані? Тим
більше виїхав повністю законно і давно. Але те -
пер розумію, що це ще не дно... І, напевно, краще
взагалі жодним чином ніяк не показувати щось
про себе державі... Може, хіба якщо через 9 років
закінчиться закордонний паспорт, то тоді щось
думати, якщо до цього часу не встигну отримати
іншого громадянства», — заявив Андрій Засідко.
В той же час Богдан Чупіка зазначає, що дуже
неприємно читати такі «срачі». Мовляв, якщо щось
не подобається, є проблема, — розв’язуйте її.
«Я притримуюсь правила, що зараз усі сили ма -
ють бути кинуті на те, щоб по максимуму пахати,
приносити користь державі і бюджету. Ті, хто виї -
хав, — повертайтеся, допомагайте своїй країні. Не
подобається, хочете отримати інше громадянство
— без питань, ваше життя — ваші правила. Для
тих, хто в Україні, цей закон не принциповий. Не
подобається корупція, — обʼєднуйся з активістами
і розв’язуй проблему. Говорити і висловлювати не -
вдоволення всі можуть. Але краще всього людину
характеризують її дії, а не слова», — додає він.
Оновлення даних
18 травня українські сервіси ДП «Документ»,
які підпорядковуються Держприкордонслужбі, а
також посольства і консульства відновили при -
ймання заяв на отримання та видачу документів
українським чоловікам. Але за однієї умови: заяв -
ники мають також подати свій військово-обліковий
документ.
Чоловіки призовного віку, які перебувають на
військовому обліку, мали оновити свої персональ -
ні дані протягом 60 днів від дня набуття чинності
нового закону про мобілізацію. Тобто до 16 липня
2024 року.
Громадянам, які перебувають за кордоном, пе-
редбачили можливість оновити персональні дані,
повідомивши на офіційну електронну адресу або на
офіційний номер телефону, які зазначені на офіцій -
ному сайті ТЦК та СП за місцем перебування на вій -
ськовому обліку, або через застосунок «Резерв+».
Повістка за кордоном
Наразі, за законодавством, військовозобов’яза -
ні чоловіки за кордоном повісток отримувати не
будуть. В іноземних країнах не працюють україн -
ські ТЦК та СП. Отже, повістки у консульствах під
час звернення для оновлення персональних даних
також не видаватимуть.
Не надсилатимуть повістки за кордон також ані
через поштові сервіси, ані електронною поштою,
ані через застосунок «Резерв+».
«Ми не маємо механізму вручення повістки за
кордоном, бо це вручають представники ТЦК та
СП. За кордоном, скажімо так, юрисдикція їх не
поширюється», — запевнив член Комітету Верхов -
ної Ради з питань національної безпеки, оборони та
розвідки Федір Веніславський.
Він пояснив, що процедура оновлення даних за
кордоном необхідна, аби співробітники ТЦК ро -
зуміли, скільки військовозобов’язаних громадян
України перебувають за межами країни. Після
отримання цієї інформації у центрах не витрачати -
муть час на оформлення повісток.
Примусового повернення
не буде
Орієнтовно 88 тисяч військовозобов’язаних оно -
вили дані за кордоном. Серед лідерів — Польща,
Німеччина, Чехія і Канада. Найчастіше дані онов -
лювали за допомогою застосунку «Резерв+».
Федір Веніславський наголосив, що у законі про
мобілізацію не передбачено жодних обов’язків, які
б наставали для українців після актуалізації або
отримання військово-облікових документів щодо
повернення в Україну. Веніславський зазначив:
що постановка на військовий облік не означає, що
чоловіка депортують або змусять повертатися в
Україну. За його словами, в України немає таких
інструментів, аби змусити інші країни повертати
чоловіків під час воєнного стану.
Що буде,
якщо не оновити дані?
Тим, хто цього не зробить, загрожують штрафи
від 17 до 25 тисяч гривень, а за певних обставин —
навіть конфіскація житла.
Коли уповноважений представник ТЦК виносить
постанову про накладення штрафу, то справа пере -
дається до виконавчої служби. Вже наступного дня
після цього відкривається виконавче провадження
і громадянин потрапляє до Єдиного реєстру борж -
ників.
В першу чергу виконавча служба намагатиметь -
ся стягнути кошти боржника у національній та
іноземній валютах, а також інші цінності, зокрема
ті кошти, які зберігаються на його банківських
рахунках.
Приміром, якщо коштів на рахунках боржника
та рухомого майна виявиться замало для сплати
штрафу, то виконавча служба спробує стягнути їх
коштом нерухомого майна. Тобто квартири, будин -
ку, земельної ділянки чи об’єктів незавершеного
будівництва.
Однак це стане можливим лише в тому разі,
якщо загальна сума боргу перевищує 20 розмірів
мінімальної заробітної плати. Наразі мінімальна
зарплата в Україні становить 8000 грн. Таким
чином, конфіскувати житло боржника можуть у ви -
падку, якщо ТЦК навиписує громадянину штрафів
на суму понад 160 тисяч грн і їх нічим буде спла -
тити.
Постановка
на військовий облік
У червні Кабінет Міністрів видав постанову про
те, що чоловіки віком від 18 до 60 років, які пере-
бувають за кордоном довше, ніж три місяці, повин -
ні стати на військовий облік.
Це дозволили зробити через консульство або че-
рез ТЦК в Україні. Умова стосувалася й жінок, які
мають медичну або фармацевтичну спеціальність.
Ще одне з нововведень: тепер під час виїзду
військовозобов’язаних не виключають з військово -
го обліку і вони лишаються у реєстрі військовозо -
бов’язаних та призовників в Україні.
Неповнолітні юнаки, яким виповнилось 17 років,
також мають стати на військовий облік через від -
повідну заяву, подану до консульських установ.
Подвійне
громадянство
Крім того, від початку червня Україна заборони -
ла військовозобов’язаним чоловікам з подвійним
громадянством, які постійно проживають за кор -
доном, виїжджати з країни. Раніше їх випускали за
довідкою про проживання за кордоном.
Там пояснили, що Україна не визнає подвійно -
го громадянства. Тож такі люди, перебуваючи в
Україні, розглядаються виключно як її громадяни і
на них поширюються національні права та обов’яз -
ки. А, як відомо, в умовах воєнного стану в Україні
чоловіки віком від 18 до 60 років не можуть виїж -
джати з країни.
Водійське посвідчення
Для того, щоб чоловіки за кордоном активніше
оновлювали дані, нещодавно уряд прийняв ще одну
постанову. Згідно з нею військовозобов’язаним, які
не оновили дані, не будуть видавати й обмінювати
водійське посвідчення і реєструвати транспортні
засоби.
Також військовозобов’язаним чоловікам між -
народні поштові відділення не пересилатимуть
посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію
транспортного засобу.
СПРАВИ | ТРЕБА ЗНАТИ СПРАВИ | ТРЕБА ЗНАТИ
Не надсилатимуть повістки
за кордон також ані
через поштові сервіси, ані
електронною поштою, ані
через застосунок «Резерв+».
56 | МІСТО МІСТО | 57
Нові правила
оформлення паспортів
за кордоном
До того ж українцям за кордоном доведеться
проходити спеціальну перевірку військових доку -
ментів для отримання паспорта. Таку постанову
ухвалив Кабінет Міністрів 16 серпня.
Отже, тепер паспортні служби перевірятимуть
автентичність військово-облікових документів.
Процес перевірки документів для отримання
паспорта за кордоном буде автоматизований. Зо -
крема, перевірка здійснюватиметься через Єдиний
державний демографічний реєстр, інформаційну
систему ДМС та Єдиний державний реєстр при -
зовників, військовозобов’язаних і резервістів.
Результати перевірки можна отримати телефоном,
електронною поштою або звичайною поштою.
У випадку якщо документи виявляться недійсни -
ми, заявнику відмовлять в оформленні паспорта.
Також уточнюється, що чоловіки, які подали за -
яви на оформлення паспорта до набуття чинності
закону про мобілізацію, зможуть отримати паспорт
лише після пред’явлення військово-облікового до -
кумента. Якщо документ виявиться недійсним, то
отримання паспорта буде можливе лише в терито -
ріальному підрозділі ДМС України.
Зеленський прагне
повернути чоловіків
в Україну
Президент України Володимир Зеленський на -
магається переконати союзників допомогти повер -
нути в Україну більше чоловіків призовного віку.
Тому звертається до них по допомогу на двосто -
ронніх зустрічах. Однак країни, які їх приймають,
виграють від появи нових робочих рук. Тож заявля -
ють, що не відправлятимуть біженців назад доти,
доки триває війна.
Утім, нещодавно Володимир Зеленський анонсу -
вав створення міністерства єдності. Воно має якраз
займатися поверненням громадян України з-за
кордону.
За його словами, владі потрібно повернути додо -
му понад 7,5 млн. українців. Це, а також виведення
бізнесу та працівників із «тіні» має забезпечити
економіку країни після війни.
Однак Зеленський наголосив, що повертати укра -
їнців і, зокрема, військовозобов’язаних чоловіків,
потрібно без примусу.
Для того, щоб
чоловіки за кордоном
активніше оновлювали
дані, нещодавно уряд
прийняв ще одну
постанову. Згідно з нею
військовозобов’язаним, які
не оновили дані, не будуть
видавати й обмінювати
водійське посвідчення і
реєструвати транспортні
засоби
СПРАВИ | ТРЕБА ЗНАТИ
РЕКЛАМА
СПРАВИ | МЕДИЧНЕ
Нові правила
оформлення паспортів
за кордоном
До того ж українцям за кордоном доведеться
проходити спеціальну перевірку військових доку -
ментів для отримання паспорта. Таку постанову
ухвалив Кабінет Міністрів 16 серпня.
Отже, тепер паспортні служби перевірятимуть
автентичність військово-облікових документів.
Процес перевірки документів для отримання
паспорта за кордоном буде автоматизований. Зо -
крема, перевірка здійснюватиметься через Єдиний
державний демографічний реєстр, інформаційну
систему ДМС та Єдиний державний реєстр при -
зовників, військовозобов’язаних і резервістів.
Результати перевірки можна отримати телефоном,
електронною поштою або звичайною поштою.
У випадку якщо документи виявляться недійсни -
ми, заявнику відмовлять в оформленні паспорта.
Також уточнюється, що чоловіки, які подали за -
яви на оформлення паспорта до набуття чинності
закону про мобілізацію, зможуть отримати паспорт
лише після пред’явлення військово-облікового до -
кумента. Якщо документ виявиться недійсним, то
отримання паспорта буде можливе лише в терито -
ріальному підрозділі ДМС України.
Зеленський прагне
повернути чоловіків
в Україну
Президент України Володимир Зеленський на -
магається переконати союзників допомогти повер -
нути в Україну більше чоловіків призовного віку.
Тому звертається до них по допомогу на двосто -
ронніх зустрічах. Однак країни, які їх приймають,
виграють від появи нових робочих рук. Тож заявля -
ють, що не відправлятимуть біженців назад доти,
доки триває війна.
Утім, нещодавно Володимир Зеленський анонсу -
вав створення міністерства єдності. Воно має якраз
займатися поверненням громадян України з-за
кордону.
За його словами, владі потрібно повернути додо -
му понад 7,5 млн. українців. Це, а також виведення
бізнесу та працівників із «тіні» має забезпечити
економіку країни після війни.
Однак Зеленський наголосив, що повертати укра -
їнців і, зокрема, військовозобов’язаних чоловіків,
потрібно без примусу.
Для того, щоб
чоловіки за кордоном
активніше оновлювали
дані, нещодавно уряд
прийняв ще одну
постанову. Згідно з нею
військовозобов’язаним, які
не оновили дані, не будуть
видавати й обмінювати
водійське посвідчення і
реєструвати транспортні
засоби
СПРАВИ | ТРЕБА ЗНАТИ
РЕКЛАМА
СПРАВИ | МЕДИЧНЕ
58 | МІСТО МІСТО | 59
«Якщо не буду ішачити, —
мені капут»
Денис Литвинов із Запорізької області пережив
подвійну ампутацію — ноги відсікло під час міно -
метного обстрілу. Бійця протезували на Франків -
щині, тепер він тут опановує протези.
«Я одразу розумів: якщо не буду ішачити в залі
з реабілітологом, — мені капут, — усміхається
військовий. — Хлопці часто думають, що отримали
протези і на цьому кінець — стануть і зразу підуть
на них. Але це те саме, що купити авто і зеленого
поняття не мати, як ним керувати. Аби нормально
ходити на нових ногах, треба добряче попрацювати
над собою, падати, підійматися, знову падати… Так
мусить бути».
Денис — один із небагатьох, кому з першого разу
вдалося покрокувати на навчальних протезах. Боєць
каже, що він просто мав сильну жагу знову ходити.
Як пояснює воїн, найчастіша проблема в тому,
що багато протезованих бійців недооцінюють важ -
ливість реабілітації, нехтують нею, вважаючи, що
це безглузда витрата часу і самому можна навчи-
тися ходити. Але без кваліфікованої реабілітації це
просто неможливо.
«Вони лінуються займатися, бо це боляче, важко,
неприємно і довго. Тим паче хороший реабілітолог
не «сюсюкається» з тобою: став і робиш, попри
втому і біль, часто дуже сильний біль, — продов -
жує ветеран. — Хлопці бояться падати. І поки вони
бояться, час спливає. Тіло кам’яніє, а далі буде ще
складніше».
Що робити далі?
Пораненим військовослужбовцям держава покри -
ває вартість протезів. Їх роблять індивідуально для
кожної людини з урахуванням потреб та особли -
востей тіла.
Як військовий отримує протез? Спершу отримує
рішення військово-лікарської комісії, яка визна-
чить потребу в протезуванні. Далі надсилає до
Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю заявку на
отримання допоміжних засобів реабілітації. У про -
міжку між обстеженням та виготовленням протеза
пацієнт може схуднути або набрати вагу — тоді
процедуру потрібно проводити заново.
Військовий може самостійно обирати підприєм -
ство для отримання протеза. В Україні понад 60
підприємств протезують кінцівки за бюджетний
кошт. Після підтвердження заявки поранений
звертається до обраного підприємства, де фахівці
підбирають протез і виготовляють. Держава ком -
пенсує вартість протеза напряму підприємству.
Я одразу розумів: якщо
не буду ішачити в залі з
реабілітологом, — мені капут.
Хлопці часто думають, що
отримали протези і на цьому
кінець — стануть і зразу
підуть на них. Але це те саме,
що купити авто і зеленого
поняття не мати, як ним
керувати
ЖИТТЯ | РЕАБІЛІТАЦІЯ
Боляче, важко
і нешвидко:
Хірургія, протезування й реабілітація хоч і є складовими одного процесу, але
на практиці функціонують окремо одне від одного. І це проблема.
Часто після ампутації, протезування і законних трьох тижнів реабілітації
за державний кошт боєць опиняється вдома без підтримки та подальшої
важливої реабілітації. Він розгублений і не зовсім розуміє, куди звернутися
далі. Тоді як для реабілітації головне — не проґавити момент. Аби потім
протези не простоювали вдома в кутку, а ветеран тонув у депресії.
чому багато військових після
протезування все одно не ходять
Наталя Мостова
ЖИТТЯ | РЕАБІЛІТАЦІЯ
«Якщо не буду ішачити, —
мені капут»
Денис Литвинов із Запорізької області пережив
подвійну ампутацію — ноги відсікло під час міно -
метного обстрілу. Бійця протезували на Франків -
щині, тепер він тут опановує протези.
«Я одразу розумів: якщо не буду ішачити в залі
з реабілітологом, — мені капут, — усміхається
військовий. — Хлопці часто думають, що отримали
протези і на цьому кінець — стануть і зразу підуть
на них. Але це те саме, що купити авто і зеленого
поняття не мати, як ним керувати. Аби нормально
ходити на нових ногах, треба добряче попрацювати
над собою, падати, підійматися, знову падати… Так
мусить бути».
Денис — один із небагатьох, кому з першого разу
вдалося покрокувати на навчальних протезах. Боєць
каже, що він просто мав сильну жагу знову ходити.
Як пояснює воїн, найчастіша проблема в тому,
що багато протезованих бійців недооцінюють важ -
ливість реабілітації, нехтують нею, вважаючи, що
це безглузда витрата часу і самому можна навчи-
тися ходити. Але без кваліфікованої реабілітації це
просто неможливо.
«Вони лінуються займатися, бо це боляче, важко,
неприємно і довго. Тим паче хороший реабілітолог
не «сюсюкається» з тобою: став і робиш, попри
втому і біль, часто дуже сильний біль, — продов -
жує ветеран. — Хлопці бояться падати. І поки вони
бояться, час спливає. Тіло кам’яніє, а далі буде ще
складніше».
Що робити далі?
Пораненим військовослужбовцям держава покри -
ває вартість протезів. Їх роблять індивідуально для
кожної людини з урахуванням потреб та особли -
востей тіла.
Як військовий отримує протез? Спершу отримує
рішення військово-лікарської комісії, яка визна-
чить потребу в протезуванні. Далі надсилає до
Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю заявку на
отримання допоміжних засобів реабілітації. У про -
міжку між обстеженням та виготовленням протеза
пацієнт може схуднути або набрати вагу — тоді
процедуру потрібно проводити заново.
Військовий може самостійно обирати підприєм -
ство для отримання протеза. В Україні понад 60
підприємств протезують кінцівки за бюджетний
кошт. Після підтвердження заявки поранений
звертається до обраного підприємства, де фахівці
підбирають протез і виготовляють. Держава ком -
пенсує вартість протеза напряму підприємству.
Я одразу розумів: якщо
не буду ішачити в залі з
реабілітологом, — мені капут.
Хлопці часто думають, що
отримали протези і на цьому
кінець — стануть і зразу
підуть на них. Але це те саме,
що купити авто і зеленого
поняття не мати, як ним
керувати
ЖИТТЯ | РЕАБІЛІТАЦІЯ
Боляче, важко
і нешвидко:
Хірургія, протезування й реабілітація хоч і є складовими одного процесу, але
на практиці функціонують окремо одне від одного. І це проблема.
Часто після ампутації, протезування і законних трьох тижнів реабілітації
за державний кошт боєць опиняється вдома без підтримки та подальшої
важливої реабілітації. Він розгублений і не зовсім розуміє, куди звернутися
далі. Тоді як для реабілітації головне — не проґавити момент. Аби потім
протези не простоювали вдома в кутку, а ветеран тонув у депресії.
чому багато військових після
протезування все одно не ходять
Наталя Мостова
ЖИТТЯ | РЕАБІЛІТАЦІЯ
60 | МІСТО МІСТО | 61
Реабілітація протягом трьох тижнів після протезу-
вання здійснюється також за державний кошт. Як
правило, її проходять у державному медзакладі або
на базі компанії, яка виготовила протез.
А потім багато хлопців почуваються розгублени -
ми: що робити далі та який заклад для реабілітації
обрати? Адже, щоб опанувати протези, скажімо,
нижніх кінцівок, трьох тижнів замало, потрібно при-
близно від пів року постійної реабілітації. І це вже
стає відповідальністю самого військового, зокрема і в
фінансовому плані.
Дива не буде
Загалом опанування ходи на протезах залежить від
рівня ампутації, компетентності протезиста й фізич-
ного терапевта і, звісно ж, бажання самого бійця.
«Якщо ампутація однієї кінцівки нижче коліна, то
за 21 день в принципі можливо поставити на ноги,
але це при хорошому темпі занять і реабілітації ще
до протезування, — каже фізичний терапевт Лі-
лія Олексюк, засновниця Реабілітаційного центру
святого Юди-Тадея. — А в решті випадків цього часу
недостатньо. Наприклад, при подвійній ампутації
нижніх кінцівок протягом 21 дня реабілітації люди-
на, можливо, навчиться лише стояти на ногах».
Хірургія, реабілітація й протезування хоч і є скла-
довими одного процесу, але на практиці функціону-
ють окремо одне від одного. І це проблема.
У реабілітації головне — не проґавити момент і
вчасно розпочати і продовжити скільки треба, щоб
не допустити незворотних змін. Інакше неможливо
буде реабілітувати на сто відсотків.
Щоб людина могла максимально комфортно кори -
стуватися протезом, потрібна правильно підібрана
реабілітація. Хлопці після лікування і протезування
стикаються з низкою проблем: біль у куксі, слабкість
м’язів, біль у спині, кульгавість та розчарування.
Самих протезів — замало. Тіло треба правильно
підготувати ще навіть до протезування: спину, м’язи,
кукси, прес. Оскільки ніг більше немає, інші м’язи
необхідно навчити брати на себе додаткові функції —
це не стається за день.
Також важливо навчитися розподіляти наванта-
ження порівну на дві кінцівки. Якщо протез зробили
неправильно або неточна довжина кінцівки, то де-
формуються м’язи спини і людина постійно пере-
кошується на один бік. Через це не може контролю-
вати рух згинання та розгинання коліна.
«Бійці часто не до кінця розуміють важливе: якщо
навчиться неправильно ходити на протезах, то так
буде вже до кінця життя, — пояснює фізичний тера-
певт Роман Кирилюк. — Спину і таз буде постійно
«крутити» в різні боки, ходитиме по лікарях і толку
особливого не буде все одно».
У випадку ампутованих верхніх кінцівок реабілі-
тація більш складна, адже треба відновити дрібну
моторику — це важче і довше.
Лілія Олексюк пригадує військового, який відмо -
вився від професійної реабілітації, натомість вирі-
шив, що вдома буде сам вчитися ходити на про -
тезах. Зрештою поміняв чотири протези. Він був
переконаний, що проблема саме в якості протезів
і в тих, хто їх робить. Але насправді проблема була
у відсутності правильної реабілітації з фахівцем,
який тямить у функціональній анатомії.
Щоб ніде не тиснуло
Кожен пацієнт індивідуально звикає до свого
протеза. Тим паче в процесі реабілітація кукса
змінюється: зменшується, збільшується, набрякає,
запалюється тощо, тож куксоприймач так само
треба, щоб протезист постійно коригував. Це може
тривати навіть більше року.
«Це все одно, що мати 36-й розмір ноги, але
надягнути взуття 42-го розміру — так не має бути,
— пояснює реабілітолог. — Людині повинно бути
максимально зручно на протезах. Важливо, щоб
нічого ніде не тиснуло, не натирало і не хиталося».
Як розповідає фізичний терапевт, багато хлопців
поїхали протезуватися за кордон, але якщо іно -
земна компанія не має представництва в Україні,
то це може стати потім проблемою — в процесі
реабілітації не буде кому обслуговувати ці протези,
наприклад, корегувати куксоприймач.
«Пам’ятаю одного воїна, якого протезували в
Америці, — розповідає Лілія Олексюк. — Якщо
провести аналогію з авто, то його протези були
ніби «Феррарі» — супер класу. Але, знаєте, що
було далі? Військовий приїхав до нас на кріслі
колісному, а його протези-«Феррарі» стояли збоку.
Боєць не міг стояти на висококласних американ -
ських протезах. Його не навчили на них ходити
і не реабілітували — просто не вистачило часу.
Мало того, через деякий час ще й кукса змінила -
ся, а зробити відповідні зміни в протезі нема кому.
Тому протезуватися найліпше максимально близь -
ко до місця, де будуть обслуговувати ті протези».
«Встав і пішов!»
Найліпша мотивація для бійців — бачити приклад,
як такий самий з протезами усе зміг. «Ви би чули,
як вони в залі підбадьорюють один одного, — усміха-
ється Лілія Олексюк. — Дуже жорстко і різко. Ніхто
ні з ким не бавиться: «Я зміг і ти зможеш, встав і
пішов гарувати над собою!». І, знаєте, це працює».
«А ще їх мотивують жінки, — додає Роман Кири -
люк. — Їхні і не їхні. Просто жінки. Увага від жі-
нок. Для багатьох це дуже важливо. Знову ходити,
бо пообіцяв дружині. Знову ходити, щоб піти на
побачення з дівчиною, яка сподобалася».
Фізичний терапевт каже, що не кожен реабілі -
толог може працювати з протезованими бійцями.
Найперше — це важкувато фізично. І психологічно
буває нелегко.
«Коли він дуже втомлений чи сильно боляче, —
може послати під три чорти, але все одно встає і
йде робити те, що я кажу. Я не ображаюся. Ще й
можу відповісти так само. Потім регочемо самі з
себе, — усміхається Роман. — Це нормальні люд -
ські стосунки — всіляке буває».
Часто військові, які опановують протези на нижніх
кінцівках, бояться використовувати практику падін-
ня, але у всьому світі це перше, чого вчать людей з
ампутацією. Як каже фізіотерапевт, дуже важливо,
аби вони навчилися підводитись в будь-якій ситуації.
І краще навчитися цього у залі з реабілітологом.
Найліпша мотивація для
бійців — бачити приклад,
як такий самий з протезами
усе зміг
ЖИТТЯ | РЕАБІЛІТАЦІЯ ЖИТТЯ | РЕАБІЛІТАЦІЯ
У реабілітації головне — не
проґавити момент і вчасно
розпочати і продовжити
скільки треба, щоб не
допустити незворотних
змін. Інакше неможливо
буде реабілітувати на сто
відсотків
Реабілітація протягом трьох тижнів після протезу-
вання здійснюється також за державний кошт. Як
правило, її проходять у державному медзакладі або
на базі компанії, яка виготовила протез.
А потім багато хлопців почуваються розгублени -
ми: що робити далі та який заклад для реабілітації
обрати? Адже, щоб опанувати протези, скажімо,
нижніх кінцівок, трьох тижнів замало, потрібно при-
близно від пів року постійної реабілітації. І це вже
стає відповідальністю самого військового, зокрема і в
фінансовому плані.
Дива не буде
Загалом опанування ходи на протезах залежить від
рівня ампутації, компетентності протезиста й фізич-
ного терапевта і, звісно ж, бажання самого бійця.
«Якщо ампутація однієї кінцівки нижче коліна, то
за 21 день в принципі можливо поставити на ноги,
але це при хорошому темпі занять і реабілітації ще
до протезування, — каже фізичний терапевт Лі-
лія Олексюк, засновниця Реабілітаційного центру
святого Юди-Тадея. — А в решті випадків цього часу
недостатньо. Наприклад, при подвійній ампутації
нижніх кінцівок протягом 21 дня реабілітації люди-
на, можливо, навчиться лише стояти на ногах».
Хірургія, реабілітація й протезування хоч і є скла-
довими одного процесу, але на практиці функціону-
ють окремо одне від одного. І це проблема.
У реабілітації головне — не проґавити момент і
вчасно розпочати і продовжити скільки треба, щоб
не допустити незворотних змін. Інакше неможливо
буде реабілітувати на сто відсотків.
Щоб людина могла максимально комфортно кори -
стуватися протезом, потрібна правильно підібрана
реабілітація. Хлопці після лікування і протезування
стикаються з низкою проблем: біль у куксі, слабкість
м’язів, біль у спині, кульгавість та розчарування.
Самих протезів — замало. Тіло треба правильно
підготувати ще навіть до протезування: спину, м’язи,
кукси, прес. Оскільки ніг більше немає, інші м’язи
необхідно навчити брати на себе додаткові функції —
це не стається за день.
Також важливо навчитися розподіляти наванта-
ження порівну на дві кінцівки. Якщо протез зробили
неправильно або неточна довжина кінцівки, то де-
формуються м’язи спини і людина постійно пере-
кошується на один бік. Через це не може контролю-
вати рух згинання та розгинання коліна.
«Бійці часто не до кінця розуміють важливе: якщо
навчиться неправильно ходити на протезах, то так
буде вже до кінця життя, — пояснює фізичний тера-
певт Роман Кирилюк. — Спину і таз буде постійно
«крутити» в різні боки, ходитиме по лікарях і толку
особливого не буде все одно».
У випадку ампутованих верхніх кінцівок реабілі-
тація більш складна, адже треба відновити дрібну
моторику — це важче і довше.
Лілія Олексюк пригадує військового, який відмо -
вився від професійної реабілітації, натомість вирі-
шив, що вдома буде сам вчитися ходити на про -
тезах. Зрештою поміняв чотири протези. Він був
переконаний, що проблема саме в якості протезів
і в тих, хто їх робить. Але насправді проблема була
у відсутності правильної реабілітації з фахівцем,
який тямить у функціональній анатомії.
Щоб ніде не тиснуло
Кожен пацієнт індивідуально звикає до свого
протеза. Тим паче в процесі реабілітація кукса
змінюється: зменшується, збільшується, набрякає,
запалюється тощо, тож куксоприймач так само
треба, щоб протезист постійно коригував. Це може
тривати навіть більше року.
«Це все одно, що мати 36-й розмір ноги, але
надягнути взуття 42-го розміру — так не має бути,
— пояснює реабілітолог. — Людині повинно бути
максимально зручно на протезах. Важливо, щоб
нічого ніде не тиснуло, не натирало і не хиталося».
Як розповідає фізичний терапевт, багато хлопців
поїхали протезуватися за кордон, але якщо іно -
земна компанія не має представництва в Україні,
то це може стати потім проблемою — в процесі
реабілітації не буде кому обслуговувати ці протези,
наприклад, корегувати куксоприймач.
«Пам’ятаю одного воїна, якого протезували в
Америці, — розповідає Лілія Олексюк. — Якщо
провести аналогію з авто, то його протези були
ніби «Феррарі» — супер класу. Але, знаєте, що
було далі? Військовий приїхав до нас на кріслі
колісному, а його протези-«Феррарі» стояли збоку.
Боєць не міг стояти на висококласних американ -
ських протезах. Його не навчили на них ходити
і не реабілітували — просто не вистачило часу.
Мало того, через деякий час ще й кукса змінила -
ся, а зробити відповідні зміни в протезі нема кому.
Тому протезуватися найліпше максимально близь -
ко до місця, де будуть обслуговувати ті протези».
«Встав і пішов!»
Найліпша мотивація для бійців — бачити приклад,
як такий самий з протезами усе зміг. «Ви би чули,
як вони в залі підбадьорюють один одного, — усміха-
ється Лілія Олексюк. — Дуже жорстко і різко. Ніхто
ні з ким не бавиться: «Я зміг і ти зможеш, встав і
пішов гарувати над собою!». І, знаєте, це працює».
«А ще їх мотивують жінки, — додає Роман Кири -
люк. — Їхні і не їхні. Просто жінки. Увага від жі-
нок. Для багатьох це дуже важливо. Знову ходити,
бо пообіцяв дружині. Знову ходити, щоб піти на
побачення з дівчиною, яка сподобалася».
Фізичний терапевт каже, що не кожен реабілі -
толог може працювати з протезованими бійцями.
Найперше — це важкувато фізично. І психологічно
буває нелегко.
«Коли він дуже втомлений чи сильно боляче, —
може послати під три чорти, але все одно встає і
йде робити те, що я кажу. Я не ображаюся. Ще й
можу відповісти так само. Потім регочемо самі з
себе, — усміхається Роман. — Це нормальні люд -
ські стосунки — всіляке буває».
Часто військові, які опановують протези на нижніх
кінцівках, бояться використовувати практику падін-
ня, але у всьому світі це перше, чого вчать людей з
ампутацією. Як каже фізіотерапевт, дуже важливо,
аби вони навчилися підводитись в будь-якій ситуації.
І краще навчитися цього у залі з реабілітологом.
Найліпша мотивація для
бійців — бачити приклад,
як такий самий з протезами
усе зміг
ЖИТТЯ | РЕАБІЛІТАЦІЯ ЖИТТЯ | РЕАБІЛІТАЦІЯ
У реабілітації головне — не
проґавити момент і вчасно
розпочати і продовжити
скільки треба, щоб не
допустити незворотних
змін. Інакше неможливо
буде реабілітувати на сто
відсотків
62 | МІСТО МІСТО | 63
ЖИТТЯ | КРИМІНАЛ
Хто і чому
спалює авто
захисників України
Останнім часом в різних містах України чи не щодня стаються підпали
автомобілів військовослужбовців. Мова йде не тільки про Одесу, Харків,
Запоріжжя чи Київ, а й про західні області України. Найчастіше
виконавцями таких злочинів стають підлітки, люди з залежностям або ж
боржники. То чому ж українці в тилу готові йти на злочини за вказівкою
росії?
Наталія Деркевич
Підпали на Прикарпатті
У місті Долина Івано-Франківської області невідо -
мі спалили авто військовослужбовця. Його донька
Діана Батіг розповіла, що на цій машині її батько
виконує бойові завдання і вона рятує життя вої -
нам.
«Ті, хто це зробив, — не люди, це — гній нашого
суспільства, нашого міста. Це може бути ваш син,
чоловік, брат, друг або просто знайомий, і знайте,
що він десь серед нас. Чесно, я шокована, що деякі
скоти йдуть на таке заради збагачення, — написа -
ла дівчина. — Деякі розумники кажуть: за що вою -
вати? За владу? Ні, вони воюють за всіх нас, і жаль,
що за таких, як ці скоти. Вони відважні воїни, а ви
— купка боягузів, яка, очікуючи вимкнення світла
— щоб камери не побачили, — підпалили військову
машину. Знайте: ви буде горіти в пеклі так само,
як горіла ця машина».
Платили вдвічі менше
від обіцяного
Менш ніж через місяць винуватців затримали.
Ними виявилися 15-річний та 18-річний родичі з
Долинської громади. «Під прицілом» молодиків
були військові джипи та пікапи, які проходили
техобслуговування на Прикарпатті для виконання
бойових завдань на передовій.
Пресофіцерка Служби безпеки України в Іва -
но-Франківській області Марія Римар розповідає,
що в одному з «Телеграм»-каналів 15-річний юнак
знайшов оголошення, де пропонували «легкий
підробіток». Він відгукнувся на пропозицію і йому
скинули варіанти завдань та розцінки за «роботу».
Йшлося про підпали військових автомобілів, адмін -
будівель ТЦК та релейних шаф на лініях залізнич -
ного сполучення західного регіону України.
Він обрав підпал службових авто ЗСУ та залучив
до цього свого 18-річного родича. Обов’язковою
умовою отримання оплати була наявність відеопід -
твердження вчинення злочину.
Разом вони об’їжджали на велосипедах терито -
рію району, де відстежували військові позашля -
ховики. Після виявлення трьох потенційних цілей
зловмисники сфотографували їх та відправили на
«погодження» замовнику. За його вказівкою підо -
зрювані виготовили легкозаймисту суміш, облили
військові авто та підпалили.
За перші підпали фігуранти отримали по 40
тисяч гривень. Однак ця сума була вдвічі менша
від обіцяної. Їхні куратори з російських спецслужб
завжди знаходили причини, щоб заплатити менше.
Мовляв, то відео занадто коротке, то якість погана,
то машина не повністю згоріла.
Але потім, щоб хлопці не зіскочили з гачка,
«роботодавці» запропонували продовжити серію
підпалів уже за більшу винагороду — п’ять тисяч
доларів за два автомобілі. Але під час чергової
спроби умисно знищити одразу два позашляховики
їх викрили та затримали правоохоронці.
