психологія 2.pptxkjhfjkmbhvghcfytuyigohj;l.,kmjn

fyg

1. Закономірності і динаміка психічного розвитку і формування особистості в онтогенезі Робота студента групи 22Бд-СОукр Губарева Владислава

2. ПЛАН Проблеми розвитку психіки і особистості в зарубіжній психології. Проблема факторів психічного розвитку у вітчизняній психології. Рушійні сили розвитку психічного розвитку. Діалектичний взаємозв’язок навчання, виховання і розвитку. Закономірності психічного розвитку. Явище акселерації. Інфантилізм. Періодизація психічного розвитку та основні її критерії

3. 1.Проблеми розвитку психіки і особистості в зарубіжній психології. При вивченні закономірностей, які визначають динаміку розвитку психіки, особливої актуальності набуває питання про роль спадковості і середовища в цьому процесі, про співвідношення біологічного зростання і дозрівання зі становленням пізнання і якостей особистості. Якщо зростання пов'язане переважно з кількісними змінами, зі збільшенням, наприклад, маси тіла чи клітин головного мозку, то розвиток передбачає і якісні перетворення, зміни в світовідчутті, розумінні себе і оточуючих У зарубіжній психології при розгляді проблеми розвитку психіки та особистості виділяють два основні напрями: 1. біологізаторський (біогенетичний); 2. соціологізаторський ( соціогенетичний ).

4. Біологізаторський (біогенетичний) напрям 1. . Генні теорії. Представники цих теорій вважали, що властивості особистості та здібності людини закодовані і запрограмовані у генах. Англійський генетик Ауербах порівнювала психічний розвиток дитини з гроб в карти: якщо дитина отримала гарний набір генів, вона досягне значних успіхів при будь-яких умовах, якщо ж вона має поганий набір генів, от при найсприятливіших умовах її успіхи будуть мізерними. Торндайк також вважав, що дитина при гарному наборі генів стане високоінтелектуальною і без особливого навчання, якщо ж її не пощастило з набором генів, вона нічого не візьме і від найкращого навчання. Бюлер вважав, що спадковістю обумовлюється не лише розумовий, але й моральний розвиток дитини. 2. Теорія рекапітуляції була розроблена на основі біогенетичного закону Геккеля . У рамках біологізаторського напряму виникла теорія рекапітуляції, головна ідея якої запозичена з ембріології. Ембріон (людський зародок) під час свого внутрішньоутробного існування проходить шлях від найпростішого двохклітинного організму до людини. У місячному зародку вже можна впізнати представника типу хребетних - він має велику голову, жабри і хвіст; у два місяці починає набувати людського вигляду, на його ластоподібних кінцівках намічаються пальці, вкорочується хвіст; до кінця четвертого місяця в ембріона з'являються риси людського обличчя. У XIX ст. Е. Геккель сформулював закон: онтогенез ( індивідуальний розвиток ) є скороченим повторенням філогенезу ( історичного розвитку виду). Сутність цього закону полягала в тому, що онтогенез швидко і скорочено повторює шлях філогенезу, тобто дитина в процесі свого індивідуального розвитку повторює етапи біологічної еволюції всього живого. При цьому заперечувалась якісна відмінність психіки та свідомості людини від психіки тварин. Вітчизняна вчена Ладигіна-Котс , докладно описавши особливості психічного розвитку мавпеняти шимпанзе та дитини, переконливо довела існування якісна відмінність психіки та свідомості людини від психіки тварин. 3.. Біхевіористська теорія. Американські вчені на чолі з Уотсоном вважали, що розвиток психіки обумовлюється научінням , при цьому по суті ототожнювали психічний розвиток людини і тварини. 4. . Психоаналітична теорія Фрейда ( Фройда ). Фройд вважав, що психічне життя людини жорстко детерміноване неусвідомлюваними потягами та інстинктами, які мають вроджений характер і не залежать від соціальних впливів. Серед цих потягів він виділяв Ерос - потяг до життя, який включав в себе сексуальний потяг та інстинкт самозбереження, і Танатос - потяг до руйнування, смерті. Всі теорії біологізаторського напряму обґрунтовували провідну роль біологічного фактору у розвитку психіки людини, недооцінюючи чи ігноруючи соціальний фактор.

