«Великий український родовід» : бібліографічна пам’ятка до 150-річчя від дня народження Оксани Стешенко.pdf

Оксана Михайлівна Стешенко українська письменниця, перекладачка і освітянка. Представниця славетного роду Старицьких. Жертва сталінського терору.

1. Відділ культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система Дарницького
району
Бібліотека ім. Миколи Руденка

Серія «Невідомі. Яскраві. Талановиті»






«Великий український родовід»
Бібліографічна пам’ятка
до 150 річчя від дня народження
Оксани Михайлівни Стешенко


Київ, 2025

2. 2

016 : 821.521
В 27

«Великий український родовід» : бібліографічна
пам’ятка до 150-річчя від дня народження Оксани
Стешенко / уклад. Т. Вітенчук ; бібліотека ім. Миколи
Руденка Дарницького району. – Київ, 2025. – 15 с.
(Невідомі. Яскраві. Талановиті)

Оксана Михайлівна Стешенко українська
письменниця, перекладачка і освітянка. Представниця
славетного роду Старицьких. Жертва сталінського
терору.
Писала для дітей прозові та поетичні книги у
1920-х і на початку 1930-х роках, авторка хрестоматії
для дітей середнього шкільного віку «Рідні колоски», де
зібрала найкращі твори українського письменства.
Бібліографічна пам’ятка присвячена 150-річчю від
дня народження письменниці стане в нагоді всім, кого
цікавить постать Стешенко О. М.

Укладач : Вітенчук Т. Ф.

3. 3

Оксана Михайлівна Стешенко, донька Михайла
Старицького, племінниця Миколи Лисенко, сестра
Марії Старицької та Людмили Старицької -
Черняхівської, тітка Вероніки Черняхівської, жінка
Івана Стешенко, мати Ірини Стешенко, народилася в
Києві 24 січня 1875 року. Зростала у мистецькій
атмосфері літератури і театру, де дорожили народними
традиціями, звичаями.
Оксана Старицька проходила навчання, як і її
сестри, у гімназії Людмили Ващенко — Захарченко.
«Українську частину» освіти дівчата здобули від батька
і матері, відомих у Києві «хлопоманів і Українофілів».
Михайло Петрович Старицький вів перманентну війну з
царською цензурою за право виставляти українські
п'єси. Так, «Богдана Хмельницького» він проштовхував
на сцену понад десять років... І все це на очах у дітей.
Недарма ж вони перейнялися його настроями і
патріотизмом.
У Старицьких завжди було галасливо, весело
збиралося багато прогресивної молоді. «У господі
Старицьких завше людно, весело, сюди злітаються на
обіди й вечері творчі люди з усього міста, недарма ж цю
оселю названо київськими Афінами».
Сім’я Михайла Петровича Старицького складалася
тоді з дружини, сина Юрія й трьох доньок. Старша,

4. 4

Марія, акторка, поринула в театральне життя й
перебувала з трупою далеко за межами Києва. З
батьками жили Людмила та Оксана. Оксана була
наймолодшою та найвродливішою з дівчат, як інші,
мала хорошу освіту й блискуче виховання, «була
панянкою з натурою», обожнювала молодіжні забави,
танці, ретельно слідкувала за модою та світським
життям.
У ті часи родина драматурга й театрального діяча
Михайла Старицького потерпала від матеріальних
нестатків: ще раніше всі кошти були вкладені у
створення української театральної трупи. Щоб
поліпшити фінансовий стан, одну з кімнат в
орендованій ними ж квартирі, здавали
студентам. Одним із таких студентів
був Іван Стешенко.
«Амбітний юнак із пишним рудим
волоссям і палким поглядом одразу
привернув увагу як молоді, так і
старшого покоління». Навчався на словесном
відділенні Київського університету св. Володимира
викладав у Київській жіночій гімназії, вільно володів
шістьма іноземними мовами, перекладав з них, писав
вірші. Очолював радикальну групу студентської
громади. Разом із Лесею Українкою, Михайлом