Загалом за місяць юнаки встигли спалити три по -
зашляховики військовослужбовців, які проходили
техобслуговування в нашій області після виконан -
ня бойових завдань на фронті.
Хвиля підпалів
Однак нещодавно на Прикарпатті знову поча -
лися підпали військових автомобілів. У ніч на 27
серпня у Надвірній згорів позашляховик, який
придбали та відремонтували для військових на
Покровському напрямку.
За словами військовослужбовця Івана Дзебчука,
приблизно опівночі хтось підпалив автомобіль,
який якраз мав прямувати до нього і виконувати
бойові завдання. Тепер він відновленню та ремонту
не підлягає.
«Бог з тим автомобілем, друзі тяжко-важко, але
назбирали на нього, укомплектували, відремонту -
вали і він готовий був до виїзду в зону бойових дій.
Але якась тварина його підпалила чи підпалили.
У мене питання: всі ми хочемо скорішої перемоги
над окупантами, але наші люди, як показала ситу -
ація, ще гірші за орків», — дивується Іван Дзебчук.
ЖИТТЯ | КРИМІНАЛ
Ті, хто це зробив, — не
люди, це — гній нашого
суспільства, нашого міста.
Це може бути ваш син,
чоловік, брат, друг або
просто знайомий, і знайте,
що він десь серед нас
ЖИТТЯ | КРИМІНАЛ
Хто і чому
спалює авто
захисників України
Останнім часом в різних містах України чи не щодня стаються підпали
автомобілів військовослужбовців. Мова йде не тільки про Одесу, Харків,
Запоріжжя чи Київ, а й про західні області України. Найчастіше
виконавцями таких злочинів стають підлітки, люди з залежностям або ж
боржники. То чому ж українці в тилу готові йти на злочини за вказівкою
росії?
Наталія Деркевич
Підпали на Прикарпатті
У місті Долина Івано-Франківської області невідо -
мі спалили авто військовослужбовця. Його донька
Діана Батіг розповіла, що на цій машині її батько
виконує бойові завдання і вона рятує життя вої -
нам.
«Ті, хто це зробив, — не люди, це — гній нашого
суспільства, нашого міста. Це може бути ваш син,
чоловік, брат, друг або просто знайомий, і знайте,
що він десь серед нас. Чесно, я шокована, що деякі
скоти йдуть на таке заради збагачення, — написа -
ла дівчина. — Деякі розумники кажуть: за що вою -
вати? За владу? Ні, вони воюють за всіх нас, і жаль,
що за таких, як ці скоти. Вони відважні воїни, а ви
— купка боягузів, яка, очікуючи вимкнення світла
— щоб камери не побачили, — підпалили військову
машину. Знайте: ви буде горіти в пеклі так само,
як горіла ця машина».
Платили вдвічі менше
від обіцяного
Менш ніж через місяць винуватців затримали.
Ними виявилися 15-річний та 18-річний родичі з
Долинської громади. «Під прицілом» молодиків
були військові джипи та пікапи, які проходили
техобслуговування на Прикарпатті для виконання
бойових завдань на передовій.
Пресофіцерка Служби безпеки України в Іва -
но-Франківській області Марія Римар розповідає,
що в одному з «Телеграм»-каналів 15-річний юнак
знайшов оголошення, де пропонували «легкий
підробіток». Він відгукнувся на пропозицію і йому
скинули варіанти завдань та розцінки за «роботу».
Йшлося про підпали військових автомобілів, адмін -
будівель ТЦК та релейних шаф на лініях залізнич -
ного сполучення західного регіону України.
Він обрав підпал службових авто ЗСУ та залучив
до цього свого 18-річного родича. Обов’язковою
умовою отримання оплати була наявність відеопід -
твердження вчинення злочину.
Разом вони об’їжджали на велосипедах терито -
рію району, де відстежували військові позашля -
ховики. Після виявлення трьох потенційних цілей
зловмисники сфотографували їх та відправили на
«погодження» замовнику. За його вказівкою підо -
зрювані виготовили легкозаймисту суміш, облили
військові авто та підпалили.
За перші підпали фігуранти отримали по 40
тисяч гривень. Однак ця сума була вдвічі менша
від обіцяної. Їхні куратори з російських спецслужб
завжди знаходили причини, щоб заплатити менше.
Мовляв, то відео занадто коротке, то якість погана,
то машина не повністю згоріла.
Але потім, щоб хлопці не зіскочили з гачка,
«роботодавці» запропонували продовжити серію
підпалів уже за більшу винагороду — п’ять тисяч
доларів за два автомобілі. Але під час чергової
спроби умисно знищити одразу два позашляховики
їх викрили та затримали правоохоронці.
Загалом за місяць юнаки встигли спалити три по -
зашляховики військовослужбовців, які проходили
техобслуговування в нашій області після виконан -
ня бойових завдань на фронті.
Хвиля підпалів
Однак нещодавно на Прикарпатті знову поча -
лися підпали військових автомобілів. У ніч на 27
серпня у Надвірній згорів позашляховик, який
придбали та відремонтували для військових на
Покровському напрямку.
За словами військовослужбовця Івана Дзебчука,
приблизно опівночі хтось підпалив автомобіль,
який якраз мав прямувати до нього і виконувати
бойові завдання. Тепер він відновленню та ремонту
не підлягає.
«Бог з тим автомобілем, друзі тяжко-важко, але
назбирали на нього, укомплектували, відремонту -
вали і він готовий був до виїзду в зону бойових дій.
Але якась тварина його підпалила чи підпалили.
У мене питання: всі ми хочемо скорішої перемоги
над окупантами, але наші люди, як показала ситу -
ація, ще гірші за орків», — дивується Іван Дзебчук.
ЖИТТЯ | КРИМІНАЛ
Ті, хто це зробив, — не
люди, це — гній нашого
суспільства, нашого міста.
Це може бути ваш син,
чоловік, брат, друг або
просто знайомий, і знайте,
що він десь серед нас
64 | МІСТО МІСТО | 65
Легкі та великі
гроші
Підпали авто українських вій-
ськових потрібні рф також для
того, щоб створювати фейки про
нібито «антиукраїнське підпіл-
ля», яке активно діє в нашій
країні. До того ж це розколює
суспільство. У військових та ци-
вільних з’являється злість одних
до одних.
Основною ціллю вербувальни -
ків є підлітки та люди у скрут-
ному фінансовому становищі. Бо
ціна таких «послуг» — від кіль-
кох сотень доларів до декількох
тисяч. Для російських спецслужб
це — ніщо, а для виконавців за-
мовлення — цілий статок.
Російські спецслужби вербують
українських підлітків через соці-
альні мережі, зокрема Telegram,
звертаючи увагу на їхні пости і
коментарі. Саме під час літніх
канікул діти проводять більше
часу в соціальних мережах.
Також шукають виконавців на
ігрових Інтернет-платформах.
Мотивом для злочинів проти
військових найчастіше стають
саме гроші. Отож росіяни спе-
ціально шукають у соцмережах
наркозалежних або ж людей, які
не можуть вибратися з боргів.
Наприклад, в Одесі затримали на
підпалах авто місцевого наркоди -
лера, який залучив до «роботи»
знайомого наркомана. Платнею
були наркотики.
Коли росіяни знаходять по-
тенційного палія, вони просять
зробити тестове завдання:
розклеїти російські листівки по
місту, намалювати антиукраїн -
ське графіті, сфотографувати
військові обʼєкти. Коли людина
це виконує, їй обіцяють більші
гроші за підпал.
В СБУ наголошують, що пара -
лельно росіяни ще й психоло -
гічно обробляють завербованих.
Вони натякають, що виконавець і
так уже порушив закон і що для
нього вже немає дороги назад.
Крім того, деяких погрожували
«здати в СБУ», якщо вони не
виконають нове завдання.
Що загрожує
паліям
За підпал автомобілів перед-
бачена кримінальна відпові-
дальність — від 3 до 10 років
ув’язнення (ч. 2 ст. 194 Кримі-
нального кодексу України).
Якщо мова йде про автомобілі
військовослужбовців, то це вже
можна кваліфікувати і як пере-
шкоджання законній діяльності
Збройних сил України та інших
військових формувань (ч. 2 ст.
114-1 Кримінального кодексу
України). За це передбачене по-
карання у вигляді позбавленням
волі на строк від 8 до 15 років.
Однак у разі встановлення
зв’язку з російськими спецслуж-
бами дії вже будуть кваліфіко-
вані за статтею про диверсію, і
тоді покарання передбачає від
15 років позбавлення волі до
довічного ув’язнення
Проте, незважаючи на покаран -
ня, підпали можуть тривати й на-
далі. Адже росіяни не припинять
полювати на людей, які шукають
легких грошей чи перебувають
у борговій ямі. Тож виходить, що
палії, які хотіли отримати легкі
й великі гроші, заробляють собі
тюремні вироки. Це стосується
також і неповнолітніх.
Військовий наголошує, що такі випадки не мож -
на залишати без уваги, а палії мають відповісти за
скоєне.
Вже через два дні, в ніч на 29 серпня, на вулиці
Крука в середмісті Івано-Франківська також нама -
галися спалити камуфляжне авто місцевого волон -
тера. Йдеться про волонтерський мікроавтобус,
у якого через підпал пошкоджені бампер та ліве
крило.
«Вночі пробували спалити машину, яка два роки
возить ліки, обладнання, «гуманітарку» на схід.
Надіюсь, що СБУ знайде винних, надіюсь, що вони
будуть покарані, а справа має кваліфікуватись як
диверсія», — зазначає волонтер Володимир Рож -
нов.
Через декілька днів палія затримали. Виявило -
ся, що 34-річний чоловік ще на початку серпня в
одному з «Телеграм»-каналів знайшов оголошення,
де пропонували «підробіток» за підпал військових
автомобілів. За вказівками кураторів він усе фіксу-
вав на відео, як доказ про виконане «завдання». За
свою «роботу» чоловік отримав понад 1000 дола-
рів США. До речі, під час обшуку в нього виявили
пістолет з набоями.
Це тільки деякі епізоди з-поміж великої кількості
підпалів автомобілів військовослужбовців в Україні.
Втім, вербувальники далі полюють у соцмережах і
заманюють нових охочих до легких грошей. Хоча
ледь не щодня у поліції та СБУ звітують про затри -
мання паліїв, які працюють на російські спецслуж -
би.
За підпал авто —
в росію
На думку військовослужбовця Артема Вакалю -
ка, такими підпалами автомобілів ЗСУ російські
спецслужби вбивають одразу двох зайців: активно
підігрівають в суспільстві ненависть до ТЦК та поз -
бавляють бойові підрозділи автомобілів. Бо прийти
вночі та підпалити автомобіль військових чи волон -
терів — це дуже підло та цинічно.
«Деморалізує військових не сам підпал, а став -
лення в тилу до того, що відбувається. У нас війна,
і прийшов час, коли треба призивати людей, які не
хочуть воювати. Тому є ненависть до ТЦК, а вияв -
ляється, що можна ще й гроші отримати. Підпа -
лами займають в основному підлітки, які не розу -
міють, що є закон і є покарання за пошкодження
майна. Тому росіяни грають на незнанні закону»,
— міркує військовий.
Артем Вакалюк вважає, що підпали будуть
продовжувати доти, доки не буде справедливого
і публічного покарання. Крім того, паліїв можна
включати до списку на обмін та відправляти до
тих, з ким вони співпрацюють.
«Арештувати, посадити в тюрму, провести бесіду
і відправити в росію, до своїх. Головне — робити
все публічно. Щоб людина, яка хоче підпалити
автомобіль військових, знала, що за це її можуть
відправити в росію. Тоді вона подумає, що ні, кра-
ще не буде цього робити. Когось це не зупинить, а
когось таки зупинить. Бо підлітки, наприклад, не
розуміють, що вони роблять», — додає військовос -
лужбовець.
ЖИТТЯ | КРИМІНАЛ ЖИТТЯ | КРИМІНАЛ
За перші підпали фігуранти
отримали по 40 тисяч
гривень. Однак ця сума була
вдвічі менша від обіцяної.
Їхні куратори з російських
спецслужб завжди знаходили
причини, щоб заплатити
менше
Коли росіяни
знаходять
потенційного
палія, вони
просять зробити
тестове завдання:
розклеїти російські
листівки по місту,
намалювати
антиукраїнське
графіті,
сфотографувати
військові об’єкти.
Коли людина
це виконує, їй
обіцяють більші
гроші за підпал
Легкі та великі
гроші
Підпали авто українських вій-
ськових потрібні рф також для
того, щоб створювати фейки про
нібито «антиукраїнське підпіл-
ля», яке активно діє в нашій
країні. До того ж це розколює
суспільство. У військових та ци-
вільних з’являється злість одних
до одних.
Основною ціллю вербувальни -
ків є підлітки та люди у скрут-
ному фінансовому становищі. Бо
ціна таких «послуг» — від кіль-
кох сотень доларів до декількох
тисяч. Для російських спецслужб
це — ніщо, а для виконавців за-
мовлення — цілий статок.
Російські спецслужби вербують
українських підлітків через соці-
альні мережі, зокрема Telegram,
звертаючи увагу на їхні пости і
коментарі. Саме під час літніх
канікул діти проводять більше
часу в соціальних мережах.
Також шукають виконавців на
ігрових Інтернет-платформах.
Мотивом для злочинів проти
військових найчастіше стають
саме гроші. Отож росіяни спе-
ціально шукають у соцмережах
наркозалежних або ж людей, які
не можуть вибратися з боргів.
Наприклад, в Одесі затримали на
підпалах авто місцевого наркоди -
лера, який залучив до «роботи»
знайомого наркомана. Платнею
були наркотики.
Коли росіяни знаходять по-
тенційного палія, вони просять
зробити тестове завдання:
розклеїти російські листівки по
місту, намалювати антиукраїн -
ське графіті, сфотографувати
військові обʼєкти. Коли людина
це виконує, їй обіцяють більші
гроші за підпал.
В СБУ наголошують, що пара -
лельно росіяни ще й психоло -
гічно обробляють завербованих.
Вони натякають, що виконавець і
так уже порушив закон і що для
нього вже немає дороги назад.
Крім того, деяких погрожували
«здати в СБУ», якщо вони не
виконають нове завдання.
Що загрожує
паліям
За підпал автомобілів перед-
бачена кримінальна відпові-
дальність — від 3 до 10 років
ув’язнення (ч. 2 ст. 194 Кримі-
нального кодексу України).
Якщо мова йде про автомобілі
військовослужбовців, то це вже
можна кваліфікувати і як пере-
шкоджання законній діяльності
Збройних сил України та інших
військових формувань (ч. 2 ст.
114-1 Кримінального кодексу
України). За це передбачене по-
карання у вигляді позбавленням
волі на строк від 8 до 15 років.
Однак у разі встановлення
зв’язку з російськими спецслуж-
бами дії вже будуть кваліфіко-
вані за статтею про диверсію, і
тоді покарання передбачає від
15 років позбавлення волі до
довічного ув’язнення
Проте, незважаючи на покаран -
ня, підпали можуть тривати й на-
далі. Адже росіяни не припинять
полювати на людей, які шукають
легких грошей чи перебувають
у борговій ямі. Тож виходить, що
палії, які хотіли отримати легкі
й великі гроші, заробляють собі
тюремні вироки. Це стосується
також і неповнолітніх.
Військовий наголошує, що такі випадки не мож -
на залишати без уваги, а палії мають відповісти за
скоєне.
Вже через два дні, в ніч на 29 серпня, на вулиці
Крука в середмісті Івано-Франківська також нама -
галися спалити камуфляжне авто місцевого волон -
тера. Йдеться про волонтерський мікроавтобус,
у якого через підпал пошкоджені бампер та ліве
крило.
«Вночі пробували спалити машину, яка два роки
возить ліки, обладнання, «гуманітарку» на схід.
Надіюсь, що СБУ знайде винних, надіюсь, що вони
будуть покарані, а справа має кваліфікуватись як
диверсія», — зазначає волонтер Володимир Рож -
нов.
Через декілька днів палія затримали. Виявило -
ся, що 34-річний чоловік ще на початку серпня в
одному з «Телеграм»-каналів знайшов оголошення,
де пропонували «підробіток» за підпал військових
автомобілів. За вказівками кураторів він усе фіксу-
вав на відео, як доказ про виконане «завдання». За
свою «роботу» чоловік отримав понад 1000 дола-
рів США. До речі, під час обшуку в нього виявили
пістолет з набоями.
Це тільки деякі епізоди з-поміж великої кількості
підпалів автомобілів військовослужбовців в Україні.
Втім, вербувальники далі полюють у соцмережах і
заманюють нових охочих до легких грошей. Хоча
ледь не щодня у поліції та СБУ звітують про затри -
мання паліїв, які працюють на російські спецслуж -
би.
За підпал авто —
в росію
На думку військовослужбовця Артема Вакалю -
ка, такими підпалами автомобілів ЗСУ російські
спецслужби вбивають одразу двох зайців: активно
підігрівають в суспільстві ненависть до ТЦК та поз -
бавляють бойові підрозділи автомобілів. Бо прийти
вночі та підпалити автомобіль військових чи волон -
терів — це дуже підло та цинічно.
«Деморалізує військових не сам підпал, а став -
лення в тилу до того, що відбувається. У нас війна,
і прийшов час, коли треба призивати людей, які не
хочуть воювати. Тому є ненависть до ТЦК, а вияв -
ляється, що можна ще й гроші отримати. Підпа -
лами займають в основному підлітки, які не розу -
міють, що є закон і є покарання за пошкодження
майна. Тому росіяни грають на незнанні закону»,
— міркує військовий.
Артем Вакалюк вважає, що підпали будуть
продовжувати доти, доки не буде справедливого
і публічного покарання. Крім того, паліїв можна
включати до списку на обмін та відправляти до
тих, з ким вони співпрацюють.
«Арештувати, посадити в тюрму, провести бесіду
і відправити в росію, до своїх. Головне — робити
все публічно. Щоб людина, яка хоче підпалити
автомобіль військових, знала, що за це її можуть
відправити в росію. Тоді вона подумає, що ні, кра-
ще не буде цього робити. Когось це не зупинить, а
когось таки зупинить. Бо підлітки, наприклад, не
розуміють, що вони роблять», — додає військовос -
лужбовець.
ЖИТТЯ | КРИМІНАЛ ЖИТТЯ | КРИМІНАЛ
За перші підпали фігуранти
отримали по 40 тисяч
гривень. Однак ця сума була
вдвічі менша від обіцяної.
Їхні куратори з російських
спецслужб завжди знаходили
причини, щоб заплатити
менше
Коли росіяни
знаходять
потенційного
палія, вони
просять зробити
тестове завдання:
розклеїти російські
листівки по місту,
намалювати
антиукраїнське
графіті,
сфотографувати
військові об’єкти.
Коли людина
це виконує, їй
обіцяють більші
гроші за підпал
66 | МІСТО МІСТО | 67
Сценаріїв декілька
Навіть вже тепер, на початку осені, маємо дефі -
цити в енергосистемі — все через ворожі обстріли
української енергетики. У НЕК «Укренерго» зазна -
чили, що сьогодні українська енергосистема про -
довжує відновлюватись після дев’яти масованих
атак росіян, у ній зберігається дефіцит потужності,
а на енергооб’єктах тривають аварійні та планові
ремонти.
Днями Центр протидії дезінформації назвав
можливі сценарії вимкнень світла в Україні взим -
ку. За оптимістичним сценарієм, в осінньо-зимовий
період вимкнення світла триватимуть до 12 годин
на добу, а за песимістичним — до 20 годин.
5 вересня експерт Інституту енергетичних
стратегій Юрій Корольчук зазначив, що за спри-
ятливих умов — стабільна робота 8-9 енергоблоків
АЕС та відносно тепла зима — можливо відновити
близько 3 ГВт із пошкоджених 6 ГВт потужності. У
такому разі вимкнення електроенергії триватимуть
до 12 годин на добу.
За песимістичним сценарієм, якщо відновлять
лише 2000 МВт, а працюватимуть 6-7 блоків АЕС
при суворій зимі, — українці можуть залишитися
без світла до 20 годин на добу.
За найгіршим сценарієм, якщо росія продовжить
атакувати українську енергетику, то цієї зими
українці можуть проводити до 20 годин на добу без
світла та опалення.
За прогнозом члена Комітету Верховної Ради з
питань енергетики та житлово-комунальних по -
слуг Сергія Нагорняка, якщо температура взимку
опуститься до -10°C, — українці з великою вірогід -
ністю матимуть електроенергію лише протягом
12-14 годин на добу, а решту часу — приблизно 10
годин — перебуватимуть без світла.
Але ж чи можливо пройти зиму взагалі без
вимкнень за умови відсутності обстрілів тощо. В
інтерв’ю виданню ВВС Україна тодішній керівник
НЕК «Укренерго» пояснив:
«Я дуже би хотів всіх порадувати і сказати, що
відключень не буде і все буде ок. Але на сьогодні,
враховуючи ту ситуацію, в якій ми є, не можемо
бути завеликими оптимістами. Ми завжди про -
раховуємо найгірші сценарії та готуємося до них.
Тому, скажімо так, при теплій зимовій погоді +2,
+3 цілком можливо, що ніяких відключень не буде.
При температурі -10 енергосистему збалансувати
без відключень буде неможливо».
Вода по годинах
У разі тривалих вимкнень електроенергії в Іва-
но-Франківську, як і в інших містах країни, може ви-
никнути проблема з водопостачанням та водовідве-
денням. Ще наприкінці червня цього року міський
голова Івано-Франківська Руслан Марцінків говорив
про те, що, зважаючи на вкрай складну ситуацію
в енергетиці, тривалі вимкнення світла, в місті мо-
жуть запровадити погодинні графіки подачі води.
ЖИТТЯ | РЕАЛІЇ
Зима 2025:
Уже влітку 2024 року українці зіштовхнулися з масовими та
довготривалими вимкненнями електроенергії. У зв’язку з цим багатьох
турбує питання: а що ж буде взимку? Як у соцмережах, так і в ефірах
телебачення звучать не надто оптимістичні прогнози: наявність
електроенергії лише до шести годин, проблеми з тепло- і водопостачанням.
То ж чи буде світло в українців взимку і що робить влада, аби підготуватися
до зими, яка наближається?
що чекає на українців
Уляна Пилипець
ЖИТТЯ | РЕАЛІЇ
За найгіршим
сценарієм,
якщо росія
продовжить
атакувати
українську
енергетику,
то цієї зими
українці можуть
проводити до
20 годин на добу
без світла та
опалення
Сценаріїв декілька
Навіть вже тепер, на початку осені, маємо дефі -
цити в енергосистемі — все через ворожі обстріли
української енергетики. У НЕК «Укренерго» зазна -
чили, що сьогодні українська енергосистема про -
довжує відновлюватись після дев’яти масованих
атак росіян, у ній зберігається дефіцит потужності,
а на енергооб’єктах тривають аварійні та планові
ремонти.
Днями Центр протидії дезінформації назвав
можливі сценарії вимкнень світла в Україні взим -
ку. За оптимістичним сценарієм, в осінньо-зимовий
період вимкнення світла триватимуть до 12 годин
на добу, а за песимістичним — до 20 годин.
5 вересня експерт Інституту енергетичних
стратегій Юрій Корольчук зазначив, що за спри-
ятливих умов — стабільна робота 8-9 енергоблоків
АЕС та відносно тепла зима — можливо відновити
близько 3 ГВт із пошкоджених 6 ГВт потужності. У
такому разі вимкнення електроенергії триватимуть
до 12 годин на добу.
За песимістичним сценарієм, якщо відновлять
лише 2000 МВт, а працюватимуть 6-7 блоків АЕС
при суворій зимі, — українці можуть залишитися
без світла до 20 годин на добу.
За найгіршим сценарієм, якщо росія продовжить
атакувати українську енергетику, то цієї зими
українці можуть проводити до 20 годин на добу без
світла та опалення.
За прогнозом члена Комітету Верховної Ради з
питань енергетики та житлово-комунальних по -
слуг Сергія Нагорняка, якщо температура взимку
опуститься до -10°C, — українці з великою вірогід -
ністю матимуть електроенергію лише протягом
12-14 годин на добу, а решту часу — приблизно 10
годин — перебуватимуть без світла.
Але ж чи можливо пройти зиму взагалі без
вимкнень за умови відсутності обстрілів тощо. В
інтерв’ю виданню ВВС Україна тодішній керівник
НЕК «Укренерго» пояснив:
«Я дуже би хотів всіх порадувати і сказати, що
відключень не буде і все буде ок. Але на сьогодні,
враховуючи ту ситуацію, в якій ми є, не можемо
бути завеликими оптимістами. Ми завжди про -
раховуємо найгірші сценарії та готуємося до них.
Тому, скажімо так, при теплій зимовій погоді +2,
+3 цілком можливо, що ніяких відключень не буде.
При температурі -10 енергосистему збалансувати
без відключень буде неможливо».
Вода по годинах
У разі тривалих вимкнень електроенергії в Іва-
но-Франківську, як і в інших містах країни, може ви-
никнути проблема з водопостачанням та водовідве-
денням. Ще наприкінці червня цього року міський
голова Івано-Франківська Руслан Марцінків говорив
про те, що, зважаючи на вкрай складну ситуацію
в енергетиці, тривалі вимкнення світла, в місті мо-
жуть запровадити погодинні графіки подачі води.
ЖИТТЯ | РЕАЛІЇ
Зима 2025:
Уже влітку 2024 року українці зіштовхнулися з масовими та
довготривалими вимкненнями електроенергії. У зв’язку з цим багатьох
турбує питання: а що ж буде взимку? Як у соцмережах, так і в ефірах
телебачення звучать не надто оптимістичні прогнози: наявність
електроенергії лише до шести годин, проблеми з тепло- і водопостачанням.
То ж чи буде світло в українців взимку і що робить влада, аби підготуватися
до зими, яка наближається?
що чекає на українців
Уляна Пилипець
ЖИТТЯ | РЕАЛІЇ
За найгіршим
сценарієм,
якщо росія
продовжить
атакувати
українську
енергетику,
то цієї зими
українці можуть
проводити до
20 годин на добу
без світла та
опалення
68 | МІСТО МІСТО | 69Фото: Мар’ян Николюк
А відсутність водопостачання, за словами Михай -
ла Смушака, заступника міського голови, дирек -
тора Департаменту інфраструктури, житлової та
комунальної політики Івано-Франківської міськра -
ди, є значно більшою проблемою. У комунальному
підприємстві «Івано-Франківськводоекотехпром»
придбали резервні генератори, аби частково забез -
печити постачання води у випадку повних блека -
утів.
«Ходили розмови про те, що воду подаватимуть
за графіками. Ми цього варіанту не відкидаємо.
Зараз, маючи усі наявні ресурси та можливості, до -
ставити воду зможемо до перших поверхів. Відтак
люди зможуть стежити за графіками і набирати
воду чи, скажімо, у сусідів, чи в підвальних при-
міщеннях, де триває робота над облаштуванням
спеціальних для цього місць», — говорить Смушак.
Але не графіками подачі єдиними. У місті опра -
цьовують можливість підвезення води до мікро -
районів, а також ремонтують колонки для набору
технічної води, які працюватимуть у різних части -
нах міста.
Тепло
під загрозою?
Тривалі вимкнення тягнуть за собою й ряд
інших проблем, серед них — теплопостачання до
будинків, оскільки котельні не можуть працювати
без електроенергії. Попри те, що вони належать
до критичної інфраструктури і вимикати їх не
мали би, є малі котельні, які обслуговують декіль-
ка будинків. Аби забезпечити роботу котелень і
постачання тепла, місто закупило генератори й
для них.
Якщо з постачанням електроенергії до котелень
розібралися, то виникає інша проблема — зношені
та старі тепломережі.
«Ніщо не є вічним, і з часом все зношується та
ламається, тепломережі — не виняток. Вже зараз,
не чекаючи холодів, ми ремонтуємо тепломережі
всюди, де це можливо. Адже одна справа — доста -
вити тепло до будинку, а інша — по квартирах. На
жаль, у місті є старий житловий фонд, де мережі
особливо потребують відновлення, а мешканці не
готові співфінасувати ремонт. Там ми проводимо
всі можливі планові ремонти, аби не залишити
людей без тепла», — продовжує Михайло Смушак і
додає, що такі заклади соціальної сфери як лікарні,
школи, дитячі садочки та інші будуть з теплом за
будь-яких обставин.
Планувати наперед
Окрім активних робіт у сфері водопостачання,
водовідведення і тепла, в Івано-Франківську готу -
ються й до прибирання снігу, закупівлі необхідних
матеріалів, ремонту ямковості тощо. Це робиться
для того, аби розчищати дороги і забезпечувати
проїзд транспорту, ремонтних бригад, медиків та
інших служб.
ЖИТТЯ | ВИРОБНИЦТВО ЖИТТЯ | РЕАЛІЇ
У місті опрацьовують
можливість підвезення
води до мікрорайонів,
а також ремонтують
колонки для набору
технічної води, які
працюватимуть у різних
частинах міста
«Це може звучати дивно, що ми готуємось до
прибирання снігу вже, але закупити ті ж самі
піщано-сольові суміші вдається не так швидко, і ми
не будемо чекати, коли випаде сніг і тоді думати,
як би розчистити», — пояснює Михайло Смушак.
Також, за його словами, світлофори у місті об-
ладнують спеціальним резервним живленням, аби
забезпечити їхню безперебійну роботу в умовах
вимкнення світла.
«Комунальна сфера — це та сфера, де все по -
трібно планувати наперед. Зокрема, це стосується
й утримання кладовищ та створення нових місць.
На жаль, люди продовжують помирати, і ми готу -
ємо місця для поховання», — розповідає директор
департаменту.
Як вижити?
Ми повинні розуміти, в якому часі живемо й
адаптуватися до цього настільки, наскільки це є
можливим. Попри зусилля влади треба все ж по -
кладатися на власні сили. За можливості купувати
в домівки резервні пристрої живлення, портативні
електростанції, а там, де це можливо, заготовлюва -
ти дрова для утеплення житла та допомагати тим,
хто поруч.
«Десь легше тим людям, хто живе у приватних
будинках. Якщо у приватному будинку немає газу,
— власник може встановити твердопаливний котел
та закупити дрова для обігріву помешкання. Тобто
є шанс вирішити питання з обігрівом. Якщо немає
електроенергії, — можна придбати і встановити ін -
вертор напруги або генератор. Утім, це все потре -
бує вкладення значної суми грошей», — коментує
Смушак.
На запитання, що робити людям похилого віку, з
інвалідністю та іншим соціально-вразливим вер -
ствам населення, заступник міського голови каже,
що працюватимуть соціальні служби, які відвідува -
тимуть таких людей і допомагатимуть їм.
«Також варто пам’ятати про те, що функціону -
ватимуть пункти незламності, де можна зарядити
пристрої, попрацювати й зігрітися. Ми готуємося
до гіршого, але сподіваємось, що цього не зна -
добиться. За оптимістичних прогнозів, якщо не
буде чергових атак, — зима пройде без проблем, у
протилежному випадку будуть усі вищезазначені
сценарії», — підсумовує Михайло Смушак.
Попри все, прогнози — річ мінлива. Доки існує
ворог — ми завжди повинні бути готовими до всіх
можливих сценаріїв, і найголовніше — об’єднува -
тись, аби пережити зиму, що наближається.
Ми повинні розуміти, в якому часі живемо й адаптуватися
до цього настільки, наскільки це є можливим. Попри зусилля
влади треба все ж покладатися на власні сили
А відсутність водопостачання, за словами Михай -
ла Смушака, заступника міського голови, дирек -
тора Департаменту інфраструктури, житлової та
комунальної політики Івано-Франківської міськра -
ди, є значно більшою проблемою. У комунальному
підприємстві «Івано-Франківськводоекотехпром»
придбали резервні генератори, аби частково забез -
печити постачання води у випадку повних блека -
утів.
«Ходили розмови про те, що воду подаватимуть
за графіками. Ми цього варіанту не відкидаємо.
Зараз, маючи усі наявні ресурси та можливості, до -
ставити воду зможемо до перших поверхів. Відтак
люди зможуть стежити за графіками і набирати
воду чи, скажімо, у сусідів, чи в підвальних при-
міщеннях, де триває робота над облаштуванням
спеціальних для цього місць», — говорить Смушак.
Але не графіками подачі єдиними. У місті опра -
цьовують можливість підвезення води до мікро -
районів, а також ремонтують колонки для набору
технічної води, які працюватимуть у різних части -
нах міста.
Тепло
під загрозою?
Тривалі вимкнення тягнуть за собою й ряд
інших проблем, серед них — теплопостачання до
будинків, оскільки котельні не можуть працювати
без електроенергії. Попри те, що вони належать
до критичної інфраструктури і вимикати їх не
мали би, є малі котельні, які обслуговують декіль-
ка будинків. Аби забезпечити роботу котелень і
постачання тепла, місто закупило генератори й
для них.
Якщо з постачанням електроенергії до котелень
розібралися, то виникає інша проблема — зношені
та старі тепломережі.
«Ніщо не є вічним, і з часом все зношується та
ламається, тепломережі — не виняток. Вже зараз,
не чекаючи холодів, ми ремонтуємо тепломережі
всюди, де це можливо. Адже одна справа — доста -
вити тепло до будинку, а інша — по квартирах. На
жаль, у місті є старий житловий фонд, де мережі
особливо потребують відновлення, а мешканці не
готові співфінасувати ремонт. Там ми проводимо
всі можливі планові ремонти, аби не залишити
людей без тепла», — продовжує Михайло Смушак і
додає, що такі заклади соціальної сфери як лікарні,
школи, дитячі садочки та інші будуть з теплом за
будь-яких обставин.
Планувати наперед
Окрім активних робіт у сфері водопостачання,
водовідведення і тепла, в Івано-Франківську готу -
ються й до прибирання снігу, закупівлі необхідних
матеріалів, ремонту ямковості тощо. Це робиться
для того, аби розчищати дороги і забезпечувати
проїзд транспорту, ремонтних бригад, медиків та
інших служб.
ЖИТТЯ | ВИРОБНИЦТВО ЖИТТЯ | РЕАЛІЇ
У місті опрацьовують
можливість підвезення
води до мікрорайонів,
а також ремонтують
колонки для набору
технічної води, які
працюватимуть у різних
частинах міста
«Це може звучати дивно, що ми готуємось до
прибирання снігу вже, але закупити ті ж самі
піщано-сольові суміші вдається не так швидко, і ми
не будемо чекати, коли випаде сніг і тоді думати,
як би розчистити», — пояснює Михайло Смушак.
Також, за його словами, світлофори у місті об-
ладнують спеціальним резервним живленням, аби
забезпечити їхню безперебійну роботу в умовах
вимкнення світла.
«Комунальна сфера — це та сфера, де все по -
трібно планувати наперед. Зокрема, це стосується
й утримання кладовищ та створення нових місць.
На жаль, люди продовжують помирати, і ми готу -
ємо місця для поховання», — розповідає директор
департаменту.
Як вижити?
