Основи програмування https://dlc.kpi.kharkov.ua/course/view.php?id=1592
Етапи вирішення задачі на комп'ютері 1. Постановка задач і . Цей етап полягає у змістовній (фізичній) постановці задачі та визначенні кінцевих цілей розв'язання. 2. Побудова математичної моделі (математичне формулювання задачі). 3. Розробка чисельного методу . Оскільки комп'ютер може виконувати лише найпростіші операції, він «не розуміє» постановки задачі навіть у математичному формулюванні. Для її вирішення має бути знайдено чисельний метод, що дозволяє звести задачу до деякого обчислювального алгоритму. 4. Розробка алгоритму . Процес розв'язання задачі (обчислювальний процес) записується у вигляді послідовності елементарних арифметичних та логічних операцій, що призводить до кінцевого результату та називається алгоритмом розв'язання задачі. Алгоритм можна наочно зобразити як блок-схеми. 5. Програм ування . Алгоритм розв'язання задачі записується на зрозумілій машині мовою у вигляді точно визначеної послідовності операцій – програми для комп'ютера. 6. Налагодження програм и . Складена програма може містити різноманітні помилки. Налагодження програми на машині включає діагностику помилок, їхнє виправлення. Програма випробовується на вирішенні контрольних (тестових) завдань для здобуття впевненості у достовірності результатів. 7. Проведен ня розрахунків . 8. Анал і з результат і в . Результати розрахунків аналізуються, оформляється науково-технічна документація.
Представлення інформації в комп'ютері Системи числення . Двійкова , десяткова та шістнадцяткова системи числення Системою числення називається сукупність правил запису чисел . Системи числення поділяються на позиційні та непозиційні . Як у позиційних, і у непозиційних системах числення використовується певний набір символів — цифр, послідовне поєднання яких утворює число. Класичним прикладом непозиційної системи числення є римська. У позиційній системі числення кількість символів у наборі дорівнює основі системи числення . Місце кожної цифри у числі називається позицією . Номер позиції символу (за вирахуванням одиниці) у числі називається розрядом. Розряд 0 називається молодшим розрядом. Кожній цифрі відповідає певний кількісний еквівалент. Введемо позначення - запис А (р) означатиме кількісний еквівалент числа А , що складається з n цифр a k (де k = 0, ..., n - 1 ) в системі числення з основою р . Це число можна подати у вигляді послідовності цифр У загальному випадку кількісний еквівалент деякого додатного числа А в позиційній системі числення можна виразом: де р - основа системи числення (деяке ціле позитивне число), а - цифра даної системи числення, n - номер старшого розряду числа.
Переведення чисел з однієї системи числення до іншої Переведення в десяткову систему числення – використовується формула (1.1).
Представлення чисел зі знаком Додатні цілі зі знаком це нуль і всі додатні числа. Від’ємні цілі зі знаком — це числа, менші нуля. Відмітною ознакою числа зі знаком є спеціальне трактування старшого біта поля, що становить число. У якості поля можуть виступати байт, слово чи подвійне слово. Звичайно, фізично цей біт нічим не відрізняється від інших — все залежить від команди, яка працює з цим полем. Якщо в її алгоритмі закладено можливість роботи з цілими числами зі знаком, то команда по-особливому трактуватиме старший біт поля. Якщо старший біт дорівнює 0 , число вважається додатним та його значення обчислюється за правилами, які ми розглянули раніше. Якщо старший біт дорівнює 1 , число вважається від’ємним , але це передбачає, що його записано у так званому додатковому коді . Додатковий код деякого від’ємного числа є результатом інвертування (заміни 1 на 0 і навпаки) кожного біта двійкового числа, рівного модулю заданого від’ємного числа, плюс одиниця. Зворотна дія — маючи двійковий додатковий код числа, визначити значення його модуля. Для цього необхідно виконати дві дії. 1. Здійснити інвертування бітів двійкового доповнення. 2. До отриманого двійкового числа додати двійкову одиницю.