5. Соціологізаторський ( соцогенетичний ) напрям Ідеї Джона Локка про психіку як чисту дошку, на якій досвід виводить свої письмена. Дж. Локк вважав, що всі люди народжуються з душею, яка нагадує чисту дошку, тобто повністю заперечував вплив спадковості на психічний розвиток людини. На його думку, лише в процесі життя, оволодіваючи досвідом, душа людини набуває певних характеристик. Теорія Гельвеція про абсолютно однаковий природний потенціал всіх людей від народження, а індивідуальні відмінності людей у психічному розвитку залежать, насамперед, від виховних впливів. На думку даного вченого, який також повністю заперечував вплив спадковості на психічний розвиток людини, відмінності у психіці різних людей обумовлюються повністю умовами їхнього соціального середовища, насамперед, їхніми можливостями залучення до надбань людської культури. Гельвецій обґрунтовував положення про те, що із будь-якої людини можливо виховати генія у будь-якій сфері людської діяльності при створенні сприятливих умов її навчання та виховання.. Інший французький просвітитель Дідро різко критикував таку позицідю Гельвеція і підкреслював, що всі люди народжуються з різними природними можливостями. Неофрейдиститські теорії. Фромм , Салллівен , Хорні вважали, що психічний розвиток людини жорстко детермінується умовами соціального середовища. При цьому вони розуміли соціальне середовище як незмінне. Теорія рекапітуляції. Американський психолог Ст. Холл переніс закон Е. Геккеля на процес онтогенетичного розвитку дитини і стверджував, що дитина в своєму розвитку коротко повторює етапи розвитку людського суспільства.

6. 2.Проблема факторів психічного розвитку у вітчизняній психології. Фактори психічного розвитку І. Біологічні передумови: Спадковість: задатки – вроджені анатомо-фізіологічні особливості будови нервової системи, головного мозку і органів чуття; фізичні ознаки, притаманні всім представникам людського роду – це природні передумови, які дозволяють індивіду оволодіти пізніше людськими якостями та властивостями: будова тіла немовляти, яка дозволить йому оволодіти прямоходінням; структура мозку, яка виступить основою для розвитку інтелекту; будова мовленнєвого апарату, яка дозволить оволодіти мовленням; будова руки, яка дозволить оволодіти різними видами діяльності.   Вродженість – це ті індивідуальні особливості людини, які виникають під впливом умов її внутрішньоутробного розвитку (вживання матір’ю в період вагітності наркотиків, спиртних напоїв, певних лікарських препаратів, інфекційні захворювання матері, отруєння, травми).

7. ІІ. Соціальний фактор (соціальне середовище): Природне середовище впливає на психічний розвиток опосередковано - через традиційні в даній природній зоні види трудової діяльності і культуру, які визначають систему виховання дітей . На крайній Півночі , кочуючи з оленеводами, дитина буде розвиватися дещо інакше , ніж житель промислового міста в центрі Європи . Соціальне середовище безпосередньо впливає на розвиток , у зв'язку з чим фактор середовища часто називають соціальним . Соціальне середовище - поняття широке . Воно включає в себе:

8. 1. Макросередовище - рівень історичного розвитку людського суспільства, його науки, ідеології, культури, системи освіти. Це суспільство , в якому росте дитина , його культурні традиції , переважаюча ідеологія , рівень розвитку науки та мистецтва , основні релігійні течії . Від особливостей соціального і культурного розвитку суспільства залежить прийнята в ньому система виховання і навчання дітей , починаючи з державних і приватних навчальних закладів ( дитячих садків , шкіл , будинків творчості тощо ) і закінчуючи специфікою сімейного виховання . 2. Мікросередовище – первинні групи, у яких відбувається розвитк людини: сімя , дитяча група у дошкільному виховному закладі, учнівський клас, групи за інтересами (гуртки, секції, студії), групи за місцем проживання (так звані дворові компанії), студентська група, трудовий колектив. Це найближче соціальне оточення, яке безпосередньо впливає на розвиток психіки дитини: батьки та інші члени сім'ї, пізніше вихователі дитячого садка і шкільні вчителі (іноді друзі сім'ї чи священик). З віком соціальне оточення розширюється : з кінця дошкільного дитинства на розвиток дитини впливають ровесники, а в підлітковому і старшому шкільному віці - через засоби масової інформації , організацію мітингів , проповіді в релігійних громадах тощо , мають вплив деякі соціальні групи .