Ми повинні розуміти, в якому часі живемо й
адаптуватися до цього настільки, наскільки це є
можливим. Попри зусилля влади треба все ж по -
кладатися на власні сили. За можливості купувати
в домівки резервні пристрої живлення, портативні
електростанції, а там, де це можливо, заготовлюва -
ти дрова для утеплення житла та допомагати тим,
хто поруч.
«Десь легше тим людям, хто живе у приватних
будинках. Якщо у приватному будинку немає газу,
— власник може встановити твердопаливний котел
та закупити дрова для обігріву помешкання. Тобто
є шанс вирішити питання з обігрівом. Якщо немає
електроенергії, — можна придбати і встановити ін -
вертор напруги або генератор. Утім, це все потре -
бує вкладення значної суми грошей», — коментує
Смушак.
На запитання, що робити людям похилого віку, з
інвалідністю та іншим соціально-вразливим вер -
ствам населення, заступник міського голови каже,
що працюватимуть соціальні служби, які відвідува -
тимуть таких людей і допомагатимуть їм.
«Також варто пам’ятати про те, що функціону -
ватимуть пункти незламності, де можна зарядити
пристрої, попрацювати й зігрітися. Ми готуємося
до гіршого, але сподіваємось, що цього не зна -
добиться. За оптимістичних прогнозів, якщо не
буде чергових атак, — зима пройде без проблем, у
протилежному випадку будуть усі вищезазначені
сценарії», — підсумовує Михайло Смушак.
Попри все, прогнози — річ мінлива. Доки існує
ворог — ми завжди повинні бути готовими до всіх
можливих сценаріїв, і найголовніше — об’єднува -
тись, аби пережити зиму, що наближається.
Ми повинні розуміти, в якому часі живемо й адаптуватися
до цього настільки, наскільки це є можливим. Попри зусилля
влади треба все ж покладатися на власні сили
70 | МІСТО МІСТО | 71
КУЛЬТУРА | ПОСТАТЬ
Світлана
Олешко:
«Польські перекладачі
зацікавилися українською
літературою, тому що це
добра література»
Тетяна Соболик
Світлана Олешко — відома
режисерка, засновниця та
директорка харківського
театру «Арабески», останні
два з половиною роки
вона живе та просуває
українську культуру
в Польщі. Її життя і
творчість можна поділити
на багато різних етапів.
Журналістка «Міста»
поговорила з нею про
проєкти з колишнім
чоловіком письменником
Сергієм Жаданом, про
театр у Харкові та Міська
Барбару, який грав у гурті
«Мертвий півень» і згодом
був її другим чоловіком, а
також про повномасштабне
вторгнення, яке змусило
режисерку виїхати до
Варшави, де вона почала
творити в Польському
театрі імені Арнольда
Шифмана.
КУЛЬТУРА | ПОСТАТЬ
Пані Світлано, розкажіть
про творчу співпрацю з Сер -
гієм Жаданом, яка зберегла -
ся донині.
Із Сергієм ми — старі друзі,
були в шлюбі 12 років, познайо-
милися в Харківському літератур-
ному музеї, у нас є дорослий син.
Ми тоді спільно творили, я проси-
ла його написати тексти для сво-
го театру, так він почав писати
драматургію. Разом ми зробили
чотири спектаклі: три — в Україні
в театрі «Арабески», а четвертий
— уже цьогоріч у Польщі.
Перший спектакль — «Весело -
го Різдва, Ісусе!». Це був момент,
коли Сергій запросив Міська
Барбару до театру, щоб він зіграв
там головну роль. Місько по-
годився. Він став моїм другим
чоловіком.
Друга вистава — «Червоний
Елвіс», а третя — «Вісім історій
про Юру Зойфера». Всі прем’єри
відбулись у Харкові. Це музичні
вистави, скрізь грав Місько.
Остання наша робота цьогоріч-
на, ми зробили спектакль «Хар -
ків!Харків!» у Польському теа-
трі імені Арнольда Шифмана у
Варшаві. Це мюзикл, який Сергій
теж написав для мене і для цього
театру.
Вони потім друкуються?
Три попередні тексти, про які я
вам казала, є у збірках, їх мож-
на прочитати. «Харків! Харків!»
поки що невиданий, це власність
польського театру. Я думаю, що
рано чи пізно його також буде
видано, але наразі побачити й
почути можна лише у нас.
Ми вже зробили радіоспек -
такль. Він був в ефірі Другого
каналу польського радіо, а тепер
буде на освітній платформі нашо -
го театру, тобто можна послуха-
ти. А можна прийти і побачити,
зокрема в листопаді ми граємо
«Харків! Харків!».
Чи бачив Жадан цю виста -
ву?
Ні, цю виставу він не бачив,
бо прийняв рішення, що не буде
виїжджати з України та вступить
до лав ЗСУ, що і сталося. Але ми
знали про це заздалегідь. Сергій
приїжджав перед тим, ми пра -
цювали, і він тоді попередив, що
на момент прем’єри не зможе
приїхати.
Близько року ми готувались, зу-
стрічались, потім тривав переклад.
У Польщі ми граємо польською, а
оскільки це віршована поезія, то
переклад було зробити непросто.
Але чудовий перекладач Адам
Поморський переклав і десь за рік
ми почали готуватися. Прем’єра
відбулась цього року в березні.
Місько Барбара приїхав у
Харків не до вас, а в театр.
Так?
Це був 2001 рік, він приїхав,
тому що дуже хотів працювати
в театрі. Він був на той момент
одружений і ми з Сергієм Жа -
даном також були ще в шлюбі.
Місько фактично себе знайшов в
«Арабесках».
Він грав як актор чи брав
участь у виставах як співак?
Він грав як актор, але в нас
дуже важливою є музика, тому
він співав також. Крім того, у
нього залишалися власні музич-
ні проєкти.
Кого грав Місько і яка його
роль вам найбільше подоба-
лася?
Він переїхав до Харкова у 2001
році заради того, щоб зіграти
Царя Ірода в спектаклі «Весело-
го Різдва, Ісусе!». Сергій Жадан
спеціально для нього написав цю
роль. Але Міську настільки спо-
добався Харків, що він оселився
тут і навіть заповів, щоб його
поховали у Харкові. Хоча ніхто й
не здогадувався, що він раптово
помре.
Потім він грав у кожній
виставі «Арабесок». Ми мали
одну-єдину виставу, де він не
грав. А в решті проєктів він
був задіяний як актор, ав-
тор музики, саунд продюсер,
і фактично ми були разом до
його смерті. У жовтні 2021
року він помер.
Театр заснований у 1993-му,
тобто існував майже 30 років. Я
подивилась репертуар і мені зда-
лося, що ви мали не дуже багато
вистав.Ми ніколи не були репер -
туарним театром, який просто
грає вистави і виробляє без кінця
прем’єри. Ми були і залишаємо -
ся громадською організацією.
КУЛЬТУРА | ПОСТАТЬ
Світлана
Олешко:
«Польські перекладачі
зацікавилися українською
літературою, тому що це
добра література»
Тетяна Соболик
Світлана Олешко — відома
режисерка, засновниця та
директорка харківського
театру «Арабески», останні
два з половиною роки
вона живе та просуває
українську культуру
в Польщі. Її життя і
творчість можна поділити
на багато різних етапів.
Журналістка «Міста»
поговорила з нею про
проєкти з колишнім
чоловіком письменником
Сергієм Жаданом, про
театр у Харкові та Міська
Барбару, який грав у гурті
«Мертвий півень» і згодом
був її другим чоловіком, а
також про повномасштабне
вторгнення, яке змусило
режисерку виїхати до
Варшави, де вона почала
творити в Польському
театрі імені Арнольда
Шифмана.
КУЛЬТУРА | ПОСТАТЬ
Пані Світлано, розкажіть
про творчу співпрацю з Сер -
гієм Жаданом, яка зберегла -
ся донині.
Із Сергієм ми — старі друзі,
були в шлюбі 12 років, познайо-
милися в Харківському літератур-
ному музеї, у нас є дорослий син.
Ми тоді спільно творили, я проси-
ла його написати тексти для сво-
го театру, так він почав писати
драматургію. Разом ми зробили
чотири спектаклі: три — в Україні
в театрі «Арабески», а четвертий
— уже цьогоріч у Польщі.
Перший спектакль — «Весело -
го Різдва, Ісусе!». Це був момент,
коли Сергій запросив Міська
Барбару до театру, щоб він зіграв
там головну роль. Місько по-
годився. Він став моїм другим
чоловіком.
Друга вистава — «Червоний
Елвіс», а третя — «Вісім історій
про Юру Зойфера». Всі прем’єри
відбулись у Харкові. Це музичні
вистави, скрізь грав Місько.
Остання наша робота цьогоріч-
на, ми зробили спектакль «Хар -
ків!Харків!» у Польському теа-
трі імені Арнольда Шифмана у
Варшаві. Це мюзикл, який Сергій
теж написав для мене і для цього
театру.
Вони потім друкуються?
Три попередні тексти, про які я
вам казала, є у збірках, їх мож-
на прочитати. «Харків! Харків!»
поки що невиданий, це власність
польського театру. Я думаю, що
рано чи пізно його також буде
видано, але наразі побачити й
почути можна лише у нас.
Ми вже зробили радіоспек -
такль. Він був в ефірі Другого
каналу польського радіо, а тепер
буде на освітній платформі нашо -
го театру, тобто можна послуха-
ти. А можна прийти і побачити,
зокрема в листопаді ми граємо
«Харків! Харків!».
Чи бачив Жадан цю виста -
ву?
Ні, цю виставу він не бачив,
бо прийняв рішення, що не буде
виїжджати з України та вступить
до лав ЗСУ, що і сталося. Але ми
знали про це заздалегідь. Сергій
приїжджав перед тим, ми пра -
цювали, і він тоді попередив, що
на момент прем’єри не зможе
приїхати.
Близько року ми готувались, зу-
стрічались, потім тривав переклад.
У Польщі ми граємо польською, а
оскільки це віршована поезія, то
переклад було зробити непросто.
Але чудовий перекладач Адам
Поморський переклав і десь за рік
ми почали готуватися. Прем’єра
відбулась цього року в березні.
Місько Барбара приїхав у
Харків не до вас, а в театр.
Так?
Це був 2001 рік, він приїхав,
тому що дуже хотів працювати
в театрі. Він був на той момент
одружений і ми з Сергієм Жа -
даном також були ще в шлюбі.
Місько фактично себе знайшов в
«Арабесках».
Він грав як актор чи брав
участь у виставах як співак?
Він грав як актор, але в нас
дуже важливою є музика, тому
він співав також. Крім того, у
нього залишалися власні музич-
ні проєкти.
Кого грав Місько і яка його
роль вам найбільше подоба-
лася?
Він переїхав до Харкова у 2001
році заради того, щоб зіграти
Царя Ірода в спектаклі «Весело-
го Різдва, Ісусе!». Сергій Жадан
спеціально для нього написав цю
роль. Але Міську настільки спо-
добався Харків, що він оселився
тут і навіть заповів, щоб його
поховали у Харкові. Хоча ніхто й
не здогадувався, що він раптово
помре.
Потім він грав у кожній
виставі «Арабесок». Ми мали
одну-єдину виставу, де він не
грав. А в решті проєктів він
був задіяний як актор, ав-
тор музики, саунд продюсер,
і фактично ми були разом до
його смерті. У жовтні 2021
року він помер.
Театр заснований у 1993-му,
тобто існував майже 30 років. Я
подивилась репертуар і мені зда-
лося, що ви мали не дуже багато
вистав.Ми ніколи не були репер -
туарним театром, який просто
грає вистави і виробляє без кінця
прем’єри. Ми були і залишаємо -
ся громадською організацією.
72 | МІСТО МІСТО | 73Фото з сайту Польського театру імені Арнольда Шифмана, вистава «Харків Харків!»
КУЛЬТУРА | ПОСТАТЬ КУЛЬТУРА | ПОСТАТЬ
Це некомерційний проєкт, ми не заробляли
на продажі квитків, ми займалися різними соці -
ально-мистецькими проєктами. Його творила і,
сподіваюся, продовжить творити команда людей
— актори, музиканти, композитори, сценографи і
правозахисники.
Так, у нас не так багато вистав, їх десь 20 набе-
реться. Але це вистави, які ми грали по 20 років,
і вони не втрачали актуальності. Вони завжди
збирали публіку. Ми дуже багато подорожували.
Ми проїхали всі штати Америки — від Нью-Йорка
до Флориди, ми проїхали всю Європу — від Харкова
до Лондона. Ми робили величезні тури по Україні,
були в усіх обласних центрах. Харків’яни навіть на -
рікали, що «Арабески» легше побачити в Парижі,
ніж у Харкові.
Ми робили такі важливі, на нашу думку, проєкти,
як «Театр у в’язниці». Шість років ми працювали з
українською пенітенціарною системою. Останній наш
проєкт — перед пандемією — був пов’язаний з людь-
ми в кріслах колісних.
Ви всі мали ще якусь роботу?
Громадська організація існує за допомогою фан -
драйзингу. Ми завжди шукали можливості, залуча -
ли кошти і в такий спосіб існували. Я вам відкрию
велику таємницю, що актор ані в Україні, ані в світі
не може прожити за зарплату в театрі, і він пра -
цює ще десь. Зокрема, в кіно чи серіалах.
Ми здебільшого викладали в харківській «те -
атралці», також знімалися в серіалах, фільмах.
Місько мав гурт, грав концерти.
У репертуарі вашого театру твори або
українських класиків, або сучасні українські
письменники. Це було навмисно чи мені так
здалося?
Ні, вам так не здалося, це була наша позиція. Пер-
ша наша вистава була за твором Миколи Хвильово-
го. Тому засновник видавництва «Смолоскип» Осип
Зінкевич нас і назвав «Арабески». Це були часи,
коли ми були студентами і лиш почали для себе
відкривати «Розстріляне відродження» й українську
літературу. Звичайно, у нас були проєкти і з інозем-
ними авторами, але переважають все ж українські.
Всі виставили були україномовні?
Так, за винятком тих, які ми творили за кордо -
ном. У нас було кілька проєктів українсько-поль-
ських. Також були британські. Але в Україні ми ці
самі вистави грали українською.
У Харкові є шість великих державних театрів, і
всі вони грали українською мовою. А перед пов -
номасштабним вторгненням було ще близько 100
недержавних театральних ініціатив, більшість з
яких теж грали українською. Це радянський міф
про російськомовність Харкова. У місті було 48 уні -
верситетів до моменту вторгнення, всі вони вчили
українською. А мій син, який народився в Харкові,
вчився в українсько-англійській школі, де росій-
ська мова була платним факультативом. Відповідно
він краще знає французьку, англійську і німецьку,
ніж російську, але розуміє російську.
Чи було у вас відчуття, що ми чогось не
доробили, щоб війни не сталося?
Не знаю щодо інших людей, але знаю про своє
найближче оточення і культурно-мистецьке сере -
довище, в якому я була. Ми весь час усе робили
правильно. Ми робили український театр, Місько
робив українську музику, Сергій Жадан творить
українську літературу.
Ми ніколи не фінансувалися державою, ми не
існували за гроші платників податків, самі знаходи-
ли фінансування на свою діяльність і робили все від
нас залежне. А те, що нам не пощастило з сусідом,
то нам не пощастило з сусідом. Століттями триває
ця війна, і не одне покоління українських митців
полягло у ній, а ми далі робимо все, що можна.
Зараз я у польському театрі готуюся до перфор -
мативних читань Майка Йогансена. Утім, я була
змушена пояснювати полякам, що це за дивне ім’я
і чому ця людина, етнічно німецького походжен -
ня, вирішила бути українцем і була розстріляна. А
таких митців у нас дуже багато.
Я не думаю, що ми мало робили. Ми робили і
робимо все, що можемо. Зокрема сьогодні най -
більш драматична сцена Варшави в афішах «Харків
Харків!». Думаю, ще десять років тому це важко
було собі уявити.
Нині з’являються розмови про те, що дум -
ка поляків стосовно українців змінилася за
ці два з половиною роки і вони вже не такі
добрі до нас. Помічаєте це?
Соціологія цього не підтверджує. Я не можу гово -
рити за всіх, бо живу у своїй бульбашці. Я працюю
в театрі й спілкуюся здебільшого з людьми мисте -
цтва, хоча теж ходжу до магазинів і користуюся
метро. Я не бачу погіршення, може, воно десь є.
Як би там не було, навіть якщо буде якесь охоло -
дження в майбутньому, то, все одно, те, що поляки
зробили для українців у 2022 році, — це історич-
ний прецедент, такого в світі не було ніколи. Такої
підтримки, співучасті й співчуття — на рівні наро -
ду, а не урядів — не було в історії. Ми маємо про
це пам’ятати і розповідати своїм дітям та просити,
щоб вони розповідали своїм.
Розкажіть трохи про театр, у якому сьо -
годні творите.
Це найбільша драматична сцена Варшави, це
театр воєводства, — як в Україні обласний,— що фі -
нансується за гроші платників податків, а назива -
ється він «театр публічний». Мене запросив дирек -
тор цього театру видатний актор Анджей Северин,
з яким ми познайомилися десять років тому. Він
грав у нас в «Арабесках» у спектаклі, потім запро -
шував мене до Варшави на свої вистави.
Я перші десять днів війни була в Харкові. Бомби
падали, дослівно, на наші вулиці. Тому батьки, я,
сестри та їхні діти поїхали спершу до Львова, до
родини Міська. А потім мені подзвонив Анджей
Северин і сказав, що дає роботу і житло.
Ваш син залишився в Україні?
Мій син у Львові. Він поїхав вчитися в Україн-
ський Католицький Університет і залишився жити
у Львові. Він повнолітній. Його можуть у будь-який
момент забрати до війська, нікуди не виїжджав.
Що вдалося зробити за ці два з половиною
роки у Варшаві?
Я зробила два спектаклі, перший — «Декалог: ло -
кальна світова війна». Це спектакль про Другу сві-
тову війну і, зокрема, про українсько-польський кон-
флікт у цій війні. Його повноцінна велика прем’єра
була у березні, як і вистави «Харків! Харків!».
У Польщі є традиція робити перформативні чи -
тання і салони поезії. Таких зустрічей я зробила
близько десятка. Перша робота була — перформа-
тивні читання книжки Оксани Забужко «Планета
Полин». Пізніше читали поезію Сергія Жадана.
На річницю повномасштабного вторгнення ми
зробили перформативні читання творів наших но -
вих письменників. Востаннє ми проводили читання
книги «Війна 2022» до Дня Незалежності України.
Тепер я готуюся до читання Йогансена, а в планах
— Хвильовий, Підмогильний і Куліш.
Тобто йдеться про українських авторів?
Це здебільшого українські автори, але не тільки.
Я робила читання книжки польської журналістки
Маґдалени Ріґамонті. І в січні також буду робити
читання за польським автором. Але, звісно, якщо
я можу просувати українських авторів, то я це
роблю.
Ці серії українського авангарду я роблю саме
тому, що з’явилися якісні переклади. З’явилося
покоління перекладачів, які є етнічними поляками,
без жодних родинних зв’язків з Україною, але вони
зацікавилися українською літературою в першу
чергу тому, що це добра література. Відповідно ми
беремо в них дозволи і ставимо це в театрі.
Що таке перформативні читання?
Перформативні читання відрізняються тим, що
ми маємо менше репетицій і менший бюджет на
підготовку, але вони більше схожі на спектакль,
ніж на читання. Актори мають право не пам’ятати
текст повністю. Часом вони з телефонами, планше -
тами або мають надруковані слова, втім, ми старає -
мося зробити це якісно і щоб не було нудно.
Журнал «Місто» — франківський. Ми живе -
мо з думкою, що Івано-Франківський театр
один із найкращих в Україні? Що думаєте
про це?
Я думаю, що це правда. Директор Франківського
театру Ростислав Держипільський, може, навіть
найкращий директор театру в Україні. Я давно не
бачила ваших вистав, але скоро буде вистава «Дзя -
ди» в Гданську, яку поставила польська режисерка
Майя Клечевська, і, можливо, я туди також поїду й
подивлюся. Також знаю, що вони планують грати і
в Варшаві.
Чи поверталися ви за ці роки в Україну?
Була цього літа перший раз — у Дрогобичі на
«ШульцФесті» і один день у Львові, щоб зустрітися
з сином. До Харкова не приїжджала. Моє помеш -
кання в центрі Харкова на вулиці Мироносицькій.
На цій же вулиці знаходиться облдержадміністра -
ція, яку розбомбили. Регулярно туди прилітають
ракети. Мій дім поки що стоїть. А в батьків винесло
вікна, місто вставило їх.
Все моє життя залишилося в цій квартирі: біблі -
отека, картини, портрети Міська... Могили моїх
родичів і могила Міська, я це не можу забрати з
собою. Це вже інше місто, ніж те, з якого я виїж-
джала. Я, звичайно, туди повернуся, але поки що
не знаю, як це буде і коли.
КУЛЬТУРА | ПОСТАТЬ КУЛЬТУРА | ПОСТАТЬ
Це некомерційний проєкт, ми не заробляли
на продажі квитків, ми займалися різними соці -
ально-мистецькими проєктами. Його творила і,
сподіваюся, продовжить творити команда людей
— актори, музиканти, композитори, сценографи і
правозахисники.
Так, у нас не так багато вистав, їх десь 20 набе-
реться. Але це вистави, які ми грали по 20 років,
і вони не втрачали актуальності. Вони завжди
збирали публіку. Ми дуже багато подорожували.
Ми проїхали всі штати Америки — від Нью-Йорка
до Флориди, ми проїхали всю Європу — від Харкова
до Лондона. Ми робили величезні тури по Україні,
були в усіх обласних центрах. Харків’яни навіть на -
рікали, що «Арабески» легше побачити в Парижі,
ніж у Харкові.
Ми робили такі важливі, на нашу думку, проєкти,
як «Театр у в’язниці». Шість років ми працювали з
українською пенітенціарною системою. Останній наш
проєкт — перед пандемією — був пов’язаний з людь-
ми в кріслах колісних.
Ви всі мали ще якусь роботу?
Громадська організація існує за допомогою фан -
драйзингу. Ми завжди шукали можливості, залуча -
ли кошти і в такий спосіб існували. Я вам відкрию
велику таємницю, що актор ані в Україні, ані в світі
не може прожити за зарплату в театрі, і він пра -
цює ще десь. Зокрема, в кіно чи серіалах.
Ми здебільшого викладали в харківській «те -
атралці», також знімалися в серіалах, фільмах.
Місько мав гурт, грав концерти.
У репертуарі вашого театру твори або
українських класиків, або сучасні українські
письменники. Це було навмисно чи мені так
здалося?
Ні, вам так не здалося, це була наша позиція. Пер-
ша наша вистава була за твором Миколи Хвильово-
го. Тому засновник видавництва «Смолоскип» Осип
Зінкевич нас і назвав «Арабески». Це були часи,
коли ми були студентами і лиш почали для себе
відкривати «Розстріляне відродження» й українську
літературу. Звичайно, у нас були проєкти і з інозем-
ними авторами, але переважають все ж українські.
Всі виставили були україномовні?
Так, за винятком тих, які ми творили за кордо -
ном. У нас було кілька проєктів українсько-поль-
ських. Також були британські. Але в Україні ми ці
самі вистави грали українською.
У Харкові є шість великих державних театрів, і
всі вони грали українською мовою. А перед пов -
номасштабним вторгненням було ще близько 100
недержавних театральних ініціатив, більшість з
яких теж грали українською. Це радянський міф
про російськомовність Харкова. У місті було 48 уні -
верситетів до моменту вторгнення, всі вони вчили
українською. А мій син, який народився в Харкові,
вчився в українсько-англійській школі, де росій-
ська мова була платним факультативом. Відповідно
він краще знає французьку, англійську і німецьку,
ніж російську, але розуміє російську.
Чи було у вас відчуття, що ми чогось не
доробили, щоб війни не сталося?
Не знаю щодо інших людей, але знаю про своє
найближче оточення і культурно-мистецьке сере -
довище, в якому я була. Ми весь час усе робили
правильно. Ми робили український театр, Місько
робив українську музику, Сергій Жадан творить
українську літературу.
Ми ніколи не фінансувалися державою, ми не
існували за гроші платників податків, самі знаходи-
ли фінансування на свою діяльність і робили все від
нас залежне. А те, що нам не пощастило з сусідом,
то нам не пощастило з сусідом. Століттями триває
ця війна, і не одне покоління українських митців
полягло у ній, а ми далі робимо все, що можна.
Зараз я у польському театрі готуюся до перфор -
мативних читань Майка Йогансена. Утім, я була
змушена пояснювати полякам, що це за дивне ім’я
і чому ця людина, етнічно німецького походжен -
ня, вирішила бути українцем і була розстріляна. А
таких митців у нас дуже багато.
Я не думаю, що ми мало робили. Ми робили і
робимо все, що можемо. Зокрема сьогодні най -
більш драматична сцена Варшави в афішах «Харків
Харків!». Думаю, ще десять років тому це важко
було собі уявити.
Нині з’являються розмови про те, що дум -
ка поляків стосовно українців змінилася за
ці два з половиною роки і вони вже не такі
добрі до нас. Помічаєте це?
Соціологія цього не підтверджує. Я не можу гово -
рити за всіх, бо живу у своїй бульбашці. Я працюю
в театрі й спілкуюся здебільшого з людьми мисте -
цтва, хоча теж ходжу до магазинів і користуюся
метро. Я не бачу погіршення, може, воно десь є.
Як би там не було, навіть якщо буде якесь охоло -
дження в майбутньому, то, все одно, те, що поляки
зробили для українців у 2022 році, — це історич-
ний прецедент, такого в світі не було ніколи. Такої
підтримки, співучасті й співчуття — на рівні наро -
ду, а не урядів — не було в історії. Ми маємо про
це пам’ятати і розповідати своїм дітям та просити,
щоб вони розповідали своїм.
Розкажіть трохи про театр, у якому сьо -
годні творите.
Це найбільша драматична сцена Варшави, це
театр воєводства, — як в Україні обласний,— що фі -
нансується за гроші платників податків, а назива -
ється він «театр публічний». Мене запросив дирек -
тор цього театру видатний актор Анджей Северин,
з яким ми познайомилися десять років тому. Він
грав у нас в «Арабесках» у спектаклі, потім запро -
шував мене до Варшави на свої вистави.
Я перші десять днів війни була в Харкові. Бомби
падали, дослівно, на наші вулиці. Тому батьки, я,
сестри та їхні діти поїхали спершу до Львова, до
родини Міська. А потім мені подзвонив Анджей
Северин і сказав, що дає роботу і житло.
Ваш син залишився в Україні?
Мій син у Львові. Він поїхав вчитися в Україн-
ський Католицький Університет і залишився жити
у Львові. Він повнолітній. Його можуть у будь-який
момент забрати до війська, нікуди не виїжджав.
Що вдалося зробити за ці два з половиною
роки у Варшаві?
Я зробила два спектаклі, перший — «Декалог: ло -
кальна світова війна». Це спектакль про Другу сві-
тову війну і, зокрема, про українсько-польський кон-
флікт у цій війні. Його повноцінна велика прем’єра
була у березні, як і вистави «Харків! Харків!».
У Польщі є традиція робити перформативні чи -
тання і салони поезії. Таких зустрічей я зробила
близько десятка. Перша робота була — перформа-
тивні читання книжки Оксани Забужко «Планета
Полин». Пізніше читали поезію Сергія Жадана.
На річницю повномасштабного вторгнення ми
зробили перформативні читання творів наших но -
вих письменників. Востаннє ми проводили читання
книги «Війна 2022» до Дня Незалежності України.
Тепер я готуюся до читання Йогансена, а в планах
— Хвильовий, Підмогильний і Куліш.
Тобто йдеться про українських авторів?
Це здебільшого українські автори, але не тільки.
Я робила читання книжки польської журналістки
Маґдалени Ріґамонті. І в січні також буду робити
читання за польським автором. Але, звісно, якщо
я можу просувати українських авторів, то я це
роблю.
Ці серії українського авангарду я роблю саме
тому, що з’явилися якісні переклади. З’явилося
покоління перекладачів, які є етнічними поляками,
без жодних родинних зв’язків з Україною, але вони
зацікавилися українською літературою в першу
чергу тому, що це добра література. Відповідно ми
беремо в них дозволи і ставимо це в театрі.
Що таке перформативні читання?
Перформативні читання відрізняються тим, що
ми маємо менше репетицій і менший бюджет на
підготовку, але вони більше схожі на спектакль,
ніж на читання. Актори мають право не пам’ятати
текст повністю. Часом вони з телефонами, планше -
тами або мають надруковані слова, втім, ми старає -
мося зробити це якісно і щоб не було нудно.
Журнал «Місто» — франківський. Ми живе -
мо з думкою, що Івано-Франківський театр
один із найкращих в Україні? Що думаєте
про це?
Я думаю, що це правда. Директор Франківського
театру Ростислав Держипільський, може, навіть
найкращий директор театру в Україні. Я давно не
бачила ваших вистав, але скоро буде вистава «Дзя -
ди» в Гданську, яку поставила польська режисерка
Майя Клечевська, і, можливо, я туди також поїду й
подивлюся. Також знаю, що вони планують грати і
в Варшаві.
Чи поверталися ви за ці роки в Україну?
Була цього літа перший раз — у Дрогобичі на
«ШульцФесті» і один день у Львові, щоб зустрітися
з сином. До Харкова не приїжджала. Моє помеш -
кання в центрі Харкова на вулиці Мироносицькій.
На цій же вулиці знаходиться облдержадміністра -
ція, яку розбомбили. Регулярно туди прилітають
ракети. Мій дім поки що стоїть. А в батьків винесло
вікна, місто вставило їх.
Все моє життя залишилося в цій квартирі: біблі -
отека, картини, портрети Міська... Могили моїх
родичів і могила Міська, я це не можу забрати з
собою. Це вже інше місто, ніж те, з якого я виїж-
джала. Я, звичайно, туди повернуся, але поки що
не знаю, як це буде і коли.
74 | МІСТО МІСТО | 75
«БЕСІДИ І СПІВАНКИ», ,
що зазвучали на пам’ять про депортованих
радянською владою українців
До 80-х роковин депортації українців Лемківщини, Надсяння, Холмщини,
Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини в Університеті
Короля Данила організували особливий пам’ятний захід. Ідея цього вечора,
генеральним партнером якого стала компанія blago, належить заслуженій
артистці України Галині Баранкевич. Під час дійства можна було почути
реальні історії від відомих франківців про насильницьке виселення їхніх родин з
рідних земель, організоване комуністичним режимом, та культурні традиції,
які вони попри все зберегли. Вразила своєю емоційністю й музична частина
вечора — автентичні лемківські пісні звучали у виконанні учасниць проєкту
«ЕТНОФОРМАЦІЯ», музичного колективу «Dejavu music», Національного
академічного ансамблю пісні і танцю «ГУЦУЛІЯ», фронтмена гурту «КораЛЛі»
Мишка Адамчака та юної талановитої співачки Дарини Луцької.
«Всі ми розуміємо, яке це було «добро-
вільне» переселення — практично мільйон
людей відіслані в ніщо, позбавлені всього.
І сьогодні ми маємо повторення історії, —
наголошує авторка ідеї проведення заходу,
заслужена артистка України, викладачка
УКД Галина Баранкевич. — Переселенці,
депортовані, і моя баба в тому числі Ганна
Дзюбинська, взагалі не хотіли про це гово -
рити, їм заборонено було про це говорити,
їм було боляче про це говорити. Але ми,
нащадки, маємо це розповісти. Пройшло 80
років, а ворог той самий, не покараний і не
буде, якщо ми не будемо знати своєї історії,
не будемо бачити в лице свого ворога, доки
будем намагатися його толерувати і виправ -
довувати. Зрозумійте всі нарешті: ніколи ми
не були братами — ні 80 років тому, ні 100,
ні 300 і сьогодні — тим більше! І власне на
цей захід прийшли відомі люди, які або ж
мають стосунок до переселенців, або працю -
ють над культурною спадщиною: вивчають
лемківський танець, історію, прикраси і т.д.
Тобто все, що прийшло до нас від людей,
які пережили величезну трагедію, але їхня
духовність нікуди не зникла!»
Фото надав Університет Короля Данила
КУЛЬТУРА | ПОДІЯ КУЛЬТУРА | ПОДІЯ
«БЕСІДИ І СПІВАНКИ», ,
що зазвучали на пам’ять про депортованих
радянською владою українців
До 80-х роковин депортації українців Лемківщини, Надсяння, Холмщини,
Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини в Університеті
Короля Данила організували особливий пам’ятний захід. Ідея цього вечора,
генеральним партнером якого стала компанія blago, належить заслуженій
артистці України Галині Баранкевич. Під час дійства можна було почути
реальні історії від відомих франківців про насильницьке виселення їхніх родин з
рідних земель, організоване комуністичним режимом, та культурні традиції,
які вони попри все зберегли. Вразила своєю емоційністю й музична частина
вечора — автентичні лемківські пісні звучали у виконанні учасниць проєкту
«ЕТНОФОРМАЦІЯ», музичного колективу «Dejavu music», Національного
академічного ансамблю пісні і танцю «ГУЦУЛІЯ», фронтмена гурту «КораЛЛі»
Мишка Адамчака та юної талановитої співачки Дарини Луцької.
«Всі ми розуміємо, яке це було «добро-
вільне» переселення — практично мільйон
людей відіслані в ніщо, позбавлені всього.
І сьогодні ми маємо повторення історії, —
наголошує авторка ідеї проведення заходу,
заслужена артистка України, викладачка
УКД Галина Баранкевич. — Переселенці,
депортовані, і моя баба в тому числі Ганна
Дзюбинська, взагалі не хотіли про це гово -
рити, їм заборонено було про це говорити,
їм було боляче про це говорити. Але ми,
нащадки, маємо це розповісти. Пройшло 80
років, а ворог той самий, не покараний і не
буде, якщо ми не будемо знати своєї історії,
не будемо бачити в лице свого ворога, доки
будем намагатися його толерувати і виправ -
довувати. Зрозумійте всі нарешті: ніколи ми
не були братами — ні 80 років тому, ні 100,
ні 300 і сьогодні — тим більше! І власне на
цей захід прийшли відомі люди, які або ж
мають стосунок до переселенців, або працю -
ють над культурною спадщиною: вивчають
лемківський танець, історію, прикраси і т.д.
Тобто все, що прийшло до нас від людей,
які пережили величезну трагедію, але їхня
духовність нікуди не зникла!»
Фото надав Університет Короля Данила
КУЛЬТУРА | ПОДІЯ КУЛЬТУРА | ПОДІЯ
76 | МІСТО МІСТО | 77
м. Івано-Франківськ, вул. Кобилянської, 40-а
тел.: (095) 477 55 00
/le_shkrobtak_if /tango_if /bachata_salsa_if
/tangoivanofrankivsk
/bachata.salsa.ivanofrankivsk
Закохатися
в танго
Впустити світ аргентинського танго у своє життя і з головою поринути
в чуттєву атмосферу соціальних танців — напередодні осені одна з
найвідоміших танцювальних шкіл Франківська LE SHKROBTAK організувала
одразу дві яскраві події.
