Літературні школи у літературознавстві.pptx

Опис літературних шкіл, за допомогою яких досліджуются твори літератури. Кожна школа має світ підхід до трактування та розуміння твору літератури

1. Наукові методи і школи в літературознавстві Лекція 3

2. Основні поняття Метод ( грец . – шлях, спосіб пізнання ) у літературознавстві – система наукових засобів пізнання і тлумачення літературного фе - номену , спосіб його розуміння і висвітлення . Наукова школа – неформальний творчий колектив дослідни - ків різних поколінь , об’єднаних загальною програмою та стилем дослідницької роботи , які діють під керівництвом визнаного лідера .

3. Міф або міт ( від грец . μύθος, буквально « оповідь », « розповідь », « сказання ») – оповідь , що пояснює походження певних елементів світобудови чи світу загалом . Біографічний метод – метод вивчення літературного твору в тісному зв’язку з біографією автора. Літерату́рний портре́т –жанр літературно-критичного, науково-популярного нарису про життя та творчість письменника , близький до наукової біографії , стисліший за викладом , розрахований на масового читача .

4. Специфіка філологічного методу полягає у збиранні , система тизації , тлумаченні текстів з огляду на їх мовні особливості . Теоретичною основою культурно-історичної школи став по зитивізм , проголосивши єдиним джерелом пізнання емпіричні ві - домості , почерпнуті в конкретному національному і соціальному середовищі . Позитиві́зм (лат. positivus – позитивний) – філософське вчен ня і напрям в методології науки, що визначає єдиним джерелом справжнього знання емпіричне наукове дослідження , а не філософське пізнання .

5. Емпі́рика – все те, що отримано шляхом експерименту , на практиці , засноване на досвіді , спостереженні . Інтуїтивізм – дослідницька тенденція , яка підносить значення підсвідомого , оголошує інтуїцію головним і визначальним методом естетичного пізнання . Суть психоаналітичного методу полягає в тлумаченні підсвідомого у психічній ( творчій ) діяльності людини .

6. Компаративі́зм, компорати́зм – порівняльний, порівняльно-історичний методи , які застосовуються при вивченні споріднених предметів і явищ ( наприклад , мов – у літературознавчій теорії і практиці ). Феноменологія ( грец . phainomenon – те, що з ’ являється , і logos – наука, слово) – науковий метод літературно-критичної інтерпретації словесних творів , оснований на з’ясуванні його мовносмислових джерел і психологічних передумов виникнення . Герменевтика ( грец . hermeneutike – з’ясовувати , пояснюва - ти ) – наука інтерпретації ( тлумачення ) художнього тексту.

7. Кабалістика ( давньоєвр . Kabbalah – таємна наука) – тип інтерпретації Старого Завіту , текст якого тлумачили як світ символів , основаних на таємничій властивості цифр. Антична герменевтика пояснювала давні міфи алегорично , історично , естетично , морально-етично . Християнська екзегетика ( грец . exegesis – викладення , роз’яснення ) зосереджувалася на містичному тлумаченні Нового Завіту .

8. Головна засада рецептивної естетики – активна роль читача у процесі пізнання літературного тексту. Структуралізм у літературознавстві зосереджується на кон- цепції тексту: текст він тлумачить як систему знаків ; з’ясовує те, що робить мовну інформацію твором мистецтва ; досліджує поетичні функції мови . Об’єктом семіотичних досліджень є всі сфери культурної ді - яльності : архітектура , малярство , театр, кінематографія , література , які можна розглядати як системи знаків . Постструктуралізм – ідейна течія західного гуманітарного світорозуміння , для якої характерні семіотичне трактування дійсно - сті , недовіра до позитивного.

9. Культурний колоніалізм – комплекс заходів ( культурних уста- нов, ідеологій , практик, а також риторичних стратегій ) у будь-яких видах популярної чи високої культури , спрямованого на підтримку політичної та економічної влади-гегемонії . Антиколоніалізм – опір колоніалізму у формі розвінчання ім - перських міфів та протиставлення їм ідеї національного визволення . Постколоніалізм – усвідомлення взаємозалежності колоніаль - ного й антиколоніального та вивільнення з-під політичної заангажо - ваності , імперського мислення , переоцінювання , деконструктивне прочитання підколоніальних художніх здобутків нації .