9. 3.Рушійні сили розвитку психічного розвитку. Виділяють дві основні концепції розвитку: Метафізичну концепцію. Діалектико-матеріалістичну концепцію розвитку. Представники метафізичної концепції під розвитком психіки розуміють кількісні зміни (збільшення обсягу пам’яті, словникового запасу). При метафізичній концепції розвиток психіки розглядається як спонтанний самодовільний процес, рушійні сили якого не можна пізнати, а тому питання про управління цим процесом навіть не ставиться.

10. Представники діалектико-матеріалістичної концепції під психічним розвитком розуміють не тільки і не стільки нові кількісні зміни, скільки нові якісні зміни. Ці якісні зміни виникають на основі накопичення певних кількісних змін шляхом стрибка. З позиції діалектико-матеріалістичної концепції психічний розвиток являє собою боротьбу протилежностей між новим і старим, більш прогресивним в психіці дитини. Рушійними силами виступають внутрішні суперечності між новим і старим. Суперечність між новими потребами, цілями, прагненнями дитини і рівнем оволодіння дитиною засобами їх задоволення. Суперечність між зростаючими фізичними і духовними потребами можливостями дитини і старими формами взаємин з іншими та наявними видами діяльності. Суперечність між новими вимогами, які пред’являє до дитини суспільство, дорослі і наявним рівнем розвитку дитини. Суперечність між досягнутим рівнем розвитку і стилем життя. Внутрішні суперечності розв’язуються в процесі навчання і виховання і на місці розв’язаної суперечності виникає нова.

11. 4. Діалектичний взаємозв’язок навчання, виховання і розвитку Проблема співвідношення навчання (виховання) і психічного розвитку є однією із центральних у психологічній науці. В залежності від розв’язання цієї проблеми можна виділити декілька підходів: Психологи Женевського напрямку на чолі з Піаже заперечували залежність циклів психічного розвитку від навчання. Вони вважали, що навчання і розвиток є ніби роздільними незалежними процесами. На думку вчених цього напрямку, навчання виступає зовнішнім процесом, який повинен певним чином узгоджуватись з розвитком, проте воно не бере активної участі у розвиткові, нічого в цьому розвиткові суттєво не змінює, а повинно пристосовуватись до розвитку і використовувати його надбання для навчальних цілей. Розвиток же психіки залежить, в першу чергу, від такого фактору як дозрівання організму і проходить свої цикли незалежно від навчання. Це означає, що розвиток іде попереду, а навчання ніби надбудовується над ним.

12. Представники біхевіоризму Уотсон , Торндайк , Скіннер зводили розвиток психіки до навчальних надбань, тобто по суті ототожнювали розвиток і навчання. На їхню думку, розвиток являє собою накопичення навичок, реагувати певними способами на відповідні впливи. Біхевіористи вважали, що процеси навчання і розвитку здійснюються рівномірно, синхронно. Це означає, що кожному крокові у навчанні відповідає певний крок у розвиткові. Тобто розвиток слідує за навчанням як тінь за предметом. Саме тому питання про навчання, яке може йти попереду розвитку навіть не ставилось. При такому підході співвідношення між навчанням і розвитком розуміється механічно, що збіднює розуміння сутності розвитку і сутності навчання. 3. Представники третього підходу намагалися подолати крайнощі перших двох підходів їх поєднанням. Прикладом такого підходу є вчення Коффки про психічний розвиток дитини.

13. 4. Вітчизняні психологи на чолі з Виготським обґрунтували положення про те, що психічний розвиток і навчання не можна ототожнювати, і що правильно організоване навчання повинно забігати наперед розвитка і вити його за собою. Виготський виділив два рівні (зони) психічного розвитку дитини: рівень актуального розвитку – це наявний рівень психічного розвитку, якого дитина досягла за даний період часу. зона найближчого розвитку – це відстань між рівнем актуального розвитку (тим, що дитина здатна виконувати самостійно) і потенційними можливостями дитини (тим, що дитина здатна виконати за допомогою дорослих). Навчання повинно спиратись на рівень актуального розвитку та орієнтуватись на зону найближчого розвитку. Це означає, що навчання не повинно пристосовуватись др. розвитку, а створювати сприятливі умови для нього, для формування нових надбань у психічному розвитку.

14. 5. Закономірності психічного розвитку Виділяють такі закономірності психічного розвитку: Нерівномірність психічного розвитку. Інтеграція психіки. Диференціація психіки. Пластичність психіки таі її здатність до компенсації.