Наприкінці серпня всі, хто закоханий в танго,
мали змогу побувати на особливому танцюваль-
ному вікенді з запрошеними гостями та зірками
аргентинського танго зі столиці — Сергієм Оме -
ляненком та Анною Тіхоміровою. Це головні ви-
кладачі Київської школи «Tango Elegante», які
працюють разом з 2019 року. В межах свого візиту
Сергій та Анна дали три майстер-класи і провели з
учнями більше п’яти годин, під час яких вихованці
школи LE SHKROBTAK поглиблювали свої знання
та навчались нових концепцій і технік аргентин-
ського танго.
Окремої уваги заслуговує лекція від Сергія Оме -
ляненка на тему музикальності і загалом музики
аргентинського танго, її історії й тому, як у ній
розбиратись. Молодий український танго-DJ, який
визнаний не лише в нашій країні, але й за її межа-
ми, з радістю поділився своїми знаннями з вихо-
ванцями школи LE SHKROBTAK.
Ще один важливий івент, який
пройшов у рамках цього танго-ві -
кенду, — це мілонга — вечір, на
якому всі, хто вже вміє танцювати,
можуть показати свою майстер-
ність на паркеті, насолоджуватись
неймовірною атмосферою танго й
ритмами музики. Утім, цей захід був
особливим, адже його присвятили
дню народження засновника школи
LE SHKROBTAK Юрію Шкробтаку.
Вечір-вітання маестро доповнили
неймовірним музичним супроводом
від Сергія Омеляненка та справж-
нім шоу-імпровізацією, яке він стан-
цював разом з Анною для всіх гос-
тей.
Між тим засновники школи тан-
цю LE SHKROBTAK обіцяють: на
франківців уже невдовзі очікують
не менш яскраві та цікаві події. І
запрошують на групові та індивіду -
альні заняття за напрямами: Tango
Argentino, Bachata і Salsa всіх, хто
давно хотів зануритись у чуттєвий
світ соціальних танців. Бо переко-
нані: Франківську під силу стати
«танго-столицею» Карпат!
РЕКЛАМА
КУЛЬТУРА | ТАНЕЦЬ КУЛЬТУРА | ТАНЕЦЬ
м. Івано-Франківськ, вул. Кобилянської, 40-а
тел.: (095) 477 55 00
/le_shkrobtak_if /tango_if /bachata_salsa_if
/tangoivanofrankivsk
/bachata.salsa.ivanofrankivsk
Закохатися
в танго
Впустити світ аргентинського танго у своє життя і з головою поринути
в чуттєву атмосферу соціальних танців — напередодні осені одна з
найвідоміших танцювальних шкіл Франківська LE SHKROBTAK організувала
одразу дві яскраві події.
Наприкінці серпня всі, хто закоханий в танго,
мали змогу побувати на особливому танцюваль-
ному вікенді з запрошеними гостями та зірками
аргентинського танго зі столиці — Сергієм Оме -
ляненком та Анною Тіхоміровою. Це головні ви-
кладачі Київської школи «Tango Elegante», які
працюють разом з 2019 року. В межах свого візиту
Сергій та Анна дали три майстер-класи і провели з
учнями більше п’яти годин, під час яких вихованці
школи LE SHKROBTAK поглиблювали свої знання
та навчались нових концепцій і технік аргентин-
ського танго.
Окремої уваги заслуговує лекція від Сергія Оме -
ляненка на тему музикальності і загалом музики
аргентинського танго, її історії й тому, як у ній
розбиратись. Молодий український танго-DJ, який
визнаний не лише в нашій країні, але й за її межа-
ми, з радістю поділився своїми знаннями з вихо-
ванцями школи LE SHKROBTAK.
Ще один важливий івент, який
пройшов у рамках цього танго-ві -
кенду, — це мілонга — вечір, на
якому всі, хто вже вміє танцювати,
можуть показати свою майстер-
ність на паркеті, насолоджуватись
неймовірною атмосферою танго й
ритмами музики. Утім, цей захід був
особливим, адже його присвятили
дню народження засновника школи
LE SHKROBTAK Юрію Шкробтаку.
Вечір-вітання маестро доповнили
неймовірним музичним супроводом
від Сергія Омеляненка та справж-
нім шоу-імпровізацією, яке він стан-
цював разом з Анною для всіх гос-
тей.
Між тим засновники школи тан-
цю LE SHKROBTAK обіцяють: на
франківців уже невдовзі очікують
не менш яскраві та цікаві події. І
запрошують на групові та індивіду -
альні заняття за напрямами: Tango
Argentino, Bachata і Salsa всіх, хто
давно хотів зануритись у чуттєвий
світ соціальних танців. Бо переко-
нані: Франківську під силу стати
«танго-столицею» Карпат!
РЕКЛАМА
КУЛЬТУРА | ТАНЕЦЬ КУЛЬТУРА | ТАНЕЦЬ
78 | МІСТО МІСТО | 79
СУСПІЛЬСТВО | НА ЧАСІ
російська
церква —
на вихід!
СУСПІЛЬСТВО | НА ЧАСІ
Ярослава Угринюк
20 серпня Верховна
Рада ухвалила закон
про регулювання
діяльності релігійних
організацій, що
мають керівний
центр у росії. У
«народі» — це
закон про заборону
російської церкви.
Згідно з ним її
структури мають
припинити свою
діяльність в
Україні протягом
дев’яти місяців
від початку дії
закону. За документ
проголосували
265 народних
депутатів. Плюси
та мінуси нового
закону «МІСТОВІ»
прокоментувала одна
з ініціаторів цього
процесу народна
депутатка України
Оксана Савчук.
Дуже довго Верховна Рада йшла до при -
йняття Закону про заборону російської
церкви в Україні. Чи можемо ми сподівати -
ся, що закон буде швидко реалізовуватися?
Чи він так само довго буде втілюватися в
життя, як Верховна Рада його приймала?
На жаль, ми прийняли цей закон лише на 33-му
році відновлення української незалежності. І на 11-
му році війни. І на цьому етапі цей закон є великим
компромісом. Це не зовсім те, що ми хотіли. І, на
жаль, так не відбудеться, що з прийняттям закону
завтра російська церква зупинить будь-яку свою ді-
яльність. Це велика робота. І це, насамперед, буде
залежати від нормативних актів, які має розробити
Кабінет Міністрів. Друге — від діяльності Служ -
би безпеки України. І третє — від бажання влади
зробити так, щоб в Україні існували різні конфесії,
різні релігійні організації, але які не мають нічого
спільного з агресором. Тому в законопроекті чітко
прописано те, що після його підписання він наби -
рає чинності за місяць. Фактично — з вересня.
Далі російська православна церква, яка себе
називає українською, матиме девʼять місяців, щоб
провести зміни. Для мене не зовсім зрозуміло: на
що ми даємо їм час?! У нас вже 11 років йде війна,
а ми їм ще даємо ще дев’ять місяців на те, щоб
вони щось змінили. Як вони це зроблять — наразі
невідомо, тому важливо, аби не змінилася тільки
етикетка. Проте, підсумовуючи, хочу наголосити,
що закон потрібний, бо він напряму забороняє ро -
сійську церкву в Україні, і це правда.
Навіть через дев’ять місяців, але забо-
роняє, і це вже великий крок. Але тут маю
уточнення: як саме ця структура має ре -
організуватися за ці дев’ять місяців і яка
відповідальність, якщо нічого не зміниться?
Закон передбачає так: якщо за дев’ять місяців
російська православна церква в Україні не вживає
відповідних дій, то проводиться релігійна експерти -
за і за 30 днів вони мають усунути всі порушення.
Якщо вони їх не усувають, — йде позов до суду і
суд зобовʼязаний протягом місяця розглянути цю
справу. Це в законі чітко прописано, і це дуже важ -
ливо, що є терміни. Також у законі чітко визначе -
но, що в Україні не можуть діяти релігійні організа-
ції, які мають бенефіціарами людей, що повʼязані з
ворогом. Тобто якщо в нас є якісь релігійні орга-
нізації і ми бачимо, що в них є представники росії
або країни, яка толерує агресію в Україні, — а це
ширший перелік, — то вони повинні теж бути забо -
ронені. Також це поширюється і на різні фірми чи
юридичні структури, створені російською церквою
або їхніми яскравими представниками, то вони теж
не мали б діяти в Україні.
На жаль, ми прийняли
цей закон на 11-му році
війни. І на цьому етапі
цей закон є великим
компромісом. І, як не
прикро це констатувати,
не буде так, що з
прийняттям закону завтра
російська церква зникне.
СУСПІЛЬСТВО | НА ЧАСІ
російська
церква —
на вихід!
СУСПІЛЬСТВО | НА ЧАСІ
Ярослава Угринюк
20 серпня Верховна
Рада ухвалила закон
про регулювання
діяльності релігійних
організацій, що
мають керівний
центр у росії. У
«народі» — це
закон про заборону
російської церкви.
Згідно з ним її
структури мають
припинити свою
діяльність в
Україні протягом
дев’яти місяців
від початку дії
закону. За документ
проголосували
265 народних
депутатів. Плюси
та мінуси нового
закону «МІСТОВІ»
прокоментувала одна
з ініціаторів цього
процесу народна
депутатка України
Оксана Савчук.
Дуже довго Верховна Рада йшла до при -
йняття Закону про заборону російської
церкви в Україні. Чи можемо ми сподівати -
ся, що закон буде швидко реалізовуватися?
Чи він так само довго буде втілюватися в
життя, як Верховна Рада його приймала?
На жаль, ми прийняли цей закон лише на 33-му
році відновлення української незалежності. І на 11-
му році війни. І на цьому етапі цей закон є великим
компромісом. Це не зовсім те, що ми хотіли. І, на
жаль, так не відбудеться, що з прийняттям закону
завтра російська церква зупинить будь-яку свою ді-
яльність. Це велика робота. І це, насамперед, буде
залежати від нормативних актів, які має розробити
Кабінет Міністрів. Друге — від діяльності Служ -
би безпеки України. І третє — від бажання влади
зробити так, щоб в Україні існували різні конфесії,
різні релігійні організації, але які не мають нічого
спільного з агресором. Тому в законопроекті чітко
прописано те, що після його підписання він наби -
рає чинності за місяць. Фактично — з вересня.
Далі російська православна церква, яка себе
називає українською, матиме девʼять місяців, щоб
провести зміни. Для мене не зовсім зрозуміло: на
що ми даємо їм час?! У нас вже 11 років йде війна,
а ми їм ще даємо ще дев’ять місяців на те, щоб
вони щось змінили. Як вони це зроблять — наразі
невідомо, тому важливо, аби не змінилася тільки
етикетка. Проте, підсумовуючи, хочу наголосити,
що закон потрібний, бо він напряму забороняє ро -
сійську церкву в Україні, і це правда.
Навіть через дев’ять місяців, але забо-
роняє, і це вже великий крок. Але тут маю
уточнення: як саме ця структура має ре -
організуватися за ці дев’ять місяців і яка
відповідальність, якщо нічого не зміниться?
Закон передбачає так: якщо за дев’ять місяців
російська православна церква в Україні не вживає
відповідних дій, то проводиться релігійна експерти -
за і за 30 днів вони мають усунути всі порушення.
Якщо вони їх не усувають, — йде позов до суду і
суд зобовʼязаний протягом місяця розглянути цю
справу. Це в законі чітко прописано, і це дуже важ -
ливо, що є терміни. Також у законі чітко визначе -
но, що в Україні не можуть діяти релігійні організа-
ції, які мають бенефіціарами людей, що повʼязані з
ворогом. Тобто якщо в нас є якісь релігійні орга-
нізації і ми бачимо, що в них є представники росії
або країни, яка толерує агресію в Україні, — а це
ширший перелік, — то вони повинні теж бути забо -
ронені. Також це поширюється і на різні фірми чи
юридичні структури, створені російською церквою
або їхніми яскравими представниками, то вони теж
не мали б діяти в Україні.
На жаль, ми прийняли
цей закон на 11-му році
війни. І на цьому етапі
цей закон є великим
компромісом. І, як не
прикро це констатувати,
не буде так, що з
прийняттям закону завтра
російська церква зникне.
80 | МІСТО МІСТО | 81
Ви сказали про ті території прикордонні,
де традиційно, скажімо, ми розуміємо, що
там є російська церква. Але, наприклад, у на -
шій області, якщо ви знаєте, ще залишили -
ся ці парафії російські чи немає вже взагалі?
Ні, в нас, на жаль, ще є декілька парафій, звідки
мені сигналізують люди про те, що вони збира -
ються переважно в якихось там будівлях. Це не є
таке щось яскраве, але є ще ці люди, вони нікуди
не ділися і досі збираються. Але якщо говорити
загалом, то ми можемо сказати, що наша область
цього позбулася. Ви ж розумієте, що це не була
церква, яка реально там мала якусь духовність все -
редині, це не про це. Це інструмент впливу. І в неї
постійно йшли фінансові вливання серйозні з росії.
І якщо це гроші, то всі ці попи швидко повтікають і
шукатимуть собі інші місця. Ще один нюанс, я вва -
жаю, — тут робота має бути і Православної церкви
України (ПЦУ), вона теж має змінюватися. Так,
це молода церква, але попри все вона має розумі -
ти, що зараз у неї є можливість і їй треба макси-
мально зробити все, щоб продемонструвати свої
пріоритети. І не втрачати цих парафіян. Зрештою,
побачимо, що відбудеться з офіційними заявами
митрополита Онуфрія, як вони будуть поводитися,
бо я підозрюю, що тут теж матимемо великі ризи -
ки з тим, що вони старатимуться обійти цей закон.
Тут дуже важливо, як ми це проконтролюємо саме
українським суспільством і частиною тих депу -
татів, які хочуть це проконтролювати, які хочуть
просто знищити цю російську пропаганду в вигляді
церкви.
Непроста це буде справа. У законі написа -
но: девʼять місяців на перехідний процес, а
як, ви думаєте, буде в реальності? Скільки
нам часу знадобиться?
Тут усе залежатиме від того, як розгортатимуть -
ся бойові дії, як ми будемо виходити з цієї війни
і чи буде критична кількість у кожному такому
проблемному регіоні тих людей, суспільства, які
хотітимуть позбутися цього. Наприклад, зараз на
Волині є люди, які хочуть це питання закрити.
Вони мають відношення до різних рівнів влади. От
вони обʼєднуються і шукають шляхи. Тобто якщо
таке середовище є, то там це все відбудеться швид -
ше. Якщо не буде таких середовищ, наприклад,
на Закарпатті — а там дуже складно таких людей
знайти — чи в Чернівцях, то тоді все рухатиметься
набагато довше. Там треба буде шукати настільки
активне суспільство, яке не буде очікувати від вла-
ди нічого, тому що влада буде пасивна. І це трива -
тиме роками. А там, де є воля, розуміння, то може
відбутися і протягом року після прийняття закону.
Пані Оксано, ви одна з тих депутатів, яка
тривалий час публічно виступала за забо -
рону діяльності російської церкви в Україні.
Що перешкоджало парламентові прийня -
ти такий закон, припустимо, хоча б у 2022
році?
Я можу констатувати, що цей закон так довго
не голосували, бо і Офіс Президента, і провладна
більшість його не хотіли вносити в сесійну залу. І
тільки наша ініціативна група, яка була створена,
до речі, з представників різних фракцій, в тому
числі й «Слуги народу», дала можливість нам
разом зробити велику роботу без політики. Відвер -
то кажучи, якщо б не було цієї ініціативної групи,
то ми б не набрали голосів і зараз. Нам довелося
навіть йти на крайнощі і блокувати трибуну у ВР. І
вже після цього процес пішов: свою позицію «за»
публічно озвучив Президент і сьогодні ми маємо
цей закон. Не можна сказати, що все це погано і
закон недобрий. Ні, головне, що це зрушилося з
мертвої точки, далі буде лише покращення.
Дуже багато майна належить російській
православній церкві в Україні чи як вона там
себе називає. Що буде з цим майном і який
механізм його переходу, передачі?
Це справді так, майна багато, навіть тут у нас
неподалік — у Тернопільській, Хмельницькій, Чер -
нівецькій областях. Коли ми аналізували резуль-
тати голосування по цьому закону, тобто як, які
регіони, а точніше — депутати з яких регіонів як
голосують, то ми побачили дуже велику проблему
на Одещині, Вінниччині, Буковині, Закарпатті, ча -
стково на Сумщині та Чернігівщині. Це реальність,
і про це треба говорити. Отже, що буде з майном?
Один із таких сьогодні, я вважаю, ключових мо -
ментів, обличчя влади, можна сказати, — це Поча -
ївська лавра. Я досліджувала це питання. В законі
написано, що майно не може належати забороне -
ним організаціям, у тому числі релігійним.
Треба визнати, що за 33 роки незалежності їм
давали найкраще. Вони отримували прекрасні зем -
лі, прекрасні приміщення, монастирі, і того майна
є дуже багато. Ключові для нас пам’ятки — Свя -
то-Гірська лавра, зараз фактично вона в окупації,
Києво-Печерська лавра і Почаївська. Щодо Поча -
ївської ситуація така: треба політичну волю міні-
стра культури, який буде впроваджувати закон,
а це значить, що міністерство повинно подати до
суду на розірвання договору оренди. Який ще —
як мінімум — 25 років там дійсний. А це означає,
що для того, аби розірвати договір оренди в суді,
треба надати відповідні факти, їх є чимало — це
самовільне порушення і неотримання дозволів на
будівництво, перепланування там існуючих споруд.
Це, взагалі, будівництво окремої стоячої церкви на
території Почаївського заповідника. На це по -
трібна політична воля, тому є наша група людей,
яка розуміє, що ми мусимо й далі тримати руку
на пульсі і штовхати цей закон. Бо він може бути
красивий, всі можуть поплескати. А якщо не буде
тих, хто буде штовхати його реалізацію, то він буде
лише наполовину дієвий. А ми б хотіли, щоб він був
реально працюючий, а не такий напівінвалід.
СУСПІЛЬСТВО | НА ЧАСІ СУСПІЛЬСТВО | НА ЧАСІ
У законі написано, що
майно не може належати
забороненим організаціям,
у тому числі релігійним.
Щодо Почаївської
лаври ситуація така:
треба політичну волю
Міністерства культури, що
має подати позов до суду на
розірвання договору оренди.
Який ще — як мінімум —
25 років там дійсний.
Ви сказали про ті території прикордонні,
де традиційно, скажімо, ми розуміємо, що
там є російська церква. Але, наприклад, у на -
шій області, якщо ви знаєте, ще залишили -
ся ці парафії російські чи немає вже взагалі?
Ні, в нас, на жаль, ще є декілька парафій, звідки
мені сигналізують люди про те, що вони збира -
ються переважно в якихось там будівлях. Це не є
таке щось яскраве, але є ще ці люди, вони нікуди
не ділися і досі збираються. Але якщо говорити
загалом, то ми можемо сказати, що наша область
цього позбулася. Ви ж розумієте, що це не була
церква, яка реально там мала якусь духовність все -
редині, це не про це. Це інструмент впливу. І в неї
постійно йшли фінансові вливання серйозні з росії.
І якщо це гроші, то всі ці попи швидко повтікають і
шукатимуть собі інші місця. Ще один нюанс, я вва -
жаю, — тут робота має бути і Православної церкви
України (ПЦУ), вона теж має змінюватися. Так,
це молода церква, але попри все вона має розумі -
ти, що зараз у неї є можливість і їй треба макси-
мально зробити все, щоб продемонструвати свої
пріоритети. І не втрачати цих парафіян. Зрештою,
побачимо, що відбудеться з офіційними заявами
митрополита Онуфрія, як вони будуть поводитися,
бо я підозрюю, що тут теж матимемо великі ризи -
ки з тим, що вони старатимуться обійти цей закон.
Тут дуже важливо, як ми це проконтролюємо саме
українським суспільством і частиною тих депу -
татів, які хочуть це проконтролювати, які хочуть
просто знищити цю російську пропаганду в вигляді
церкви.
Непроста це буде справа. У законі написа -
но: девʼять місяців на перехідний процес, а
як, ви думаєте, буде в реальності? Скільки
нам часу знадобиться?
Тут усе залежатиме від того, як розгортатимуть -
ся бойові дії, як ми будемо виходити з цієї війни
і чи буде критична кількість у кожному такому
проблемному регіоні тих людей, суспільства, які
хотітимуть позбутися цього. Наприклад, зараз на
Волині є люди, які хочуть це питання закрити.
Вони мають відношення до різних рівнів влади. От
вони обʼєднуються і шукають шляхи. Тобто якщо
таке середовище є, то там це все відбудеться швид -
ше. Якщо не буде таких середовищ, наприклад,
на Закарпатті — а там дуже складно таких людей
знайти — чи в Чернівцях, то тоді все рухатиметься
набагато довше. Там треба буде шукати настільки
активне суспільство, яке не буде очікувати від вла-
ди нічого, тому що влада буде пасивна. І це трива -
тиме роками. А там, де є воля, розуміння, то може
відбутися і протягом року після прийняття закону.
Пані Оксано, ви одна з тих депутатів, яка
тривалий час публічно виступала за забо -
рону діяльності російської церкви в Україні.
Що перешкоджало парламентові прийня -
ти такий закон, припустимо, хоча б у 2022
році?
Я можу констатувати, що цей закон так довго
не голосували, бо і Офіс Президента, і провладна
більшість його не хотіли вносити в сесійну залу. І
тільки наша ініціативна група, яка була створена,
до речі, з представників різних фракцій, в тому
числі й «Слуги народу», дала можливість нам
разом зробити велику роботу без політики. Відвер -
то кажучи, якщо б не було цієї ініціативної групи,
то ми б не набрали голосів і зараз. Нам довелося
навіть йти на крайнощі і блокувати трибуну у ВР. І
вже після цього процес пішов: свою позицію «за»
публічно озвучив Президент і сьогодні ми маємо
цей закон. Не можна сказати, що все це погано і
закон недобрий. Ні, головне, що це зрушилося з
мертвої точки, далі буде лише покращення.
Дуже багато майна належить російській
православній церкві в Україні чи як вона там
себе називає. Що буде з цим майном і який
механізм його переходу, передачі?
Це справді так, майна багато, навіть тут у нас
неподалік — у Тернопільській, Хмельницькій, Чер -
нівецькій областях. Коли ми аналізували резуль-
тати голосування по цьому закону, тобто як, які
регіони, а точніше — депутати з яких регіонів як
голосують, то ми побачили дуже велику проблему
на Одещині, Вінниччині, Буковині, Закарпатті, ча -
стково на Сумщині та Чернігівщині. Це реальність,
і про це треба говорити. Отже, що буде з майном?
Один із таких сьогодні, я вважаю, ключових мо -
ментів, обличчя влади, можна сказати, — це Поча -
ївська лавра. Я досліджувала це питання. В законі
написано, що майно не може належати забороне -
ним організаціям, у тому числі релігійним.
Треба визнати, що за 33 роки незалежності їм
давали найкраще. Вони отримували прекрасні зем -
лі, прекрасні приміщення, монастирі, і того майна
є дуже багато. Ключові для нас пам’ятки — Свя -
то-Гірська лавра, зараз фактично вона в окупації,
Києво-Печерська лавра і Почаївська. Щодо Поча -
ївської ситуація така: треба політичну волю міні-
стра культури, який буде впроваджувати закон,
а це значить, що міністерство повинно подати до
суду на розірвання договору оренди. Який ще —
як мінімум — 25 років там дійсний. А це означає,
що для того, аби розірвати договір оренди в суді,
треба надати відповідні факти, їх є чимало — це
самовільне порушення і неотримання дозволів на
будівництво, перепланування там існуючих споруд.
Це, взагалі, будівництво окремої стоячої церкви на
території Почаївського заповідника. На це по -
трібна політична воля, тому є наша група людей,
яка розуміє, що ми мусимо й далі тримати руку
на пульсі і штовхати цей закон. Бо він може бути
красивий, всі можуть поплескати. А якщо не буде
тих, хто буде штовхати його реалізацію, то він буде
лише наполовину дієвий. А ми б хотіли, щоб він був
реально працюючий, а не такий напівінвалід.
СУСПІЛЬСТВО | НА ЧАСІ СУСПІЛЬСТВО | НА ЧАСІ
У законі написано, що
майно не може належати
забороненим організаціям,
у тому числі релігійним.
Щодо Почаївської
лаври ситуація така:
треба політичну волю
Міністерства культури, що
має подати позов до суду на
розірвання договору оренди.
Який ще — як мінімум —
25 років там дійсний.
82 | МІСТО МІСТО | 83
СУСПІЛЬСТВО | ЦИФРИ
Не лише
вистояв, але й
розвивається:
«90% бізнесу в Івано-
Франківську — малий і
середній, у цій ситуації
— це наша перевага,
— каже директорка
Департаменту
економічного
розвитку, екології
та енергозбереження
Світлана Криворучко. —
Малий бізнес гнучкий,
йому легше адаптуватися
до реалій і знайти
свою нішу. Загалом
зараз спостерігаємо в
громаді пожвавлення
підприємницького руху,
реєстрацію нових ФОПів
та прихід внутрішніх
інвестицій».
як живе франківський бізнес
під час війни
Ярослава Угринюк
Пані Світлано, як сьогодні, на третій рік
війни, в таких непростих умовах живе ма-
лий та великий бізнес Івано-Франківська?
Яку маємо динаміку?
Ми завжди наголошуємо, що в місті Івано-Фран -
ківську більшу частину, а саме понад 90%, займає
малий і середній бізнес. І це можна назвати пе -
ревагою нашої громади, тому що малий бізнес є
набагато гнучкішим, йому значно легше перепро -
філюватися, переорієнтуватися й адаптуватися
до будь-яких викликів. Так сталося і у нас, насам-
перед, коли почався карантин, а пізніше — війна.
Справді, спочатку місяць чи два бізнес переживав
шок: хтось закрився, хтось виїхав, хтось взагалі не
знав, куди далі рухатися. Проте підприємці швидко
оговталися і вже за короткий час відкрилися всі
магазини й заклади та почали працювати підпри -
ємства. Тому я хочу подякувати власне нашим
підприємцям за те, що вони зараз працюють,
сплачують податки, виплачують своєчасно зарпла-
ту, допомагають Збройним силам України і ми не
відчуваємо дуже великих втрат у бюджеті. Якщо
говорити мовою цифр, то обсяг реалізації про -
мислової продукції за 2023 рік склав на понад 17
мільярдів гривень, що майже на 20% більше, ніж
за аналогічний період минулого року.
Ви сказали, що бізнес Івано-Франківська
— це в основному малий і середній, то чи
підприємництво пожвавлюється й далі? На-
приклад, чи зростає кількість ФОПів у 2024
році?
У нас зберігається позитивна тенденція реєстра -
ції нових суб’єктів господарювання. Тобто з року в
рік кількість людей, які хочуть займатися бізнесом,
зростає. На 1 січня 2024 року було зареєстровано
більше 20 тисяч ФОПів, серед них у 2023 році від -
крилися майже 800 нових. Найчастіше підприємці,
які вирішили займатися бізнесом, реєструються в
сфері торгівлі, громадського харчування. Також,
що цікаво, більше половини новозареєстрованих —
це жінки-підприємиці. Багато суб’єктів господарю -
вання цього року скористалися можливістю гран -
тової підтримки від держави й отримали кошти
на створення або розвиток власного бізнесу. Крім
того ми сприяємо та інформуємо про можливості
залучення коштів від міжнародних фондів.
Які галузі виробництва лідирують, хто за -
ймає першість у місті Івано-Франківську?
Якщо говорити мовою цифр, то обсяг реалізації
промислової продукції за 2023 рік склав на понад
17 мільярдів гривень, що майже на 20% більше,
ніж за аналогічний період минулого року. Вже
традиційно в реалізації промислової продукції
найбільшу частку, 35%, займає машинобудування.
На другому місці — виробництво харчових продук -
тів і напоїв — 32%. А на третьому — виробництво
меблів та іншої продукції, ремонт і монтаж машин
та устаткування — їх частка орієнтовно 14%.
СУСПІЛЬСТВО | ЦИФРИ
У 2023 році відкрилися
майже 800 нових
ФОПів і, що цікаво,
більше половини з нових
зареєстрованих — це
жінки-підприємиці
СУСПІЛЬСТВО | ЦИФРИ
Не лише
вистояв, але й
розвивається:
«90% бізнесу в Івано-
Франківську — малий і
середній, у цій ситуації
— це наша перевага,
— каже директорка
Департаменту
економічного
розвитку, екології
та енергозбереження
Світлана Криворучко. —
Малий бізнес гнучкий,
йому легше адаптуватися
до реалій і знайти
свою нішу. Загалом
зараз спостерігаємо в
громаді пожвавлення
підприємницького руху,
реєстрацію нових ФОПів
та прихід внутрішніх
інвестицій».
як живе франківський бізнес
під час війни
Ярослава Угринюк
Пані Світлано, як сьогодні, на третій рік
війни, в таких непростих умовах живе ма-
лий та великий бізнес Івано-Франківська?
Яку маємо динаміку?
Ми завжди наголошуємо, що в місті Івано-Фран -
ківську більшу частину, а саме понад 90%, займає
малий і середній бізнес. І це можна назвати пе -
ревагою нашої громади, тому що малий бізнес є
набагато гнучкішим, йому значно легше перепро -
філюватися, переорієнтуватися й адаптуватися
до будь-яких викликів. Так сталося і у нас, насам-
перед, коли почався карантин, а пізніше — війна.
Справді, спочатку місяць чи два бізнес переживав
шок: хтось закрився, хтось виїхав, хтось взагалі не
знав, куди далі рухатися. Проте підприємці швидко
оговталися і вже за короткий час відкрилися всі
магазини й заклади та почали працювати підпри -
ємства. Тому я хочу подякувати власне нашим
підприємцям за те, що вони зараз працюють,
сплачують податки, виплачують своєчасно зарпла-
ту, допомагають Збройним силам України і ми не
відчуваємо дуже великих втрат у бюджеті. Якщо
говорити мовою цифр, то обсяг реалізації про -
мислової продукції за 2023 рік склав на понад 17
мільярдів гривень, що майже на 20% більше, ніж
за аналогічний період минулого року.
Ви сказали, що бізнес Івано-Франківська
— це в основному малий і середній, то чи
підприємництво пожвавлюється й далі? На-
приклад, чи зростає кількість ФОПів у 2024
році?
У нас зберігається позитивна тенденція реєстра -
ції нових суб’єктів господарювання. Тобто з року в
рік кількість людей, які хочуть займатися бізнесом,
зростає. На 1 січня 2024 року було зареєстровано
більше 20 тисяч ФОПів, серед них у 2023 році від -
крилися майже 800 нових. Найчастіше підприємці,
які вирішили займатися бізнесом, реєструються в
сфері торгівлі, громадського харчування. Також,
що цікаво, більше половини новозареєстрованих —
це жінки-підприємиці. Багато суб’єктів господарю -
вання цього року скористалися можливістю гран -
тової підтримки від держави й отримали кошти
на створення або розвиток власного бізнесу. Крім
того ми сприяємо та інформуємо про можливості
залучення коштів від міжнародних фондів.
Які галузі виробництва лідирують, хто за -
ймає першість у місті Івано-Франківську?
Якщо говорити мовою цифр, то обсяг реалізації
промислової продукції за 2023 рік склав на понад
17 мільярдів гривень, що майже на 20% більше,
ніж за аналогічний період минулого року. Вже
традиційно в реалізації промислової продукції
найбільшу частку, 35%, займає машинобудування.
На другому місці — виробництво харчових продук -
тів і напоїв — 32%. А на третьому — виробництво
меблів та іншої продукції, ремонт і монтаж машин
та устаткування — їх частка орієнтовно 14%.
СУСПІЛЬСТВО | ЦИФРИ
У 2023 році відкрилися
майже 800 нових
ФОПів і, що цікаво,
більше половини з нових
зареєстрованих — це
жінки-підприємиці
84 | МІСТО МІСТО | 85
Якщо говорити про темпи виробництва,
то це довоєнний період? Чи вдалося підпри -
ємствам вирівняти їх?
На жаль, ні. Не всі підприємства вийшли на
довоєнний рівень. Наприклад, ВО «Карпати», а це
найбільше промислове підприємство та кількістю
працівників, то перед війною їхня чисельність ста -
новила чотири тисячі осіб, нині вони забезпечують
роботою понад дві тисячі осіб. Це підприємство
залежить від експорту продукції, від замовлень
зовнішнього інвестора. Ми маємо відплив зовніш -
ніх інвестицій, але натомість — прихід внутрішніх
інвестицій і саме завдяки їм розвивається підпри -
ємництво. Є багато підприємств, які втратили си -
ровинну базу, хтось втратив місця збуту, але вони
шукають нову логістику і потрохи відновлюються.
Чи не пов’язане скорочення кількості пра-
цівників з мобілізацією? І які форми броню-
вання передбачено для промисловості?
Підприємства самі займаються бронюванням
своїх працівників згідно з діючими нормативними
документами. Ми зі свого боку сприяємо: консуль -
туємо, допомагаємо, готуємо листи-обґрунтування
для підприємств нашої територіальної громади.
Механізм бронювання зараз такий: в обласній
військовій адміністрації комісія визначає критичні
та економічно важливі для нашого регіону підпри -
ємства, їх вносять до реєстру і через Дію підпри-
ємства самостійно можуть бронювати працівників.
Можливість бронювати сьогодні є, але відчуваєть -
ся брак робочих рук. Є багато вакансій і всі наго-
лошують на тому, що тепер уже доводиться вчити
жінок опановувати чоловічі професії. Підприємці
самі на місці проводять навчання: ділять процеси
виробництва на простіші й легші операції, щоб їх
могли виконувати жінки. Маємо таку проблему
буквально в кожній галузі.
Як вдалося виробникам та малому бізнесу
адаптуватися до енергетичної кризи? Чи
має місто програми допомоги в цьому на -
прямі?
Для забезпечення безперебійної роботи бізнесу
під час щоденних, а іноді аварійних відключень
електрики через масовані ракетні атаки ворога
на обʼєкти енергетичної інфраструктури України
у грудні 2022 року виконавчий комітет міської
ради прийняв рішення «Про ваучерну підтримку
малого та середнього бізнесу в період воєнного
стану». Таке рішення визначає порядок частко -
вого відшкодування субʼєктам господарювання
вартості закупівлі генераторів, інверторно-акуму-
ляторних систем безперебійного живлення, засобів
супутникового зв’язку за рахунок коштів бюджету
Івано-Франківської міської територіальної громади.
Розмір відшкодувань — до 50% вартості для гене -
раторів, інверторно-акумуляторних систем безпе -
ребійного живлення — не більше 30 тисяч гривень,
для засобів супутникового звʼязку для безпере-
шкодного доступу до Інтернету — не більше 20
тисяч гривень. Загалом 25 підприємців отримали
компенсацію на загальну суму майже 700 тисяч
гривень.