10. Літературознавство Біографічний метод як визначальний вид аналізу художньої творчості

11. Зміст Розглянемо дослідження даого методу з погляду історії і власне його суть. Історична довідка Праці та наукові роботи видатних літературознавців. Дослідницька діяльність Інші види методів дослідження та аналізу творів. Різновид методів творів

12. 01 Історична довідка Причини виникнення даного методу. Перші дослідження біографічного методу.

13. Перші дослідження біографічних творів Метод вивчення літературного твору в тісному зв’язку з біографією автора зародився у давньоримській літературі, коли було створено “Порівняльні життєписи” Плутарха. Обгрунтував його і застосував на практиці французький поет і критик Шарль-Огюстен Сент Бев. Плутарх (46-127 рр.) Шарль-Огюстен Сент Бев (1804-1869)

14. Ретельне вивченння біографії допомагає краще зрозуміти твір письменника. Суть біографічного методу Наприклад, П. Тичина мав музичну освіту. Інколи в його поезіях було відчутно її вплив. “Горить-тремтить ріка, як музика” (“Гаї шумлять”) Те ж саме можна сказати про творчість Лесі Українки. Із назв її збірки та вірша можна зробити висновок, що вона теж зналася в музичній науці. (“На крилах пісень”, “До мого фортепіано”)

15. Із них ми можемо дізнатися про не книжну мову письменника, його відносини із оточуючими. Листи Це оповідь у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був. Мемуари Це л ітературний жанр, головним героєм якого є сам автор; основа автобіографістики, що включає, крім автобіографії, мемуари, щоденники, почасти й листування, а також автобіографічні художні твори. Автобіографія Дозволяють дізнатися більше про характер, звички, поведінку письменника Спогади сучасників Джерела відомостей біографії письменника

16. 02 Дослідницька діяльність Роботи та праці видатних письменників,критиків, та літературознавців з теми біографічного методу

17. Сучасні дослідження біографічного методу «Головні течії в європейській літературі XIX ст.», 1872–189 0 рр. Георг Брандес «Причинки до оцінення поезії Т. Шевченка», 1881 р. Іван Франко Аспекти біографії 1976 р. Андре Моруа

18. Сучасні дослідження біографічного методу “Тарас Шевченко” Іван Дзюба “Іван Драч” Анатолій Ткаченко “Борис Грінченко” Анатолій Погрібний

19. 03 Різновиди методів твору Інші види дослідження та аналізу творів

20. Основа словесного витоку - міф! (Фрідріх-Вільгельм Шеллінг, Август-Вільгельм, Якоб Грімм) Міфологічна школа Полягає у систематизації, збиранні, тлумаченні і порівнянні теккстів. (Річард Бентлі, Дмитро Лихаочв, Федір Буслаєв) Філологічний метод Літературу потрібно вивчати у строгому причинно-наслідковому зв’язку, з урахуванням біографії та психології письменника, його культурного оточення, суспільної свідомості, етнічної специфіки, навіть клімату та географічного розташування (О. Конт, Г. Спенсер, М. Костомаров) Культурно-історична школа

21. Міфологічна школа На початку XIX ст., коли у художній творчості Європи домінував романтизм, у літературознавстві зародилася міфологічна школа. Одним із гасел романтизму було « Ad fontes !» («До джерел !»), що кликало до заглиблення у витоки словесного мистецтва , основою якого вважали мі ф .

22. Теоретичним фундаментом школи були праці Фрідріха-Вільгельма ПІеллінга (1775—1854), братів Августа-Вільгельма (1767—1845) та Фрідріха Шлегелів (1772—1829), Йоганна-Готфріда Гердера (1744—1803), Якоба Грімма (1785—1863), котрі розглядали міф як справжнє «ядро поезії », універсальну форму образного мислення , сутність національного світорозуміння . В Україні ідеї міфологічної школи були підхоплені М. Костомаровим (« Слов’янська міфологія », 1847), О. Потебнею («Про міфологічне значення деяких звичаїв та повір’їв » , 1865), М. Сумцовим (« Хліб у звичаях та піснях », 1885); збиранням та публікацією фольклорних творів активно займалися М. Максимович, П. Куліш , П. Чубинський , В. Антонович, М. Драгоманов, І. Білик .