5. 5

Коцюбинським в 1896 році заснував у Києві групу
Українська соціал-демократія.
Обидві доньки Старицького закохали ся в
харизматичного квартиранта. Роман із Людмилою
Старицькою швидко згас, тим більше що поруч був і
Олександр Черняхівський, який заволодів почуттями
дівчини. Стосунки між Людмилою Старицькою й
Іваном Стешенком ставали складнішими, симпатія
почала змінюватися антипатичними випадами обох.
Принципову й цілеспрямовану Людмилу обурювали
гострі, а іноді глузливі коментарі Стешенка на її
літературні твори.
Почуття ж Оксани до вродливого й талановитого
юнака стали ще палкішими, а з часом і взаємними.
Зближення молодих людей дуже занепокоїло родину, і в
кімнаті Івану відмовили. Старицький заборонив йому
жити в них, тож до оселі драматурга він може заходити
лише в гості, як до «втраченого раю». Попри супротив
родини, закохані не розірвали стосунків, хоч і
складалися вони вже тоді дуже непросто. Між ними
спалахували бурхливі сварки, на зміну яким приходили
не менш пристрасні замирення. Причиною був
непростий характер Івана Стешенка.
У 1897 році Російською імперією прокотилася
хвиля «вітровських» демонстрацій. У Києві через дії

6. 6

керівників Губернського жандармського управління
вони переросли в заворушення. Учасників
заарештували. Поміж них була й Оксана Старицька.
Донька драматурга потрапила до Лук’янівської
в’язниці, де пробула два тижні. У сусідній камері сидів
Іван Стешенко, і, «гуляючи арештантським подвір'ям,
він освідчився їй у коханні, вони вирішили побратися,
як тільки молодика випустять з ув'язнення». За півроку
Стешенко вийшов на волю з «вовчим білетом» :
звільнили під гласний нагляд на два роки із забороною
викладати і працювати в університетських містах, тобто
і в Києві... А у липні 1897 року Оксана Старицька та
Іван Стешенко одружилися.
Молоде подружжя оселилося на хуторі Надія у
Миколи Садовського і Марії
Заньковецької. Займалися літературною
працею, народилася донька Ірина. У
серпні 1898 року взяли участь у з'їзді
нелегального товариства «Молода
Україна». Невдовзі Стешенки
повертаються до Києва. У 1904 році у подружжя
народився — син Ярослав.
Іван Матвійович знаходить роботу в управлінні
Південно-Західної залізниці і в міській думі, не
полишаючи літературних вправ. Громадська і

7. 7

видавнича праця Стешенків - Іван Матвійович
редагував і видавав гостросатиричні журнали
«Шершень» і «Ґедзь». Оксана Михайлівна в усьому
йому допомагає. 24 січня 1906 року, до них нагрянула
поліція з трусом – і Стешенко знову лишається без
роботи, доки не знаходить місце аж у Мінській губернії.
В часи Першої світової війни Іван Стешенко
працював директором Тетянівської гімназії для дітей
біженців, а Оксана Стешенко - сестрою-жалібницею у
шпиталі.
У червні 1917 року Українська Центральна Рада
призначає Івана Стешенка генеральним секретарем,
тобто міністром освіти в уряді УНР. Оксана Михайлівна
працює під його началом у відділі позашкільної освіти
та Комісії українського національного театру.
Через рік у Полтаві більшовицький агент двома
пострілами смертельно ранить Івана Стешенка на очах у
чотирнадцятирічного сина Ярослава.
Оксана Михайлівна продовжує справу чоловіка. За
Директорії вона була головою дитячих притулків
департаменту позашкільної освіти, 1919-1923 років
працювала в Українському Червоному Хресті. Ще за
Центральної Ради видала дитячу читанку «Рідні

8. 8

колоски», де зібрала найкращі твори українського
письменства.
Читанка Оксани Стешенко «Рідні
колоски» витримала чотири видання у
1917, 1918, 1923, 1924 роках, а в
наступні роки з’являється її збірник
«Колоски життя» 1924, 1925 рік.
У передмові до читанки О.
Стешенко зазначає мету її створення: «Познайомити
дітей із духом рідної мови й розвинути любов до
художньої літератури» та «…надати зразки для класних
робіт і духовної розваги дітей». Ця мета має як освітній,
так і виховний характер, що відображає комплексний
підхід до формування змісту читанки. Авторка зазначає:
«Я силкувалась підібрати матеріял здебільшого з творів
кращих письменників нашої літератури». Пізніше
видала низку книжок для дітей.
Оксана Михайлівна писала
для дітей прозові та поетичні
твори у 1920-х і на початку 1930-х:
«Як Юрко подоро жував на
Дніпрові пороги», «Три чаїнки»,
«Наша хатина», «Задача», «Казки для дітей», «Бурякова
пісня», «Чарівна лопата», «Герої зв’язку» та ін. Вона
залишила спогади про Лесю Українку та свого батька –