Пані Світлано, а яка сьогодні середня заро-
бітна плата у місті Івано-Франківську? Існує
така статистика?
У нинішній час через те, що підприємства мо -
жуть не подавати статистичну звітність у зв’язку з
воєнним станом, статистика не визначає середньої
заробітної плати по регіонах. У нас є тільки цифра
на загальнодержавному рівні, яку публікує Пен -
сійний фонд України. Востаннє розмір середньомі -
сячної заробітної плати по області був визначений
у четвертому кварталі 2021 року на рівні 12 тисяч
601 гривня. Сьогодні ринок праці стимулює їх під -
вищувати платню, інакше вони не зможуть знайти
працівників на вакантні посади.
До речі, розмір заробітної плата є одним із крите-
ріїв, щоб забронювати працівників.
СУСПІЛЬСТВО | ЦИФРИ СУСПІЛЬСТВО | ЦИФРИ
Якщо говорити про темпи виробництва,
то це довоєнний період? Чи вдалося підпри -
ємствам вирівняти їх?
На жаль, ні. Не всі підприємства вийшли на
довоєнний рівень. Наприклад, ВО «Карпати», а це
найбільше промислове підприємство та кількістю
працівників, то перед війною їхня чисельність ста -
новила чотири тисячі осіб, нині вони забезпечують
роботою понад дві тисячі осіб. Це підприємство
залежить від експорту продукції, від замовлень
зовнішнього інвестора. Ми маємо відплив зовніш -
ніх інвестицій, але натомість — прихід внутрішніх
інвестицій і саме завдяки їм розвивається підпри -
ємництво. Є багато підприємств, які втратили си -
ровинну базу, хтось втратив місця збуту, але вони
шукають нову логістику і потрохи відновлюються.
Чи не пов’язане скорочення кількості пра-
цівників з мобілізацією? І які форми броню-
вання передбачено для промисловості?
Підприємства самі займаються бронюванням
своїх працівників згідно з діючими нормативними
документами. Ми зі свого боку сприяємо: консуль -
туємо, допомагаємо, готуємо листи-обґрунтування
для підприємств нашої територіальної громади.
Механізм бронювання зараз такий: в обласній
військовій адміністрації комісія визначає критичні
та економічно важливі для нашого регіону підпри -
ємства, їх вносять до реєстру і через Дію підпри-
ємства самостійно можуть бронювати працівників.
Можливість бронювати сьогодні є, але відчуваєть -
ся брак робочих рук. Є багато вакансій і всі наго-
лошують на тому, що тепер уже доводиться вчити
жінок опановувати чоловічі професії. Підприємці
самі на місці проводять навчання: ділять процеси
виробництва на простіші й легші операції, щоб їх
могли виконувати жінки. Маємо таку проблему
буквально в кожній галузі.
Як вдалося виробникам та малому бізнесу
адаптуватися до енергетичної кризи? Чи
має місто програми допомоги в цьому на -
прямі?
Для забезпечення безперебійної роботи бізнесу
під час щоденних, а іноді аварійних відключень
електрики через масовані ракетні атаки ворога
на обʼєкти енергетичної інфраструктури України
у грудні 2022 року виконавчий комітет міської
ради прийняв рішення «Про ваучерну підтримку
малого та середнього бізнесу в період воєнного
стану». Таке рішення визначає порядок частко -
вого відшкодування субʼєктам господарювання
вартості закупівлі генераторів, інверторно-акуму-
ляторних систем безперебійного живлення, засобів
супутникового зв’язку за рахунок коштів бюджету
Івано-Франківської міської територіальної громади.
Розмір відшкодувань — до 50% вартості для гене -
раторів, інверторно-акумуляторних систем безпе -
ребійного живлення — не більше 30 тисяч гривень,
для засобів супутникового звʼязку для безпере-
шкодного доступу до Інтернету — не більше 20
тисяч гривень. Загалом 25 підприємців отримали
компенсацію на загальну суму майже 700 тисяч
гривень.
Пані Світлано, а яка сьогодні середня заро-
бітна плата у місті Івано-Франківську? Існує
така статистика?
У нинішній час через те, що підприємства мо -
жуть не подавати статистичну звітність у зв’язку з
воєнним станом, статистика не визначає середньої
заробітної плати по регіонах. У нас є тільки цифра
на загальнодержавному рівні, яку публікує Пен -
сійний фонд України. Востаннє розмір середньомі -
сячної заробітної плати по області був визначений
у четвертому кварталі 2021 року на рівні 12 тисяч
601 гривня. Сьогодні ринок праці стимулює їх під -
вищувати платню, інакше вони не зможуть знайти
працівників на вакантні посади.
До речі, розмір заробітної плата є одним із крите-
ріїв, щоб забронювати працівників.
СУСПІЛЬСТВО | ЦИФРИ СУСПІЛЬСТВО | ЦИФРИ
86 | МІСТО МІСТО | 87
А як у громаді сприяють розвиткові по -
чатківців у бізнесі?
У нас діє міська програма сприяння розвиткові
підприємництва. В рамках цієї програми ми про -
водимо інформування суб’єктів господарювання,
зокрема щодо грантових коштів, змін податкового
законодавства тощо. Також у рамках цієї програми
неодноразово проводилися навчальні курси для
наших підприємців. У нас є хороша практика співп -
раці з бізнес-інкубатором при ІФТУНГу. Зокрема, у
2023 році в рамках програми «EU4Business: віднов -
лення, конкурентоспроможність та інтернаціона -
лізація МСП» та за сприяння німецької фірми GIZ
розробили два навчальні курси і провели навчання
для підприємців-початківців та для діючих підпри -
ємців. Ще у нас є жіночий бізнес-хаб UWE Hub,
який відкрили у 2023 році спільно з міжнародними
партнерами. Протягом року майже три тисячі жі -
нок-підприємців були охоплені різними активнос -
тями і провели чотири потоки навчання, де вони
дізнавалися про нюанси бухгалтерського обліку
та юридичного законодавства. І дуже важливо, що
цей бізнес-хаб продовжує працювати надалі. В цьо -
му бізнес-хабі можна відразу побачити, які активні
в нас жінки-переселенки. Вони хочуть знань, хо -
чуть нових можливостей і дуже активно відвідують
курси та навчання.
Тобто охочих розвивати власну справу до -
статньо?
І охочі є, і можливостей багато є. Можна викори-
стати грант від держави на розвиток власної справи,
це щонайменше 250 тисяч гривень. Там дуже проста
заявка, її можна подати через центр зайнятості. Це
не великий стартовий капітал, але відкрити якусь
кав’ярню, перукарню чи салон можливо. Також хочу
сказати, що на зустрічах з бізнесом чую такі ідеї,
що ніколи б не могла уявити, що це можна впрова-
джувати і на цьому заробляти гроші. Наші мешканці
дуже підприємливі. Наскільки жвавим є бізнесове
життя у Франківську, можемо оцінити по тому, як
змінюються вивіски на деяких приміщеннях. То був
магазин, наприклад, продуктів, — не вдалося, сьо-
годні вже чи інший магазин, чи якийсь салон, тобто
приміщення у нас не пустують.
Є можливість сьогодні
бронювати працівників,
але, звісно, всі підприємці
скаржаться на брак
робочих рук. Є багато
вакансій і всі наголошують
на тому, що вже доводиться
вчити жінок опановувати
чоловічі професії
СУСПІЛЬСТВО | ЦИФРИ
А як у громаді сприяють розвиткові по -
чатківців у бізнесі?
У нас діє міська програма сприяння розвиткові
підприємництва. В рамках цієї програми ми про -
водимо інформування суб’єктів господарювання,
зокрема щодо грантових коштів, змін податкового
законодавства тощо. Також у рамках цієї програми
неодноразово проводилися навчальні курси для
наших підприємців. У нас є хороша практика співп -
раці з бізнес-інкубатором при ІФТУНГу. Зокрема, у
2023 році в рамках програми «EU4Business: віднов -
лення, конкурентоспроможність та інтернаціона -
лізація МСП» та за сприяння німецької фірми GIZ
розробили два навчальні курси і провели навчання
для підприємців-початківців та для діючих підпри -
ємців. Ще у нас є жіночий бізнес-хаб UWE Hub,
який відкрили у 2023 році спільно з міжнародними
партнерами. Протягом року майже три тисячі жі -
нок-підприємців були охоплені різними активнос -
тями і провели чотири потоки навчання, де вони
дізнавалися про нюанси бухгалтерського обліку
та юридичного законодавства. І дуже важливо, що
цей бізнес-хаб продовжує працювати надалі. В цьо -
му бізнес-хабі можна відразу побачити, які активні
в нас жінки-переселенки. Вони хочуть знань, хо -
чуть нових можливостей і дуже активно відвідують
курси та навчання.
Тобто охочих розвивати власну справу до -
статньо?
І охочі є, і можливостей багато є. Можна викори-
стати грант від держави на розвиток власної справи,
це щонайменше 250 тисяч гривень. Там дуже проста
заявка, її можна подати через центр зайнятості. Це
не великий стартовий капітал, але відкрити якусь
кав’ярню, перукарню чи салон можливо. Також хочу
сказати, що на зустрічах з бізнесом чую такі ідеї,
що ніколи б не могла уявити, що це можна впрова-
джувати і на цьому заробляти гроші. Наші мешканці
дуже підприємливі. Наскільки жвавим є бізнесове
життя у Франківську, можемо оцінити по тому, як
змінюються вивіски на деяких приміщеннях. То був
магазин, наприклад, продуктів, — не вдалося, сьо-
годні вже чи інший магазин, чи якийсь салон, тобто
приміщення у нас не пустують.
Є можливість сьогодні
бронювати працівників,
але, звісно, всі підприємці
скаржаться на брак
робочих рук. Є багато
вакансій і всі наголошують
на тому, що вже доводиться
вчити жінок опановувати
чоловічі професії
СУСПІЛЬСТВО | ЦИФРИ
88 | МІСТО МІСТО | 89
За легендою свято Покрови зʼявилось з пере -
казів про чудеса Богородиці, які вона зробила
в цей день. Сьогодні як ніколи актуально моли -
тись до нашої покровительки Діви Марії, яка є
захисницею всіх воїнів: просити, аби покрила
захистом їх та весь український народ!
У ритмах і кольорах
ПРОЄКТ
Світло Покрови:
На фото: Тетяна, Ніна, Ліза та Тереза
Копаниці
Локація та костюми: «Оседок газдів»
/osedok_gazdiv
Покрова Пресвятої Богородиці
— велике світле свято. В нашій
історії воно стало одним із
головних для ще з часів козацтва.
А ще цього дня вшановують
захисників і захисниць України
— всіх героїв та героїнь, які
мужньо захищають нашу рідну
Батьківщину від ворогів.
На фото: Марія Беник
За легендою свято Покрови зʼявилось з пере -
казів про чудеса Богородиці, які вона зробила
в цей день. Сьогодні як ніколи актуально моли -
тись до нашої покровительки Діви Марії, яка є
захисницею всіх воїнів: просити, аби покрила
захистом їх та весь український народ!
У ритмах і кольорах
ПРОЄКТ
Світло Покрови:
На фото: Тетяна, Ніна, Ліза та Тереза
Копаниці
Локація та костюми: «Оседок газдів»
/osedok_gazdiv
Покрова Пресвятої Богородиці
— велике світле свято. В нашій
історії воно стало одним із
головних для ще з часів козацтва.
А ще цього дня вшановують
захисників і захисниць України
— всіх героїв та героїнь, які
мужньо захищають нашу рідну
Батьківщину від ворогів.
На фото: Марія Беник
90 | МІСТО МІСТО | 91
НАШІ ДІТИ | РЕКОМЕНДАЦІЇ
5 книг,
Ірина Побідаш —
літературознавиця
та блогерка. У своєму
інстаграмі розповідає про
літературу простими
словами, створює авторські
курси і закохує в читання.
Для читачів «Міста» вона
вклала список книг, які
рекомендує прочитати
старшокласникам.
які варто прочитати
старшокласникам
1. Л. М. Олкотт «Маленькі жінки».
Класична розповідь про чотирьох сестер
родини Марч: Маргарет, Джо, Бет і Еммі,
які зростають, намагаються долати труд -
нощі, а ще — чекають на батька з війни.
Кожна з сестер — неповторна за характе -
ром, зовнішністю й інтересами. Це історія
про вміння наповнювати себе милосердям і
добром. А ще — підтримувати рідних та ба -
чити радість життя. Про здатність розуміти і
приймати, любити і бути собою.
2. Дж. Д. Селіджер
«Над прірвою у житі».
Цю культову книгу варто прочитати саме
на порозі дорослого життя, адже в центрі
оповіді Голден Колфілд — сором’язливий і
водночас нелюб’язний хлопець сімнадцяти
років. За насмішкуватим і грубим тоном він
ховає свою вразливість і комплекси. Юнак
розмірковує про світ навколо, відчуває його
проблеми, не бажає підлаштовуватись під
світ дорослих і хоче через те врятувати одно-
літків від дорослішання.
НАШІ ДІТИ | РЕКОМЕНДАЦІЇ
4. Н. Юн «Увесь цей світ».
Роман-бестселер «New York
Times». Головна героїня Медді
хворіє на рідкісну хворобу: у
дівчини дуже слабкий імунітет,
навіть звичайна вірусна інфекція
може вбити її. Саме тому 17 своїх
років Медді не виходила за межі
будинку. Вчиться дистанційно,
багато читає, бачить світ і людей
через Інтернет. І ось дівчина за-
кохується в сусідського хлопця. А
затим вирішує вийти за межі чо -
тирьох стін, зі своєї «бульбашки»
й пізнати світ таким, яким він є.
Це твір про самотність і перші
почуття, ризик, помилки, вибір і
досвід. Книга дещо романтична,
написана легко і доповнена чудо -
вими малюнками.
3. М. Кідрук «Не озирайся і мовчи».
Містичний роман із непередбачуваними подіями та цікавими
екскурсами в науку. Головний герой — підліток Марк Грозан ціка -
виться фізикою та космосом. Він з батьками переїхав жити до ді -
дуся у Рівне. І там віднайшов вхід у паралельний світ, де сонце не
перестає сідати, а мертві тварини й люди продовжують жити. Марк
та його єдина подруга Соня намагаються втікати туди від проблем
реального життя: Марка булять в школі, а у Соні — батько-пияк.
Тут порушено чимало питань: цькування однолітків, жорстокість і
милосердя, батьки і діти, бажання втечі від реальності, межі доз -
воленого, перша любов і дружба, довіра та відповідальність за себе.
5. А. Саенс «Арістотель і Данте розкривають таєм -
ниці Всесвіту».
Події книжки відбуваються наприкінці 80-х в Ель-Пасо,
штат Техас, неподалік кордону США й Мексики. Арістотель і
Данте — це два дуже несхожі між собою хлопці, які натомість
виявляються спорідненими душами. Разом вони вивчають цей
світ, розмірковують про нього, переосмислюють. І виявляється:
Всесвіт — величезна й складна штука. Дуже щира, емоційна та
зворушлива історія. Вона про батьків і дітей, самопізнання та
дорослішання, ідентичність та прийняття себе, дружбу і любов.
НАШІ ДІТИ | РЕКОМЕНДАЦІЇ
5 книг,
Ірина Побідаш —
літературознавиця
та блогерка. У своєму
інстаграмі розповідає про
літературу простими
словами, створює авторські
курси і закохує в читання.
Для читачів «Міста» вона
вклала список книг, які
рекомендує прочитати
старшокласникам.
які варто прочитати
старшокласникам
1. Л. М. Олкотт «Маленькі жінки».
Класична розповідь про чотирьох сестер
родини Марч: Маргарет, Джо, Бет і Еммі,
які зростають, намагаються долати труд -
нощі, а ще — чекають на батька з війни.
Кожна з сестер — неповторна за характе -
ром, зовнішністю й інтересами. Це історія
про вміння наповнювати себе милосердям і
добром. А ще — підтримувати рідних та ба -
чити радість життя. Про здатність розуміти і
приймати, любити і бути собою.
2. Дж. Д. Селіджер
«Над прірвою у житі».
Цю культову книгу варто прочитати саме
на порозі дорослого життя, адже в центрі
оповіді Голден Колфілд — сором’язливий і
водночас нелюб’язний хлопець сімнадцяти
років. За насмішкуватим і грубим тоном він
ховає свою вразливість і комплекси. Юнак
розмірковує про світ навколо, відчуває його
проблеми, не бажає підлаштовуватись під
світ дорослих і хоче через те врятувати одно-
літків від дорослішання.
НАШІ ДІТИ | РЕКОМЕНДАЦІЇ
4. Н. Юн «Увесь цей світ».
Роман-бестселер «New York
Times». Головна героїня Медді
хворіє на рідкісну хворобу: у
дівчини дуже слабкий імунітет,
навіть звичайна вірусна інфекція
може вбити її. Саме тому 17 своїх
років Медді не виходила за межі
будинку. Вчиться дистанційно,
багато читає, бачить світ і людей
через Інтернет. І ось дівчина за-
кохується в сусідського хлопця. А
затим вирішує вийти за межі чо -
тирьох стін, зі своєї «бульбашки»
й пізнати світ таким, яким він є.
Це твір про самотність і перші
почуття, ризик, помилки, вибір і
досвід. Книга дещо романтична,
написана легко і доповнена чудо -
вими малюнками.
3. М. Кідрук «Не озирайся і мовчи».
Містичний роман із непередбачуваними подіями та цікавими
екскурсами в науку. Головний герой — підліток Марк Грозан ціка -
виться фізикою та космосом. Він з батьками переїхав жити до ді -
дуся у Рівне. І там віднайшов вхід у паралельний світ, де сонце не
перестає сідати, а мертві тварини й люди продовжують жити. Марк
та його єдина подруга Соня намагаються втікати туди від проблем
реального життя: Марка булять в школі, а у Соні — батько-пияк.
Тут порушено чимало питань: цькування однолітків, жорстокість і
милосердя, батьки і діти, бажання втечі від реальності, межі доз -
воленого, перша любов і дружба, довіра та відповідальність за себе.
5. А. Саенс «Арістотель і Данте розкривають таєм -
ниці Всесвіту».
Події книжки відбуваються наприкінці 80-х в Ель-Пасо,
штат Техас, неподалік кордону США й Мексики. Арістотель і
Данте — це два дуже несхожі між собою хлопці, які натомість
виявляються спорідненими душами. Разом вони вивчають цей
світ, розмірковують про нього, переосмислюють. І виявляється:
Всесвіт — величезна й складна штука. Дуже щира, емоційна та
зворушлива історія. Вона про батьків і дітей, самопізнання та
дорослішання, ідентичність та прийняття себе, дружбу і любов.
92 | МІСТО МІСТО | 93
НАШІ ДІТИ | ДОЗВІЛЛЯ
Без гаджетів
і на свіжому
повітрі:
Ярослава Угринюк
Літо — час, коли школярі можуть відпочити від шкільних клопотів та
зміцнити своє здоров`я. А літні канікули — найцікавіша пора для дітей, час
захоплюючих пригод і поїздок, нових знайомств та зустрічей. Наскільки
цей відпочинок стане для дітей активним, пізнавальним, пам’ятним,
багато в чому залежить від дорослих — організаторів відпочинку. Цього
року франківські школярі відпочивали у позаміському закладі оздоровлення
«Лімниця» Івано-Франківської міської ради.
після двох років перерви
франківські школярі знову
відпочивали у «Лімниці»!
Вікторія
ДРОТЯНКО,
директорка
Департаменту освіти
міста, заступниця
міського голови
«Цього літа після двох
років повномасштабної
війни табір «Лімниця»
відновив свою роботу і
прийняв 567 діток про-
тягом шести заїздів. Він
став справжнім острівцем
радості для дітей не тільки
з Івано-Франківської гро-
мади, а й різних регіонів
України — від Києва до
Кривого Рогу, від Харкова
до Стрия. Вартість путівок
була доступною порівня-
но з іншими закладами, а
діти з пільгових категорій
оздоровлювались безко -
штовно. Дякую працівни -
кам закладу за те, що по-
дарували дітям незабутні
та активні канікули. Попе-
реду в нас багато планів: у
перспективі табір працю-
ватиме цілий рік, а ще цієї
осені тут відновлювати-
муть сили дружини наших
захисників».
НАШІ ДІТИ | ДОЗВІЛЛЯ
НАШІ ДІТИ | ДОЗВІЛЛЯ
Без гаджетів
і на свіжому
повітрі:
Ярослава Угринюк
Літо — час, коли школярі можуть відпочити від шкільних клопотів та
зміцнити своє здоров`я. А літні канікули — найцікавіша пора для дітей, час
захоплюючих пригод і поїздок, нових знайомств та зустрічей. Наскільки
цей відпочинок стане для дітей активним, пізнавальним, пам’ятним,
багато в чому залежить від дорослих — організаторів відпочинку. Цього
року франківські школярі відпочивали у позаміському закладі оздоровлення
«Лімниця» Івано-Франківської міської ради.
після двох років перерви
франківські школярі знову
відпочивали у «Лімниці»!
Вікторія
ДРОТЯНКО,
директорка
Департаменту освіти
міста, заступниця
міського голови
«Цього літа після двох
років повномасштабної
війни табір «Лімниця»
відновив свою роботу і
прийняв 567 діток про-
тягом шести заїздів. Він
став справжнім острівцем
радості для дітей не тільки
з Івано-Франківської гро-
мади, а й різних регіонів
України — від Києва до
Кривого Рогу, від Харкова
до Стрия. Вартість путівок
була доступною порівня-
но з іншими закладами, а
діти з пільгових категорій
оздоровлювались безко -
штовно. Дякую працівни -
кам закладу за те, що по-
дарували дітям незабутні
та активні канікули. Попе-
реду в нас багато планів: у
перспективі табір працю-
ватиме цілий рік, а ще цієї
осені тут відновлювати-
муть сили дружини наших
захисників».
НАШІ ДІТИ | ДОЗВІЛЛЯ
94 | МІСТО МІСТО | 95
Директорка табору «Лімниця» Лідія Сворак розповідає, що
канікули в літньому таборі дають дітям можливість розшири -
ти коло знайомих, знайти нових друзів, займатися цікавими
справами. Виховний процес з дітьми в таборі поєднують з від -
починком, спортом, з пізнавальною, естетичною, оздоровчою
діяльністю. Цього року позаміський заклад оздоровлення та
відпочинку «Лімниця» запрацював з 9 червня. Протягом літа
тут провели шість табірних змін. Загалом відпочило 567 дітей:
з них 140 дітей 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» —
це діти загиблих, поранених, безвісти зниклих та військових,
які зараз боронять нашу країну. Це діти з усієї України: Кре -
менчук, Вінниця, Павлоград, Дніпро, Бровари, Стрий, Запо -
ріжжя, Кривий Ріг, Київ, Ковель, Черкаси, Рівне. Окрім того,
за словами Лідії Сворак, протягом літа в таборі було понад дві
сотні дітей, чиї батьки також належать до актуальних стату-
сів ( учасники бойових дій, загиблі, поранені, безвісти зниклі)
і мають прописку в місті Івано-Франкіську. Ці діти та діти з
«Елельвейса» за сприяння міського голови Руслана Марцінківа
відпочивали безкоштовно. До речі, одна з табірних змін була
відведена для київських пластунів, а це 100 дітей.
Лідія СВОРАК,
директорка позаміського
закладу оздоровлення та
відпочинку «Лімниця»
Цьогоріч у таборі була дуже
насичена спортивно-розважальна
програма, щодня відбувалося по
три заходи: спортивні змагання,
теренові, загонові ігри, вечірні
розважальні шоу. Також дуже
корисною та пізнавальною була
співпраця з різними організаці-
ями: поліцією Калуша, поліцією
Івано-Франківська, пожежно-ряту -
вальною службою Калуша. Фахівці
цих структур проводили з дітьми
різні тренінги, інформаційні бесіди,
які завжди закінчувалися прак -
тичними навиками. Діти могли
навчитися правильно скористати -
ся вогнегасником, на швидкість
одягнути костюм рятувальника та
спробувати самотужки запустити
шланги з водою. Також хочу від -
значити співпрацю з Мальтійською
службою та проєктом «Спорт для
всіх» міста Івано-Франкіська.
Окрім того, завдяки Департаменту
освіти та науки міста у нас відпочи-
вали діти з Харкова, також ці діти
безкоштовно відвідали туристичні та
цікаві місця міста Івано-Франківська
з чудовим екскурсоводом Ігорем
Антоняком: оглядовий майданчик на
ратуші, екскурсія містом, палац По-
тоцьких, інтерактивний музей зброї,
міське озеро та парк.
НАШІ ДІТИ | ДОЗВІЛЛЯ НАШІ ДІТИ | ДОЗВІЛЛЯ
Директорка табору «Лімниця» Лідія Сворак розповідає, що
канікули в літньому таборі дають дітям можливість розшири -
ти коло знайомих, знайти нових друзів, займатися цікавими
справами. Виховний процес з дітьми в таборі поєднують з від -
починком, спортом, з пізнавальною, естетичною, оздоровчою
діяльністю. Цього року позаміський заклад оздоровлення та
відпочинку «Лімниця» запрацював з 9 червня. Протягом літа
тут провели шість табірних змін. Загалом відпочило 567 дітей:
з них 140 дітей 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» —
це діти загиблих, поранених, безвісти зниклих та військових,
які зараз боронять нашу країну. Це діти з усієї України: Кре -
менчук, Вінниця, Павлоград, Дніпро, Бровари, Стрий, Запо -
ріжжя, Кривий Ріг, Київ, Ковель, Черкаси, Рівне. Окрім того,
за словами Лідії Сворак, протягом літа в таборі було понад дві
сотні дітей, чиї батьки також належать до актуальних стату-
сів ( учасники бойових дій, загиблі, поранені, безвісти зниклі)
і мають прописку в місті Івано-Франкіську. Ці діти та діти з
«Елельвейса» за сприяння міського голови Руслана Марцінківа
відпочивали безкоштовно. До речі, одна з табірних змін була
відведена для київських пластунів, а це 100 дітей.
Лідія СВОРАК,
директорка позаміського
закладу оздоровлення та
відпочинку «Лімниця»
Цьогоріч у таборі була дуже
насичена спортивно-розважальна
програма, щодня відбувалося по
три заходи: спортивні змагання,
теренові, загонові ігри, вечірні
розважальні шоу. Також дуже
корисною та пізнавальною була
співпраця з різними організаці-
ями: поліцією Калуша, поліцією
Івано-Франківська, пожежно-ряту -
вальною службою Калуша. Фахівці
цих структур проводили з дітьми
різні тренінги, інформаційні бесіди,
які завжди закінчувалися прак -
тичними навиками. Діти могли
навчитися правильно скористати -
ся вогнегасником, на швидкість
одягнути костюм рятувальника та
спробувати самотужки запустити
шланги з водою. Також хочу від -
значити співпрацю з Мальтійською
службою та проєктом «Спорт для
всіх» міста Івано-Франкіська.
Окрім того, завдяки Департаменту
освіти та науки міста у нас відпочи-
вали діти з Харкова, також ці діти
безкоштовно відвідали туристичні та
цікаві місця міста Івано-Франківська
з чудовим екскурсоводом Ігорем
Антоняком: оглядовий майданчик на
ратуші, екскурсія містом, палац По-
тоцьких, інтерактивний музей зброї,
міське озеро та парк.
НАШІ ДІТИ | ДОЗВІЛЛЯ НАШІ ДІТИ | ДОЗВІЛЛЯ
96 | МІСТО МІСТО | 97
Особливим у «Лімниці» стало відкриття п’ятої зміни, де відпочивали та оздоровлювалися діти військо -
вих з 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Спеціально на відкриття зміни до «Лімниці» приїхав
військовий оркестр 10-ки. Для дітей побратимів у них особливі вітання. Військові кажуть, що завжди
намагаються підтримати дух та підняти настрій дітям побратимів. Тому у «Лімниці» в їхньому виконанні
пролунали і «Стефанія», і «Червона рута».
ОПТИКА
ПОЗИТИВНИХ
ЕМОЦІЙ
Cалони оптики
«LikeOptika»
у Івано-Франківську:
вул. Пилипа Орлика, 1;
вул. Шевченка, 45;
вул. Мулика, 24;
вул. Мазепи, 40
/like_optica_if
РЕКЛАМА
НАШІ ДІТИ | ДОЗВІЛЛЯ
Особливим у «Лімниці» стало відкриття п’ятої зміни, де відпочивали та оздоровлювалися діти військо -
вих з 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Спеціально на відкриття зміни до «Лімниці» приїхав
військовий оркестр 10-ки. Для дітей побратимів у них особливі вітання. Військові кажуть, що завжди
намагаються підтримати дух та підняти настрій дітям побратимів. Тому у «Лімниці» в їхньому виконанні
пролунали і «Стефанія», і «Червона рута».
ОПТИКА
ПОЗИТИВНИХ
ЕМОЦІЙ
Cалони оптики
«LikeOptika»
у Івано-Франківську:
вул. Пилипа Орлика, 1;
вул. Шевченка, 45;
вул. Мулика, 24;
вул. Мазепи, 40
/like_optica_if
РЕКЛАМА
НАШІ ДІТИ | ДОЗВІЛЛЯ
98 | МІСТО МІСТО | 99
Володимир
Єремчук:
Його історія успіху
розпочалася з
бажання відкрити
власну стоматологію
і перетворити
її у провідний
центр надання
стоматологічних
послуг у Франківську.
А далі були роки
наполегливої праці
та розвитку
задля того, щоб
надавати пацієнтам
висококваліфіковані
послуги та якісний
сервіс. Володимир
Єремчук — лікар-
стоматолог,
хірург-імплантолог,
засновник мережі
стоматологічних
клінік в західній
Україні. Першу він
відкрив у Франківську
в 2019-му, а 2023-го
відбувся ребрендинг
і сьогодні клініки
функціонують під
назвою Yeremchuk
Dental.
Володимире, ваша історія це про «успіш -
ний успіх»?
Ні. Моя історія про роки праці, навчань задля роз-
витку, надання якісних послуг та класного сервісу.
Завдяки зусиллям, які докладаємо щодня, маємо
можливість масштабуватись, розвиватись і ставати
ще кращими й комфортними для пацієнтів. Нашою
особливість є те, що ми дослухаємось до їхніх по-
треб. Так, це успіх, оскільки я на шляху до втілення
своїх мрій та задумів у покращенні якості надання
стоматологічного лікування в Україні.
А з чого все починалось?
З бажання бути корисним і робити те, що подо-
бається. Ідучи в медичний вуз, я чітко розумів, які
виклики ставлю перед собою та що очікує мене
згодом. Вже тоді хотів лікувати людей, дарувати їм
здоров’я та усмішку — як у прямому так і в пере -
носному значенні цього слова. Вдячний батькам та
всім, хто допомагав і допомагає ставати кращим.
Насправді, це мотивує. Після університету кілька
років працював у приватних клініках. Це і досвід,
і розуміння пацієнта. Донині для мене зрозуміти
проблему і виявити, що дійсно потребує пацієнт, є
пріорітетним завданням. У 2018-му, маючи бажан -
ня комплексно та якісно розв’язувати проблеми
пацієнтів, прийняв рішення рухатись до відкриття
власної клініки. 2019 року відкрив першу на вулиці
Тичини. З Royal Dental все і почалось (усміхається).
Що стимулювало тоді й стимулює зараз?
Завжди ставив за основу бажання пацієнтів. Саме
тому вони знову й знову повертаються і, за потреби,
рекомендують нас друзям, родичам. Нам як ліка-
рям це комплімент. Значить, ми рухаємось правиль-
ним напрямком. Люди стимулюють і надихають.
Особливо ті випадки, коли бачиш сльози радості
у пацієнтів, котрі знов можуть вкусити яблуко чи
усміхатись, не прикриваючись мимоволі рукою. Та-
кож стимулює розвиток, у тому числі масштабуван-
ня на інші локації. Я і клініки — одне ціле, і назва
це підтверджує. Експансія — не наш шлях, ми про
фокусування і ріст навколо стандартів, методів та
практики лікування. Ми більше про людей…
Ви не перший стоматолог, який відкриває
власну клініку. Як зважились і чому?
Певен, що і не останній, адже багато колег хо-
чуть. Одного дня і я наважився. Зрозумів, що пора
рухатись далі. Були мрії відкрити власну стомато-
логію, хоч на той момент не мав жодного досвіду
в менеджменті та управлінні. Але почав вчитись і
зрозумів, що для себе треба вирішити стратегічно,
якою я бачу свою стоматологію через 10 років. Я
бачив її як провідний центр надання стоматологіч-
них послуг у Франківську. Тому з самого початку
було розуміння, що потрібна велика команда, а та-
кож налагоджені процеси. Я прописав організацій-
ну структуру, яка була на той час, і також оргструк-
туру через 10 років. Тоді виставив пріоритетність:
кого з ключових працівників та коли треба залуча -
ти до нашої команди. А коли є план дій, то вже не
так і страшно наважитись.
Але окрім роботи є ж і особисте життя?
Який Володимир Єремчук в побуті?
Звичайна людина. У мене дружина і троє діток.
Люблю їх безмежно. Хотілося б мати більше го-
дин у добі, бо ж клініка, навіть одна, вимагає бага-
то часу на менеджмент та організаційні питання.
Коли за тобою десятки людей, — а наш колектив,
на радість, росте, — мусиш думати і вболівати за
всіх. Але коли випадає нагода відпустки, то, звісно
ж, стараюсь бути поряд із сімʼєю. Хоч клініки вже
теж стали її частиною. Ну і, звичайно, аби керувати
стоматологією, постійно вчусь. Цей процес безпе-
рервний: курси, тренінги, спілкування з успішними
людьми чи з іншими стоматологами. Я є учасником
Міжнародної бізнес-спільноти Board у Івано-Фран -
ківську. Це спільнота людей з палаючими очима і
нестримним духом. Нетворкінг з близькими по духу
людьми надихає.
як за п’ять років
відкрити одну
з найкращих
стоматологій
міста
ПРОЄКТИ | УСПІХ ПРОЄКТИ | УСПІХ
Володимир
Єремчук:
Його історія успіху
розпочалася з
бажання відкрити
власну стоматологію
і перетворити
її у провідний
центр надання
стоматологічних
послуг у Франківську.
А далі були роки
наполегливої праці
та розвитку
задля того, щоб
надавати пацієнтам
висококваліфіковані
послуги та якісний
сервіс. Володимир
Єремчук — лікар-
стоматолог,
хірург-імплантолог,
засновник мережі
стоматологічних
клінік в західній
Україні. Першу він
відкрив у Франківську
в 2019-му, а 2023-го
відбувся ребрендинг
і сьогодні клініки
функціонують під
назвою Yeremchuk
Dental.
Володимире, ваша історія це про «успіш -
ний успіх»?
Ні. Моя історія про роки праці, навчань задля роз-
витку, надання якісних послуг та класного сервісу.
Завдяки зусиллям, які докладаємо щодня, маємо
можливість масштабуватись, розвиватись і ставати
ще кращими й комфортними для пацієнтів. Нашою
особливість є те, що ми дослухаємось до їхніх по-
треб. Так, це успіх, оскільки я на шляху до втілення
своїх мрій та задумів у покращенні якості надання
стоматологічного лікування в Україні.