23. Упродовж XIX—XX ст. поняття « міф » трактували з різних позицій : як джерело історичного пізнання (О. Потебня , Е. Тейлор); як символічну форму, що відображає історію людського буття (Е. Кассірер ); як відгалуження або проекцію ритуалу (Дж. Фрезер, Дж. Гаррісон ); як відображення психічного життя , закодоване оприявнення його закономірностей і динаміки через архетипи-міфологеми (К.-Г. Юнг); як мистецтво безумовної метафоричної ідентичності (Н. Фрай ).

24. З античних часів міф , міфологію пов’язували з літературною творчістю ( міф як складова художньої структури твору ). Прочитання таких творів передбачає виявлення та інтерпретацію міфологічних елементів або структури . Методика міфологічного аналізу налаштовує на розпізнавання і виявлення в художній канві міфів або міфологічних структур , ідентифікацію літературного варіанта міфу з інваріантом , сформованим в усній словесності ( фольклорі ), з ’ ясування художньої функції міфологічного образу в контексті літературного твору , дослідження мотиву звернення письменника до нього .

25. У сучасному літературознавстві міфологічна школа переформатувалася в неоміфологізм (на основі вивчення словесності давніх культур у працях Дж. Фрезера, Е. Тейлора, Дж. Кемпбелла , Ж. Дюмезіля ) та міфологічну критику ( міфоаналіз ), репрезентовану концепцією про архетипи (К.-Г. Юнг) і тлумаченням міфу як трансісторичного чинника художньої творчості (Н. Фрай , М. Еліаде ).

26.   Якщо простою мовою , то  архетипи  –  це моделі поведінки та образи , які були глибоко вкорінені у нашій психіці . Скільки всього таких моделей поведінки існує ніхто сказати не може . Навіть Юнг говорив, що їх кількість може бути безмежною . Проте оскільки нескінченність нас не дуже цікавить , ми вирішили детально описати лише 5 архетипів , які допомагають зрозуміти , яким чином несвідомі моделі поведінки впливають на наше життя та самоусвідомлення .

27. Персона Самість Аніма і Анімус Тінь Завершальне слово

28. Компаративістика Літературна компаративістика ( порівняльне літературознавство ) сформувалася у XIX ст. під впливом праць німецького ученого Теодора Бенфея (1809—1888 ), російського — Олександра Веселовського ( 1838—1906 ). Методику порівняльного літературознавства використовували І . Франко, пізніше — В. Перетц , Д. Чижевський , О. Білецький .

29. Компаративістика розвивається у взаємодії з теорією літератури , культурологією , філософією , психологією . Вона орієнтується на методологічні засади феноменології , герменевтики , рецептивної естетики . Останнім часом активізувалася українська компаративістика (Д . Наливайко, Тамара Денисова, Галина Сиваченко , Р . Гром’як , А. Волков, А. Нямцу , В. Антофійчук , В . Будний, М. Ільницький ). У центрі компаративістичних досліджень перебувають такі проблеми :

30. — міграція сюжетів , мотивів та їх варіанти в національних літературах ; — типологія художніх форм ( зіставлення художніх явищ різних часів і літератур з метою виявлення спільних ознак та закономірностей розвитку ); — історична еволюція художніх форм ( жанри , стилі , стильові різновиди , типи творчості ) у словесному мистецтві різних народів , відтворення загальносвітової ( регіональної ) динаміки літературного розвитку ; — культурний контекст окремих літературно-мистецьких явищ . Сучасна методика компаративістичних досліджень залежить від об’єкта вивчення та обраного наукового методу , який оптимально підходить для порівняльних студій .

31. Розглядає усі психологічні передумови та аспекти при написанні твору, його читанні та причин написання. (Олександр Потебня, М.Бердяєв, Л.Виготський) Психологічна школа Порівняльне літературознавство Теодор Бенфей, Олександр Веселовський, Тамара Денисова Компаративістика Науковий метод,оснований на з’ясуванні його мовно-смисових джерел і психологічних передумов виникнення (Роман Інгарден) Феноменологія

32. Головна задача - активна роль читача у процесі пізнання літературного тексту (Ганс-Роберт Яусс, Вольфган Ізер) Рецептивна естетика Теорії, що розглядають мистецтво як особливу мову або систему знаків, а художній твір - як знак чи знаки цієї системи. (Р. Якобсон, М. Трубецкой, Я. Мукаржовський) Струтуралізм і семіотика Наука тлумачення тексту (М. Гайдеггер, П.Рікер) Літературна герменевтика

33. Літературознавство Дякую за увагу