9. 9

Михайла Старицького. Займалася перекладацькою
діяльністю, переклала на українську кілька історичних
романів Старицького, які той був змушений в часи
Емського указу друкувати російською. Також
перекладає поезії Миколи Некрасова, роман Михайла
Салтикова-Щедріна «Пани Головльови». У 1939 році О.
Стешенко прийнято до Спілки письменників України.
Для радянської влади Оксана
Стешенко завж ди залишалася
«неблагонадійною». 20 липня 1941 року,
коли німці підійшли впритул до Києва,
Оксану Стешенко, у віці 66 років, разом
із сестрою, Людмилою Старицькою-
Черняхівською, які проживали в одній квартирі,
заарештовано органами НКВД. Двох поважних жінок
вивезли до Харкова, де звинуватили в антирадянській
діяльності за статтею 54 Карного кодексу УРСР, і
відправили в товарному арештантському вагоні до
Казахстану. Дорогою Людмила Старицька-Черняхівська
померла – її тіло просто викинули з вагону. Оксана
Стешенко добралася до Казахстану, де й померла в
одному з таборів, у якому - невідомо, приблизно 1942
року, точна дата також незнана.
Сина Ярослава, який міг би стати визначним
бібліографом, тричі заарештовували: вперше – у 1929

10. 10

році у так званій «справі Спілки
визволення України», вдруге – в 1933-
му, втретє - 1936-го, уже на засланні в
Казахстані. Додому він так і не
повернувся - його сліди губляться на
Колимі, звідки в 1939 році надійшла від
нього остання звістка.
Доньці Ірині Стешенко пощастило. Вона вижила.
Хоча і була акторкою репресованого
Курбасівського «Березоля». Після арешту
Курбаса рішуче залишила театр.
Ірина Іванівна перебула війну в
Казахстані. Після війни повернулась до
рідних місць — і тут знайшла
пошматовані, порвані рукописи: їх також не пощадила
ворожа рука. З усією енергією, не жалкуючи сил,
кинулась збирати все, що уціліло. Завдяки старанням
унікальні меморії дійшли й до наших часів.
З 1949 року Ірина Стешенко повернулася до того,
до чого мала хист з дитинства — до перекладу. Її
переклади були одними з найкращих в українській
літературі. Вона працювала виключно з оригіналами й
дуже обурювалася на пропозиції перекладати з
російської на українську, наприклад, Гі де Мопассана.
«Вона сповідувала одержимість і твором, який

11. 11

перекладала, і його автором». Її версії Шекспіра,
Мольєра, Гете, Шіллера, Мопассана, Ібсена, Цвейга
звучать у перекладі так, ніби насправді були написані
українською — добірною, сповненою метафор,
прислів’їв і приказок. «Ніхто так, як вона, не вмів
вправлятися з діалектною і просторічною лексикою для
характеристики героїв Лондона, Лоусона, Твена».
У 1960-х квартиру Ірини Стешенко на Пушкінській
називали «салоном пані Орисі», прихистком молодих
талантів. У господі була величезна бібліотека, де серед
іншого зберігалися безцінні рукописи Михайла
Старицького, багатюща колекція картин й екслібрисів
видатних майстрів — Олександра
Мурашка, Олени Кульчицької,
Василя Кричевського. З полотнами
сусідили улюблене крісло Лесі
Українки, «вінтажний» мисник
Миколи Лисенка, порцеляна із
заводу Міклашевського. У «салоні» обговорювали
новинки літератури, проводили театральні репетиції — і
захоплювалися «рудокосою» господинею. Даруючи пані
Орисі свою збірку, Іван Драч підписав її «Княгині від
смерда».
Попри вік Ірина Стешенко не випадала з поля зору
партійних критиків: вже 75-річній перекладачці в

12. 12

брежнєвські часи газета «Радянська Україна» докоряла
через зв’язки з буржуазними націоналістами — мовляв,
отримує «подачки» з-за кордону та приймає сумнівних
осіб. Під тиском вона припинила листуватися з друзями,
що жили в Америці, — Ізидорою, найменшою сестрою
Лесі Українки, та Йосипом Гірняком, актором
«Березолю». Та до останнього княгиня перекладу
зберігала гідність, поставу і владу чарівної жінки. У
переддень смерті, 30 грудня 1987 року, 89-річна Орися
фарбувала волосся, а в засвіти забрала найдорожче —
на її прохання в домовину поклали портрет Курбаса,
вчителя та друга, якого вона обожнювала.
Вона була останньою з роду Старицьких -
Стешенків та все життя берегла про них пам’ять. Всіма
силами намагалася зберегти родинні традиції, навіть
передала всі сімейні архіви в музей задля збереження.