А з чого все починалось?
З бажання бути корисним і робити те, що подо-
бається. Ідучи в медичний вуз, я чітко розумів, які
виклики ставлю перед собою та що очікує мене
згодом. Вже тоді хотів лікувати людей, дарувати їм
здоров’я та усмішку — як у прямому так і в пере -
носному значенні цього слова. Вдячний батькам та
всім, хто допомагав і допомагає ставати кращим.
Насправді, це мотивує. Після університету кілька
років працював у приватних клініках. Це і досвід,
і розуміння пацієнта. Донині для мене зрозуміти
проблему і виявити, що дійсно потребує пацієнт, є
пріорітетним завданням. У 2018-му, маючи бажан -
ня комплексно та якісно розв’язувати проблеми
пацієнтів, прийняв рішення рухатись до відкриття
власної клініки. 2019 року відкрив першу на вулиці
Тичини. З Royal Dental все і почалось (усміхається).
Що стимулювало тоді й стимулює зараз?
Завжди ставив за основу бажання пацієнтів. Саме
тому вони знову й знову повертаються і, за потреби,
рекомендують нас друзям, родичам. Нам як ліка-
рям це комплімент. Значить, ми рухаємось правиль-
ним напрямком. Люди стимулюють і надихають.
Особливо ті випадки, коли бачиш сльози радості
у пацієнтів, котрі знов можуть вкусити яблуко чи
усміхатись, не прикриваючись мимоволі рукою. Та-
кож стимулює розвиток, у тому числі масштабуван-
ня на інші локації. Я і клініки — одне ціле, і назва
це підтверджує. Експансія — не наш шлях, ми про
фокусування і ріст навколо стандартів, методів та
практики лікування. Ми більше про людей…
Ви не перший стоматолог, який відкриває
власну клініку. Як зважились і чому?
Певен, що і не останній, адже багато колег хо-
чуть. Одного дня і я наважився. Зрозумів, що пора
рухатись далі. Були мрії відкрити власну стомато-
логію, хоч на той момент не мав жодного досвіду
в менеджменті та управлінні. Але почав вчитись і
зрозумів, що для себе треба вирішити стратегічно,
якою я бачу свою стоматологію через 10 років. Я
бачив її як провідний центр надання стоматологіч-
них послуг у Франківську. Тому з самого початку
було розуміння, що потрібна велика команда, а та-
кож налагоджені процеси. Я прописав організацій-
ну структуру, яка була на той час, і також оргструк-
туру через 10 років. Тоді виставив пріоритетність:
кого з ключових працівників та коли треба залуча -
ти до нашої команди. А коли є план дій, то вже не
так і страшно наважитись.
Але окрім роботи є ж і особисте життя?
Який Володимир Єремчук в побуті?
Звичайна людина. У мене дружина і троє діток.
Люблю їх безмежно. Хотілося б мати більше го-
дин у добі, бо ж клініка, навіть одна, вимагає бага-
то часу на менеджмент та організаційні питання.
Коли за тобою десятки людей, — а наш колектив,
на радість, росте, — мусиш думати і вболівати за
всіх. Але коли випадає нагода відпустки, то, звісно
ж, стараюсь бути поряд із сімʼєю. Хоч клініки вже
теж стали її частиною. Ну і, звичайно, аби керувати
стоматологією, постійно вчусь. Цей процес безпе-
рервний: курси, тренінги, спілкування з успішними
людьми чи з іншими стоматологами. Я є учасником
Міжнародної бізнес-спільноти Board у Івано-Фран -
ківську. Це спільнота людей з палаючими очима і
нестримним духом. Нетворкінг з близькими по духу
людьми надихає.
як за п’ять років
відкрити одну
з найкращих
стоматологій
міста
ПРОЄКТИ | УСПІХ ПРОЄКТИ | УСПІХ
100 | МІСТО МІСТО | 101
Ви знаний хірург та імплантолог, здаєть -
ся, амбітна людина. Чому Франківськ?
Івано-Франківськ — моє рідне місто. Сучасне і
комфортне. Тому я почав себе реалізовувати саме
тут. Ми, до речі, масштабувались і маємо також клі-
ніку в Чернівцях.
Ці два міста для мене близькі: в Чернівцях я на-
родився, а коли мені був рік, батьки переїхали до
Франківська. Тож Франківськ мені рідніший, водно -
час Чернівці подобаються в архітектурному й мен -
тальному плані. Яке місто наступне? — Хтозна….
Маємо третій рік повномасштабної війни.
Як ви чи клініка залучені до процесу допомоги?
Ми ніколи не хизувались допомогою. На мою
думку, вона має бути тихою. В березні 2022-го за -
початкували ініціативу, яку досі тримаємо для всіх:
безкоштовно лікуємо критичні та гостробольові ви -
падки. На всі решту послуг для наших воїнів надає-
мо 20% знижки. Звичайно ж, і після нашої перемо -
ги продовжимо це робити.
А тоді завдяки чому вдається «залиша -
тись на плаву»?
Завдяки ідеї, команді та вірі. У нас працюють най-
кращі з найкращих лікарів, це не думка власника
— це результат аудиту коментарів та зворотного
звʼязку. Ми маштабуємось і точно не зупинимось.
Розуміння, що люди хочуть отримувати послуги
якісного рівня, дає поштовх. Ми розвиваємось і бу-
демо йти лише вперед.
А які зараз складнощі виникають перед
вами?
Найбільше мене турбує ситуація, коли є гостро-
больовий пацієнт. У нас є правило, що маємо його
прийняти сьогодні. Тому я розумію: нам постійно
потрібно рости і збільшувати кількість стоматоло-
гічних крісел та лікарів. У цьому році ми отрима-
ли ліцензію для проведення дентальних процедур
під медикаментозним сном. У нас працюють двоє
провідних анестезіологів Івано-Франківська. Цей
вид лікування популярний як серед дітей, так і
серед людей, які втомились від знімних протезів
і готуються до тотальної імплантації, чи імпланта-
ції «All-on-4» («все на 4-х»). Клініки максимально
стараються не підвищувати ціни. Більшість матері-
алів виробництва інших країн, тож вартість їх пря-
мо залежить від курсу НБУ в тій чи іншій валюті.
Зважаючи на події сьогодення, ми також лікуємо в
«розтермінування». Намагаємось бути найближче
до пацієнта.
Телефонуйте за одним із вказаних номерів:
(099) 001 61 06; (099) 60 16 06
Локація нашої стоматології:
м. Івано-Франківськ, вул. Військова, 1
/yeremchuk_dental_if
rm.if.ua
[email protected]
ПРАЦЮЄМО:
Пн – Сб 8:00 – 20:00
Тоді які прогнози від власника мереж
стоматологічних клінік?
Все буде добре. Ми переможемо, буде мир і кожен
зможе нарешті займатися тим, що любить без жодних
острахів. І, в моєму випадку, дарувати усмішки та гарні
емоції пацієнтам.
То все ж Yeremchuk Dental — що це сьогодні?
Ми — клініка уважної стоматології. Це команда про-
фесіоналів. Люди, з якими ми проходили різні моменти і
шляхи, але ті, хто зміг залишитись, мають за честь вва-
жати себе частинкою команди. Мені імпонує, що лікарі
сповідують мої цінності й лікування та сервіс працюють,
як годинник. Пишаюсь усіма, з ким ми це починали, і
тими, хто зараз поруч, бо будь-яка справа є командною.
Цьогоріч незалежний рейтинг «Вибір року» визнав клі-
ніку Yeremchuk Dental найкращою стоматологією міста.
Це наша перемога як команди. Ми успішно приймаємо
пацієнтів як з України, так і з-за кордону. Майже всі
технологічні аспекти в клініці враховані: маємо медика-
ментозний сон, новітні мікроскопи для лікування кана-
лів, здійснюємо лікування пацієнтів на рівні провідних
європейських протоколів. Yeremchuk Dental сьогодні —
це насправді простір цифрової стоматології, на думку
наших пацієнтів.
Чого боїтеся особисто ви, які виклики
можуть бути перед клініками?
В країні, яка перебуває в стані війни, завжди
є певні ризики для громадян і бізнесу. Всі ми
остерігаємось «прильотів» чи інших небезпек.
Ворог непередбачуваний. Ми продовжували
розвиватись на початку 2022 року, відкривши
другу клініку. А потім почались відключення
світла. Це був гарний урок, бо маємо сьогодні у
всіх стоматологіях безперебійне живлення, яке
забезпечується спеціальними акумуляторами.
Вони дозволяють клініці працювати протягом
п’яти годин. А в разі виснаження батарей авто-
матично, в ту ж секунду, включається 35-кіло-
ватний генератор, який без проблем дозволяє
продовжувати всі процеси. Це дуже важливо,
особливо коли у клініці здійснюється лікування
уві сні. Тож маємо можливість робити свою ро-
боту гідно та якісно за будь-яких умов.
РЕКЛАМА
ПРОЄКТИ | УСПІХ ПРОЄКТИ | УСПІХ
Ви знаний хірург та імплантолог, здаєть -
ся, амбітна людина. Чому Франківськ?
Івано-Франківськ — моє рідне місто. Сучасне і
комфортне. Тому я почав себе реалізовувати саме
тут. Ми, до речі, масштабувались і маємо також клі-
ніку в Чернівцях.
Ці два міста для мене близькі: в Чернівцях я на-
родився, а коли мені був рік, батьки переїхали до
Франківська. Тож Франківськ мені рідніший, водно -
час Чернівці подобаються в архітектурному й мен -
тальному плані. Яке місто наступне? — Хтозна….
Маємо третій рік повномасштабної війни.
Як ви чи клініка залучені до процесу допомоги?
Ми ніколи не хизувались допомогою. На мою
думку, вона має бути тихою. В березні 2022-го за -
початкували ініціативу, яку досі тримаємо для всіх:
безкоштовно лікуємо критичні та гостробольові ви -
падки. На всі решту послуг для наших воїнів надає-
мо 20% знижки. Звичайно ж, і після нашої перемо -
ги продовжимо це робити.
А тоді завдяки чому вдається «залиша -
тись на плаву»?
Завдяки ідеї, команді та вірі. У нас працюють най-
кращі з найкращих лікарів, це не думка власника
— це результат аудиту коментарів та зворотного
звʼязку. Ми маштабуємось і точно не зупинимось.
Розуміння, що люди хочуть отримувати послуги
якісного рівня, дає поштовх. Ми розвиваємось і бу-
демо йти лише вперед.
А які зараз складнощі виникають перед
вами?
Найбільше мене турбує ситуація, коли є гостро-
больовий пацієнт. У нас є правило, що маємо його
прийняти сьогодні. Тому я розумію: нам постійно
потрібно рости і збільшувати кількість стоматоло-
гічних крісел та лікарів. У цьому році ми отрима-
ли ліцензію для проведення дентальних процедур
під медикаментозним сном. У нас працюють двоє
провідних анестезіологів Івано-Франківська. Цей
вид лікування популярний як серед дітей, так і
серед людей, які втомились від знімних протезів
і готуються до тотальної імплантації, чи імпланта-
ції «All-on-4» («все на 4-х»). Клініки максимально
стараються не підвищувати ціни. Більшість матері-
алів виробництва інших країн, тож вартість їх пря-
мо залежить від курсу НБУ в тій чи іншій валюті.
Зважаючи на події сьогодення, ми також лікуємо в
«розтермінування». Намагаємось бути найближче
до пацієнта.
Телефонуйте за одним із вказаних номерів:
(099) 001 61 06; (099) 60 16 06
Локація нашої стоматології:
м. Івано-Франківськ, вул. Військова, 1
/yeremchuk_dental_if
rm.if.ua
[email protected]
ПРАЦЮЄМО:
Пн – Сб 8:00 – 20:00
Тоді які прогнози від власника мереж
стоматологічних клінік?
Все буде добре. Ми переможемо, буде мир і кожен
зможе нарешті займатися тим, що любить без жодних
острахів. І, в моєму випадку, дарувати усмішки та гарні
емоції пацієнтам.
То все ж Yeremchuk Dental — що це сьогодні?
Ми — клініка уважної стоматології. Це команда про-
фесіоналів. Люди, з якими ми проходили різні моменти і
шляхи, але ті, хто зміг залишитись, мають за честь вва-
жати себе частинкою команди. Мені імпонує, що лікарі
сповідують мої цінності й лікування та сервіс працюють,
як годинник. Пишаюсь усіма, з ким ми це починали, і
тими, хто зараз поруч, бо будь-яка справа є командною.
Цьогоріч незалежний рейтинг «Вибір року» визнав клі-
ніку Yeremchuk Dental найкращою стоматологією міста.
Це наша перемога як команди. Ми успішно приймаємо
пацієнтів як з України, так і з-за кордону. Майже всі
технологічні аспекти в клініці враховані: маємо медика-
ментозний сон, новітні мікроскопи для лікування кана-
лів, здійснюємо лікування пацієнтів на рівні провідних
європейських протоколів. Yeremchuk Dental сьогодні —
це насправді простір цифрової стоматології, на думку
наших пацієнтів.
Чого боїтеся особисто ви, які виклики
можуть бути перед клініками?
В країні, яка перебуває в стані війни, завжди
є певні ризики для громадян і бізнесу. Всі ми
остерігаємось «прильотів» чи інших небезпек.
Ворог непередбачуваний. Ми продовжували
розвиватись на початку 2022 року, відкривши
другу клініку. А потім почались відключення
світла. Це був гарний урок, бо маємо сьогодні у
всіх стоматологіях безперебійне живлення, яке
забезпечується спеціальними акумуляторами.
Вони дозволяють клініці працювати протягом
п’яти годин. А в разі виснаження батарей авто-
матично, в ту ж секунду, включається 35-кіло-
ватний генератор, який без проблем дозволяє
продовжувати всі процеси. Це дуже важливо,
особливо коли у клініці здійснюється лікування
уві сні. Тож маємо можливість робити свою ро-
боту гідно та якісно за будь-яких умов.
РЕКЛАМА
ПРОЄКТИ | УСПІХ ПРОЄКТИ | УСПІХ
102 | МІСТО МІСТО | 103
За прикладом Італії:
на Прикарпатті зростає
унікальний інтенсивний сад
Яблуні, груші та фундук — понад 40 тисяч елітних молодих дерев
«родом» з Італії. Та ще й висаджені вони за особливою технологією —
значно щільніше, ніж ми звикли бачити, і плодоносять куди рясніше. Це
наразі єдиний такий в області промисловий інтенсивний сад.Торік на землях
Солотвинської та Дзвиняцької громад його заклав приватний підприємець,
депутат Івано-Франківської обласної ради Тарас Виноградник.
Тарасе Теофіловичу, звідки взагалі взялася
така ідея — створити власний промисловий
сад?
Ще у 2020-му мене запросили колеги з Італії
приїхати до провінції Південний Тіроль, щоб разом
із депутатами ми могли подивитися, як у них орга -
нізована діяльність в громадах. Майже рік поїхати
не виходило, але потім я все-таки взяв декількох
колег з обласної ради, підприємців та представни -
ків Торгово-промислової палати і ми таки поїхали.
Скажу відверто: подивившись, як функціонують
громади, як організована діяльність, як відбува-
ється фінансування, як вони будують стратегічні
плани, як вони до цього дійшли, — ми були відвер -
то шоковані. Нині це одна з найбагатших провінцій
Італії, а рівень життя там дещо навіть вищий, ніж у
Швейцарії. А все завдяки тому, що в них відбулась
реорганізація місцевого самоврядування і пере -
розподіл функцій. Це мене вразило. Дивились ми
і економічний потенціал Південного Тіролю, бо це
також гірська територія Італії. І в них два напря-
ми — будете зараз сміятись — туристичний бізнес
і сильно розвинуте фермерство. Тому що вони
поставили перед собою завдання: самозайнятість
населення і щоб воно залишалось у регіоні. Одне
з провідних місць у них займає садівництво: яблу -
ні, груші, виноград та ягоди. Тому коли я побачив,
що це така ж гірська територія, як тут, то зга-
дав, скільки земель пустує у нас. Ми не можемо
вирощувати таку пшеницю, як Херсон, Миколаїв,
Запоріжжя чи Чернігів, та й соняшники у нас такі
не виростуть, бо ділянки маленькі, а ось садівниц-
тво — саме те. Я почав налагоджувати контакти
з італійськими компаніями, які професійно цим
займаються: саджанці, збирання, зберігання, пе -
реробка... У 2022 році планував уже закладати сад,
але почалася повномасштабна війна і відповідно
було не до цього. Хоч спілкування з закордонними
партнерами я підтримував увесь час і торік таки
заклав свій сад.
Але ж починати агробізнес у час війни —
великий ризик. Як все-таки зважились?
Так, це подвійні виклики. Але найгірше, що ми
можемо втратити, це, звісно, життя, а на другому
місці — час. Я не хотів його втрачати. Бо посадити
сад це не посіяв пшеницю навесні, а восени зібрав.
Сад це на десятки років. Якщо зараз хтось захоче
закладати сад, то я вже в порівнянні з ним у вигра -
ші на три роки. Тому паралельно з депутатською
діяльністю, допомогою ЗСУ та волонтерством
зайнявся садівництвом. Тим більше що тоді багато
людей сиділи по хатах і не знали, що робити, як
робити, а це також їх надихало. А ще сад, він ж
ростиме і залишиться потім дітям і внукам. А це
значить, що я вірю у те, що Україна буде, і в наше
майбутнє — теж. І, звичайно, свої, вирощені тут
фрукти, це частково і про незалежність.
З чого все починалося? Що садили спочатку?
З того, що на аукціоні взяли в оренду 20 гектарів
поля. Земля не була готова до садівництва, роками
не оброблялася, в ній не вистачало мінералів, віта-
мінів і таке інше. До того ж інтенсивний сад перед -
бачає спорудження спочатку певних конструкцій.
Бо, приміром, колись у нас була норма 100-150
дерев на один гектар, тут же на гектарі — дві з по-
ловиною тисячі саджанців. У цьому й полягає ідея
інтенсивного саду.
Що це означає? Яка технологія вирощуван-
ня?
Ми говоримо про те, що яблуня має нам давати
не дерево для дерева, а плоди. Бо бачимо яблу -
ні: такі великі, з товстими стовбурами, гілками, а
яблучка — як черешня. А італійці з голландцями
цю ситуацію переглянули й сказали: дерево має
бути тонке, а плоди — великі. Тому йдеться про
інтенсивний ріст цих дерев шляхом підбору сор -
тів і кореневої системи. Окрім того, коли яблуко
росте десь там в саду, воно піддається різним
природним катаклізмам: морози, вітер, буревії. А
ми цей стовбур, щоб він не зігнувся, підтримуємо
його, підв’язуємо під певні спеціальні троси. Таким
чином деревця ростуть в рядочок, не три-п’ять
метрів між кожним, а 80 сантиметрів. Спочатку ми
зробили цю спеціальну конструкцію, щоб дерева
не конкурували між собою, а росли, потім — систе -
му поливу під кожне. І лише після цього привезли
з Італії саджанці, офіційно, сертифіковані, розмит-
нили й посадили.
Пройшов рік — як змінився сад?
Перш за все хотів би згадати про немаловаж -
ний момент — державні грантові програми для
підтримки фермерів під час війни. Ми цією мож -
ливістю скористалися: нас повністю верифікували,
перевірили легітимність, легальність і зрештою от -
римали підтримку від держави. Щоправда, є низ -
ка умов, які ми повинні виконувати, — створювати
робочі місця, сплачувати податки. У травні минув
рік, як ми посадили дерева, загалом — понад 40
тисяч. Це яблуні, груші й фундук. А трохи пізніше
посадили й малину. До речі, італійці в цьому плані
молодці: консультували, підтримували й підказува -
ли. Незважаючи на погодні умови, бо клімат у нас
холодніший, ніж в Італії, у нас вже є перші плоди.
Але це тестовий рік.
Але ж результатом ви задоволені?
Дивіться, якщо ми купляли саджанець, коли
йому було 18 місяців, то зараз йому, грубо кажу -
чи, два з половиною роки. Його стовбур ще зама -
лий, щоб витримувати ту кількість плодів, скільки
квіток утворюється на гілках. За нормою має бути
чотири яблука — кілограм. Я б вам показав фото -
графії — там явно більше. Тому нам навіть доводи -
лось обривати зайві квіти. Тож у цьому році я задо-
волений тим, що є. Хоча погодні умови нам трошки
зашкодили. Був град, пізні заморозки й засуха. З
останнім нам ще було трохи легше, бо маємо свою
систему поливу: зробили офіційний договір на
водокористування, проклали півтора кілометри
лінії електропередач, стоять сонячні панелі та
помпи, які качають воду, — ми це все зробили. Що
нас фактично і врятувало, бо в багатьох країнах
неврожай лише через те, що посуха. Тому наразі я
задоволений результатом. Єдине, що сад не окупо -
вується так швидко, як інші аграрні напрями, бо це
довгострокова програма.
ПРОЄКТИ | САДІВНИЦТВО ПРОЄКТИ | САДІВНИЦТВО
За прикладом Італії:
на Прикарпатті зростає
унікальний інтенсивний сад
Яблуні, груші та фундук — понад 40 тисяч елітних молодих дерев
«родом» з Італії. Та ще й висаджені вони за особливою технологією —
значно щільніше, ніж ми звикли бачити, і плодоносять куди рясніше. Це
наразі єдиний такий в області промисловий інтенсивний сад.Торік на землях
Солотвинської та Дзвиняцької громад його заклав приватний підприємець,
депутат Івано-Франківської обласної ради Тарас Виноградник.
Тарасе Теофіловичу, звідки взагалі взялася
така ідея — створити власний промисловий
сад?
Ще у 2020-му мене запросили колеги з Італії
приїхати до провінції Південний Тіроль, щоб разом
із депутатами ми могли подивитися, як у них орга -
нізована діяльність в громадах. Майже рік поїхати
не виходило, але потім я все-таки взяв декількох
колег з обласної ради, підприємців та представни -
ків Торгово-промислової палати і ми таки поїхали.
Скажу відверто: подивившись, як функціонують
громади, як організована діяльність, як відбува-
ється фінансування, як вони будують стратегічні
плани, як вони до цього дійшли, — ми були відвер -
то шоковані. Нині це одна з найбагатших провінцій
Італії, а рівень життя там дещо навіть вищий, ніж у
Швейцарії. А все завдяки тому, що в них відбулась
реорганізація місцевого самоврядування і пере -
розподіл функцій. Це мене вразило. Дивились ми
і економічний потенціал Південного Тіролю, бо це
також гірська територія Італії. І в них два напря-
ми — будете зараз сміятись — туристичний бізнес
і сильно розвинуте фермерство. Тому що вони
поставили перед собою завдання: самозайнятість
населення і щоб воно залишалось у регіоні. Одне
з провідних місць у них займає садівництво: яблу -
ні, груші, виноград та ягоди. Тому коли я побачив,
що це така ж гірська територія, як тут, то зга-
дав, скільки земель пустує у нас. Ми не можемо
вирощувати таку пшеницю, як Херсон, Миколаїв,
Запоріжжя чи Чернігів, та й соняшники у нас такі
не виростуть, бо ділянки маленькі, а ось садівниц-
тво — саме те. Я почав налагоджувати контакти
з італійськими компаніями, які професійно цим
займаються: саджанці, збирання, зберігання, пе -
реробка... У 2022 році планував уже закладати сад,
але почалася повномасштабна війна і відповідно
було не до цього. Хоч спілкування з закордонними
партнерами я підтримував увесь час і торік таки
заклав свій сад.
Але ж починати агробізнес у час війни —
великий ризик. Як все-таки зважились?
Так, це подвійні виклики. Але найгірше, що ми
можемо втратити, це, звісно, життя, а на другому
місці — час. Я не хотів його втрачати. Бо посадити
сад це не посіяв пшеницю навесні, а восени зібрав.
Сад це на десятки років. Якщо зараз хтось захоче
закладати сад, то я вже в порівнянні з ним у вигра -
ші на три роки. Тому паралельно з депутатською
діяльністю, допомогою ЗСУ та волонтерством
зайнявся садівництвом. Тим більше що тоді багато
людей сиділи по хатах і не знали, що робити, як
робити, а це також їх надихало. А ще сад, він ж
ростиме і залишиться потім дітям і внукам. А це
значить, що я вірю у те, що Україна буде, і в наше
майбутнє — теж. І, звичайно, свої, вирощені тут
фрукти, це частково і про незалежність.
З чого все починалося? Що садили спочатку?
З того, що на аукціоні взяли в оренду 20 гектарів
поля. Земля не була готова до садівництва, роками
не оброблялася, в ній не вистачало мінералів, віта-
мінів і таке інше. До того ж інтенсивний сад перед -
бачає спорудження спочатку певних конструкцій.
Бо, приміром, колись у нас була норма 100-150
дерев на один гектар, тут же на гектарі — дві з по-
ловиною тисячі саджанців. У цьому й полягає ідея
інтенсивного саду.
Що це означає? Яка технологія вирощуван-
ня?
Ми говоримо про те, що яблуня має нам давати
не дерево для дерева, а плоди. Бо бачимо яблу -
ні: такі великі, з товстими стовбурами, гілками, а
яблучка — як черешня. А італійці з голландцями
цю ситуацію переглянули й сказали: дерево має
бути тонке, а плоди — великі. Тому йдеться про
інтенсивний ріст цих дерев шляхом підбору сор -
тів і кореневої системи. Окрім того, коли яблуко
росте десь там в саду, воно піддається різним
природним катаклізмам: морози, вітер, буревії. А
ми цей стовбур, щоб він не зігнувся, підтримуємо
його, підв’язуємо під певні спеціальні троси. Таким
чином деревця ростуть в рядочок, не три-п’ять
метрів між кожним, а 80 сантиметрів. Спочатку ми
зробили цю спеціальну конструкцію, щоб дерева
не конкурували між собою, а росли, потім — систе -
му поливу під кожне. І лише після цього привезли
з Італії саджанці, офіційно, сертифіковані, розмит-
нили й посадили.
Пройшов рік — як змінився сад?
Перш за все хотів би згадати про немаловаж -
ний момент — державні грантові програми для
підтримки фермерів під час війни. Ми цією мож -
ливістю скористалися: нас повністю верифікували,
перевірили легітимність, легальність і зрештою от -
римали підтримку від держави. Щоправда, є низ -
ка умов, які ми повинні виконувати, — створювати
робочі місця, сплачувати податки. У травні минув
рік, як ми посадили дерева, загалом — понад 40
тисяч. Це яблуні, груші й фундук. А трохи пізніше
посадили й малину. До речі, італійці в цьому плані
молодці: консультували, підтримували й підказува -
ли. Незважаючи на погодні умови, бо клімат у нас
холодніший, ніж в Італії, у нас вже є перші плоди.
Але це тестовий рік.
Але ж результатом ви задоволені?
Дивіться, якщо ми купляли саджанець, коли
йому було 18 місяців, то зараз йому, грубо кажу -
чи, два з половиною роки. Його стовбур ще зама -
лий, щоб витримувати ту кількість плодів, скільки
квіток утворюється на гілках. За нормою має бути
чотири яблука — кілограм. Я б вам показав фото -
графії — там явно більше. Тому нам навіть доводи -
лось обривати зайві квіти. Тож у цьому році я задо-
волений тим, що є. Хоча погодні умови нам трошки
зашкодили. Був град, пізні заморозки й засуха. З
останнім нам ще було трохи легше, бо маємо свою
систему поливу: зробили офіційний договір на
водокористування, проклали півтора кілометри
лінії електропередач, стоять сонячні панелі та
помпи, які качають воду, — ми це все зробили. Що
нас фактично і врятувало, бо в багатьох країнах
неврожай лише через те, що посуха. Тому наразі я
задоволений результатом. Єдине, що сад не окупо -
вується так швидко, як інші аграрні напрями, бо це
довгострокова програма.
ПРОЄКТИ | САДІВНИЦТВО ПРОЄКТИ | САДІВНИЦТВО
104 | МІСТО МІСТО | 105
Що далі? Чи плануєте розширювати сад?
Ми попередньо комунікували з компанією
«Ferrero», вони порекомендували, які сорти фунду -
ка посадити, для того, щоб їх можна було застосо -
вувати в їхній кондитерській промисловості. Тому
в цьому році посадимо ще десять гектарів цього
горіха. Тепер готуємо ділянку, прокладаємо си -
стему водопостачання, енергетики, дороги... Якби
сьогодні вийти на нульовий режим і якби хто мене
спитав, чи я б усе розпочав знову, знаючи, скільки
потрібно зробити, то добре б подумав. Але дороги
назад вже немає. У планах також — організувати
зберігання яблука. Ось зараз ми його зірвали, а
далі що робити? Куди покласти так, щоб можна
було його реалізовувати до наступного врожаю:
в садки, школи та просто продавати? Чому маємо
купляти яблука у турків чи ще у когось і виводи -
ти валюту з держави, якщо можемо вирощувати
їх самі? Наступна теза — це переробка, до того ж
глибинна. З яблука можна робити повидла, дже -
ми, соки, концентрати, конфітюри, добавки до
йогуртів. А де ми це все нині купуємо? Те ж саме
і з грушею — сьогодні до Франківська її везуть з
Південної Африки.
Власне бачила в мережі цю статистику:
25% власного виробництва, 75% — привізна…
Та власне: створюємо там робочі місця і підіймає -
мо чужу економіку, а не свою. Але це те, що стосу -
ється яблук, груш та малини. Щодо фундука також
будемо думати, як реалізувати в часі його збиран -
ня, зберігання і переробку: можна обжарювати, пе -
ремелювати, а перемелену шкарлупу віддавати в ті
галузі, де вона потрібна. Можна робити олію з фун -
дука, вона дуже дорога і цінується у фармацевтич -
ній та харчовій промисловості. Просто цим треба
займатися. У мене одна ділянка саду в Дзвиняцькій
громаді, інша — в Солотвинській, а другий сад — у
селі Волосів Переріслянської громади. Чому там?
Будете сміятися: колеги попросили, кажуть, а чого
ти тільки там робиш, покажи, як це зробити тут. Є
бажання заробити такий «вірус», щоб люди, надих -
нувшись моїм прикладом, перейнявши досвід, теж
створювали подібне до цього.
Наскільки важливим є розвиток україн -
ського садівництва саме зараз?
У нас величезний потенціал. Ми повинні зрозу -
міти, що у світі є конкуренція між державами, і
так само й конкуренція між економіками. Маємо
людей, маємо землі й можемо розвивати фермер -
ство і садівництво, це в крові кожного українця.
Окрім того, географічне розташування з погляду
логістики, клімату — неймовірне. Але ми це не
використовуємо, тоді як сміливо можемо перемог -
ти у цьому плані і голландців, і данців, і бельгійців.
Наведу приклад: у Сербії, якщо не помиляюсь,
років десять тому держава підтримала садівництво,
давши людям можливість посадити малину. Вони
вклали в цю програму 100 мільйонів євро. Чотири
роки підряд держава отримує від її реалізації від
пів мільярда до 800 мільйонів євро за рік. Проста
математика, і так можна й у нас. Івано-Франків -
ська область має неймовірні перспективи. Чому?
— Тому, що у кожного є город. Можна створювати
маленькі сади, великі сади, промислові сади. Треба
просто підійти: з боку бажання — раз, державної
позиції — два, зайняти людей роботою й просто їм
не заважати. І тоді все буде.
«КРІЗЬ ВІКИ»:
Благодійний захід-фотопроєкт ГО «Дружина воїна» та ГО «Теплі обійми»,
який реалізовують спільно з компанією blago.
сучасні берегині роду в стародавніх строях…
Ольга Зварич
дружина військового, очіль -
ниця ГО «Теплі обійми»
Специфіка нашої сім’ї така,
що чоловік за національністю
і громадянством грузин, але
всім серцем — українець. Тому
війна для нас почалася не з
повномасштабного вторгнен -
ня, а в 2014-му. Коханий пішов
боронити Україну добровольцем,
а в 2016-му підписав контракт
зі Збройними силами України.
Часто запитують, чому він це
зробив? Відповідаю: ви просто
не знаєте мого чоловіка, як
і історію наших родин. росія
принесла обом дуже багато горя
і воно переросло в ту віддану
боротьбу за свободу — свободу
вибору і нашу перемогу!
Одяг: традиційний україн -
ський стрій, характерний для
Покуття. Сорочка вишита на
білому полотні з багатою ви-
шивкою на грудях і рукавах, де
нитки переплетені з бісером
та «лелітками». Головний убір
— червона шерстяна хустка,
складена й зав’язана навколо
голови в характерній народній
техніці покутського регіону. Фота
«проста» — традиційна плахта
з геометричними візерунками,
виткана в червоному кольорі з
вкрапленнями інших яскравих
кольорів. Образ доповнює яскра-
ва крайка та запаска, оздоблена
на кінці декоративною бахромою,
а червоні коралі підкреслюють
етнічний характер костюма.
Тетяна Фреїшин
дружина військового
Бути дружиною військового,
та ще й з десятирічним ста-
жем, — це гордість! Гордість
за чоловіка, за його мужність і
вдячність йому. Це і тривожно,
і дуже відповідально. Коли стає
важко, то рятує віра в перемо-
гу, бажання щасливого май -
бутнього дітей. Також в тонусі
тримають діти, маю двох синів!
Бажання дочекатись чоловіка
змушувало завжди бути оптимі-
стичною. Дівчата поруч ті, що
теж чекають, дуже допомагають
пережити важкі часи. А ще —
моє волонтерство — допомагати
воїнам, бути причетною до на-
ближення перемоги України!
Одяг: традиційний гуцуль-
ський стрій, а саме: весільний,
або шлюбний, костюм, який
представляє розкішні орнаменти
й деталі, характерні для Верхо-
винщини. Сорочка з багатим гео-
метричним орнаментом на рука-
вах, виконана в оранжево-чорних
тонах. Чільце прикрашене
сріблястими монетками і мета-
левими елементами. Запаски та
крайка, що стягують сорочку на
талії, з тканим орнаментом із
шерстяної нитки в переплетінні
з парчевою та золотою. Окрасою
строю є кептар — хутряна безру-
кавка з різнобарвними декора-
тивними елементами, а завершує
образ традиційне гуцульське
взуття: постоли в поєднанні з
вовняними орнаментованими
шкарпетками.
Лілія Васинда
(Фармуга)
дружина військового
Чоловіка проводжала на війну
двічі. У 2014-му він зголосився
добровольцем та воював у складі
79-ї окремої аеромобільної бри-
гади, обороняв Донецький аеро -
порт. З початком повномасштаб -
ного вторгнення коханий знов
повернувся у свій підрозділ.
Найскладніше випробування,
з яким успішно справилася за
ці роки, — це очікування коха-
ного з війни та виховання сина
за двох: і за матір і за батька,
котрий воює. З 2015 року долу-
чилася до волонтерства, бо в
час війни кожен повинен робити
свій внесок у боротьбу і тільки
спільна робота наближає нашу
перемогу.