15. Нерівномірність розвитку психіки означає, що у будь-яких, навіть найсприятливіших умовах навчання та виховання різні психічні прояви, психічні функції і психічні властивості знаходяться на різному рівні розвитку. У певні вікові періоди створюються найбільш сприятливі умови для розвитку певних психічних функцій. Ці вікові періоди вважаються сенситивними (сприятливими) для розвитку даної функції. Причинами такої сенситивності є: закономірності дозрівання мозкових структур; та обставина, що певні психічні функції можуть формуватися лише на основі вже сформованих інших психічних функцій (математичне мислення може формуватись лише на основі вже сформованої здатності людини до абстрактного мислення); життєвий досвід людини.

16. Інтеграція психіки полягає в тому, що в процесі розвитку психіка набуває все більшої єдності, цілісності та стійкості. Це означає, що в процесі розвитку малосистематизоване поєднання тимчасових психічних станів характерне для маленької дитини перетворюється у єдину цілісну систему стійких рис характеру, характерну для дорослої людини. Диференціація психіки означає, що в процесі розвитку психічні прояви урізноманітнюються, розгалужуються (наприклад, у малої дитини інтелектуальні почуття представлені у вигляді допитливості, в процесі дорослішання інтелектуальні почуття дитини стають більш багатогранними і різноманітними і включають, крім допитливості, задоволення від розв’язання інтелектуальної задачі, незадоволення при нерозв’язанні, сумніви, здивування тощо.

17. Пластичність психіки означає здатність швидко, адекватно пристосовуватись до постійно змінюваних умов оточуючого середовища. На основі пластичності психіки виникає її здатність до компенсації. Коли при слабкості або дефектності однієї психічної функції прискорено розвивається інша психічна функція.

18. 6.Явище акселерації. Інфантилізм Акселерація – це прискорення психічного і фізичного розвитку дитини. Виділяють такі причини акселерації: І. Природні причини: вплив малих доз іонізуючого випромінювання та радіохвиль; застосування в сільському господарстві та медицині спеціальних активних речовин, стимуляторів росту і розвитку. збільшення в раціоні харчування питомої ваги тваринно-білкової їжі. ІІ. Соціальні причини: прискорення темпів життя, що підвищують життєвий тонус людини; величезний потік інформації, який впливає на дитину.

19. Інфантилізм – це явище, при якому у психіці дорослої людини спостерігаються риси, притаманні дитячому віку. При інфантилізмі спостерігається, насамперед, незрілість емоційно-вольової сфери особистості при нормальному фізичному та інтелектуальному розвиткові.

20. 7. Періодизація психічного розвитку та основні її критерії У вітчизняній психології вікова періодизація психічного розвитку дитини базується на двох основних принципах: Принцип історизму. Принцип розвитку психіки особистості у діяльності.

21. Принцип історизму був обгрунтований у працях Виготського і означає суспільно-історичну природу дитинства та його періодів. Тобто періодизація дитинства і зміст кожного його періоду обумовлюється рівнем розвитку суспільства. Принцип розвитку психіки особистості у діяльності був обгрунтований Леонтьєвим і означає, що особистістю не народжуються, а стають в процесі засвоєння суспільно-історичного досвіду людства у різних видах діяльності. Всі психічні процеси, функції і властивості розвиваються в різних видах діяльності. На основі даних принципів формулюються основні поняття, на яких ґрунтується вікова періодизація психічного розвитку у вітчизняній психології.

22. Критерії періодизації психічного розвитку: Соціальна ситуація розвитку. Провідна діяльність. Новоутворення.

23. Соціальна ситуація розвитку за Виготським – це особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, яке обумовлює динаміку психічного розвитку на певних вікових етапах і виникнення своєрідних якісно нових утворень у психіці наприкінці певного вікового етапу. Провідна діяльність за Леонтьєвим – це той вид діяльності, який обумовлює головні найважливіші зміни в психічному розвитку дитини у певному віковому періоді. Новоутворення – це ті якісно нові зміни у психічному розвитку, які виникають наприкінці певного вікового періоду і знаменують собою перехід психіки дитини від більш низького до більш високого рівня розвитку. Вчені довели, що перехід від одного вікового періоду до іншого може здійснюватись двома основними шляхами: спокійно, без криз. кризово – з наявністю вікових криз.

24. ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!!!