«Тішу себе думкою, що може ж, таки і я внесла
маленьку часточку в розвиток рідної культури»
І. Стешенко

13. 13

Бібліографія :
1. Стешенко, О. Як Юрко подорожував на Дніпрові
пороги. – Б.м. : Б.в., Б.р. – 84 с. – ( Передруковано
на чужині)
2. Гураль, О. «Твоє серце мовчить зараз до мене…»:
про Оксану й Івана Стешенків. [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : https://tyzhden.ua/tvoie-
sertse-movchyt-zaraz-do-mene-pro-oksanu-j-ivana-
steshenkiv/. – Мова : укр. (Дата звернення 01.
2025).
3. Зорівчак, Р. Славетного дідуні гідна онука
(І. Стешенко) [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : https://odes-
transl.com/index.php?page=zorivchak-r-i-
steshenko. – Мова : укр. (Дата звернення 01.
2025).
4. Іван Матвійович Стешенко // Українська муза
поетична антологія. Од початку до наших днів /
під ред. О. Коваленко. Вип. 8. – Київ : АТ
«Обереги», 1993. – С. 792-796.
5. Ірина Стешенко. Де жили Старицькі, Лисенки,
Косачі, Стешенки й Черняхівські... За моєї
пам’яти... [Електронний ресурс]. – Режим
доступу :
https://www.historians.in.ua/index.php/en/istoriya-i-
pamyat-vazhki-pitannya/1558-iryna-steshenko-de-

14. 14

zhyly-starytski-lysenky-kosachi-steshenky-i-
cherniakhivski-za-moiei-pam-iaty. – Мова : укр.
(Дата звернення 01. 2025).
6. Мельник, Я. Українотворець Ярослав Стешенко
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
https://zbruc.eu/node/109459. – Мова : укр. (Дата
звернення 01. 2025).
7. Одна з найкращих акторок «Березоля» та ще одна
із Старицьких. Нарис про Ірину Стешенко.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
https://drukarnia.com.ua/articles/odna-z-naikrashikh-
aktorok-berezolya-ta-she-odna-iz-starickikh-naris-
pro-irinu-steshenko-0JMjd. – Мова : укр. (Дата
звернення 02. 2025).
8. Михайло Старицький [Електронний ресурс]. –
Режим доступу :
https://chobd.ck.ua/index.php/2011-05-25-09-11-
37/interaktivni-resursi/literatura/7502-mykhailo-
starytskyi?start=10. – Мова : укр. (Дата звернення
02. 2025).
9. Українська інтелігенція: прицільне знищення:
«Ходіння по муках» родини Старицьких
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
https://day.kyiv.ua/article/ukrayina-
incognita/ukrayinska-intelihentsiya-prytsilne-

15. 15

znyshchennya. – Мова : укр. (Дата звернення 01.
2025).
10. Хорунжий, Ю. Ірина Стешенко. Берегиня роду //
Хорунжій, Ю. Шляхетні українки : есеї-парсуни/
Юрій Хорунжий. – Київ : Вид-во ім. Олени
Теліги, 2004. – С. 131-148.
11. Черкаська, Г. Український вундеркінд Ірина
Стешенко[Електронний ресурс]. – Режим
доступу : https://uamodna.com/articles/ukrayinsjkyy-
vunderkind-iryna-steshenko/. – Мова : укр. (Дата
звернення 01. 2025).
12. Читанка Оксани Стешенко «Рідні колоски» (1918)
(до 150-річчя від дня народження Оксани
Стешенко (Старицької) (1875–1942), письменниці,
педагогині) [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : https://pmu.in.ua/exhibitions/steshenko-
ridni-koloski/. – Мова : укр. (Дата звернення 01.
2025).