Одяг: традиційний україн -
ський народний стрій, харак-
терний етнічній групі на Опіллі
(село Чагрів), що на Рогатин-
щині. Сорочка вишита дрібним
хрестиком у приглушених тонах
на грубому домотканому полотні
з призібраним рукавом. Прикра -
сою образу є кептар та запаска,
пошиті з оксамиту, котрим
понад 100 років, вишиті дрібним
«чеським» бісером і «скаляру-
сом». Образ завершує яскраве
намисто та шерстяна хустка в
тон до костюма.
ПРОЄКТИ | САДІВНИЦТВО ПРОЄКТИ | ЯСКРАВЕ
Що далі? Чи плануєте розширювати сад?
Ми попередньо комунікували з компанією
«Ferrero», вони порекомендували, які сорти фунду -
ка посадити, для того, щоб їх можна було застосо -
вувати в їхній кондитерській промисловості. Тому
в цьому році посадимо ще десять гектарів цього
горіха. Тепер готуємо ділянку, прокладаємо си -
стему водопостачання, енергетики, дороги... Якби
сьогодні вийти на нульовий режим і якби хто мене
спитав, чи я б усе розпочав знову, знаючи, скільки
потрібно зробити, то добре б подумав. Але дороги
назад вже немає. У планах також — організувати
зберігання яблука. Ось зараз ми його зірвали, а
далі що робити? Куди покласти так, щоб можна
було його реалізовувати до наступного врожаю:
в садки, школи та просто продавати? Чому маємо
купляти яблука у турків чи ще у когось і виводи -
ти валюту з держави, якщо можемо вирощувати
їх самі? Наступна теза — це переробка, до того ж
глибинна. З яблука можна робити повидла, дже -
ми, соки, концентрати, конфітюри, добавки до
йогуртів. А де ми це все нині купуємо? Те ж саме
і з грушею — сьогодні до Франківська її везуть з
Південної Африки.
Власне бачила в мережі цю статистику:
25% власного виробництва, 75% — привізна…
Та власне: створюємо там робочі місця і підіймає -
мо чужу економіку, а не свою. Але це те, що стосу -
ється яблук, груш та малини. Щодо фундука також
будемо думати, як реалізувати в часі його збиран -
ня, зберігання і переробку: можна обжарювати, пе -
ремелювати, а перемелену шкарлупу віддавати в ті
галузі, де вона потрібна. Можна робити олію з фун -
дука, вона дуже дорога і цінується у фармацевтич -
ній та харчовій промисловості. Просто цим треба
займатися. У мене одна ділянка саду в Дзвиняцькій
громаді, інша — в Солотвинській, а другий сад — у
селі Волосів Переріслянської громади. Чому там?
Будете сміятися: колеги попросили, кажуть, а чого
ти тільки там робиш, покажи, як це зробити тут. Є
бажання заробити такий «вірус», щоб люди, надих -
нувшись моїм прикладом, перейнявши досвід, теж
створювали подібне до цього.
Наскільки важливим є розвиток україн -
ського садівництва саме зараз?
У нас величезний потенціал. Ми повинні зрозу -
міти, що у світі є конкуренція між державами, і
так само й конкуренція між економіками. Маємо
людей, маємо землі й можемо розвивати фермер -
ство і садівництво, це в крові кожного українця.
Окрім того, географічне розташування з погляду
логістики, клімату — неймовірне. Але ми це не
використовуємо, тоді як сміливо можемо перемог -
ти у цьому плані і голландців, і данців, і бельгійців.
Наведу приклад: у Сербії, якщо не помиляюсь,
років десять тому держава підтримала садівництво,
давши людям можливість посадити малину. Вони
вклали в цю програму 100 мільйонів євро. Чотири
роки підряд держава отримує від її реалізації від
пів мільярда до 800 мільйонів євро за рік. Проста
математика, і так можна й у нас. Івано-Франків -
ська область має неймовірні перспективи. Чому?
— Тому, що у кожного є город. Можна створювати
маленькі сади, великі сади, промислові сади. Треба
просто підійти: з боку бажання — раз, державної
позиції — два, зайняти людей роботою й просто їм
не заважати. І тоді все буде.
«КРІЗЬ ВІКИ»:
Благодійний захід-фотопроєкт ГО «Дружина воїна» та ГО «Теплі обійми»,
який реалізовують спільно з компанією blago.
сучасні берегині роду в стародавніх строях…
Ольга Зварич
дружина військового, очіль -
ниця ГО «Теплі обійми»
Специфіка нашої сім’ї така,
що чоловік за національністю
і громадянством грузин, але
всім серцем — українець. Тому
війна для нас почалася не з
повномасштабного вторгнен -
ня, а в 2014-му. Коханий пішов
боронити Україну добровольцем,
а в 2016-му підписав контракт
зі Збройними силами України.
Часто запитують, чому він це
зробив? Відповідаю: ви просто
не знаєте мого чоловіка, як
і історію наших родин. росія
принесла обом дуже багато горя
і воно переросло в ту віддану
боротьбу за свободу — свободу
вибору і нашу перемогу!
Одяг: традиційний україн -
ський стрій, характерний для
Покуття. Сорочка вишита на
білому полотні з багатою ви-
шивкою на грудях і рукавах, де
нитки переплетені з бісером
та «лелітками». Головний убір
— червона шерстяна хустка,
складена й зав’язана навколо
голови в характерній народній
техніці покутського регіону. Фота
«проста» — традиційна плахта
з геометричними візерунками,
виткана в червоному кольорі з
вкрапленнями інших яскравих
кольорів. Образ доповнює яскра-
ва крайка та запаска, оздоблена
на кінці декоративною бахромою,
а червоні коралі підкреслюють
етнічний характер костюма.
Тетяна Фреїшин
дружина військового
Бути дружиною військового,
та ще й з десятирічним ста-
жем, — це гордість! Гордість
за чоловіка, за його мужність і
вдячність йому. Це і тривожно,
і дуже відповідально. Коли стає
важко, то рятує віра в перемо-
гу, бажання щасливого май -
бутнього дітей. Також в тонусі
тримають діти, маю двох синів!
Бажання дочекатись чоловіка
змушувало завжди бути оптимі-
стичною. Дівчата поруч ті, що
теж чекають, дуже допомагають
пережити важкі часи. А ще —
моє волонтерство — допомагати
воїнам, бути причетною до на-
ближення перемоги України!
Одяг: традиційний гуцуль-
ський стрій, а саме: весільний,
або шлюбний, костюм, який
представляє розкішні орнаменти
й деталі, характерні для Верхо-
винщини. Сорочка з багатим гео-
метричним орнаментом на рука-
вах, виконана в оранжево-чорних
тонах. Чільце прикрашене
сріблястими монетками і мета-
левими елементами. Запаски та
крайка, що стягують сорочку на
талії, з тканим орнаментом із
шерстяної нитки в переплетінні
з парчевою та золотою. Окрасою
строю є кептар — хутряна безру-
кавка з різнобарвними декора-
тивними елементами, а завершує
образ традиційне гуцульське
взуття: постоли в поєднанні з
вовняними орнаментованими
шкарпетками.
Лілія Васинда
(Фармуга)
дружина військового
Чоловіка проводжала на війну
двічі. У 2014-му він зголосився
добровольцем та воював у складі
79-ї окремої аеромобільної бри-
гади, обороняв Донецький аеро -
порт. З початком повномасштаб -
ного вторгнення коханий знов
повернувся у свій підрозділ.
Найскладніше випробування,
з яким успішно справилася за
ці роки, — це очікування коха-
ного з війни та виховання сина
за двох: і за матір і за батька,
котрий воює. З 2015 року долу-
чилася до волонтерства, бо в
час війни кожен повинен робити
свій внесок у боротьбу і тільки
спільна робота наближає нашу
перемогу.
Одяг: традиційний україн -
ський народний стрій, харак-
терний етнічній групі на Опіллі
(село Чагрів), що на Рогатин-
щині. Сорочка вишита дрібним
хрестиком у приглушених тонах
на грубому домотканому полотні
з призібраним рукавом. Прикра -
сою образу є кептар та запаска,
пошиті з оксамиту, котрим
понад 100 років, вишиті дрібним
«чеським» бісером і «скаляру-
сом». Образ завершує яскраве
намисто та шерстяна хустка в
тон до костюма.
ПРОЄКТИ | САДІВНИЦТВО ПРОЄКТИ | ЯСКРАВЕ
106 | МІСТО МІСТО | 107
Оксана Боднар
дружина військового
Що мотивувало мого чоло-
віка піти захищати Україну?
— Бажання, щоб його сім’я
жила в незалежній успішній
країні. На службу він став ще
у 2014-му, через рік комісува-
ли за станом здоров’я. Довгий
час відновлювався сам, а потім
вирішив створити для хлопців
реабілітаційний центр «Нові
крила». Побратими допомогли
з приміщенням і в цей момент
він ніби отримав друге дихання.
Коли почалося повномасштаб -
не вторгнення, знову будь-що
намагався потрапити на передо -
ву, доправляв машини на схід і
зрештою таки знайшов можли -
вість й опинився «на нулі». Ролі
дружини воїна не позаздриш,
і зрозуміти, як це, може лиш
та, яка сама чекає чоловіка з
передової: коли завмираєш в
очікуванні дзвінка, хвилюєшся
і попри все підтримуєш його і
родину!
Одяг: святковий стрій, моло -
дої ґаздині з Опілля. Особливого
колориту образові надають гіп-
тар (кептар) та запаска, пошиті
з оксамиту, на яких яскравими
кольорами: червоними, синіми
та жовтими вишиті великі квіти.
Сорочка прикрашена вишивкою
на весь рукав, що підкреслює
багате походження. Намисто на
кілька ниток є обов’язковим до-
повненням. Спідниця також має
квітковий орнамент. Окрасою
є червоні чоботи, виготовлені
зі шкіри, що були розкішшю на
той час та одягалися на великі
свята. Завершує образ світла
шерстяна хустка, зав’язана
«по-молодицьки».
Людмила Лучин
дружина ветерана, коорди -
наторка проєкту «Замаскуй
воїна»
Захищати кордони нашої кра -
їни мій чоловік пішов одним із
перших добровольців у 2014-му.
Тоді в нас було двоє діток — Ві-
куся і Яночка, якій ще не випов-
нилося й року. Страшно було,
але найгіршим був період, коли
загинули його найкращі дру -
зі. Він не знаходив собі місця,
постійно щоночі ходив до них
на могилу, але хлопців, на жаль,
ніхто поверне. Під час повно-
масштабного вторгнення чолові -
ка знову відправили на схід, але
цього разу я була впевнена: все
добре, моя молитва дуже сильна
й захищає його. Зараз ми обоє
активно волонтеримо, робимо
все, щоб допомогти захисникам.
Одяг: святковий лемківський
стрій. Він включає вишиту
сорочку, оздоблену по рукавах
мереживом, спідницю (плісе),
фартух (кабат), гаптовану безру-
кавку (лайбик, або горсик), хуст-
ку, постоли (керпці). Людмила
доповнила костюм поясом, на
якому кріпиться ніж. Орнамент
вишиванки автентичний, відтво -
рений з сорочки лемкині Ірини
Криницької-Омельченко, яка
була довголітнім костюмером
Народної аматорської лемків-
ської хорової капели «Бескид»
Івано-Франківського обласного
товариства «Лемківщина».
Людмила Железняк
дружина
військовослужбовця
Повномасштабне вторгнення
ми з чоловіком зустріли у рідно-
му мені Нікополі. Військового
досвіду він не мав, але одразу
вирішив йти на війну добро-
вольцем. Не міг залишатися
осторонь, і жодні вмовляння не
діяли. Після підготовки його
одразу «перекинули» на східний
напрямок: усі найгарячіші точ-
ки, важкі бої, втрата побратимів,
поранення, яке я буквально
передчула… Жодних прогно -
зів нам не давали, казали, що,
«можливо, й до ранку не дожи -
ве». Але ми пережили і ту ніч, і
багато інших, декілька лікарень,
реабілітацію. І всюди на нашо-
му шляху зустрічали світлих та
чуйних людей!
Одяг: полтавська сорочка,
якій понад 100 років, вишита на
грубому домотканому полотні
та перевезена на Івано-Франків-
щину з Миргородського району
Полтавської області як сімейний
спадок. Особливістю цієї сороч-
ки є мережка «білим по білому»,
яка прикрашає поділ. Костюм
доповнює червоно-чорна плахта
та крайка, а образ завершує на-
мисто і шерстяна чорна хустка,
що має особливу цінність, адже
в 50-х роках XX століття була
привезена з Канади.
Леся Марковецька
дружина військового
Моя історія, як дружини
військового, почалася в 2015-
му, коли формувався батальйон
«Івано-Франківськ». Чоловік був
керівником тренінгового центру,
а я — медиком. Що війна поруч,
а не десь далеко, зрозуміли вже
після другої ротації хлопців, бага-
то з яких потрапили в Іловайськ.
А в 2016-му Різдво чоловік зу-
стрічав уже в Маріуполі. Я тим
часом почала шукати однодумців
і згуртувалася з іншими дру-
жинами військових. Ми почали
волонтерити, організовувати
майстер-класи й збирати гума-
нітарну допомогу. На одному
з ретритів я почула фразу, яка
мені дуже сподобалась: «Воюють
обоє». І це правда, бо навіть тут,
у тилу, ти весь час на зв’язку,
моніториш новини та всіляко
намагаєшся бути корисною.
Одяг: традиційний покутський
костюм, який яскраво відобра-
жає місцеві традиції. Біла ви-
шиванка з широкими рукавами
прикрашена характерними орна-
ментами, виконаними червоним
і чорним кольорами. Спідниця
з домотканої тканини, на талії
пояс. Колориту образові додають
світлий фартух із червоними
вишивками та намисто. Головний
убір — складно зав’язана хустка
червоного кольору. Особливу
увагу привертає кептар — безру-
кавний кожушок, прикрашений
вишитими елементами, шнурів-
кою або аплікаціями вздовж кра-
їв. Виготовлений з овечої вовни,
має хутряне обрамлення, що слу-
жить оздобленням, підкреслює
статус власника та регіональну
належність.
Олена Гарматій
дружина військового
Коханий служить в лавах полку
«Азов» командиром відділення
в підрозділі аеророзвідки 12-ї
бригади спеціального призначен -
ня. На початку повномасштабної
війни ми жили у США, де він
працював програмістом. Однак
24 лютого прийняв рішення
повернутися в Україну і боротися
за її цілісність та незалежність
від росії. Я як дружина підтри-
мала його рішення, адже розді-
ляю його погляди на боротьбу
за нашу свободу. Слова з гімну
ОУН «Бо плач не дав свободи
ще нікому, а хто борець — той
здобуває світ» найкраще відобра-
жають нашу позицію щодо життя
і війни.
Одяг: образ молодої дівчини
покутянки. Особливість сорочки
— скісно вишиті рукави зеле-
ним кольором, саме таку молоді
дівчата вишивали собі до шлюбу.
Також відмінним є поділ: він не
тільки вишитий у тон до рука-
вів, але «рішений», що надавало
індивідуальності образу. Також
стрій доповнюють дві запаски:
задня — виконана в техніці
«рішена», а передню називали
«запаска з віночком», оскільки
внизу був витканий ряд яскравих
квітів. Плечі прикрашає яскра-
во-червона хустина з парчевими
квітами, що є символом дівоцтва.
Завершує образ взуття: червоні
ремінні чоботи, які на той час
були великою розкішшю та взу-
вали їх тільки у великі свята
Ганна Карпенко
дружина військового
Мій чоловік — професійний
військовий. У 2010-му пішов у
відставку, а згодом, у 2014-му,
був мобілізований. Служив у
30-й окремій механізованій
бригаді імені князя Костянтина
Острозького. Я підтримую його
в усіх викликах, наша спільна
боротьба за мир і незалежність
України зміцнює нашу родину.
Діти також обрали військовий
шлях, присвятивши себе захисту
Батьківщини. Моя роль — бути
надійною опорою для родини,
берегинею сімейного вогнища та
активною учасницею волонтер-
ського руху.
Одяг: традиційний космаць-
кий стрій. Сорочці притаманні
візерунки, вишиті яскравими ко-
льорами, серед яких здебільшого
різні відтінки жовтого та оран-
жевого. Довершеності образу
додає і вишитий поділ сорочки, а
виткані запаски та крайка (пояс)
гармонійно доповнюють стрій.
На ногах — шкіряні постоли, які
традиційно виготовляли зі свиня-
чої або телячої шкіри та прикра-
шали кольоровими «пацьорками»
й «леліткам». Завершальним
елементом є віночкоподібний го-
ловний убір — чільце, зроблене з
натуральної тканини та з яскра-
вими візерунками.
ПРОЄКТИ | ЯСКРАВЕПРОЄКТИ | ЯСКРАВЕ
Оксана Боднар
дружина військового
Що мотивувало мого чоло-
віка піти захищати Україну?
— Бажання, щоб його сім’я
жила в незалежній успішній
країні. На службу він став ще
у 2014-му, через рік комісува-
ли за станом здоров’я. Довгий
час відновлювався сам, а потім
вирішив створити для хлопців
реабілітаційний центр «Нові
крила». Побратими допомогли
з приміщенням і в цей момент
він ніби отримав друге дихання.
Коли почалося повномасштаб -
не вторгнення, знову будь-що
намагався потрапити на передо -
ву, доправляв машини на схід і
зрештою таки знайшов можли -
вість й опинився «на нулі». Ролі
дружини воїна не позаздриш,
і зрозуміти, як це, може лиш
та, яка сама чекає чоловіка з
передової: коли завмираєш в
очікуванні дзвінка, хвилюєшся
і попри все підтримуєш його і
родину!
Одяг: святковий стрій, моло -
дої ґаздині з Опілля. Особливого
колориту образові надають гіп-
тар (кептар) та запаска, пошиті
з оксамиту, на яких яскравими
кольорами: червоними, синіми
та жовтими вишиті великі квіти.
Сорочка прикрашена вишивкою
на весь рукав, що підкреслює
багате походження. Намисто на
кілька ниток є обов’язковим до-
повненням. Спідниця також має
квітковий орнамент. Окрасою
є червоні чоботи, виготовлені
зі шкіри, що були розкішшю на
той час та одягалися на великі
свята. Завершує образ світла
шерстяна хустка, зав’язана
«по-молодицьки».
Людмила Лучин
дружина ветерана, коорди -
наторка проєкту «Замаскуй
воїна»
Захищати кордони нашої кра -
їни мій чоловік пішов одним із
перших добровольців у 2014-му.
Тоді в нас було двоє діток — Ві-
куся і Яночка, якій ще не випов-
нилося й року. Страшно було,
але найгіршим був період, коли
загинули його найкращі дру -
зі. Він не знаходив собі місця,
постійно щоночі ходив до них
на могилу, але хлопців, на жаль,
ніхто поверне. Під час повно-
масштабного вторгнення чолові -
ка знову відправили на схід, але
цього разу я була впевнена: все
добре, моя молитва дуже сильна
й захищає його. Зараз ми обоє
активно волонтеримо, робимо
все, щоб допомогти захисникам.
Одяг: святковий лемківський
стрій. Він включає вишиту
сорочку, оздоблену по рукавах
мереживом, спідницю (плісе),
фартух (кабат), гаптовану безру-
кавку (лайбик, або горсик), хуст-
ку, постоли (керпці). Людмила
доповнила костюм поясом, на
якому кріпиться ніж. Орнамент
вишиванки автентичний, відтво -
рений з сорочки лемкині Ірини
Криницької-Омельченко, яка
була довголітнім костюмером
Народної аматорської лемків-
ської хорової капели «Бескид»
Івано-Франківського обласного
товариства «Лемківщина».
Людмила Железняк
дружина
військовослужбовця
Повномасштабне вторгнення
ми з чоловіком зустріли у рідно-
му мені Нікополі. Військового
досвіду він не мав, але одразу
вирішив йти на війну добро-
вольцем. Не міг залишатися
осторонь, і жодні вмовляння не
діяли. Після підготовки його
одразу «перекинули» на східний
напрямок: усі найгарячіші точ-
ки, важкі бої, втрата побратимів,
поранення, яке я буквально
передчула… Жодних прогно -
зів нам не давали, казали, що,
«можливо, й до ранку не дожи -
ве». Але ми пережили і ту ніч, і
багато інших, декілька лікарень,
реабілітацію. І всюди на нашо-
му шляху зустрічали світлих та
чуйних людей!
Одяг: полтавська сорочка,
якій понад 100 років, вишита на
грубому домотканому полотні
та перевезена на Івано-Франків-
щину з Миргородського району
Полтавської області як сімейний
спадок. Особливістю цієї сороч-
ки є мережка «білим по білому»,
яка прикрашає поділ. Костюм
доповнює червоно-чорна плахта
та крайка, а образ завершує на-
мисто і шерстяна чорна хустка,
що має особливу цінність, адже
в 50-х роках XX століття була
привезена з Канади.
Леся Марковецька
дружина військового
Моя історія, як дружини
військового, почалася в 2015-
му, коли формувався батальйон
«Івано-Франківськ». Чоловік був
керівником тренінгового центру,
а я — медиком. Що війна поруч,
а не десь далеко, зрозуміли вже
після другої ротації хлопців, бага-
то з яких потрапили в Іловайськ.
А в 2016-му Різдво чоловік зу-
стрічав уже в Маріуполі. Я тим
часом почала шукати однодумців
і згуртувалася з іншими дру-
жинами військових. Ми почали
волонтерити, організовувати
майстер-класи й збирати гума-
нітарну допомогу. На одному
з ретритів я почула фразу, яка
мені дуже сподобалась: «Воюють
обоє». І це правда, бо навіть тут,
у тилу, ти весь час на зв’язку,
моніториш новини та всіляко
намагаєшся бути корисною.
Одяг: традиційний покутський
костюм, який яскраво відобра-
жає місцеві традиції. Біла ви-
шиванка з широкими рукавами
прикрашена характерними орна-
ментами, виконаними червоним
і чорним кольорами. Спідниця
з домотканої тканини, на талії
пояс. Колориту образові додають
світлий фартух із червоними
вишивками та намисто. Головний
убір — складно зав’язана хустка
червоного кольору. Особливу
увагу привертає кептар — безру-
кавний кожушок, прикрашений
вишитими елементами, шнурів-
кою або аплікаціями вздовж кра-
їв. Виготовлений з овечої вовни,
має хутряне обрамлення, що слу-
жить оздобленням, підкреслює
статус власника та регіональну
належність.
Олена Гарматій
дружина військового
Коханий служить в лавах полку
«Азов» командиром відділення
в підрозділі аеророзвідки 12-ї
бригади спеціального призначен -
ня. На початку повномасштабної
війни ми жили у США, де він
працював програмістом. Однак
24 лютого прийняв рішення
повернутися в Україну і боротися
за її цілісність та незалежність
від росії. Я як дружина підтри-
мала його рішення, адже розді-
ляю його погляди на боротьбу
за нашу свободу. Слова з гімну
ОУН «Бо плач не дав свободи
ще нікому, а хто борець — той
здобуває світ» найкраще відобра-
жають нашу позицію щодо життя
і війни.
Одяг: образ молодої дівчини
покутянки. Особливість сорочки
— скісно вишиті рукави зеле-
ним кольором, саме таку молоді
дівчата вишивали собі до шлюбу.
Також відмінним є поділ: він не
тільки вишитий у тон до рука-
вів, але «рішений», що надавало
індивідуальності образу. Також
стрій доповнюють дві запаски:
задня — виконана в техніці
«рішена», а передню називали
«запаска з віночком», оскільки
внизу був витканий ряд яскравих
квітів. Плечі прикрашає яскра-
во-червона хустина з парчевими
квітами, що є символом дівоцтва.
Завершує образ взуття: червоні
ремінні чоботи, які на той час
були великою розкішшю та взу-
вали їх тільки у великі свята
Ганна Карпенко
дружина військового
Мій чоловік — професійний
військовий. У 2010-му пішов у
відставку, а згодом, у 2014-му,
був мобілізований. Служив у
30-й окремій механізованій
бригаді імені князя Костянтина
Острозького. Я підтримую його
в усіх викликах, наша спільна
боротьба за мир і незалежність
України зміцнює нашу родину.
Діти також обрали військовий
шлях, присвятивши себе захисту
Батьківщини. Моя роль — бути
надійною опорою для родини,
берегинею сімейного вогнища та
активною учасницею волонтер-
ського руху.
Одяг: традиційний космаць-
кий стрій. Сорочці притаманні
візерунки, вишиті яскравими ко-
льорами, серед яких здебільшого
різні відтінки жовтого та оран-
жевого. Довершеності образу
додає і вишитий поділ сорочки, а
виткані запаски та крайка (пояс)
гармонійно доповнюють стрій.
На ногах — шкіряні постоли, які
традиційно виготовляли зі свиня-
чої або телячої шкіри та прикра-
шали кольоровими «пацьорками»
й «леліткам». Завершальним
елементом є віночкоподібний го-
ловний убір — чільце, зроблене з
натуральної тканини та з яскра-
вими візерунками.
ПРОЄКТИ | ЯСКРАВЕПРОЄКТИ | ЯСКРАВЕ
108 | МІСТО МІСТО | 109
Леся Лазар
дружина та сестра
військових
З чоловіком виховуємо трьох
чудових діток. У 2014 році він був
мобілізований. На той час у нас
ріс син Богдан і я була вагітною.
З острахом, але з розумінням, що
чоловік має стати на захист на-
шої держави, ми чекали. Вдячна
йому за його відвагу. Мій брат
— бойовий командир, тож щодня
думаємо, молимося і чекаємо з
перемогою своїх героїв-воїнів. А
я знайшла себе у волонтерстві —
познайомилася з дівчатами і ми
разом допомагали нашим воїнам
та одна одній. Продовжуємо цю
справу й сьогодні, бо кожен з
нас робить своє: хлопці боронять
країну на передовій, а ми підтри-
муємо їх у тилу.
Одяг: в образі поєднано покут-
ські та гуцульські мотиви. Окра-
сою є сорочка, вишита яскравим
оранжевим узором, який прита-
манний селищу Космач. Допов-
нюють образ виткані з парчевою
ниткою дві запаски, які лягають
в тон із вишиванкою. Під запаску
жінки завжди носили «під’юп -
ник» вишитий подолом. Голову
прикрашає парчева хустка, яку
зазвичай одягали у найбільші
свята — Різдво чи Великдень.
У 30-ті роки XX ст. такі хустини
були великою розкішшю, їх при-
возили з Польщі чи Канади. За-
вершують образ шкіряні чоботи з
виправленої шкіри.
Олександра Кодак
дружина військового
Я підтримувала свого чолові-
ка Руслана Ганущака ще коли
він був на Майдані та фільмував
події Революції Гідності. Підтри-
мувала, коли він був в «Азові» під
час АТО. І зараз підтримую, коли
Руслан служить в 92-й бригаді
та захищає нас із вами. Дружині
воїна потрібно бути ще й трохи
психологом, аби зрозуміти, що
відбувається з коханим, і вчас-
но його підтримати, допомогти
розділити емоційний тягар,
полегшити навантаження війни.
Я це усвідомила під час реабілі-
тації хлопців, яку проводили сім’я
Рожнових та громадська орга-
нізація «Франко-опір». Це дуже
потрібна справа. Тому я стала
їхньою волонтеркою і допомагаю
в завершенні нового реабілітацій-
ного центру «Франко-ґражда».
Одяг: стилізований костюм
лемкині має кілька давніх автен-
тичних елементів. Це мережана
сорочка, фартух (спідниця плісе)
з передником, горсик (лейбик,
або кептар). Очі вбирає криза
— шийна прикраса з бісеру, або
комірець, який опускається аж
на плечі. Фартух — це спідниця,
яку збирали в дуже дрібненькі
зморшки (плісування) та прикра-
шали довкола фарбіткою (кольо-
рові вузькі стрічки). У заміжніх
жінок ленти були червоними, зе-
леними, білими, жовтими. Голов-
ний убір заміжньої жінки — чі-
пець, на який накладена хустка,
а по-лемківському — фацелик.
Ольга Павлюк
дружина військового
Чоловік Ярослав служить в
54-й ОМБр від початку повно-
масштабного вторгнення. 8
березня 2022 року він отримав
повістку і без вагань пішов до
військкомату. Попри те, що
на той момент у нас було троє
малих дітей, він вирішив, що
повинен стати на захист нашої
країни. До цього моменту ми
з чоловіком ніколи надовго не
розлучалися, завжди все робили
разом. Особливо складно було
пояснити трирічній дитині, де
її тато і що таке війна. Але я не
здалася… І в такий момент я
отримала підтримку від таких же
дружин воїнів. Я навчилася, як
це чекати й не втратити голову,
не впасти в депресію. Коли за-
ймаєш свої руки й голову корис-
ними справами, легше пережити
складні часи.
Одяг: цей стрій — яскравий
приклад традиційного гуцуль-
ського вбрання, де кожен
елемент має своє значення та
символіку. Основу складає ви-
шита сорочка з геометричними
орнаментами, такими як ромби
й квадрати, що символізують
родючість, захист і гармонію з
природою. Запаска, яка обгор-
нута навколо талії, виконана
в яскравих червоних та синіх
тонах, уособлює радість та ба-
гатство. Пояс, тобто крайка, не
лише підкреслює талію, але є й
оберегом, що символізує в жіно-
чому строї добробут. Завершує
образ хустка, яка, як вважалося,
захищає від негараздів.
Вікторія Болобан
дружина військового
Похід чоловіка у військкомат
був очікуваним і неочікуваним
одночасно. Він прийняв рішен-
ня — і світ змінився в одну мить.
Відчуття тривоги й невизначе-
ності накотилися хвилею, але я
вирішила підтримувати і допо-
магати. Триматися було важко,
часом здавалося, що сил більше
немає. Але є речі, які допомага-
ють знаходити ресурс і рухатися
далі. В першу чергу це підтрим-
ка родини, друзів, спілкування
і дружба з дружинами інших
воїнів. А ще — вишивка. Це моє
хобі та мій ресурс одночасно.
Щоправда, війна і його частково
забрала, бо часу для вишивання
залишається мало. Війна ви-
пробовує нас на міцність, вона
робить нас сильнішими.
Одяг: вишита сорочка харак-
терна для різних регіонів Украї-
ни, зокрема Карпат та Поділля.
Вишивка має складний геоме-
тричний та рослинний орнамент.
Фартух (запаска) — носиться
поверх спідниці, є функціональ-
ним і декоративним елементом
костюма. Пояс (крайка) — ши -
рокого багатоколірного ткацтва.
Головний убір — складно зав’я-
зана хустка в тон одягу. Підкрес-
лює статус і вік жінки, вказує,
що вона заміжня. Високі шкіряні
чоботи з пряжками демонстру-
ють рівень добробуту. Кептар
(сардак) — верхній одяг, переки-
нутий через плече, є символом
шляхетності пані, а також регіо-
нальної належності.
Галина Гуляк
дружина військового
Для нашої сім’ї війна поча-
лась у 2014-му. В той день, коли
чоловікові принесли повістку, я
була в батьків. Коли повернулась
додому, все було вирішено, про-
йдено комісію, зібрано речі….
Спочатку були сльози та страх…
Але згодом прийняла його вибір,
зрозуміла, що маю бути підтрим -
кою, мамою і татом для наших,
тоді ще маленьких, донечок.
Коли від чоловіка почали прихо -
дити перші запити на «буржуй -
ки», зарядні пристрої до техніки,
не знала, де можна то все діста-
ти. Але в моєму житті почали
з’являтись люди, які були готові
допомагати. А після знайомства
з дружинами воїнів відчула, що
насправді є ті, кому не байдуже,
на кого можна покластись, що
ти не сама і тебе не зрозуміють.
На жаль, війна триває, ми всі
стали іншими, але маємо єдна -
тись, підставляти плече тим,
кому потрібно, і бути надійним
тилом для тих, хто береже наш
спокій.
Одяг: традиційний народний костюм, характеризується виразною
етнічністю та оригінальними елементами, притаманними карпат-
ському краю — селу Кути. Стрій складається з білої вишиванки з
довгими широкими рукавами, а внизу візерунок, виконаний бісером.
На стегна пов’язувалася опинка з вовняної тканини та проглядається
білий «під’юпник» з темною вишивкою по низу. На голову одягали
оригінальний головний убір — очіпок, основа якого робилася з карто-
ну, а зверху — декор. Ще один елемент образу — невелика шерстяна
хустка темного кольору, що додає статусності.
ПРОЄКТИ | ЯСКРАВЕ
Леся Лазар
дружина та сестра
військових
З чоловіком виховуємо трьох
чудових діток. У 2014 році він був
мобілізований. На той час у нас
ріс син Богдан і я була вагітною.
З острахом, але з розумінням, що
чоловік має стати на захист на-
шої держави, ми чекали. Вдячна
йому за його відвагу. Мій брат
— бойовий командир, тож щодня
думаємо, молимося і чекаємо з
перемогою своїх героїв-воїнів. А
я знайшла себе у волонтерстві —
познайомилася з дівчатами і ми
разом допомагали нашим воїнам
та одна одній. Продовжуємо цю
справу й сьогодні, бо кожен з
нас робить своє: хлопці боронять
країну на передовій, а ми підтри-
муємо їх у тилу.
Одяг: в образі поєднано покут-
ські та гуцульські мотиви. Окра-
сою є сорочка, вишита яскравим
оранжевим узором, який прита-
манний селищу Космач. Допов-
нюють образ виткані з парчевою
ниткою дві запаски, які лягають
в тон із вишиванкою. Під запаску
жінки завжди носили «під’юп -
ник» вишитий подолом. Голову
прикрашає парчева хустка, яку
зазвичай одягали у найбільші
свята — Різдво чи Великдень.
У 30-ті роки XX ст. такі хустини
були великою розкішшю, їх при-
возили з Польщі чи Канади. За-
вершують образ шкіряні чоботи з
виправленої шкіри.
Олександра Кодак
дружина військового
Я підтримувала свого чолові-
ка Руслана Ганущака ще коли
він був на Майдані та фільмував
події Революції Гідності. Підтри-
мувала, коли він був в «Азові» під
час АТО. І зараз підтримую, коли
Руслан служить в 92-й бригаді
та захищає нас із вами. Дружині
воїна потрібно бути ще й трохи
психологом, аби зрозуміти, що
відбувається з коханим, і вчас-
но його підтримати, допомогти
розділити емоційний тягар,
полегшити навантаження війни.
Я це усвідомила під час реабілі-
тації хлопців, яку проводили сім’я
Рожнових та громадська орга-
нізація «Франко-опір». Це дуже
потрібна справа. Тому я стала
їхньою волонтеркою і допомагаю
в завершенні нового реабілітацій-
ного центру «Франко-ґражда».
Одяг: стилізований костюм
лемкині має кілька давніх автен-
тичних елементів. Це мережана
сорочка, фартух (спідниця плісе)
з передником, горсик (лейбик,
або кептар). Очі вбирає криза
— шийна прикраса з бісеру, або
комірець, який опускається аж
на плечі. Фартух — це спідниця,
яку збирали в дуже дрібненькі
зморшки (плісування) та прикра-
шали довкола фарбіткою (кольо-
рові вузькі стрічки). У заміжніх
жінок ленти були червоними, зе-
леними, білими, жовтими. Голов-
ний убір заміжньої жінки — чі-
пець, на який накладена хустка,
а по-лемківському — фацелик.
Ольга Павлюк
дружина військового
Чоловік Ярослав служить в
54-й ОМБр від початку повно-
масштабного вторгнення. 8
березня 2022 року він отримав
повістку і без вагань пішов до
військкомату. Попри те, що
на той момент у нас було троє
малих дітей, він вирішив, що
повинен стати на захист нашої
країни. До цього моменту ми
з чоловіком ніколи надовго не
розлучалися, завжди все робили
разом. Особливо складно було
пояснити трирічній дитині, де
її тато і що таке війна. Але я не
здалася… І в такий момент я
отримала підтримку від таких же
дружин воїнів. Я навчилася, як
це чекати й не втратити голову,
не впасти в депресію. Коли за-
ймаєш свої руки й голову корис-
ними справами, легше пережити
складні часи.
Одяг: цей стрій — яскравий
приклад традиційного гуцуль-
ського вбрання, де кожен
елемент має своє значення та
символіку. Основу складає ви-
шита сорочка з геометричними
орнаментами, такими як ромби
й квадрати, що символізують
родючість, захист і гармонію з
природою. Запаска, яка обгор-
нута навколо талії, виконана
в яскравих червоних та синіх
тонах, уособлює радість та ба-
гатство. Пояс, тобто крайка, не
лише підкреслює талію, але є й
оберегом, що символізує в жіно-
чому строї добробут. Завершує
образ хустка, яка, як вважалося,
захищає від негараздів.
Вікторія Болобан
дружина військового
Похід чоловіка у військкомат
був очікуваним і неочікуваним
одночасно. Він прийняв рішен-
ня — і світ змінився в одну мить.
Відчуття тривоги й невизначе-
ності накотилися хвилею, але я
вирішила підтримувати і допо-
магати. Триматися було важко,
часом здавалося, що сил більше
немає. Але є речі, які допомага-
ють знаходити ресурс і рухатися
далі. В першу чергу це підтрим-
ка родини, друзів, спілкування
і дружба з дружинами інших
воїнів. А ще — вишивка. Це моє
хобі та мій ресурс одночасно.
Щоправда, війна і його частково
забрала, бо часу для вишивання
залишається мало. Війна ви-
пробовує нас на міцність, вона
робить нас сильнішими.
Одяг: вишита сорочка харак-
терна для різних регіонів Украї-
ни, зокрема Карпат та Поділля.
Вишивка має складний геоме-
тричний та рослинний орнамент.
Фартух (запаска) — носиться
поверх спідниці, є функціональ-
ним і декоративним елементом
костюма. Пояс (крайка) — ши -
рокого багатоколірного ткацтва.
Головний убір — складно зав’я-
зана хустка в тон одягу. Підкрес-
лює статус і вік жінки, вказує,
що вона заміжня. Високі шкіряні
чоботи з пряжками демонстру-
ють рівень добробуту. Кептар
(сардак) — верхній одяг, переки-
нутий через плече, є символом
шляхетності пані, а також регіо-
нальної належності.
Галина Гуляк
дружина військового
Для нашої сім’ї війна поча-
лась у 2014-му. В той день, коли
чоловікові принесли повістку, я
була в батьків. Коли повернулась
додому, все було вирішено, про-
йдено комісію, зібрано речі….
Спочатку були сльози та страх…
Але згодом прийняла його вибір,
зрозуміла, що маю бути підтрим -
кою, мамою і татом для наших,
тоді ще маленьких, донечок.
Коли від чоловіка почали прихо -
дити перші запити на «буржуй -
ки», зарядні пристрої до техніки,
не знала, де можна то все діста-
ти. Але в моєму житті почали
з’являтись люди, які були готові
допомагати. А після знайомства
з дружинами воїнів відчула, що
насправді є ті, кому не байдуже,
на кого можна покластись, що
ти не сама і тебе не зрозуміють.
На жаль, війна триває, ми всі
стали іншими, але маємо єдна -
тись, підставляти плече тим,
кому потрібно, і бути надійним
тилом для тих, хто береже наш
спокій.
Одяг: традиційний народний костюм, характеризується виразною
етнічністю та оригінальними елементами, притаманними карпат-
ському краю — селу Кути. Стрій складається з білої вишиванки з
довгими широкими рукавами, а внизу візерунок, виконаний бісером.
На стегна пов’язувалася опинка з вовняної тканини та проглядається
білий «під’юпник» з темною вишивкою по низу. На голову одягали
оригінальний головний убір — очіпок, основа якого робилася з карто-
ну, а зверху — декор. Ще один елемент образу — невелика шерстяна
хустка темного кольору, що додає статусності.
ПРОЄКТИ | ЯСКРАВЕ
110 | МІСТО МІСТО | 111
«Розправити
крила»:
як ті, хто втратив на війні
найдорожчих, знаходять
внутрішню силу жити далі
Наталія Лозовик
Вони воліють не чути у свій бік слова «вдова» і називають себе «Дружинами
Янголів». Бо так менше болить. А ще — легше боротися з нав’язаними
суспільством стереотипами: не можна усміхатися, гарно вдягатися,
ходити в кафе, відпочивати й радіти життю, має бути лише журба
та сльози. Яких, через загибель коханих чоловіків на війні, й так не
бракує. Торік у листопаді Любов Василів та Ірина Круховська заснували
свою громадську організацію, щоб підтримувати жінок, яким доводиться
проходити крізь пекло втрати. І разом віднаходити шлях до забутого
нормального життя.
З чого почалася ваша історія як організа -
ції?
Любов:
Наша громадська організація не така, як усі:
нас працює лише два десятки людей, але для
того, щоб добре було багатьом. І всі наші проєк-
ти — і майбутні, і теперішні, і ті, які ще викоху-
ються в наших думках, — спрямовані на те, щоб
допомогти жінкам стати на ноги, знайти світло в
кінці тунелю і рухатися до щастя. Насправді, коли
прийшла страшна звістка, кожна з нас думала,
що це кінець: життя більше немає, далі — лише
існування і поодинці просто в’яла як квітка. А коли
ми поступово почали знайомитися одна з одною,
зустрічатись, ділитися якимись навіть жахливими
думками, то усвідомили, що всі стикалися з таким
самим, і розуміємо одна одну як ніхто. Якщо хтось
ще відчуває таке, значить, я не божевільна і, на-
певно, десь ще є дівчата, які також відчувають те
саме. Ми знаходили одна в одній підтримку, і в нас
народжувалися якісь такі — на той час здавалося
— божевільні ідеї. У певний момент — всупереч
всім ваганням: варто чи ні? — ми з Іриною Крухов -
ською таки зважилися і зареєстрували організа-
цію, наступного дня провели збори й почали вже
говорити про спільні напрями діяльності разом з
іншими нашими жінками. Це була перша перемога
над собою. Зрештою, це як у притчі про незлам -
ність сім’ї: одну гілочку ми можемо легко зламати,
а якщо вже пучок, то хто його подужає!
Ірина:
На початку війни такі історії були поодинокими й
кожна з нас шукала, як би вийти з цього стану від -
чаю самостійно. Не було нашої організації, я ще не
знала ні Люби, ні Лесі. Розуміла, що мені погано
і треба шукати вихід. І я шукала — шукала таких
жінок, як потрапити у середовище, де мене справ -
ді зрозуміють. Якщо одна з нас змогла, вийшла
емоційно з цієї ситуації, то й іншій під силу. Ми
створили цю організацію, щоб підтримувати одна
одну. Бо чоловіки наші загинули, а ми попали в та -
кий психологічний полон, з якого треба насправді
вивільняти всіх дівчат.
Є така думка, що після смерті чоловіків,
які боролися на фронті, їхнім жінкам теж
доводиться боротися, але — вже за себе…
Любов:
Так, ми продовжуємо боротися. Ба більше — не
маємо права здатися. Якщо наші чоловіки віддали
життя за свободу і майбутнє наших дітей, то ми те -
пер маємо присвятити своє життя, щоб продовжу -
вати їхню місію, але так, як уміємо, по-жіночому.
Знаєте, колись я обожнювала каву, це був мій ри -
туал зранку: наливала собі горнятко, завжди мала
бути цукерка, і коли її пила,— насолоджувалася. А
коли мій чоловік пішов воювати, смак кави втра -
тився. І я знову його відчула лише тоді, коли зу-
стрілася з дівчатами. Що може бути прекрасніше,
якщо жінка, яка місяць тому зустрілася з таким
болем, почує про нашу організацію, доєднається
до неї, побачить шлях, який ми пройшли, й зрозу -
міє: життя є! Я теж свого часу дивилася на інших і
питала себе: як ті вдови вижили? Як змогли? Але,
дивіться, і я живу! Тобто, вони були прикладом для
нас, ми тепер — для когось, а потім ті люди, які
візьмуть приклад з нас і стануть на ноги, будуть до-
роговказом для інших. І нехай це добро сіється!
От прозвучало це слово — «вдови», але ба -
гато жінок воліють, щоб їх не називали цим
словом. То як правильно?
Любов:
Назва нашої організації говорить сама за себе. Я
навіть не хочу десять разів казати про те, що мій
чоловік — полеглий захисник. Так, він захисник,
і для нашої сім’ї завжди буде героєм, як і всі, хто
віддав своє життя за країну, але я не хочу, щоб моя
дитина постійно чула, що її тато загинув. А ще я не
хочу бути вдовою. Бо вдова — це нещасна жінка,
яка не хоче шукати в собі ресурсів, щоб жити далі,
та, яка обрала шлях ходити завжди в чорному і
заплаканою. А дружина Янгола — це та, яка попри
все підіймається і йде, хоче рухатись вперед і дово-
дити, що нас не зламати.
ПРОЄКТИ | НАБОЛІЛЕ ПРОЄКТИ | НАБОЛІЛЕ
«Розправити
крила»:
як ті, хто втратив на війні
найдорожчих, знаходять
внутрішню силу жити далі
Наталія Лозовик
Вони воліють не чути у свій бік слова «вдова» і називають себе «Дружинами
Янголів». Бо так менше болить. А ще — легше боротися з нав’язаними
суспільством стереотипами: не можна усміхатися, гарно вдягатися,
ходити в кафе, відпочивати й радіти життю, має бути лише журба
та сльози. Яких, через загибель коханих чоловіків на війні, й так не
бракує. Торік у листопаді Любов Василів та Ірина Круховська заснували
свою громадську організацію, щоб підтримувати жінок, яким доводиться
проходити крізь пекло втрати. І разом віднаходити шлях до забутого
нормального життя.
З чого почалася ваша історія як організа -
ції?
Любов:
Наша громадська організація не така, як усі:
нас працює лише два десятки людей, але для
того, щоб добре було багатьом. І всі наші проєк-
ти — і майбутні, і теперішні, і ті, які ще викоху-
ються в наших думках, — спрямовані на те, щоб
допомогти жінкам стати на ноги, знайти світло в
кінці тунелю і рухатися до щастя. Насправді, коли
прийшла страшна звістка, кожна з нас думала,
що це кінець: життя більше немає, далі — лише
існування і поодинці просто в’яла як квітка. А коли
ми поступово почали знайомитися одна з одною,
зустрічатись, ділитися якимись навіть жахливими
думками, то усвідомили, що всі стикалися з таким
самим, і розуміємо одна одну як ніхто. Якщо хтось
ще відчуває таке, значить, я не божевільна і, на-
певно, десь ще є дівчата, які також відчувають те
саме. Ми знаходили одна в одній підтримку, і в нас
народжувалися якісь такі — на той час здавалося
— божевільні ідеї. У певний момент — всупереч
всім ваганням: варто чи ні? — ми з Іриною Крухов -
ською таки зважилися і зареєстрували організа-
цію, наступного дня провели збори й почали вже
говорити про спільні напрями діяльності разом з
іншими нашими жінками. Це була перша перемога
над собою. Зрештою, це як у притчі про незлам -
ність сім’ї: одну гілочку ми можемо легко зламати,
а якщо вже пучок, то хто його подужає!
Ірина:
На початку війни такі історії були поодинокими й
кожна з нас шукала, як би вийти з цього стану від -
чаю самостійно. Не було нашої організації, я ще не
знала ні Люби, ні Лесі. Розуміла, що мені погано
і треба шукати вихід. І я шукала — шукала таких
жінок, як потрапити у середовище, де мене справ -
ді зрозуміють. Якщо одна з нас змогла, вийшла
емоційно з цієї ситуації, то й іншій під силу. Ми
створили цю організацію, щоб підтримувати одна
одну. Бо чоловіки наші загинули, а ми попали в та -
кий психологічний полон, з якого треба насправді
вивільняти всіх дівчат.
Є така думка, що після смерті чоловіків,
які боролися на фронті, їхнім жінкам теж
доводиться боротися, але — вже за себе…
Любов:
Так, ми продовжуємо боротися. Ба більше — не
маємо права здатися. Якщо наші чоловіки віддали
життя за свободу і майбутнє наших дітей, то ми те -
пер маємо присвятити своє життя, щоб продовжу -
вати їхню місію, але так, як уміємо, по-жіночому.
Знаєте, колись я обожнювала каву, це був мій ри -
туал зранку: наливала собі горнятко, завжди мала
бути цукерка, і коли її пила,— насолоджувалася. А
коли мій чоловік пішов воювати, смак кави втра -
тився. І я знову його відчула лише тоді, коли зу-
стрілася з дівчатами. Що може бути прекрасніше,
якщо жінка, яка місяць тому зустрілася з таким
болем, почує про нашу організацію, доєднається
до неї, побачить шлях, який ми пройшли, й зрозу -
міє: життя є! Я теж свого часу дивилася на інших і
питала себе: як ті вдови вижили? Як змогли? Але,
дивіться, і я живу! Тобто, вони були прикладом для
нас, ми тепер — для когось, а потім ті люди, які
візьмуть приклад з нас і стануть на ноги, будуть до-
роговказом для інших. І нехай це добро сіється!
От прозвучало це слово — «вдови», але ба -
гато жінок воліють, щоб їх не називали цим
словом. То як правильно?
Любов:
Назва нашої організації говорить сама за себе. Я
навіть не хочу десять разів казати про те, що мій
чоловік — полеглий захисник. Так, він захисник,
і для нашої сім’ї завжди буде героєм, як і всі, хто
віддав своє життя за країну, але я не хочу, щоб моя
дитина постійно чула, що її тато загинув. А ще я не
хочу бути вдовою. Бо вдова — це нещасна жінка,
яка не хоче шукати в собі ресурсів, щоб жити далі,
та, яка обрала шлях ходити завжди в чорному і
заплаканою. А дружина Янгола — це та, яка попри
все підіймається і йде, хоче рухатись вперед і дово-
дити, що нас не зламати.
ПРОЄКТИ | НАБОЛІЛЕ ПРОЄКТИ | НАБОЛІЛЕ
112 | МІСТО МІСТО | 113
З якими найабсурднішими
стереотипами щодо того,
як має виглядати дружина
полеглого захисника, ви сти-
кались?
Любов:
Взагалі принцип «відповідати
статусові вдови» абсурдний. Мій
чоловік закохався в мене яскра-
ву, красиву, з червоним манікю-
ром і на підборах. Для нього я
була жінкою його мрії, він ніколи
не хотів бачити мене похмурою.
Звісно, був період у моєму житті,
коли після його загибелі я пів
року не хотіла нічого з собою
робити, почорніла і плакала.
Кожна жінка має право на цей
час жалю, скорботи, жаліти себе
і так далі. Це абсолютно нор-
мально, через це треба пройти.
Але для чого себе заковувати у
ті чорні кайдани на все життя?
Середньовічні якісь канони чи
закони — давно в минулому, і
дружина, яка втратила чоловіка,
може бути красивою, може усмі -
хатися, ходити в театр чи кіно,
читати книжки. Вона має право
мріяти і мусить мріяти, цей свій
біль переродити в якусь таку ру-
шійну силу й здолати ті кордони,
які колись собі намалювала! Як
приклади маємо багатьох жі -
нок-лідерок, які пережили якусь
особисту трагедію і потім стали
еталонами для інших. Зрештою
та ж червона помада, яскравий
макіяж — це теж один із видів
терапії, спосіб повернути собі
барви або й зробити щось таке,
чого ти, можливо, ніколи не ро-
била. От ми започаткували — це
вже терапія. Де вона має прояви -
ти ту агресію? Це такий спосіб
проявлення навіть агресії самої
до себе, так? Ми ось започатку-
вали особливий фотопроєкт «Роз-
правити крила».
Про що він? Яку має мету?
Любов:
Про жінок, які готові зробити
крок назустріч нам. Ми простя -
гаємо їм руку, щоб показати, від
чого вони відмовляються, але
можуть собі дозволити. Відволік-
тися, побачити себе справжню,
дозволити собі усмішку, червону
помаду, накручені локони, роз-
критися і бути красивою попри
все. І разом з тим це «привіт»
суспільству: ось ми, ми є і ми
такі, як хочемо того ми, а не ви!
Ми продовжуємо жити, зустрі -
чатися, можемо сидіти в кафе,
пити каву, фотографуватися з
букетом квітів і виставляти це
в соцмережах, надихатися одна
одною, робити компліменти і
просто дихати на повні груди.
Як це виглядає на практи-
ці?
Любов:
Ми влаштували фотосесію для
жінок, які втратили коханих на
війні. Зробили учасницям, а їх
було десять, зачіски, макіяж і
на кілька годин занурили їх у
зовсім інший світ. Наш професіо-
нал-фотограф Ігор Шерепот, друг
організації, буквально чарував з
дівчатами: вони там і сміялися, і
туфлі знімали, жартував з ними,
робив усе, що можна. Це такий
спосіб вийти з тої придуманої
нами «зони комфорту», у якій
насправді не комфортно зовсім,
але ми чомусь боїмося прояви -
тись. Жінки, які зважилися на
цю фотосесію, зізнаються, що
опісля дихати почали якось інак-
ше. Мовляв, невже я наважилася
одягти яскравий костюм? А що
скажуть люди? Але треба через
це переступити.
Чи взагалі вистачає сьогод -
ні розуміння від суспільства?
Любов:
Знаєте, від кого розуміння
є? — Від успішних людей. А от
хету — дуже багато. Відколи
загинув мій чоловік, минуло вже
два з половиною роки. В перший
— я тільки плакала і викладала
у соцмережах зізнання йому в
коханні. Тоді дуже багато людей
мені писали про співчуття і їм
було приємно від того, що я так
страждаю. А коли я припинила
писати ті посвяти й виклала
фото з букетом, який мені по-
дарували на день народження,
— полетів шквал осудження,
що, мовляв, знайшла іншого,
розлюбила, забула. Хтось навіть
писав, що танцюю на кістках
свого чоловіка. Після довгих
розмов із психологами я тепер
дякую людям, які проявляються
такими коментарями, й одразу
блокую їх та видаляю зі свого
кола спілкування. Бог привів
нас на світ для щастя, і кожна
людина робить свій вибір, куди
звернути. Я впевнена, що мій
Павло хотів би, щоб я була ща-
слива, аби діти сміялися, він би
тішився, що вони мають красиву
маму. І хто може мені заборони -
ти це робити?
Ірина:
Я ніколи не писала віршів, зов-
сім. Але коли мій Роман загинув,
слова почали складатися якось
самі собою. Я публікувала їх на
своїй сторінці й мало не одразу
почали в приватні повідомлення
писати навіть знайомі: «Нащо ти
це пишеш? Ну загинув та й за -
гинув, кому потрібні твої вірші».
Тоді було дуже боляче, а зараз я
вже хочу ті вірші навіть видати
збіркою, мабуть, це буде ще один
проєкт нашої організації. І я така
не одна: багато наших дівчат
пишуть, просто не знають, що з
цим робити.
То як власне підтримуєте
своїх жінок? Чим допомага -
єте?
Любов:
У нас дуже багато ідей. Напри-
клад, дуже багато наших жінок
повиходили заміж, не маючи
вищої освіти, після дев’ятого чи
десятого класу, народили дітей,
чоловік їх забезпечував — і всім
було добре, жили так роками.
Але він загинув і треба якось
далі жити, а де кошти брати? От
ми завдяки грантовим програ -
мам хочемо допомогти їм і дати
можливість навчатися, допома -
гати з роботою. Хочеш працюва -
ти у сфері краси, — відправимо
тебе на курси. Прагнеш стати
бізнес-леді, — знайдемо можли -
вості й тобі. Та що казати, багато
дівчат банально не вміють їздити
за кермом, машини в гаражах стоять. Самій піти
навчатися чомусь важко, впевненості не вистачає,
а коли вас іде 20? Гуртом воно все якось легше,
одна з одної будуть приклад брати. Знаєте, коли
вони вже отримають ті права, то цю подію варто
буде відзначити навіть якимось автопробігом (усмі -
хається). Наше завдання — дати жінці можливість
розвиватися, стати особистістю, яка варта чогось
уже в цих умовах, без чоловіка, яка міцно стоїть
на ногах, знає, що в неї буде завтра. «Дружини
Янголів» — це організація, яка допомагає жінкам
розправити крила.
А що для вас є тим джерелом ресурсу, мо -
тивації рухатись далі?
Любов:
Бувають такі моменти, що я думаю: Боже, нащо
ми створювали ту організацію? Я не витримую
нести все на своїх плечах — купа справ, питання,
які весь час треба вирішувати, проблеми, щоразу
щось нове й нове. Тому ресурсу вже давно немає,
але я ж узяла на себе цю місію. Як і кожна з нас.
Тому вороття нема, ми всі щоразу беремо і якось
себе долаємо. Адже розуміємо, що несемо відпові-
дальність не лише за себе, але й за ще когось. Бо
якщо вже вступили в цю воду, — мусимо брести.
Так, буває, що деколи треба пропасти на два-три
дні, он Іра — побізнесує, побізнесує і вертається в
сім’ю (сміється).
Ірина:
Люба, знаєте, насправді усім нам роздавала
завдання: хто, що і коли має робити. І так справді
легше було, бо всі якось залучені. Ресурсу дійсно
витрачається дуже багато, і коли ми щось органі -
зовуємо, то сил набираються скоріше дівчата, а не
ми. Але в нас є важлива мета.
Любов:
Ми мусимо набиратися сили, бо ж не покажеш
себе вже слабкою. І хоч би як важко тобі не було,
але ти вже разом з усіма виходиш із цієї ситуації. А
ще — наче граєш в гру із собою: щоразу даєш собі
виклик, долаєш його і розумієш: гарна дівчинка,
ти зможеш ще! Колись я завжди бачила в очах
свого чоловіка, що я потрібна йому. Бо дітям ми
потрібні до слушного часу, підростуть і покинуть
наше гніздечко, а далі що? Тому, напевно, кож -
ного разу, коли ми здійснюємо щось таке, хочемо
бачити в очах людей, що ми зробили щось потріб -
не. Кожній людині хочеться бути чогось вартою. І
кожна якась ідея дає нам стимул зранку прокину -
тись. Бо ти маєш ціль.
ПРОЄКТИ | НАБОЛІЛЕ ПРОЄКТИ | НАБОЛІЛЕ
З якими найабсурднішими
стереотипами щодо того,
як має виглядати дружина
полеглого захисника, ви сти-
кались?
Любов:
Взагалі принцип «відповідати
статусові вдови» абсурдний. Мій
чоловік закохався в мене яскра-
ву, красиву, з червоним манікю-
ром і на підборах. Для нього я
була жінкою його мрії, він ніколи
не хотів бачити мене похмурою.
Звісно, був період у моєму житті,
коли після його загибелі я пів
року не хотіла нічого з собою
робити, почорніла і плакала.
Кожна жінка має право на цей
час жалю, скорботи, жаліти себе
і так далі. Це абсолютно нор-
мально, через це треба пройти.
Але для чого себе заковувати у
ті чорні кайдани на все життя?
Середньовічні якісь канони чи
закони — давно в минулому, і
дружина, яка втратила чоловіка,
може бути красивою, може усмі -
хатися, ходити в театр чи кіно,
читати книжки. Вона має право
мріяти і мусить мріяти, цей свій
біль переродити в якусь таку ру-
шійну силу й здолати ті кордони,
які колись собі намалювала! Як
приклади маємо багатьох жі -
нок-лідерок, які пережили якусь
особисту трагедію і потім стали
еталонами для інших. Зрештою
та ж червона помада, яскравий
макіяж — це теж один із видів
терапії, спосіб повернути собі
барви або й зробити щось таке,
чого ти, можливо, ніколи не ро-
била. От ми започаткували — це
вже терапія. Де вона має прояви -
ти ту агресію? Це такий спосіб
проявлення навіть агресії самої
до себе, так? Ми ось започатку-
вали особливий фотопроєкт «Роз-
правити крила».
Про що він? Яку має мету?
Любов:
Про жінок, які готові зробити
крок назустріч нам. Ми простя -
гаємо їм руку, щоб показати, від
чого вони відмовляються, але
можуть собі дозволити. Відволік-
тися, побачити себе справжню,
дозволити собі усмішку, червону
помаду, накручені локони, роз-
критися і бути красивою попри
все. І разом з тим це «привіт»
суспільству: ось ми, ми є і ми
такі, як хочемо того ми, а не ви!
Ми продовжуємо жити, зустрі -
чатися, можемо сидіти в кафе,
пити каву, фотографуватися з
букетом квітів і виставляти це
в соцмережах, надихатися одна
одною, робити компліменти і
просто дихати на повні груди.
Як це виглядає на практи-
ці?
Любов:
Ми влаштували фотосесію для
жінок, які втратили коханих на
війні. Зробили учасницям, а їх
було десять, зачіски, макіяж і
на кілька годин занурили їх у
зовсім інший світ. Наш професіо-
нал-фотограф Ігор Шерепот, друг
організації, буквально чарував з
дівчатами: вони там і сміялися, і
туфлі знімали, жартував з ними,
робив усе, що можна. Це такий
спосіб вийти з тої придуманої
нами «зони комфорту», у якій
насправді не комфортно зовсім,
але ми чомусь боїмося прояви -
тись. Жінки, які зважилися на
цю фотосесію, зізнаються, що
опісля дихати почали якось інак-
ше. Мовляв, невже я наважилася
одягти яскравий костюм? А що
скажуть люди? Але треба через
це переступити.
Чи взагалі вистачає сьогод -
ні розуміння від суспільства?
Любов:
Знаєте, від кого розуміння
є? — Від успішних людей. А от
хету — дуже багато. Відколи
загинув мій чоловік, минуло вже
два з половиною роки. В перший
— я тільки плакала і викладала
у соцмережах зізнання йому в
коханні. Тоді дуже багато людей
мені писали про співчуття і їм
було приємно від того, що я так
страждаю. А коли я припинила
писати ті посвяти й виклала
фото з букетом, який мені по-
дарували на день народження,
— полетів шквал осудження,
що, мовляв, знайшла іншого,
розлюбила, забула. Хтось навіть
писав, що танцюю на кістках
свого чоловіка. Після довгих
розмов із психологами я тепер
дякую людям, які проявляються
такими коментарями, й одразу
блокую їх та видаляю зі свого
кола спілкування. Бог привів
нас на світ для щастя, і кожна
людина робить свій вибір, куди
звернути. Я впевнена, що мій
Павло хотів би, щоб я була ща-
слива, аби діти сміялися, він би
тішився, що вони мають красиву
маму. І хто може мені заборони -
ти це робити?
Ірина:
Я ніколи не писала віршів, зов-
сім. Але коли мій Роман загинув,
слова почали складатися якось
самі собою. Я публікувала їх на
своїй сторінці й мало не одразу
почали в приватні повідомлення
писати навіть знайомі: «Нащо ти
це пишеш? Ну загинув та й за -
гинув, кому потрібні твої вірші».
Тоді було дуже боляче, а зараз я
вже хочу ті вірші навіть видати
збіркою, мабуть, це буде ще один
проєкт нашої організації. І я така
не одна: багато наших дівчат
пишуть, просто не знають, що з
цим робити.
То як власне підтримуєте
своїх жінок? Чим допомага -
єте?
Любов:
У нас дуже багато ідей. Напри-
клад, дуже багато наших жінок
повиходили заміж, не маючи
вищої освіти, після дев’ятого чи
десятого класу, народили дітей,
чоловік їх забезпечував — і всім
було добре, жили так роками.
Але він загинув і треба якось
далі жити, а де кошти брати? От
ми завдяки грантовим програ -
мам хочемо допомогти їм і дати
можливість навчатися, допома -
гати з роботою. Хочеш працюва -
ти у сфері краси, — відправимо
тебе на курси. Прагнеш стати
бізнес-леді, — знайдемо можли -
вості й тобі. Та що казати, багато
дівчат банально не вміють їздити
за кермом, машини в гаражах стоять. Самій піти
навчатися чомусь важко, впевненості не вистачає,
а коли вас іде 20? Гуртом воно все якось легше,
одна з одної будуть приклад брати. Знаєте, коли
вони вже отримають ті права, то цю подію варто
буде відзначити навіть якимось автопробігом (усмі -
хається). Наше завдання — дати жінці можливість
розвиватися, стати особистістю, яка варта чогось
уже в цих умовах, без чоловіка, яка міцно стоїть
на ногах, знає, що в неї буде завтра. «Дружини
Янголів» — це організація, яка допомагає жінкам
розправити крила.
А що для вас є тим джерелом ресурсу, мо -
тивації рухатись далі?
Любов:
Бувають такі моменти, що я думаю: Боже, нащо
ми створювали ту організацію? Я не витримую
нести все на своїх плечах — купа справ, питання,
які весь час треба вирішувати, проблеми, щоразу
щось нове й нове. Тому ресурсу вже давно немає,
але я ж узяла на себе цю місію. Як і кожна з нас.
Тому вороття нема, ми всі щоразу беремо і якось
себе долаємо. Адже розуміємо, що несемо відпові-
дальність не лише за себе, але й за ще когось. Бо
якщо вже вступили в цю воду, — мусимо брести.
Так, буває, що деколи треба пропасти на два-три
дні, он Іра — побізнесує, побізнесує і вертається в
сім’ю (сміється).
Ірина:
Люба, знаєте, насправді усім нам роздавала
завдання: хто, що і коли має робити. І так справді
легше було, бо всі якось залучені. Ресурсу дійсно
витрачається дуже багато, і коли ми щось органі -
зовуємо, то сил набираються скоріше дівчата, а не
ми. Але в нас є важлива мета.
Любов:
Ми мусимо набиратися сили, бо ж не покажеш
себе вже слабкою. І хоч би як важко тобі не було,
але ти вже разом з усіма виходиш із цієї ситуації. А
ще — наче граєш в гру із собою: щоразу даєш собі
виклик, долаєш його і розумієш: гарна дівчинка,
ти зможеш ще! Колись я завжди бачила в очах
свого чоловіка, що я потрібна йому. Бо дітям ми
потрібні до слушного часу, підростуть і покинуть
наше гніздечко, а далі що? Тому, напевно, кож -
ного разу, коли ми здійснюємо щось таке, хочемо
бачити в очах людей, що ми зробили щось потріб -
не. Кожній людині хочеться бути чогось вартою. І
кожна якась ідея дає нам стимул зранку прокину -
тись. Бо ти маєш ціль.
ПРОЄКТИ | НАБОЛІЛЕ ПРОЄКТИ | НАБОЛІЛЕ
114 | МІСТО МІСТО | 115
Надихнутися на
розвиток та відкриття
нових горизонтів
В Івано-Франківську вже увосьме відбувся масштабний Міжнародний жіночий
фестиваль «АНІМА». Всеукраїнський проєкт, який щороку збирає тисячі
жінок, цього разу вийшов на міжнародний рівень. 30 майстер-класів від
спікерів з різних міст України, тренінги, воркшопи, дискусії, трасформаційні
ігри, фешн покази, нові знайомства і партнерства, ефективний нетворкінг
та незабутні враження — програма дводенного заходу була насичена
різноманітними подіями. Оскільки фестиваль багатопрофільний, кожна
жінка мала змогу обрати для себе напрям, який її найбільше цікавить:
психологія, здоров’я і краса, бізнес і кар’єра, натхнення і мотивація, імідж і
брендинг, ораторське мистецтво, самопрезентація, сексуальна освіта та ін.
Організатори події Алла Бойко та Аліна Біневська переконують: головна місія фестивалю в тому, аби на-
дихати людей на розвиток і відкриття нових горизонтів, утілення в життя мрій та реалізацію власного по -
тенціалу. Саме зараз, коли нам усім дуже потрібна підтримка, натхнення і ресурси, щоб рухатися вперед!
ПРОЄКТИ | НАТХНЕННЯ ПРОЄКТИ | НАТХНЕННЯ
Надихнутися на
розвиток та відкриття
нових горизонтів
В Івано-Франківську вже увосьме відбувся масштабний Міжнародний жіночий
фестиваль «АНІМА». Всеукраїнський проєкт, який щороку збирає тисячі
жінок, цього разу вийшов на міжнародний рівень. 30 майстер-класів від
спікерів з різних міст України, тренінги, воркшопи, дискусії, трасформаційні
ігри, фешн покази, нові знайомства і партнерства, ефективний нетворкінг
та незабутні враження — програма дводенного заходу була насичена
різноманітними подіями. Оскільки фестиваль багатопрофільний, кожна
жінка мала змогу обрати для себе напрям, який її найбільше цікавить:
психологія, здоров’я і краса, бізнес і кар’єра, натхнення і мотивація, імідж і
брендинг, ораторське мистецтво, самопрезентація, сексуальна освіта та ін.
Організатори події Алла Бойко та Аліна Біневська переконують: головна місія фестивалю в тому, аби на-
дихати людей на розвиток і відкриття нових горизонтів, утілення в життя мрій та реалізацію власного по -
тенціалу. Саме зараз, коли нам усім дуже потрібна підтримка, натхнення і ресурси, щоб рухатися вперед!
ПРОЄКТИ | НАТХНЕННЯ ПРОЄКТИ | НАТХНЕННЯ
116 | МІСТО
Tags
Categories
GeneralDownload
Download Slideshow Get the original presentation fileQuick Actions
Statistics
- Views 159
- Slides 59
- Age 397 days
Related Slideshows
22
Pray For The Peace Of Jerusalem and You Will Prosper
RodolfoMoralesMarcuc
33 views
26
Don_t_Waste_Your_Life_God.....powerpoint
chalobrido8
36 views
31
VILLASUR_FACTORS_TO_CONSIDER_IN_PLATING_SALAD_10-13.pdf
JaiJai148317
33 views
14
Fertility awareness methods for women in the society
Isaiah47
30 views
35
Chapter 5 Arithmetic Functions Computer Organisation and Architecture
RitikSharma297999
29 views
5
syakira bhasa inggris (1) (1).pptx.......
ourcommunity56
30 views